Сиротенко Владимир Васильевич
лекции по предмету Основы стандартизации и сертификации

Lib.ru/Современная: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Помощь]
  • Оставить комментарий
  • © Copyright Сиротенко Владимир Васильевич (syrotenko@gmail.com)
  • Размещен: 30/11/2011, изменен: 30/11/2011. 400k. Статистика.
  • Статья: Обществ.науки
  • Иллюстрации/приложения: 6 шт.
    • Оценка: 6.84*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Когда я работал в Госстандарте. он действительно управлял качеством продукции. Сейчас это пустое место.

    •   

    0x01 graphic

    Міжвузівський агроконсорціум

    Неприбуткове підприємство 0011

    ЛЬВІВСЬКИЙ АГРО-ІНЖІНІРІНГОВИЙ, НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ

    ЦЕНТР АГРОІНТЕХ

    Р/р N346859 в ЗГРУ КБ "Приватбанк" МФО 32531 Syrotenko@gmail.com

      

    К.т.н.Сиротенко Володимир Васильович

    КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ПРЕДМЕТУ

    Основи стандартизаці§ та сертифікаці§

       Зміст і завдання сертифікаці§ продукці§, систем якості, послуг
       Стандартизація -- це діяльність, направлена на розробку і встановлення вимог, норм, правив, характеристик як обов'язкових для виконання, так і таких, що рекомендуються, що забезпечує право споживача на придбання товарів належно§ якості за прийнятну ціну, а також право на безпеку і комфортність праці. Мета стандартизаці§ -- досягнення оптимального ступеня впорядкування в тій або іншій області за допомогою широкого і багатократного використання встановлених положень, вимог, норм для вирішення реально існуючих, планованих або потенційних завдань. Основними результатами діяльності по стандартизаці§ повинні бути підвищення ступеня відповідності продукту (послуги), процесів §х функціональному призначенню, усунення технічних бар'єрів в міжнародному товарообміні, сприяння науково-технічному прогресу і співпраці в різних областях.
       Мети стандартизаці§ можна підрозділити на загальних і вужчих, таких, що стосуються забезпечення відповідності. Загальні цілі витікають перш за все із змісту поняття. Конкретизація загальних цілей для російсько§ стандартизаці§ пов'язана з виконанням тих вимог стандартів, які є обов'язковими. До них відносяться розробка норм, вимог, правив, що забезпечують: безпека продукці§, робіт, послуг для життя і здоров'я людей, навколишнього середовища і майна; сумісність і взаємозамінюваність виробів; якість продукці§, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науково-технічного прогресу; єдність вимірювань; економія всіх видів ресурсів; безпека господарських об'єктів, пов'язана з можливістю виникнення різних катастроф (природного і техногенного характеру) і надзвичайних ситуацій; обороноздатність і мобілізаційна готовність кра§ни. Це визначено Законом "Про стандартизацію", прийнятим в 1993 р.
       Конкретні цілі стандартизаці§ відносяться до певно§ області діяльності, галузі виробництва товарів і послуг, того або іншого виду продукці§, підприємству і тому подібне
       Стандартизація пов'язана з такими поняттями, як об'єкт стандартизаці§ і область стандартизаці§. Об'єктом (предметом) стандартизаці§ зазвичай називають продукцію, процес або послугу, для яких розробляють ті або інші вимоги, характеристики, параметри, правила і тому подібне Стандартизація може стосуватися або об'єкту в цілому, або його окремих складових (характеристик). Областю стандартизаці§ називають сукупність взаємозв'язаних об'єктів стандартизаці§. Наприклад, машинобудування є областю стандартизаці§, а об'єктами стандартизаці§ в машинобудуванні можуть бути технологічні процеси, типи двигунів, безпека і екологічність машин і так далі
       Стандартизація здійснюється на різних рівнях. Рівень стандартизаці§ розрізняється залежно від того, учасники якого географічного, економічного, політичного регіону миру приймають стандарт. Так, якщо участь в стандартизаці§ відкрито для відповідних органів будь-яко§ кра§ни, то це міжнародна стандартизація.
       Регіональна стандартизація -- діяльність, відкрита тільки для відповідних органів держав одного географічного, політичного або економічного регіону миру. Регіональна і міжнародна стандартизація здійснюється фахівцями кра§н, представлених у відповідних регіональних і міжнародних організаціях, завдання яких будуть розглянуті нижче.
       Національна стандартизація -- стандартизація в одній конкретній державі. При цьому національна стандартизація також може здійснюватися на різних рівнях: на державному, галузевому рівні, в тому або іншому секторі економіки (наприклад, на рівні міністерств), на рівні асоціацій, виробничих фірм, підприємств (фабрик, заводів) і установ.
       Стандартизацію, яка проводиться в адміністративно-територіальній одиниці (провінці§, краю і тому подібне), прийнято називати адміністративно-територіальною стандартизацією.
      
       .
       Результати стандартизаці§ знаходять відображення у спеціальній нормативно-технічній документаці§. Основними §§ видами є стандарти і технічні умови - документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби §х досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркування, упаковки, транспортування і зберігання продукці§). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорі§ стандартів, які відрізняються ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизаці§ (рис.1).
       Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розроблюються Міжнародною організацією стандартизаці§ - ІСО і використовуються для сертифікаці§ виробів, що експортуються у інші кра§ни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО сері§ 9000.
       Державні стандарти Укра§ни установлюються на: 1) вироби загально машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення і народного господарства; 4) організаційно-методчні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічно§ та соціально§ інформаці§, організація робіт по стандартизаці§ і метрологі§, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукці§ для життя, здоров'я та майна громадян, §§ сумісність і взаємозамінність, охорону.
       0x01 graphic
      
       Рис.1 Сукупність нормативно-технічно§ документаці§ для проектування і виготовлення продукці§.
       Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти Укра§ни, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільно§ згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукці§. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукці§, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період §х освоєння виробництвом.
       Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правово§ основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизаці§ вимог до продукці§ і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічно§ документаці§. Об'єктами стандартизаці§ на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування і продукування виробів, організаці§ та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньо§ системи управління якістю праці і продукці§.
       Стандарти і технічні умови - це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблювально§ або проектовано§ продукці§. Сучасні напрямки удосконалення стандартизаці§ зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідно§ продукці§, а також включення до них обмежено§ кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити §х зміст і здешевити весь процес стандартизаці§.
       Сертифікація продукці§
       В умовах розвитку зовнішньоекономічно§ діяльності підприємств найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікація продукці§. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат - документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО сері§ 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньо§ комерційно§ діяльності показує, що так звана без сертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.
       В Укра§ні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державно§ системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукці§ з метою визначення §§ характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукці§ вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільно§ діяльності) на договірних засадах.
       Господарюючі суб'єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукці§, що підлягає обов'язковій сертифікаці§) повинні:
       у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об'єктів;
       забезпечувати виготовлення продукці§ відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;
       припиняти реалізацію сертифіковано§ продукці§, якщо виявлена §§ невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін ді§ сертифікату.
       Організаційною основою сертифікаці§ продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукці§ виробничо-технічного і культурно - побутового призначення.
       Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікаці§. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікаці§ - СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:
       правила і порядок здійснення сертифікаці§ продукці§;
       критері§ акредитаці§ випробувальних центрів (лабораторій);
       умови вступу до міжнародно§ системи сертифікаці§ (наявність нормативно-технічно§ документаці§, що містить вимоги до сертифіковано§ продукці§; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціально§ системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукці§).
       У ряді кра§н уже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукці§. Зокрема у США діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, у Франці§ - автомобілів, Чехі§ і Словаччині - електроустаткування та медично§ техніки.
       На початку 1993 року Укра§на стала членом ІСО та Міжнародно§ електротехнічно§ комісі§ - ІЕС. Це дає §й право нарівні з 90 іншими кра§нами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизаці§ і сертифікаці§ та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.
       Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 "Якість. Словник" система якості являє собою сукупність організаційно§ структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень тако§ системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк - один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікаці§; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для ціє§ мети організаці§. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на не§ дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організаці§, яка видає такий документ.
       На підприємствах Укра§ни аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективно§ діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:
       підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);
       безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв'язанні проблем якості продукці§; підпорядкування поставленій меті організаційно§ якості продукці§; підпорядкування поставленій меті організаційно§ структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль - це далеко не саме головне у системі);
       управління якістю продукці§ за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами і §х керівниками; залучення робітників до повсякденно§ роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японі§, США) тощо.
       При цьому дуже важливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримки підприємств у справі розробки, запровадження і сертифікаці§ систем якості продукці§.
       СТАНДАРТИ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
       Порядок розроблення і прийняття, перевірки, внесення змін та перегляду стандартів
       Залежно від рівня суб'єкта стандартизаці§, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:
       національні стандарти, кодекси усталено§ практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;
       стандарти, кодекси усталено§ практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
       Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільно§ торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняно§ продукці§ та бути викладені так, щоб §х неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукці§, яко§ стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукці§ або продукці§ залежно від місця §§ виготовлення.
       Об'єкт стандартизаці§ може бути об'єктом інтелектуально§ чи промислово§ влас­ності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.
       Центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ з урахуванням суспільно§ потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизаці§ та інших суб'єктів стандартизаці§ щороку формує програму робіт із стандартизаці§ (далі - програма), яка включає перелік національних стандартів, прий­нятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ та розміщується в інформаційних мережах.
       Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизаці§, а в разі §х відсутності - іншими суб'єктами стандартизаці§, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.
       Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення ді§ національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§, повинні передбачати:
       критері§ врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;
       критері§ визначення розробників національних стандартів;
       визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;
       механізм апеляці§;
       інформування зацікавлених сторін про стан робіт у сфері національно§ стан­дартизаці§. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх за­цікавлених сторін.
       Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ визначає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.
       Перелік національних стандартів, схвалення та прийнятих протягом місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови §х прийняття центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту як національного - це опуб­лікування національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному (ре­гіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту..
       Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, ін­тересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжна­родних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизаці§ відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію пере­віряються не рідше одного разу на п'ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизаці§ подають пропозиці§ про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       Перегляд, внаслідок якого розробляється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку, встановленому для роз­роблення стандартів.
       Припинення ді§ національного стандарту здійснює центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ у разі припинення випуску продукці§,
       регламентовано§ цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняв замість нього іншого стандарту за поданням відповідного технічного комітєту стандартизаці§ або іншого суб'єкта стандартизаці§ відповідно до цього Закону.
       Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ пізніше ніж за 90 днів до терміну надання §м чинності.
       2.2. Порядок застосування стандартів
       Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлене законодавством.
       Стандарти застосовуються безпосередньо чи посиланням на них в інших документах.
       Застосування стандартів чи §х окремих положень стає обов'язковим:
       для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;
       для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачанні продукці§, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
       для виробника чи постачальника продукці§, якщо він склав декларацію п| відповідність продукці§ певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у маркуванні;
       для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована що, і дотримання вимог стандартів.
       Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших кра§н, якщо §х вимоги і суперечать законодавству Укра§ни, можна застосовувати в Укра§ні в установлено§ порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.
       Стандарти, застосовані під час виготовлення продукці§, повинні зберігатися виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу цього виду продукці§.
       2.3. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах
       Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють обов'язкові вимоги щодо:
      -- захисту життя, здоров'я та майна людини;
      -- захисту тварин, рослин;
      -- охорони довкілля;
      -- безпеки продукці§, процесів чи послуг;
      -- запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукці§;
      -- усунення загрози для національно§ безпеки.
       У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших нормативно-пра­вових актах зазначається, чи є дотримання певних стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція, вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.
       У разі виникнення об'єктивних перешкод для застосування певних обов'язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник продукці§ зобов'язаний по­відомити про це центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§. Одночасно виробник може звернутися до центрального органу виконавчо§ влади у сфері стан­дартизаці§ з пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про надання дозволу на тимчасовий випуск продукці§ з відхиленнями від зазначених обов'язкових вимог. Центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ вивчає обґрунтованість звернення виробника, проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав після погодження із відповідним центральним органом виконавчо§ вла­ди, що здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його ді§.
       У разі виготовлення продукці§ на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами Укра§ни, дозволяється застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству Укра§ни в частині вимог до виготовлення продукці§, §§ зберігання та транспортування на територі§ Укра§ни.
       Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших нор­мативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.
       Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизаці§, несуть відпо­відальність згідно з законами Укра§ни.
       2.4. Знак відповідності національним стандартам
       Центральний орган виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§ має право вста­новлювати знак відповідності продукці§ національним стандартом.
       Національний знак відповідності продукці§ національним стандартам - знак, який засвідчує відповідність позначено§ ним продукці§ всім вимогам стандартів, які поши­рюються на цю продукцію.
       Опис та правила застосування національного знака відповідності продукці§ національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       Відповідність продукці§ національним стандартам добровільно підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       2.5. Види стандартів
       Відповідно до специфіки об'єкта стандартизаці§, складу та змісту вимог, вста­новлених до нього, згідно з ДСТУ 1.1-2001 розробляють стандарти таких видів:
        -- основоположні стандарти;
        -- термінологічні стандарти;
        -- стандарти на методи випробування;
        -- стандарти на продукцію;
        -- стандарти на процеси;
        -- стандарти на послугу;
        -- стандарти на сумісність;
        -- стандарти загальних технічних умов.
       Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загально технічні вимоги для визначено§ галузі стандартизаці§, а також терміни та визначення, загально технічні вимоги та правила, норми, що забезпечують впорядкованість, су­місність, взаємозв'язок та взаємо погодженість різних видів технічно§ та виробничо§ ді­яльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізаці§ продукці§, охорону навколишнього природного середовища.
       Стандарти на терміни та визначення всіх категорій, крім державних, до §х ­за­твердження підлягають погодженню з центральним органом виконавчо§ влади у сфері стандартизаці§.
       Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідно§ або конкретно§ продукці§, послуги, які забезпечують §§ відповідність своєму призначенню.
       Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та ме­тодів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що вико­ристовуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначенню.
       порядок впровадження продукці§ на виробництво (зокрема раніше впроваджено§ на інших підприємствах продукці§ і продукці§, що виготовляється за ліцензіями зарубіжних Авторів здійснення авторського нагляду при впровадженні і виробництві продукці§;
       Г вимоги до зразків-еталонів товарів, правила §х узгодження і затвердження; порядок зняття застаріло§ продукці§ з виробництва з урахуванням інтересів споживачів і заміна тако§ продукці§ сучаснішою.
       Стандарти системи СРПВ позначаються перед номером стандарту цифрою і&.
       документацію. Під час виробництва можна проводити лише неповну уніфікацію, оскільки навіть незначна зміна конструкці§ тягне за собою зміну оснащення і технологі§.
       У більшості кра§н набула поширення внутрітипова уніфікація, що проводиться на основі конструкторсько-уніфікованого ряду.
       У конструкторсько-уніфікованому ряді виділяють базовий виріб (базову модель), що має максимальне конструктивне і технологічне наступництво, і модифікаці§ - вироби (моделі), створені на основі базового. Важливо, щоби в основу конструктивно-уніфіко­ваного ряду був покладений базовий виріб з високими якісними характеристиками і з можливостями подальшого вдосконалення. Тоді весь конструктивно-уніфікований ряд становитиме вироби високо§ якості. Створення конструктивно-уніфікованих рядів сприяє прискореному оновленню виробів.
       Рівень уніфікаці§ деталей і вузлів як окремого виробу, так і всього уніфікованого ряду моделей характеризується коефіцієнтами уніфікаці§, наступництва конструктивних елементів в конструктивно-уніфікованому ряді та повторності деталей в одному виробі.
       Варто відмітити, що можливості уніфікаці§ в промисловому виробництві вико­ристовується ще недостатньо.
       При децентралізованому нормоконтролі він здійснюється в різних підрозді­лах підприємства.
       Права і обов'язки працівників нормоконтролю визначаються відповідним поло­женням і наказом по підприємству. Нормоконтролер повинен бути спеціалістом високо§ кваліфікаці§, бездоганно знати своє виробництво, регулярно стежити за виданням нових стандартів всіх категорій та інших обов'язкових нормативних документів.
       Вказівки нормоконтролера вважаються обов'язковими для виконання, суперечки між ним і виконавцем вирішує керівник відділу (бюро, групи) стандартизаці§ підприємства. Його рішення може бути відмінено тільки головним інженером підприємства або директором.
       Технічна документація, яка не має підпису нормоконтролера, не приймається до подальшо§ роботи.
      
       ПОРЯДОК ВПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ І ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ЇХ ДОДЕРЖАННЯМ
       6.1. Порядок впровадження стандартів
       Впровадження стандарту повинно бути закінчене до дати набуття ним чинності. Стандарт вважається впровадженим на підприємстві (організаці§), якщо встановлені ним вимоги додержуються відповідно з його сферою ді§ і забезпечується стабільність якості виготовлення продукці§.
       За погодженням з основним споживачем (замовником), допускається дострокове впровадження стандарту в дію.
       Впровадження стандарту здійснюється відповідно до плану основних орга­нізаційно-технічних заходів. Залежно від виду стандарту цей план передбачає:
      -- перегляд, внесення змін або відміну чинних і розробку нових нормативно-технічннх документів, що пов'язані зі змістом впроваджуваного стандарту;
      -- розробку ново§ технічно§ документаці§ і внесення змін в чинну документацію;
      -- забезпечення підприємств необхідною сировиною, матеріалами, напівфабри­катами і комплектуючими засобами, а також устаткуванням, приладами, інструментами, необхідними для випуску ново§ продук§;
      -- зміну технологічних процесів, режимів роботи, автоматизацію і механізацію ви­робничих процесів, підвищення точності виготовлення продукці§;
      -- реконструкцію, розширення, будівництво нових виробничих потужностей і орга­нізацію спеціалізованих виробництв;
      -- підвищення кваліфікаці§, підготовку кадрів і інші заходи, необхідні для впро­вадження стандарту.
       Завершення робіт з впровадження стандарту оформляється актом, який затверд­жує керівник (заступник) підприємства (організаці§). У роботі комісі§ беруть участь предс­тавники підприємства, яке впроваджує стандарт, і представник основного споживача.
       6.2. Державний нагляд за "впровадженням і додержанням стандартів"
       Державний нагляд за "впровадженням і додержанням стандартів" проводиться згідно з Законом Укра§ни "Про Стандартизацію".
       Державний нагляд - це діяльність спеціально уповноважених органів державно§ ви­конавчо§ влади щодо контролю - за додержанням суб'єктами підприємницько§ діяльності (підприємцями) стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукці§ (виконанні робіт, наданні послуг) для забезпечення інтересів суспільства і споживачів, §§ належно§ якості, безпечно§ для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища.
       Державний нагляд здійснює Держстандарт Укра§ни, його територіальні органи, а також інші спеціально уповноважені органи. Державний нагляд здійснюється за планами органів державного нагляду або за зверненням громадян.
       Об'єктами державного нагляду є:
      -- продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва та рослинництва, продукти харчування, а також продукція, що пройшла сертифікацію, - на відповідність стандартам нормам і правилам,
      -- продукція імпортна - на відповідність чинним в Укра§ні стандартам, нормам і правилам стосовно безпеки життя, здоров'я й майна людей і навколишнього середовища;
      -- продукція експортна - на відповідність стандартам, нормам, правилам або окремим вимогам, що обумовлені договором (контрактом);
      -- атестовані виробництва - на відповідність установленим вимогам щодо сертифікаці§ продукці§.
      -- дотримання стандартів, норм і правил при розробці, виробництві, випуску, зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатаці§, реалізаці§ та утилізаці§ продукці§, стаді§ реалізаці§ товарів у сфері торгівлі, випуску і реалізаці§ продукці§ на підприємствах громадського харчування та надання послуг громадянам як споживачам методом проведення періодичних перевірок або перевірок через вибірковий чи суцільний контроль;
      -- дотримання стабільності якості сертифіковано§ продукці§ і правил проведення §§ випробувань.
       Державний нагляд на конкретному підприємстві починається з того, що:
      -- вивчаються акти і пропозиці§ за результатами попередньо§ перевірки;
      -- перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною доку­ментацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);
      -- ознайомлюються з методами і засобами контролю технологічного процесу і перевіряють §х відповідність чинним стандартам;
      -- аналізуються рекламаці§ на продукцію, яку перевіряють;
      -- перевіряється наявність служби стандартизаці§, §§ дієздатність і укомплек­тованість.
       Контроль якості продукці§ і §§ відповідність вимогам стандартів здійснюють у такій послідовності:
      
      -- відбираються контрольні проби з числа тих виробів, що були прийняті від­ділом технічного контролю;
      -- проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками відповідно до чинних стандартів;
      -- в цехах перевіряється додержання режимів технологічних процесів, стан засо­бів вимірювання, робота відділу технічного контролю;
      -- перевіряється додержання стандартів на матеріали і комплектуючі напів­фабрикати, одержані від суміжників.
       При контролі строку впровадження стандарту перевіряється:
      -- наявність наказу міністерства чи відомства, а також наказу на підприємстві про впровадження стандарту;
      -- наявність плану організаційно-технічних заходів, необхідних для впрова­дження стандарту і його виконання;
      -- забезпеченість підприємства необхідною сировиною, устаткуванням, осна­щенням, інструментом, технічною документацією для впровадження стандарту в дію;
      -- з яких показників стандарту при впровадженні допущені відхилення;
      -- якщо стандарт не впроваджується, то які є на це причини.
       За результатами контролю складається акт з висновками і пропозиціями. При порушенні вимог стандартів органи Держнагляду
      -- дають вказівку, спрямовану на усунення виявлених недоліків;
      -- забороняють відвантаження недоброякісно§ продукці§;
      -- в необхідних випадках висувають пропозицію про притягнення до адмініст­ративно§ і судово§ відповідальності осіб, винних у випуску недоброякісно§ продукці§.
       Поряд з проведенням державного нагляду проводиться і відомчий нагляд за впровадженням і додержанням стандартів, норм, правил. Завдання його аналогічні до завдань державного нагляду.
       6.3. Техніко-економічна ефективність стандартизаці§
       Стандартизація є невід'ємною часткою робіт при створенні ново§ техніки і характеризується високою економічною ефективністю.
       Економічна ефективність є наслідком економі§ грошових, матеріальних, людських та інших ресурсів, яка відбувається за рахунок впровадження нових або оновлених НТД і визначається тим, що стандартизація дозволяє:
       - привести показники якості продукці§ у відповідність з досягненнями науки і техніки;
       - комплексно ув'язати властивості сировини, матеріалів, напівфабрикатів і
       готово§ продукці§;
       - скоротити терміни, трудомісткість розробки і освоєння виробництва нових
       видів продукці§;
      -- впорядкувати системи документаці§;
      -- підвищити рівень спеціалізаці§ виробництва;
      -- здійснити нагляд за впровадженням і додержанням стандартів в народному
       господарстві.
       Економічну ефективність стандартизаці§ можна визначити в масштабі всього на­родного господарства, галузі виробництва або окремого підприємства. Для цього ви­конують спеціальні економічні розрахунки, які проводяться відповідно до чинних нор­мативних документів.
       Економічний ефект від стандартизаці§ складає виражену в грошових чи нату­ральних показниках економію живо§ і матеріалізовано§ праці в суспільному виробництві внаслідок впровадження стандарту з урахуванням необхідних затрат. Визначається він на основі тих же принципів, що і економічний ефект науково-технічного прогресу, скла­довою частиною якого є стандартизація.
       Виконання робіт з стандартизацій забезпечує:
      -- скорочення циклів проектування, підготування виробництва, виготовлення і ремонту виробів - економія часу;
      -- зменшення затрат праці, матеріали .енергі§ - економія ресурсів;
      -- зменшення затрат на проектування, собівартості виготовлення, затрат на ре­монти - економія коштів.
      -- Методологічна оцінка економічно§ ефективності стандартизаці§ (ЕЕС)
       базується на таких постулатах;
      -- ЕЕС трактується як єдиний комплексний результат економічних, органі­заційних та технічних заходів;
      -- величина ЕЕ визначається з врахуванням масштабів впровадження заходів зі
       стандартизаці§;
      -- величина ЕЕ визначається упродовж всього періоду ді§ стандарту;
      -- ступінь ефективності визначається порівнянням всіх затрат на розробку і впровадження стандартів з величиною ефекту від його застосування.
       При проведенні робіт зі стандартизаці§ критері§ економічно§ ефективності повинні бути основними, бо визначають напрямок цих робіт і рівень показників, що закладаються в стандарти. Тому визначення величини економічного ефекту повинно проводитися, починаючи з початково§ стаді§ і супроводжувати весь процес розробки стандарту для вибору і встановлення оптимального рівня стандартизованих показників.
       Вже при розробці планів і програм стандартизаці§ за укрупненими показниками визначається величина очікуваного економічного ефекту, який уточнюється при скла­данні технічного завдання на розробку кожного конкретного стандарту. Під час роботи над створенням стандарту проведення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір оптимального варіанта вирішення завдань стандартизаці§.
       Розроблений стандарт подається на розгляд і затвердження з уточненим техніко-економічним розрахунком ефективності, який потрібен для прийняття рішення про його затвердження і впровадження в народне господарство на основі значення очікуваного економічного ефекту. Після впровадження стандарту на підставі цих даних про фактичні результати, отримані в сфері проектування, виробництва і експлуатаці§ об'єктів стан­дартизаці§, можна розрахувати значення фактичного економічного ефекту, необхідне для аналізу змін економічних показників внаслідок проведення робіт з стандартизаці§.
       Проте порядок, що встановлює необхідність проведення техніко-економічних розрахунків, допускає і винятки. З урахуванням різноманітності об'єктів стандартизаці§ не завжди є можливим і доцільним визначити економічну ефективність. Це стосується:
      -- стандартів, в яких техніко-економічні показники залишились незмінними порівняно з базовими;
      -- стандартів, що встановлюють підвищені норми для органолептичних властивостей продукці§;
      -- загально технічних і організаційно-методичних стандартів, спрямованих на встановлення порядку проведення робіт (інструкці§, положення, правила і норми ви­робничо-технічного призначення, документація у сфері управління виробництвом, техніко-економічна інформація); стандартів на терміни, визначення, класифікацію, по­значення. Для вказаних стандартів даються якісні характеристики §х доцільності і за­трати на §х розробку і впровадження.
      
       Лекція 2
       Міжнародні організаці§ стандартизаці§
      
       . Організаці§ ISO і IEC, об'єднаний технічний комітет JTC1
        Міжнародна організація ISO почала функціонувати 23 лютого 1947 р. як добровільна, неурядова організаці§. Вона була установлена на основі досягнутого на нараді в Лондоні в 1946 р. угоди між представниками 25-ти індустріально розвинених кра§н про створення організаці§, що володіє повноваженнями координувати на міжнародному рівні розробку різних промислових стандартів і здійснювати процедуру ухвалення §х як міжнародні стандарти. Основна мета організаці§ ISO - сприяння міжнародному обміну товарами і послугами, а також співпраці кра§н в економічній, інтелектуальній, технологічній і науковій сферах.
        Діяльність ISO пов'язана із стандартизацією великого спектру товарів, технологій і послуг різних областей, включаючи: текстильну промисловість, обробку інформаці§, телекомунікацію, виробництво і використання енергі§, кораблебудування, банківські і фінансові послуги, захист навколишнього середовища, охорону здоров'я і безпеку, освіта і ін.
        Спочатку повноваження ISO в міжнародній стандартизаці§ були обмежені виключенням з §§ поля діяльності двох важливих галузей - телекомунікаційною, а також електротехнічно§ і електронно§ галузей, оскільки для цих напрямів вже склалася система міжнародно§ стандартизаці§ в особі організацій ITU і IEC, відповідно. Проте в наслідок у цих трьох організацій розвинувся значний сумісний інтерес, пов'язаний із стандартизацією технологій інформаційно§ індустрі§. Виключення колізій в діяльності організацій міжнародно§ стандартизаці§ там, де §х інтереси пеерсікались, вирішувалося за допомогою створення сумісного комітету (наприклад, JTC1) або робочих груп.
        Офіційна назва ISO це - International Organization for Standardization. "ISO" не є абревіатурою офіційно§ назви організаці§, а слово, яке служить ще одним §§ назвою. Це слово походить від грецького слова "isos", яке означає "рівний" (equal), тобто рівний стандарту.
        Організація ISO внесла великий внесок до становлення міжнародно§ системи стандартизаці§.
        До §§ важливих заслуг слід віднести розробку тих, що знайшли усесвітнє застосування фундаментальних системних стандартів по основах управління якістю продукці§ (ISO 9000) і навколишнім середовищем (ISO 14000), а також розробку стандартів на телефонні і банківські картки, фотоустаткування, вантажні контейнери, звичайно ж, мови програмування і багато що інше.
        Масштаб діяльності ISO характеризується наступними даними.
        Загальне число створених і супроводжуваних стандартів ISO до 2001 р., складало порядка 13000, з яких більше 2000 стандартів відносяться до області ІТ.
        У ISO працює близько 3 000 технічних комітетів, підкомітетів і робочих груп, в нарадах яких щорічно бере участь більше 30000 експертів. ISO співробітничає з більш ніж 500 міжнародними організаціями.
        ISO є організацією федерального типу. У §§ склад входять організаці§, які підрозділяються на три групи:
      -- організаці§-члени ISO (member bodies) - безпосередньо складові ISO і що є найбільш представницькими організаціями стандартизаці§ в сво§х кра§нах, які розділяють відповідальність за виконання основних організаційних і технічних завдань ISO, а також несуть основне фінансове навантаження по забезпечення діяльності ISO;
      -- організаці§-кореспонденти (correspondent members) - що не приймають активно§ участі в технічній і організаційній роботі ISO, але що мають доступ до інформаці§, що цікавить §х (зазвичай ця форма участі в роботі ISO використовується для залучення до процесу стандартизаці§ кра§н, що розвиваються);
      -- організаці§-підписчики (subscriber members) - організаці§, з яких взимаются мінімальні внески, що дозволяють §м підтримувати офіційні контакти з системою стандартизаці§ (зазвичай цією формою участі користуються економічно слабо розвинені кра§ни).
        До 2001 р. ISO включала в свій склад 135 організацій національних стандартів, з них 90 - першого типу (member bodies), 36 - другого (correspondent members) і 9 - третього (subscriber members).
        Організаційна структура ISO [www.iso.ch] показана нарис. 2.1, на якому використовуються наступні скорочення:
        CASCO - ISO Committee on conformity assessment (комітет з сертифікаці§)
        COPOLCO - ISO Committee on consumer policy (комітет споживчо§ політики)
        DEVCO - Committee on developing country matters (комітет у справах з кра§нами, що розвиваються)
        INFCO - ISO Committee on information system and services (комітет з інформаційних систем і послуг)
        REMCO - ISO Committee on reference materials (комітет з еталонних матеріалів)
         Верховним органом ISO є Генеральна асамблея (General Assembly), яка збирається раз на три роки для вироблення політичних вирішень стратегічного рівня і обрання керівного складу організаці§.
        Реалізація цих стратегічних рішень покладається на Раду (Council), до складу яко§ входять президент Генерально§ асамбле§ (як голова Ради), віце-президент, скарбник організаці§ і близько двох десятків вибраних високопоставлених чиновників. Засідання Ради проводяться щорічно. На них вирішуються питання, пов'язані з технічною структурою ISO, з публікацією прийнятих стандартів, призначенням членів виконавських органів, наприклад, Радого з технічного управління (Technical Management Board), з обранням голів технічних комітетів, затвердженням планів робіт технічних комітетів і ін.
         У організаційну стуктуру ISO входять: комітети, що відповідають за розробку політики організаці§ (CASCO, COPOLCO, DEVCO, INFCO); комітет з еталонних або довідкових матеріалів (REMCO); постійні і тимчасові групи технічних консультантів (advisory groups); центральний секретаріат (Central Secretariat); технічні комітети (Technical Committees, TCs).
         Вся змістовна робота по стандартизаці§ ІТ виконується технічними комітетами. Кожен технічний комітет має унікальний ідентифікатор, який складається з префікса "ТС", за яким слідує порядковий номер комітету. Якщо комітет розпускається, то його номер не перевикористовується. При утворенні нового комітету йому привласнюється перший по порядку невживаний номер. Кожен комітет має свій секретаріат. Робота, що виконується комітетом, розподіляється по підкомітетах (subcommittees, SCs) з урахуванням §х спеціалізаці§. Кожен підкомітет також має свій секретаріат. Секретаріати комітетів і підкомітетів розподіляються по організаціях-членах ISO, які і спонсорують роботу відповідних секретаріатів.
         Технічні комітети і підкомітети можуть розподіляти роботу по робочих групах (Work Groups, WGs). Робочі групи не мають секретаріатів. Вони очолюються керівниками (conveners), батьківськими комітетами, що призначаються. Кожна з організацій-членів ISO може побажати, щоб §§ представник брав участь в роботі будь-якого комітету, підкомітету або робочо§ групи. Існують дві форми такого представництва - у вигляді P-членів (P-members) і O-членів (O-members). Перші є повноправними учасниками (participants) роботи по стандартизаці§, другі виступають в ролі оглядачів (observers) роботи, функці§ яких обмежуються тільки отриманням інформаці§ про виконувану роботу.
         В кінці 2000 р. в ISO налічувалося 187 комітетів, 572 підкомітети, 2063 робочих груп і 45 спеціальних дослідницьких груп.
         Центральний секретаріат ISO розташований в Женеві, має штат близько 200 чоловік. Він здійснює організацію поточно§ роботи комітетів, інформаційне забезпечення членів ISO, технічну і організаційну підтримку роботи секретаріатів комітетів і підкомітетів і ін.
         Щорічні витрати на фінансування роботи ISO оцінюються в 150 мільйонів швейцарських франків. 80 відсотків ціє§ суми спонсорується 35-у основними членами ISO. Інші 20 відсотків збираються з внесків членів ISO, що залишилися, а також з доходів, отриманих від продажу публікацій ISO. Друга частина суми витрачається в основному на підтримку роботи центрального секретаріату.
         Основними партнерами ISO є організаці§ стандартизаці§ IEC і ITU. Стратегічним партнером ISO, з яким вона значною мірою погоджує свою діяльність, є Усесвітня торгова організація (World Trade Organization, WTO).
        Тепер розглянемо власне процес розробки міжнародних стандартів, так званий ISO-процес.
         Перші 25 років свого існування основною метою діяльності ISO була гармонізація національних стандартів. У цей період ISO здійснювала публікацію рекомендацій (ISO Recommendations), які були результатом узгодження специфікацій національних організацій стандартизаці§. З початку 70-х років ISO почала видавати міжнародні стандарти (ISO standards), вважаючи, що це більшою мірою сприятиме розвитку міжнародній торгівлі. З початку 80-х років, коли процеси глобалізаці§ торгівлі почали виявлятися все більш виразно, ISO активно втягується в процес розробки нових міжнародних стандартів в актуальних областях, поступово віддаляючись від початкового завдання гармонізаці§ національних стандартів.
         Спрощена модель ISO-процесу, що визначає цикл розробки міжнародних стандартів, включає наступні основні етапи еволюці§ документа:
      -- заявка на розробку стандарту (new work item proposal, NP)
      -- робочий документ (Working Draft, WD)
      -- проект пропозиці§ (Draft Proposal, DP)
      -- проект міжнародного стандарту (Draft International Standard, DIS)
      -- міжнародний стандарт (International Standard, IS).
         Спочатку пропозиція про виконання ново§ роботи (new work item proposal, NP) поступає в секретаріат відповідного комітету. Це пропозиція, як правило, виходить від деякого Р-члена або організаці§, що офіційно співробітничає з ISO (liaison organization). Якщо комітет приймає ця пропозиція, то воно поступає в деякий підкомітет цього комітету і одна з робочих груп даного підкомітету готує відповідний WD, який потім передається в підкомітет для голосування. Якщо консенсус в підкомітеті по даному WD досягнутий, то цей документ приймає статус DP і прямує в центральний секретаріат для реєстраці§ як DIS. (В принципі DIS вважається достатньо стабільним документів, який може служити як основа для проектування відповідних йому реалізацій.). Центральний секретаріат перевіряє, чи відповідає даний DIS вимогам ISO і, якщо він всім вимогам відповідає, розсилає його членам ISO для вивчення, підготовки зауважень і вердикту. Коли схвалення дістало від більшості членів технічного комітету і від не менше чим трьох чвертей голосуючих членів ISO, даний DIS, званий на кінцевій стаді§ остаточним або Final DIS (FDIS), стає IS і публікується як міжнародний стандарт. Для оновлення стандартів в ISO був прийнятий за основу п'ятирічний цикл.
         Термін розробки стандартів відповідно до описано§ вище схеми міг складати до трьох-чотирьох років, що незабаром стало стримуючим чинником для галузі ІТ, що так стрімко розвивалася.
        Прагнучи до пошуку ефективних для практики рішень і до конструктивно§ співпраці з професійними організаціями, в 90-х роках ISO почала застосовувати прискорену процедуру балотування публічно доступних специфікацій (PAS) (наприклад, відритих специфікацій або промислових стандартів, що володіють певним рівнем консенсусу), яка отримала назву "Fast tracking".
         Також для підвищення ефективності процесу стандартизаці§ в другій половині 90-х ISO провела реінжинірінг своє§ діяльності, за допомогою переходу на використання в роботі комітетів, підкомітетів і робочих груп сучасних електронних технологій, що дозволило істотно скоротити час створення міжнародних стандартів до 9-12 місяців.
         Проте вимоги до процесу стандартизаці§ ІТ постійно зростали, а сам процес стандартизаці§ продовжував прискорено розвиватися на всіх рівнях. Від ISO були потрібні нові підходи для адекватно§ реакці§ на виклик реальності.
         Значним стимулом для прогресу міжнародно§ стандартизаці§ з'явилися два важливі чинники, що відбулися на початку 90-х років. Перший - це вирішення європейських кра§н створити єдиний європейський ринок, основою чому повинна була служити всеосяжна система регіональних стандартів на продукти, технологі§ і послуги. Провідна роль в успішному розвитку процесу європейсько§ стандартизаці§ належить організаці§ CEN (європейському аналогу ISO). Тому віденська угода (Vienna Agreement) про встановлення технічно§ співпраці між ISO і CEN значно укріпила міжнародну систему стандартизаці§.
         Іншим важливим чинником розвитку міжнародно§ стандартизаці§ став згадуваний вище процес стандартизаці§ консорціумів. Специфікаці§, що створюються консорціумами, є угоди між основними учасниками ринку для конкретного виду продуктів і часто стають стандартами де-факто, але вони не досягають рівня консенсусу, характерного для міжнародних стандартів. Слід також відзначити, що, не дивлячись на високу продуктивність процесу стандартизаці§ консорціумів, він не замінює формальну стандартизацію. Найбільший ефект досягається тоді, коли обидва ці процеси зливаються в єдиний процес глобально§ стандартизаці§. Тому ISO і інші організаці§ формально§ стандартизаці§ розробляють нові форми співпраці з консорціумами, направлені на інтеграцію спільних зусиль в створенні всеосяжно§ системи міжнародних стандартів, що задовольняє потребам світового ринку.
         Саме з цією метою ISO в 2002 р. модернізувала сво§ технологічні процедури ISO-процесу, надавши великі права сво§м технічним комітетам в рішенні питання про можливість прискореного розгляду специфікацій, підготовлених консорціумами. Для ціє§ мети розширена номенклатура типів нормативних документів, що включає документи, що вимагають різних рівнів консенсусу і прозорості процесу стандартизаці§ залежно від потреб практики у кожному конкретному випадку. А саме, склад типів нормативних документів ISO тепер включає:
      -- стандарти ISO (ISO Standards)
      -- публічно доступні специфікаці§ ISO (ISO/PAS - Publicly Available Specifications)
      -- технічні специфікаці§ ISO (ISO/TS - Technical Specifications)
      -- технічні звіти (ISO/TR - Technical Reports)
      -- промислові технічні угоди (ITA - Industry Technical Agreement).
         Зокрема, типами документів, що характеризуються вимогами меншого рівня узгодженості в порівнянні з міжнародними стандартами, є документи ISO/PAS і ISO/TS, для яких по розсуду робочих груп і підкомітетів ISO можуть бути реалізовані прискорені варіанти ISO-процесу.
         ISO також забезпечує можливість ухвалення документів, розроблених поза даною організацією, як, наприклад, промислові технічні угоди (Industry Technical Agreement).
         Всі ці документи із спрощеним ISO-процесом повинні будуть переглядатися через три роки, внаслідок чого можливі два варіанти. Або вони переставатимуть діяти, або, у разі успішного перегляду, прийматимуть статус міжнародних стандартів ISO.
         Розглянута вище модернізація ISO процесу показує бажання ISO бути гнучкою і такою, що адаптується, щоб відповідати вимогам індустрі§ і ринку до системи міжнародних стандартів.
         Організація IEC, утворена в 1906 р., також як і ISO є добровільною неурядовою організацією. Ї§ діяльність в основному пов'язана із стандартизацією фізичних характеристик електротехнічного і електронного устаткування. Основна увага IEC приділяє таким питанням, як, наприклад, електровимірювання, тестування, утилізація, безпека електротехнічного і електронного устаткування. Як і в ISO, членами IEC є національні організаці§ (комітети) стандартизаці§ технологій у відповідних галузях, що представляють інтереси сво§х кра§н в справі міжнародно§ стандартизаці§. В даний час до складу IEC входить більше 50 таких членів.
         З організаційно§ точки зору IEC має пристрій багато в чому аналогічне ISO. Процес створення стандартів в IEC також аналогічний моделі цього процесу, прийнятій в ISO. Правильніше слід було б говорити про аналогічність ISO організаці§ IEC, оскільки ISO створювалася багато в чому за образом і подобою великодосвідченою IEC. Як і в ISO основну роботу по розробці стандартів в IEC виконують технічні комітети (TCs) і підкомітети (SCs), загальна чисельність яких більше 200.
         Разом із стандартами на електротехнічні апарати і машини IEC розробляє стандарти на електронні пристро§, пов'язані з обробкою інформаці§. Наприклад, §й розроблені наступні стандарти:
      -- IEC-625.1 - стандарт на інтерфейс шини програмованих приладів;
      -- IEC-9316 - стандарт на системний інтерфейс комп'ютерів з 8-розрядною шиною.
         Маючи сумісні інтереси в області стандартизаці§ ІТ, ISO і IEC домовилися об'єднати сво§ зусилля, створивши в 1987 р. єдиний орган JTC1 (Joint Technical Committee 1 - Об'єднаний технічний комітет 1), призначений для формування всеосяжно§ системи базових стандартів в області ІТ і §х розширень для конкретних сфер діяльності. Цей комітет тісно співробітничає з Міжнародним Союзом Електрозв'язку (ITU).
         Розглянемо точніші визначення сфери діяльності і цілей комітету JTC1, сформульовані в документі ISO\IEC JTC1 N430, прийнятому на пленарній нараді комітету, що проходила в Парижі в грудні 1996 р.
         Сфера діяльності - міжнародна стандартизація в області ІТ, при цьому поняття ІТ в цьому документі трактується таким чином: "Інформаційні технологі§ включають специфікацію, проектування і розробку систем і засобів, що мають справу із збором, уявленням, обробкою, безпекою, передачею, організацією, зберіганням і пошуком інформаці§, а також обміном і управлінням інформацією".
        Основними цілями JTC1 визначаються:
        "розробка, підтримка, просування стандартів ІТ, що є необхідними для глобального ринку, задовольняють вимогам бізнесу і користувачів і що мають відношення до:
      -- проектуванню і розробці систем і засобів ІТ
      -- продуктивності і якості продуктів і систем ІТ
      -- безпеці систем ІТ і інформаці§
      -- переносимості прикладних програм
      -- інтероперабельности продуктів і систем ІТ
      -- уніфікованим засобам і оточенням
      -- гармонізованому словнику понять області ІТ
      -- дружнім і ергономічним призначеним для користувача інтерфейсам".
         Основні принципи роботи JTC1 будуються відповідно до вимог сучасного бізнесу і орієнтуються на економічну рентабельність і скорочення термінів розробки стандартів, а також припускають залучення до процесу стандартизаці§ широкого круга зацікавлених професійних організацій і експертів, акцентування на забезпечення інтернаціоналізаці§ продуктів і сервісів.
         Робота над стандартами ІТ, здійснювана в JTC1, тематично розподілена по підкомітетах (Subcommittees - SC).
         На додаток до підкомітетів JTC1 періодично створює спеціальні і/або дослідницькі групи, вирішальні поточні завдання стандартизаці§ ІТ.
        У 2001 р. склад підкомітетів JTC1 виглядав таким чином:
      -- SC1 Vocabulary (словник понять)
      -- SC2 Corded character sets (Символьні набори і кодування інформаці§)
      -- SC6 Telecommunication and information exchange between systems (Телекомунікація і інформаційний обмін між системами)
      -- SC7 Software engineering (Програмна інженерія)
      -- SC11 Flexible magnetic media for digital data interchange (Гнучке магнітне середовище для обміну електронними даними)
      -- SC17 Identification cards and related devices (Ідентифікаційні карти і пов'язані з ними пристро§)
      -- SC22 Programming languages, their environments and system software interfaces (Мови програмування, §х оточення і інтерфейси системного програмного забезпечення)
      -- SC24 Computer graphics and image processing (Комп'ютерна графіка і обробка зображень)
      -- SC25 Interconnection of information technology equipment (Взаємозв'язок устаткування інформаційних технологій)
      -- SC27 IT Securities techniques (Методи безпеки ІТ)
      -- SC29 Coding of audio, picture, multimedia and hypermedia information (Кодування аудіо, графічною, мультимедійною і гіпермедіа інформаці§)
      -- SC31 Automatic identification and data capture techniques (Автоматична ідентифікація і методи прочитування даних)
      -- SC32 Data management and interchange (Обмін і управління даними)
      -- SC34 Document description and processing languages (Мови опису і обробки документів)
      -- SC35 Use interfaces (Призначені для користувача інтерфейси)
      -- SC36 Learning Technology (Технологі§ навчання).
         Кожен з підкомітетів, як наголошувалося вище, має свій секретаріат, що працює в одній §х організацій національних стандартів (як правило, це організаці§ ANSI, AFNOR, BSI, DIN, JISC і деякі інші). Такий секретаріат здійснює контроль над робочими групами підкомітету, забезпечує документообіг в підкомітеті і координирацию роботи груп.
       Організація ITU
         ITU (International Telecommunication Union - Міжнародний Союз Електрозв'язку) - міжнародна міжурядова організація, що спеціалізується в області стандартизаці§ електрозв'язку. Вона об'єднує більше 500 урядових і неурядових організацій. У §§ склад входять телефонні, телекомунікаційні і поштові міністерства, відомства і агенства різних кра§н, а також організаці§-постачальники устаткування для забезпечення телекомунікаційного сервісу. Основне завдання ITU полягає в координаці§ розробки гармонізованих на міжнародному рівні правив і рекомендацій, призначених для побудови і використання глобальних телемереж і §х сервісів.
         У 1947 р. ITU отримала статус спеціалізованого агенства Організаці§ Об'єднаних Націй (ООН). Центральний офіс ITU розташований в Женеві (Швейцарія). Штатний склад співробітників включає 770 чоловік. Річний бюджет організаці§ складає близько 333 мільйонів швейцарських франків.
         ITU - стара міжнародна професійна організація. Вона була заснована в 1865 р. після підписання 20-у європейськими державами першо§ міжнародно§ конвенці§ по телеграфі§. Перша назва ITU розшифровувалася як Міжнародний союз по телеграфі§ (International Telegraph Union). Весь час свого існування ITU несло відповідальність за розробку правив і рекомендацій, що регламентують розвиток глобальних телекомунікаційних мереж і сприяючих стандартизаці§ телепослуг, а також стандартизаці§ операцій по експлуатаці§ систем електрозв'язку. ITU оперативно відстежувала новітні досягнення, такі, як, наприклад, винахід телефону і радіотелеграфі§, поява супутникового зв'язку і цифрових систем передачі даних, сучасних комп'ютерних мереж і систем мобільного зв'язку, інтегруючи ці досягнення в глобальні телекомунікаційні послуги.
         Своя перша назва організація зберігала до 1932 р., коли на мадридській міжнародній конференці§ з телекомунікацій було ухвалено рішення про зміну §§ назви. ITU почала називатися Міжнародним союзом по телекомунікаціях (International Telecommunication Union), що дозволило зберегти незмінній абревіатуру назви організаці§.
         У 1956 р. в результаті чергово§ реорганізаці§ ITU був сформований Міжнародний консультативний комітет з телеграфі§ і телефоні§ (International Telephone and Telegraph Consultative Committee, - CCITT), в роботах якого, зокрема, були закладені основи стандартизаці§ технологій комп'ютерних мереж. Іншими основними підрозділами ITU у той час були: CCIR (the International Radio Consultative Committee - Міжнародний консультативний комітет з радіозв'язку) і IFRB (the International Frequency Registration Board - Міжнародний радий з реєстраці§ частот), а з 1990 р. і Радий з розвитку телекомунікацій в кра§нах, що розвиваються (Telecommunications Development Bureau - TDB).
         У грудні 1992 р. на позачерговій женевській конференці§ була проведена структурна реформа ITU. Були створені три сектори:
      -- Радіокомунікаці§ (Radiocommunication Sector або ITU-R) - сектор, що включає загальні функці§ комітету по радіозв'язки CCIR, а також завдання, що виконувалися радим з реєстраці§ частот FRB.
      -- Стандартизаці§ телекомунікацій (Telecommunication Standardization Sector (TSS) або ITU-T) - сектор, який прийняв на себе функці§ CCITT, а також функці§ комітету по радіозв'язки CCIR, пов'язані з виходом засобів радіозв'язку на мережі загального користування.
      -- Розвитку телекомунікацій (Telecommunication Development або ITU-D) - сектор, що визначає питання стратегі§ і політики розвитку систем електрозв'язку.
         Вищою ланкою організаційного управління ITU служить Загальна конференція (Plenipotentiary Conference), що визначає стратегічні рішення, пов'язані з напрямами діяльності і структурою організаці§, а також що формує виконавський орган - Раду (Council), що здійснює виконання намічених конференцією завдань. Найвищим органом управління кожного сектора є усесвітня конференція відповідно§ (для даного сектора) тематично§ спрямованості.
        Зокрема, для сектора ITU-T (також званого TSS), який представляє в даному контексті найбільший інтерес, такі конференці§ називаються Усесвітніми конференціями із стандартизаці§ телекомунікацій (World Telecommunication Standardization Conferences). Одним з основних завдань ITU-T є розробка і узгодження Рекомендацій, забезпечуючих інтероперабельність телекомунікаційного сервісу в глобальному масштабі.
        Для організацій, що входять до складу ITU-T визначено наступні п'ять класів членства:
      -- клас A - національні міністерства і відомства зв'язку;
      -- клас B - крупні приватні корпораці§, що працюють в області електрозв'язку;
      -- клас C - наукові організаці§ і підприємства, що проводять зв'язне устаткування;
      -- клас D - міжнародні організаці§, зокрема, організація ISO;
      -- клас E - організаці§ з інших областей діяльності, але зацікавлені в роботі в даному секторі.
        Право голосу при ухваленні рішень дається тільки представникам організацій класів A, B.
        Стандарти, що приймаються, ITU-T мають статус рекомендацій.
         Основна робота по розробці стандартів виконується дослідницькими групами (Study Groups - SGs). Кожна з груп має власний напрям діяльності. Склад дослідницьких груп достатньо стабільний. Він вибраний за тематичним принципом, так, щоб забезпечити повноту покриття всіх актуальних напрямів технологій електрозв'язку. У 2000 р. налічувалося 14 таких груп. З погляду стандартизаці§ ІТ найбільший інтерес представляє діяльність таких груп, як, наприклад:
      -- SG7 - Data and open communications systems (Дані і відкриті комунікаційні системи)
      -- SG8 - Multimedia Services (Мультимедійні сервіси)
      -- SG10 - Software languages (Мови для програмного забезпечення) - маються на увазі стандарти мов програмування і мов формально§ специфікаці§, використовуваних при розробці телекомунікаційних систем.
      -- SG13 - GII principles and structure (Структура і принципи Глобально§ інформаційно§ інфраструктури).
         Для рекомендацій, що розробляються, ITU-T введена (з часів діяльності CCITT) класифікація документів, а саме, все Рекомендацій розбиті по серіях, які ідентифікуються буквами алфавіту від A до Z. Список цих серій приведений нижче.
      -- Series A: Organization of the work of the ITU-T (Організація роботи ITU-T)
      -- Series B: Means of expression: definitions, symbols, classification (Засоби виразу: символи, класифікація)
      -- Series C: General telecommunication statistics. (Загальні статистичні дані в телекомунікаці§)
      -- Series D: General tariff principles (Загальні принципи тарифікаці§)
      -- Series E: Overall network operation, telephone service and human factors (Загальна робота мереж, телефонні послуги і людські чинники)
      -- Series F: Non-telephone telecommunication services (Нетелефонні служби електрозв'язку)
      -- Series G: Transmission systems and media, digital systems and networks (Системи передачі і середовища, цифрові системи і мережі)
      -- Series H: Audiovisual and multimedia systems (Аудіовізуальні і мультимедійні системи)
      -- Series I: Integrated services digital network - ISDN (Цифрова Мережа з Інтеграцією Служб)
      -- Series J: Transmission of television, sound programme and other multimedia signals (Передача звуковому віщанню, телевізійних і мультимедійних сигналів)
      -- Series K: Protection against nterference (Захист від перешкод)
      -- Series L: Construction, installation and other elements of outside plant (Конструкція, прокладка, захист кабелів і елементів лінійних споруд)
      -- Series M: TMN and network maintenance: international transmission systems, telephone circuits, telegraphy, facsimile and leased circuits (Технічна експлуатація: міжнародні системи передачі, телефонні канали, телеграфні, факсимільні і такі, що орендуються канали)
      -- Series N: Maintenance: international sound programme and television transmission circuits (Технічна експлуатація: міжнародні канали звукового і телевізійного віщання)
      -- Series O: Specifications of measuring equipment (Вимоги до вимірювально§ апаратури)
      -- Series P: Telephone transmission quality, telephone installations, local line networks (Якість телефонно§ передачі, прокладка ліній, мережі локальних ліній)
      -- Series Q: Switching and signalling (Комутація і сигналізація)
      -- Series R: Telegraph transmission (Телеграфна передача)
      -- Series S: Telegraph services terminal equipment (Крайове устаткування телеграфних служб)
      -- Series T: Terminals for telematic cervices (Крайове устаткування і телематические служби)
      -- Series U: Telegraph Switching (Телеграфна комутація)
      -- Series V: Data communication over the telephone network (Передача даних по телефонній мережі)
      -- Series X: Data networks and open system communications (Мережі передачі даних і зв'язок відкритих систем)
      -- Series Y: Global information infrastructure (Глобальна інформаційна інфраструктура)
      -- Series Z: Programming languages (Мови програмування)
         Як можна бачити з приведеного списку сері§в Рекомендацій ITU-T, найбільший інтерес для області ІТ представляють Рекомендаці§ сері§в H, X, Y, Z.
        Прикладами Рекомендацій цих сері§в можуть служити наступні стандарти і §х підсері§:
      -- X.200-X.299 - Open Systems Interconnection /стандарты взаємозв'язки відкритих систем/
      -- X.400-X.499 - Message Handling Systems / стандарти систем обробки сообщений/
      -- X.500-X.599 - Directory /стандарты довідковою мережевий службы/
      -- X.700-X.799 - OSI Management /стандарты мережевого управління для моделі OSI/
      -- X.900-X.999 - ODP /стандарты ODP/
      -- Y.100-Y.199 - Global information infrastructure. General /общие стандарти Глобально§ інформаційною инфраструктуры/
      -- Z.100 - LANGAGE DE DESCRIPTION ET DE SPECIFICATION /стандарт мови SDL/
      -- Z.200 - CCITT HIGH LEVEL LANGUAGE (CHILL) /стандарт мови CHILL/
         Хоча основна область інтересів ITU-T пов'язана із стандартизацією телекомунікаційних технологій і сервісів, ITU-T (як і §§ попередниця - CCITT) внесла значний внесок до стандартизаці§ ряду напрямів ІТ, зокрема, це в першу чергу стосується стандартів OSI і ODP. Цей інтерес обумовлений поряд причин, а саме, важливістю пов'язаних з передачею даних сервісів, зростанням попиту на інтегровані телекомунікаційні послуги для голосу і даних, зростаючим попитом на сервіс передачі повідомлень і сервіс довідково§ служби, а також зростаючою роллю використання ІТ для роботи власне телекомунікаційних мереж.
         З сказаного ясно, що інтереси JTC1 і ITU-T в області стандартизаці§ ІТ значною мірою перекриваються, хоча, звичайно, є і аспекти, специфічні для кожно§ з організацій.
         Очевидно, що для прогресу в області стандартизаці§ ІТ важливо§ ролі набуває тісна співпраця між JTC1 і ITU-T.
         Значущим результатом тако§ співпраці є угода про загальний текст для стандартів ISO/IEC (тобто JTC1) і Рекомендацій ITU-T/CCITT, що відносяться до одних і тих же аспектів в областях OSI і ODP.
         У інших випадках ця співпраця виявляється в ухваленні однією організацією тексту стандарту, розробленого іншою організацією. Прикладами тут можуть служити ухвалення попередником ITU-T, організацією CCITT, еталонній базовій моделі OSI, розробленій в надрах ISO, а також ухвалення організаціями ISO/IEC рекомендацій за технологією передачі повідомлень, розроблених CCITT.
         Ще однією формою співпраці є сумісна розробка стандартів, як, наприклад, розробка стандарту для служби Довідника (Directory) і стандарту для еталонно§ моделі відкрито§ розподілено§ обробки (ODP).
        Завершуючи розгляд діяльності офіційних міжнародних організацій стандартизаці§ ІТ, зробимо наступні виводи:
      -- Діяльність цих організацій тісно взаємозв'язана і скоординована.
      -- Використовуються різні форми коопераці§ зусиль цих організацій для створення всеосяжно§ системи міжнародних стандартів ІТ.
      -- Інтенсивність зусиль в міжнародній стандартизаці§ ІТ постійно зростає, що досягається підвищенням ефективності роботи само§ системи міжнародно§ стандартизаці§, залученням до цього процесу все більшого числа професійних організацій і експертів, розвитком співпраці з промисловими консорціумами.
      
       ПАРАМЕТРИЧНІ РЯДИ
      
       Параметри виробів
       Впровадження досягнень науково-технічного прогресу супроводжується створенням нових виробів: машин, механізмів, технологічного устаткування, приладів, матеріалів і так далі. Нові вироби відрізняються кількістю виконуваних функцій, що збільшується, зростаючою складністю конструктивного пристрою.
       Зараз номенклатура виробів машинобудування включає понад 200 тис. найменувань. Виникає завдання - упорядкувати номенклатуру виробів, що виготовляються. Необхідність рішення тако§ задачі робить стандартизацію найважливішим важелем прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ця провідна роль полягає не тільки в тому, що виключається можливість виробництва невиправдано велико§ номенклатури виробів, створюючи тим самим сприятливі умови для організаці§ високоефективних велико серійних спеціалізованих виробництв, але і в тому, що вона забезпечує впровадження у виробництво виробів на рівні передових досягнень науки і техніки.
       З цією метою розробляють параметричні ряди виробів, чим досягається істотне поліпшення техніко-економічних показників виробів однакового функціонального призначення. Під параметричним рядом розуміється сукупність величин (параметрів), побудована за певною ознакою. Частіше за вcе виріб виконує сво§ функці§ не ізольовано, а в комплексі взаємодоповнюючих один одного виробів. В зв'язку з цим виникає найважливіша проблема - раціонального формування системи виробів.
       У такій системі виробів повинні бути взаємно узгоджені, наприклад вантажопідйомність кранів, потужність електроагрегатів, тиск насосів і ін. Для забезпечення якнайкращого використання транспортних засобів в народному господарстві повинні бути узгоджені вантажопідйомність цих засобів і маса вантажів.
       Якщо вантажопідйомність залізничних вагонів складатиме 25; 40; 63; 100 т, то вантажопідйомність вантажних автівок повинна бути 2,5; 4,0; 6,3 і 10 т, маса контейнерів - 250; 400; 630 і 1 000 кг, а маса ящиків - 25; 40; 63 і 100 кг
       Встановлення типорозмірних рядів виробів (тобто параметричних рядів, в основу яких покладені які-небудь розміри або типи виробів) і формування систем виробів для комплексного озброєння окремих виробництв ще не забезпечують повно§ техніко-економічно§ ефективності виробництва і експлуатаці§ виробів. Функціонально однорідні вироби, так само як і вироби, що входять в комплексну систему, складаються з достатньо великого числа спеціальних складових частин, що неминуче приводить до значного збільшення номенклатури виробів, що виготовляються, а це, у свою чергу, обмежує спеціалізацію виробництва і знижує темпи науково-технічного прогресу. Вирішення цих протиріч полягає в переході до принципово нового підходу по створенню виробів на основі широко§ уніфікаці§ складових частин, що комплектують виріб. Цю задачу вирішують шляхом створення стандартизованих параметричних і розмірних рядів для різних машин, складальних одиниць, деталей і навіть розмірів.
       Об'єктами параметрично§ стандартизаці§ є параметри. У загальному випадку параметрами виробів називають ознаки виробів, що кількісно характеризують будь-які §х властивості або стани.
       Велике число властивостей, якими володіють сучасні вироби, вимагають для §х характеристики великого числа параметрів виробів.
       Зазвичай властивості виробів машинобудування виражають через показники якості, що об'єднуються в групи. Основними групами показників якості виробів є: призначення, надійності, технологічності, стандартизаці§ і уніфікаці§ і ін. Названі групи об'єднують декілька показників, кожен з яких характеризує відповідний параметр або сукупність параметрів виробу. Наприклад, показник довговічності будь-яко§ механічно§ пари, що зношується в процесі експлуатаці§, представлений ресурсом ціє§ пари, залежатиме від геометричних параметрів зв'язаних деталей (розміри, допуски розмірів, відхилення форми і взаємного розташування поверхонь), параметрів шорсткості і хвилястості поверхонь, фізико-механічних параметрів матеріалу деталей і стану поверхневих шарів (хімічний склад, структура, твердість і ін.), параметрів, що характеризують режим роботи і умови експлуатаці§ і так далі
       Показники функціонального призначення, наприклад, для автомобілів - вантажопідйомність, потужність двигуна, габаритні розміри, вага і ін., одночасно є і параметрами автомобілів.
       Таким чином, кожен виріб характеризується безліччю взаємозв'язаних параметрів.
       Зазвичай для цілей стандартизаці§ параметри ділять на головних, основних і допоміжних.
       Розрізняють одновимірну і багатовимірну параметричну стандартизацію.
       Одновимірна стандартизація припускає стандартизацію одного, як правило, головного параметра виробу.
       При багатовимірній стандартизаці§ об'єктами стандартизаці§ є декілька параметрів виробу.
       Головним параметром виробу називають такий, який найповніше визначає найважливіший показник функціонального призначення виробу. Особливістю головних параметрів виробів є §х стабільність при конструктивних модифікаціях, технічних і технологічних удосконаленнях виробу, а також незалежність від організаційних типів виробництва, характеру устаткування, методів технологі§ і ін.
       Стандарти на головні параметри тривалий час не змінюються, а §х перегляд викликається в більшості випадків переходом на нові, досконаліші вироби однакового функціонального призначення.
       Як головні параметри для метало ріжучих верстатів приймають, як правило, габаритні розміри встановлюваних на них заготовок. Так, для токарних верстатів - це висота ліні§ центрів, для фрезерних і продольно-строгальних - розміри столу для установки оброблюваних деталей, для карусельних верстатів - діаметр планшайби верстата і так далі Для ковальсько-пресового устаткування головними параметрами служать зусилля, що розвивається робочими органами, або вага падаючих частин. Для колісних і гусеничних тракторів головними параметрами є потужність або тягове зусилля на крюку.
       Основні параметри, яких для кожного виробу декілька, характеризують на додаток до головного параметра інші важливі експлуатаційні показники виробу. Наприклад, для металоріжучих верстатів як основні параметри приймають число ступенів оборотів шпинделя або подвійних ходів повзуна, граничні значення чисел оборотів шпинделя або подвійних ходів повзуна, граничні значення і число ступенів подач, потужність приводу верстатів і ін.
       Для колісних і гусеничних тракторів основними параметрами служать ширина колі§, швидкість руху, конструктивна вага трактора.
       Як видно з прикладів, кожен виріб зазвичай характеризується декількома основними параметрами, причому бажано, щоб кожен з цих параметрів був оптимальним.
       Оптимальні розміри повинні задовольняти обмеженням конструктивно-технологічного характеру. У числі встановлених головних і основних параметрів, використовуваних для параметрично§ стандартизаці§ виробів, повинні бути параметри, що відображають розвиток науки і техніки, наприклад параметри, що характеризують продуктивність, матеріаломісткість, рівень механізаці§ і автоматизаці§, динамічні і швидкісні показники процесів, питомі витрати енергі§, палива і ін.
       Допоміжні параметри складають найбільш широку групу. Стосовно автомобілів це: зусилля перемикання важелів, педалей, стопорів, фізико-хіміко-механічні параметри використовуваних в конструкці§ матеріалів і поверхневих шарів деталей, геометричні параметри розмірів, форми, шорсткості і хвилястості поверхонь деталей, параметри режимів роботи електро-, гідро- і пневмосистем, вимоги до зовнішнього вигляду і обробки і ін.
       Допоміжні параметри виробів безпосередньо пов'язані з конструктивними і технологічними рішеннями і схильні до набагато частіших змін, ніж головні і основні параметри, у зв'язку з впровадженням у виробництво досягнень науки, техніки і передового досвіду, і тому вони не є об'єктом параметрично§ стандартизаці§.
      
      
      
      
       0x01 graphic
    Переважні числа і §х закономірності
       Теоретичною базою сучасно§ стандартизаці§ є система переважних чисел. Переважними називаються числа, які рекомендується вибирати переважно перед всіма іншими при призначенні величин параметрів для новостворюваних виробів.
    У науці і техніці широко застосовуються ряди переважних чисел, на основі яких вибирають переважні розміри. Ряди переважних чисел нормовані ГОСТ 8032-84, який розроблений на основі рекомендацій ІСО. За цим стандартом встановлено чотири основні десяткові ряди переважних чисел (R5, R10, R20, R40) і два додаткових (R80, R160), застосування яких допускається тільки в окремих, технічно обґрунтованих випадках. Ці ряди побудовані в геометричній прогресі§ із знаменником ?, рівним:
      -- для ряду R5 (1,00; 1,60; 2,50; 4,00 .)
      -- для ряду R10 (1,00; 1,25; 1,60; 2,00 .)
      -- для ряду R20 (1,00; 1,12; 1,25; 140; .)
      -- для ряду R40 (1,00; 1,06; 1,12; 1,18 .)
      -- для ряду R80 (1,00; 1,03; 1.06; 1,09 .)
      -- для ряду R160 (1,00; 1,015; 1,03; 1,045 .).
       Вони є нескінченними як у бік малих, так і у бік великих значень, тобто допускають необмежений розвиток параметрів або розмірів у напрямі збільшення або зменшення.
    Номер ряду переважних чисел указує на кількість членів ряду в десятковому інтервалі (від 1 до 10). При цьому число 1,00 не входить в десятковий інтервал як завершуюче число попереднього десяткового інтервалу (від 0,10 до 1,00). Допускається утворення спеціальних рядів шляхом відбору кожного другого, третього або n-го числа з існуючого ряду. Так утворюється ряд R10/3, що складається з кожного третього значення основного ряду, причому починатися він може з першого, другого або третього значення, наприклад:
    R10 1,00; 1,25; 1,60; 2,00; 2,50; 3,15; 4,00; 5,00; 6,30; 8,00; 10,00; 12,50;
    R10/3 1,00; 2,00; 4,00; 8,00;
    R10/3 1,25; 2,50; 5,00; 10,00;
    R10/3 1,60; 3,15; 6,30; 12,50.
    Можна складати спеціальні ряди з різними знаменниками геометрично§ прогресі§ ? у різних інтервалах ряду. Геометрична прогресія має ряд корисних властивостей, використовуваних в стандартизаці§.
        -- Відносна різниця між будь-якими сусідніми членами ряду постійна. Ця властивість витікає з само§ природи геометрично§ прогресі§. Наприклад, у ряді 1-2-4-8-16-32-64 -- . з ? = 2 будь-який член прогресі§ більше попереднього на 100%.
        -- Твір або приватне будь-яких членів прогресі§ є членом тіє§ ж прогресі§. Ця властивість використовується при ув'язці між собою стандартізованих параметрів в межах одного ряду переважних чисел. Узгодженість параметрів є важливим критерієм якісно§ розробки стандартів. Геометричні прогресі§ дозволяють погоджувати між собою параметри, зв'язані не тільки лінійною, але також квадратичною, кубічною і іншими залежностями.
       По ГОСТ 8032-84 допускається в технічно обґрунтованих випадках проводити округлення переважних чисел шляхом застосування рядів R' і R"; замість основних рядів R. У ряді R' окремі переважні числа замінені величинами першого ступеня округлення, а у ряді R" -- другому ступеню округлення.
    У радіоелектроніці часто застосовують переважні числа, побудовані по рядах Е. Вони встановлені Міжнародною електротехнічною комісією (МЕК) і мають наступні значення знаменника геометрично§ прогресі§:
      -- для ряду Е3 ; для ряду Е6 ;
      -- для ряду Е12 ; для ряду Е24
       При стандартизаці§ іноді застосовують ряди переважних чисел, побудовані по арифметичній прогресі§. Арифметична прогресія покладена в основу утворення рядів розмірів в будівельних стандартах, при встановленні розмірів виробів у взуттєвій і швейній промисловості і тому подібне Іноді використовують ступінчасто-арифметичні прогресі§ з неоднаковими різницями прогресі§. Таку прогресію утворюють, наприклад, монети гідністю 1-2-3-5-10-15-20 коп.
    Для вибору номінальних лінійних розмірів виробів (діаметрів, довжин, висот і т. п.) на основі рядів переважних чисел розроблений ГОСТ 6636-69 "Нормальних лінійних розмірів" для розмірів від 0,001 до 100000 мм. Ряди в цьому стандарті позначені як Ra5, Ra10, Ra20, Ra40 і Ra80.
    Державний стандарт на переважні числа має загально промислове значення, і його необхідно застосовувати у всіх галузях народного господарства при встановленні параметрів, числових характеристик і кількісних показників всіх видів продукці§. Використання переважних чисел сприяє прискоренню процесу розробки нових виробів, оскільки спрощує розрахунки і полегшує вибір раціональних параметрів і числових характеристик в процесі проектування.
      
      
       Оптимізація параметричних рядів
       Параметричний ряд виробів - це впорядкована сукупність числових значень параметрів виробів. Оскільки виріб складається з велико§ кількості складальних одиниць і деталей, значна частина яких може бути самостійною одиницею продукці§ для заводів - постачальників комплектуючих виробів (наприклад, електротехнічні і гідравлічні вироби, підшипники кочення і т. п.), то для них встановлюються сво§ ряди.
       У параметричних рядах разом з головними параметрами деталей і складальних одиниць (електрична напруга, робочий тиск, навантаження, що несе, або ресурс) важливу роль грають і приєднувальні розміри, по яких вони стикуються у виробі. Ці розміри відносяться до основних параметрів таких складальних одиниць і деталей. У такому разі говорять про типорозмірний ряд, під яким розуміється сукупність наборів числових значень основних параметрів, що характеризують типорозміри деталей і складальних одиниць, числові значення головного параметра яких знаходяться в параметричному ряду.
       При виборі параметрів для стандартизаці§ §х параметричних рядів перш за все вирішується питання про вимірність рядів.
       Якщо як об'єкт стандартизаці§ вибраний тільки один головний параметр виробу, то побудований для такого параметра параметричний ряд буде одновимірним. Побудова параметричного ряду для одного головного параметра не дозволяє повною мірою створювати виріб з оптимальними іншими параметрами.
       Перспективнішим шляхом є побудова багатовимірних параметричних рядів, що охоплюють широку номенклатуру не тільки основних, але і допоміжних параметрів виробу.
       Обґрунтований вибір номенклатури параметрів для побудови оптимальних параметричних рядів має вельми важливе значення для створення оптимального набору виробів одного функціонального призначення по більшості §х компонентів, включаючи параметри виробів в цілому і §х комплектуючих складових частин.
       Створення багатовимірних параметричних рядів є надзвичайно складним і, по суті, створення оптимальних багатовимірних параметричних рядів знаходиться на початковій стаді§ розвитку.
       Оптимізація ряду повинна забезпечити отримання ефективних результатів у виготівника і споживача продукці§.
       Будь-який параметричний ряд несе в собі суперечність між споживачем і виробником виробів. Виробникові продукці§ вигідний якомога рідкісніший параметричний ряд, оскільки він сприяє збільшенню серійності продукці§, а значить, і зниженню §§ собівартості. Споживачеві, навпаки вигідний найбільш частий параметричний ряд, оскільки замість необхідного за розрахунком виробу доводиться брати або два менших, або одне більше. У обох випадках рішення приводить до збільшення ваги і габаритів кінцево§ продукці§.
       Наприклад, застосування підшипника ковзання, маса якого на 1 кг більше маси підшипника, необхідне, за розрахунком приводить до збільшення розмірів деталей, що сполучаються, і §х маси - на 5... 7 кг Означає загальна маса складально§ одиниці виросте на 6...8 кг . При цьому необхідно мати на увазі, що в сучасних транспортних засобах, наприклад автомобілях, зменшення його маси на 1 % призводить до зниження витрати палива на 0,5... 1 %, а низька загальна маса автомобіля разом з витратою палива - найважливіші характеристики якості і конкурентоспроможності продукці§.
       Вирішення проблем оптимізаці§ параметрів виробів і створення на §х основі параметричних рядів представляє складне техніко-економічне завдання.
       Вживані для оптимізаці§ рядів методи пропонується розділити на три класи [25]:
    елементарні методи, які використовують у випадках, коли вибір ряду достатньо обмежений рядами переважних чисел, зокрема метод послідовного перебору;
    класичні методи математичного програмування, засновані на визначенні екстремуму витрат прирівнюванням нулю приватних похідних. Умовою застосування даного методу є наявність і диференційність функцій попиту і витрат, а також єдність екстремуму загальних витрат;
    некласичні методи, не пов'язані з виконанням вищезгаданих умов, але обмежені застосуванням деяких інших умов.
       З відомих методів оптимізаці§ рядів машин, складальних одиниць і деталей найбільш розвинений і дає найбільший ефект у виробництві і експлуатаці§ метод точок переходу, розроблений у ВНДІМАШі. Він дозволяє використовувати будь-які цільові функці§ без обмежень. Теоретичні обґрунтування методу точок переходу базуються на дослідженні структур параметричних рядів деталей і складальних одиниць машин.
       Існуючі стандарти для параметричних рядів виробів в більшості одновимірні.
       Суть і значення уніфікаці§
      
       Розширення масовості виробництва досягається за допомогою уніфікаці§.
       Уніфікація - це приведення об'єктів однакового функціонального призначення до одноманітності за встановленою ознакою і раціональне скорочення числа цих об'єктів на основі даних про §х ефективну вживаність.
       В основі уніфікаці§ деталей, вузлів, агрегатів, машин і приладів, а також документаці§ та послуг лежить §х подібність, як завдяки спільності робочого процесу, умов експлуатаці§ і т.д.
       "Уніфікація - встановлення оптимального числа різновидів продукці§, процесів і послуг, значень §х параметрів і розмірів" (ГОСТ Р 1.0 - 95). Мета уніфікаці§ - усунення невиправданого різноманіття виробів, деталей, вузлів, елементів, процесів і зведення §х до мінімуму шляхом зменшення складових частин у виробі і групі виробів.
       Уніфікація буває виробничо-направлена і експлуатаційно-направлена.
       Під виробничо-направленою слід розуміти уніфікацію складових частин виробу з складовими частинами інших виробів, які виготовляються на тому ж підприємстві.
       Експлуатаційно-направлена - це уніфікація складових частин виробу з складовими частинами інших, спільно експлуатованих виробів.
       Найбільший економічний ефект дає уніфікація, що проводиться на стаді§ проектування. При цьому відпадає необхідність:
       виконання креслень, оскільки оригінальна деталь замінюється стандартною, запозиченою;
       розробки технологічного процесу для цих деталей;
       проектування спеціального технологічного оснащення (використовується вже раніше спроектована).
       Уніфікація скорочує частку підготовчо-завершальних операцій і підвищує продуктивність праці за рахунок використання високопродуктивного устаткування, сприяє підвищенню якості виробів, спрощує ремонт §х в процесі експлуатаці§.
      
       Розрізняють наступні види уніфікаці§:
      -- Внутрішньорозмірна уніфікація всіх модифікацій певного виробу з базовою моделлю або між собою усередині одного типоразміра.
      -- Міжрозмірна уніфікація базових моделей або §х модифікацій( між різними розмірами параметричного ряду виробів, або у середині одного типу).
      -- Міжтипова уніфікація виробів, що відносяться до різних параметричних рядів і різних типів.
      -- Заводська(в рамках заводу) і галузева(для ряду заводів одніє§ галузі)уніфікація може охоплювати номенклатуру виробів, складальних одиниць і деталей, які проводять і застосовують в різних галузях народного господарства.
      
       Найбільш простий метод уніфікаці§ деталей і агрегатів загальномашинобудівного призначення полягає в заміні групи близьких по конструкці§ і розмірам типів одним оптимальним типорозміром, використання якого не пов'язане з істотними труднощами в якій-небудь сфері застосування. Цей метод широко використовують для деталей і вузлів машин з обмеженим числом параметрів, що визначають §х конструкцію (шайби, гвинти, болти, гайки, муфти). У інших випадках потрібний складніший попередній аналіз конструкцій і параметрів об'єктів, що уніфікуються, оцінка якості §х функціонування і проведення розрахунково-конструкторських робіт. Неправильно здійснена уніфікація може дати негативний ефект, зокрема, коли доводиться використовувати найближчі великі уніфіковані деталі, що викликають невиправдане експлуатаційними умовами збільшення маси, габаритів і трудомісткості виготовлення машин.
       Завдання уніфікаці§ конструкцій і типорозмірів виробів, складових частин і деталей є не тільки технічною але і економічною. Ї§ мета - стандартизовати такі конструкці§ і §х розмірні ряди, при яких сумарна ефективність у сфері виробництва і експлуатаці§ була б найбільшою. Таким чином при уніфікаці§ встановлюють мінімально необхідне, але достатнє число типів, видів, типорозмірів, виробів, складальних одиниць і деталей, що володіють показниками якості і повною взаємозамінюваністю.
       Взаємозамінюваністю виробів (машин, приладів, механізмів), §х частин або інших видів продукці§ (сировини, матеріалів, напівфабрикатів) називають §х властивість рівноцінно замінювати при використанні будь-який з безлічі екземплярів виробів, §х частин або іншо§ продукці§ іншим однотипним екземпляром. Найпоширенішою є повна взаємозамінюваність, яка забезпечує збірку без доопрацювання деталей і складальних одиниць.
       Іноді необхідно виготовляти деталі і складальні одиниці з малими економічно неприйнятними або технологічно важко здійснимими допусками. У цих випадках для отримання необхідно§ точності збірки застосовують груповий підбір деталей (селективну збірку), компенсатори, регулювання положення деяких частин машин і приладів, пригін. Таку взаємозамінюваність називають неповною (обмеженою). Ї§ можна здійснювати не по всіх, а тільки по окремих геометричних або іншим параметрам.
       Зовнішня взаємозамінюваність - це взаємозамінюваність купувальних виробів і складальних одиниць, що кооперуються, за експлуатаційними показниками, а так само по розмірах і формі приєднувальних поверхонь. Наприклад, в електродвигунах зовнішню взаємозамінюваність забезпечують по частоті обертання валу і потужності, а так само по розмірах приєднувальних поверхонь.
       Внутрішня взаємозамінюваність розповсюджується на деталі, складальні елементи та механізми, що складають виріб. Рівень взаємозамінюваності виробництва характеризується коефіцієнтом взаємозамінюваності Кв, рівним відношенню трудомісткості виготовлення виробу. Значення цього коефіцієнта може бути різним, проте ступінь його наближення до одиниці є об'єктивним показником технічного рівня виробництва.
      
       Промислова продукція - об'єкт ді§ механізму забезпечення взаємозамінюваності
      
       Під промисловою продукцією розуміється матеріалізований результат процесу трудово§ діяльності, що володіє корисними властивостями і призначений для використання споживачами в цілях задоволення §х потреб як суспільного, так і особистого характеру. Вся промислова продукція для оцінки якості розділена на два класи:
       1.Продукція, яка витрачається при використанні.
       2.Продукція, яка витрачає свій ресурс.
       Окремим випадком промислово§ продукці§ є виріб - одиниця продукці§, кількість яко§ може бути обрахована в штуках чи екземплярах. Види виробів, що представляють об'єкти конструкторсько§ документаці§ - вироби машинобудування: деталі, складальні одиниці, комплекти і комплекси. Вироби машинобудування входять в другий клас промислово§ продукці§ і діляться на ті, що не ремонтуються(група 4) і ремонтоздатні(група 5).
       Прикладами виробів в групах є:
      -- у групі 4 - болти, гайки, підшипники і т.п.;
      -- у групі 5 - технологічне устаткування різних галузей промисловості, сільськогосподарські і транспортні машини, вимірювальні прилади, засоби автоматизаці§ і систем управління.
       Ді§ виробів піддається маса, енергія, інформація і по §х переробці виділяють класи виробів:
      -- металоріжучі верстати, обчислювальні машини, шахти, домни, технологічне устаткування (енергія, маса, інформація);
      -- теплообмінники, акумулятори, електричні двигуни (енергія);
      -- масообмінні апарати, випарні апарати, парові казани, дробарки, насоси, компресори (енергія і маса);
      -- контрольно-вимірювальні прилади, блоки автоматики, радіоприймачі, телевізори (енергія, інформація);
      -- судини, резервуари для зберігання газу і рідини (маса).
       Кожен виріб характеризується величинами, що визначають показники якості даного виробу. Показники якості можуть характеризувати найрізноманітніші властивості виробу залежно від його призначення і тих вимог, які до нього пред'являються. Серед цих властивостей важливе значення відводиться взаємозамінюваності і супутнім нею властивостям: точності, надійності і стабільності. Звичайний кожен виріб характеризується поряд вихідних показників якості, і §х граничні значення контролюються і регламентуються нормативно-технічною документацією (НТД). У стандартизаці§ виробів машинобудування вироблена практика, згідно яко§ в НТД включають технічні умови, що підлягають дотриманню при створенні виробів.
       Взаємозамінюваність
       Взаємозамінюваність має величезне народногосподарське значення і забезпечується єдністю науково-технічних, економічних і організаційних заходів. Вона є одній з найважливіших передумов організаці§ серійного і масового виробництва, сприяє широкій коопераці§ виробництв, заснованих на виготовленні численних комплектуючих елементів виробів машинобудування на різних спеціалізованих підприємствах. Взаємозамінюваність дозволяє не тільки краще організувати виробництво виробів, але і скоротити терміни і підвищити якість §х ремонту в процесі експлуатаці§. Забезпечення взаємозамінюваності в заводському виготовленні дешевше, ніж при монтажі в польових умовах, в експлуатаці§ буває дешевшим замінити, чим ремонтувати.
       Взаємозамінюваність - один із засобів досягнення остаточного результату в підвищенні якості виробів. Вона припускає з більшою вартістю виготовлення деталей досягти найменшо§ вартості збірки і монтажу, знижуючи загальні витрати на виробництво виробу.
       Взаємозамінюваність як властивість сукупності виробів.
       Взаємозамінюваність - це властивість елементу (деталі складально§ одиниці), що забезпечує можливість його застосування замість іншого з однаковими параметрами без додатково§ обробки із збереженням задано§ якості виробу, до складу якого воно входить.
       Взаємозамінюваність є основною властивістю сукупності виробів, що визначає якість продукці§, і характеризується інтенсивністю, наявністю відносин між елементами виробів з урахуванням спільності і специфічності, зовнішнім і внутрішнім проявами. Сумісність властивості взаємозамінюваності указує на зв'язок §§ з іншими якісними властивостями - точністю, надійністю, однорідністю.
       Точність
       Властивістю основно§ функці§ виробів, досягнення і забезпечення яко§ викликає найбільші труднощі і витрати в процесі виробництва, є точністю.
       Точністю виготовлення називають ступінь наближення дійсних значень геометричних і інших параметрів деталей і виробів до §х заданих значень, вказаних в кресленнях або технічних вимогах.
       Точність має три різновиди-конструкторську, технологічну і експлуатаційну.
       Конструкторська точність розглядається в період проектних робіт і визначається погрішністю, закладеною в робочому процесі з урахуванням впливу на функціонування і вартість виробів. Основний принцип - конструкцюювання не повинно мати погрішностей.
       Технологічну точність розглядають у процесі виробництва виробів. Застосовують три види ді§ на технологічну точність: усунення, компенсацію і облік. Найдійовішими заходами ді§ на технологічну точність є заходи усунення, які зводяться до усунення причин утворення погрішностей. Це супроводжується великими витратами на виробництві. Засобами компенсаці§ впливають на точність посилюванням точності, введенням конструкці§ з найкоротшим розмірним ланцюгом, введенням компенсаторів. Облік погрішності рекомендований, коли усунення погрішностей регламентується витратами.
       Експлуатаційна точність залежить від часу унаслідок зносу: механічного, корозійного, ерозійного.
       Є також так звана нормативна точність - це сукупність допустимих відхилень і дійсна точність - сукупність дійсних відхилень. Досягти задано§ точності це означає виготовити деталі і зібрати механізм так, щоб погрішності геометричних, електричних і інших параметрів знаходились в установлених межах.
      
       Взаємозамінюваність при проектуванні
        -- Експлуатаційні показники машин і інших виробів визначаються рівнем і стабільністю характеристик робочого процесу; розмірами, формою і іншими геометричними параметрами деталей і складальних одиниць; рівнем механічних, фізичних і хімічних властивостей матеріалів, з яких виготовлені деталі, і іншими чинниками.
       2. Дуже важливо забезпечувати однорідність початково§ сировини, матеріалів, заготовок і напівфабрикатів по хімічному складу і структурі, рівний рівень і стабільність механічних, фізичних і хімічних властивостей, а також точність і стабільність §х розмірів і форм.
       3. Функціональну взаємозамінюваність забезпечують на стаді§ проектування виробів. Для цього в першу чергу необхідно уточнити номінальні значення §х експлуатаційних показників і визначити виходячи з призначення, вимог до надійності і безпеки, відхилення експлуатаційних показників виробів, які вони матимуть в кінці встановленого терміну роботи, що допускаються. Різниця між цими показниками у нових виробів і в кінці терміну експлуатаці§ складає §х допуск. Є і інший шлях рішення ціє§ задачі -- узагальнення досвіду експлуатаці§ і проведення експериментальних випробувань моделей, макетів або зразків.
       4.При конструюванні необхідно виявити функціональні параметри, від яких головним чином залежать значення і діапазон відхилень експлуатаційних показників машини, що допускається. Теоретично і експериментально на макетах, моделях і дослідних зразках слід встановити можливі зміни функціональних параметрів в часі, знайти зв'язок і ступінь впливу цих параметрів і §х відхилень на експлуатаційні показники нового виробу і в процесі його тривало§ експлуатаці§. Знаючи ці зв'язки і допуски на експлуатаційні показники виробів, можна визначити відхилення функціональних параметрів, що допускаються, і розрахувати посадки для відповідальних з'єднань (посадкою називають характер з'єднань деталей, визначувані величиною зазорів, що виходять в нім, або натягу. Посадка характеризує свободу відносного переміщення деталей, що сполучаються, або ступінь опору §х взаємному зсуву. Залежно від взаємного розташування полів допусків отвору і валу посадка може бути: із зазором, з натягом або перехідною, при якій можливе отримання як зазору, так і натягу). Застосовують і інший метод: використовуючи встановлені зв'язки, визначають відхилення експлуатаційних показників при вибраних допусках функціональних параметрів. При розрахунку точності функціональних параметрів необхідно створювати гарантований запас працездатності виробів, який забезпечить збереження експлуатаційних показників до кінця терміну §х експлуатаці§ в заданих межах. Встановлення зв'язків експлуатаційних показників з функціональними параметрами і незалежне виготовлення деталей і складових частин по цих параметрах з точністю, визначеною виходячи з відхилень експлуатаційних показників виробів, що допускаються, в кінці терміну §х служби, -- одна з головних умов забезпечення функціонально§ взаємозамінюваності.
       4. При конструюванні виробів необхідно ширше застосовувати загальнотехнічні норми, уніфіковані і стандартизовані деталі і складальні одиниці, а також керуватися принципами переважності і агрегатування, оскільки в сучасних умовах без цього неможливо забезпечити високу якість виробів і економічність виробництва.
        -- Для забезпечення взаємозамінюваності відповідальних деталей по шорсткості, формі і розташуванню §х поверхонь ці параметри слід вибирати так, щоб знос деталей був мінімальним, а експлуатаційні якості -- оптимальними.
        -- При конструюванні необхідно враховувати вимоги технологічності і передбачати можливість вибору для перевірки точнісних параметрів деталей, складальних одиниць і виробу тако§ схеми вимірювання, яка не вносила б додаткових погрішностей і дозволяла застосовувати прості і надійні універсальні або існуючі спеціальні вимірювальні засоби.
       Таким чином, розробка креслень і технічних вимог з вказівкою точності розмірів і інших параметрів деталей, складальних одиниць і виробів, що забезпечує §х високу якість, є першою складовою частиною принципу взаємозамінюваності, що виконується в процесі конструювання виробів. Робоче креслення, в якому вказані точністні вимоги, є початковим і директивним документом, по якому проектують і контролюють технологічні процеси, а також перевіряють точність деталей, складових частин і готово§ продукці§.
       Взаємозамінюваність на виробництві
        -- Для дотримання взаємозамінюваності необхідно при виготовленні деталей і збірці виробів строго витримувати нормовану точність функціональних параметрів.
        -- Для створення більшого запасу працездатності машин для відповідальних функціональних параметрів доцільно забезпечити виконання умови
       Тf>тr
       де Тf -- допуск параметра, встановлюваний виходячи з експлуатаційних вимог; Tr -- технологічний допуск, що забезпечується при прийнятому технологічному процесі.
        -- Велике значення для здійснення взаємозамінюваності і досягнення високо§ якості виробів мають точність устаткування, інструменту і технологічного оснащення, а також §х профілактичний контроль. Точність устаткування і оснащення повинна бути декілька вище необхідній точності деталей, що виготовляються, і складових частин, тобто необхідно мати запас точність.
        -- Для відповідальних деталей необхідно забезпечити оптимальну якість поверхні.
        -- Необхідно, щоб технологічні і вимірювальні бази співпадали з конструктивними, а схема вимірювань відповідала схемі робочих рухів деталі в механізмі.
      
       Різновидом уніфікаці§ є симпліфікація (за визначенням ІСО).
       Симпліфікація полягає в скороченні кількості типів або інших різновидів виробів до кількості, необхідно§ для задоволення потреб як в технічному, так і в економічному відношенні.
       Під агрегатуванням розуміється метод конструювання, створення і експлуатаці§ машин шляхом комбінування уніфікованих і стандартних деталей і складальних одиниць. Цей метод заснований на геометричній і функціональній взаємозамінюваності агрегатів і вузлів, що дозволяє створювати з обмеженого числа деталей і складальних одиниць найрізноманітніші машини. Агрегатування є логічним завершенням уніфікаці§: чим більше номенклатура уніфікованих деталей і складальних одиниць, тим ширше воно може застосовуватися. Агрегатування дозволяє збільшувати число об'єктів спеціалізованого призначення, розширювати область застосування універсальних машин і устаткування шляхом створення умов для швидко§ заміни §х робочих органів, створення нового §х вигляду.
      
      
       Комплексна стандартизація
       Комплексна стандартизація -- це стандартизація, при якій здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і застосування системи взаємопов'язаних вимог як до самого об'єкту комплексно§ стандартизаці§ в цілому і його основним елементам, так і до матеріальних і нематеріальних чинників, що впливають на об'єкт, в цілях забезпечення оптимального вирішення конкретно§ проблеми. Вона забезпечує якнайповніше і оптимальне задоволення вимог зацікавлених організацій шляхом узгодження показників взаємозв'язаних компонентів, що входять в об'єкти стандартизаці§, і ув'язки термінів введення в дію стандартів.
    Комплексна стандартизація забезпечує взаємозв'язок і взаємозалежність суміжних галузей по спільному виробництву продукту, що відповідає вимогам державних стандартів. Наприклад, якість сучасного автомобіля визначається якістю більше двох тисяч виробів і матеріалів -- комплектуючих деталей і механізмів, металів, пластмас, гумотехнічних і електротехнічних виробів, лаків, фарб, масел, палива, виробів легко§ і целюлозно-паперово§ промисловості і ін. У свою чергу, якість кожного з перерахованих виробів визначається поряд показників, регламентованих стандартами.
    Основні завдання, що вирішуються комплексною стандартизацією:
      -- регламентація норм і вимог до взаємозв'язаних об'єктів і елементів цих об'єктів (у машинобудуванні, наприклад, -- до деталей, вузлів і агрегатів), а також до видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів і т. п., до технологічних процесів виготовлення, транспортування і експлуатаці§;
      -- регламентація взаємозв'язаних норм і вимог до загальнотехнічних і галузевих комплексів нематеріальних об'єктів стандартизаці§ (системи документаці§, системи загальнотехнічних норм і т. п.), а також до елементів цих комплексів;
      -- встановлення взаємопов'язаних термінів розробки стандартів, впровадження яких повинне забезпечити здійснення заходів щодо організаці§ і вдосконалення виробництва і, зрештою, випуск продукці§ вищо§ якості.
       Комплексне проведення робіт по стандартизаці§ спирається в сво§й основі на широке застосування програмно-цільового планування. Таке планування дозволяє здійснювати гнучке управління, контроль, а також змінювати при необхідності тактичні варіанти планових рішень.
    У основі розробки програм лежать наступні принципи:
      -- системний підхід, що передбачає розробку стандартів на готову продукцію, що комплектують вироби і т. п., а також встановлення взаємозв'язаних вимог з метою забезпечення високого рівня якості;
      -- випереджаючий розвиток стандартизаці§ сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, якість яких надає вирішальний вплив на техніко-економічні характеристики готово§ продукці§;
      -- оптимальні межі програм (по номенклатурі об'єктів комплексно§ стандартизаці§, складу і кількісним показникам параметрів якості);
      -- логічна (ієрархічна) послідовність розробки комплексів стандартів;
      -- ув'язка з іншими програмами і стандартами, що діють.
       Велике значення в справі підвищення якості промислово§ продукці§ має комплексна стандартизація норм проектування (системи допусків і посадок; профілі різьб і зубів, зірочок до приводних ланцюгів; розміри кінців валів; методи розрахунку на точність і міцність; терміни; оформлення креслень деталей і вузлів; методи і засоби контролю і випробувань і т. д.).
       Випереджаюча стандартизація
       У міру розвитку науки і техніки стандарти старіють і потрібний §х перегляд з урахуванням довгострокового прогнозу і випередження темпів науково-технічного прогресу.
    Випереджаюча стандартизація [19] -- це стандартизація, що встановлює підвищені по відношенню до вже досягнутого на практиці рівня норм, вимог до об'єктів стандартизаці§, які згідно прогнозам будуть оптимальними в подальший час. Випереджаюча стандартизація розробляється на науково-технічній основі, що включає: результати фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень; відкриття і винаходи, прийняті до реалізаці§; методи оптимізаці§ параметрів об'єктів стандартизаці§; прогнозування потреб народного господарства і населення в даній продукці§.
    Стандарти, що систематично не оновлюються і лише фіксуючі існуючі параметри і досягнутий рівень якості виробів, можуть виявитися гальмом технічного прогресу, оскільки процес розвитку і вдосконалення продукці§ і поліпшення §§ якості відповідно до потреб суспільства і народного господарства йде безперервно. Для того, щоб стандарти не гальмували технічний прогрес, вони повинні встановлювати перспективні показники якості з вказівкою термінів §х забезпечення промисловим виробництвом.
    Процес випереджаючо§ стандартизаці§ безперервний, тобто після введення в дію випереджаючого стандарту відразу ж приступають до розробки нового стандарту, якому належить замінити передуючий.
    Різновидом випереджаючого стандарту є ступінчастий стандарт, що містить показники якості різного рівня. На мал. 1.4 як приклад приведені дані по ресурсу праці двигуна до першого капітального ремонту (Т) по термінах §х впровадження.
       0x01 graphic


    Мал. 1.4. Зміна ресурсу роботи двигуна по роках
       Для прогнозування науково-технічного прогресу важливе значення має патентна інформація, що випереджає всі інші види інформаці§ на 3-5 років. Зазвичай по кількості патентів, виданих в рік, судять про темпи розвитку даного об'єкту. Якщо кількість патентів з року в рік росте, означає дане інженерне рішення прогресивно, а якщо падає, отже, дана ідея реалізована і інженерний принцип себе зжив. Слід зазначити, що стандартизація не може випереджати наукові і технічні відкриття, але вона повинна базуватися на них, прискорюючи процес §х широкого впровадження в промисловість.
    За кордоном існує категорія "попередніх стандартів", в яких оперативно закріплюються результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
      
       Кваліметрія
      
       Якість, як характеристика суті об'єктів і §х властивостей, завжди мала і має для людства велике практичне значення. Тому питання оцінки якості всього, з чим має справу людина, були і залишаються серед найважливіших.
       Перші відомі випадки оцінки якості продукці§ відносяться до 15 століття до н.е. Тоді гончари острова Кріт маркували сво§ вироби спеціальним знаком, що свідчив про виробників і про високу якість §х продукці§. Це була оцінка якості за так званою "шкалою найменувань", або за "адресною шкалою". Фірмові знаки, а також інші знаки якості і зараз служать орієнтиром, оцінною ознакою якості продукці§. Пізніше, як різновид експертного методу оцінки якості продукці§, використовувався спосіб, заснований на узагальненому досвіді споживачів, - спосіб "колективно§ мудрості". Якнайдавнішим прикладом експертно§ оцінки якості є дегустація вин. Всезростаюча необхідність визначення відповідності продуктів праці потребам споживачів привела до виникнення спеціально§ науково§ дисципліни - товарознавство. Це було обумовлено появою на ринку продажів велико§ кількості різноманітних товарів, що вимагають класифікаці§, а також оцінки §х якості і вартості. Перша кафедра товарознавства була організована в 1549 р. в Італі§ при Падуанському університеті.
       Розвиток міжнародно§ торгівлі вимагав класифікаці§ продукці§ по якісних категоріях, а для цього треба було вимірювати не тільки окремі властивості продукці§, але кількісно оцінювати §§ якості по сукупності всіх основних споживчих властивостей. У зв'язку з цим в Європі і США в кінці 19-начале 20 сторіччя почали широко використовувати методи оцінки якості продукці§ за допомогою балів.
       Вперше в Росі§ обґрунтував і застосував аналітичний метод оцінки якості продукці§ відомий кораблебудівник, академік А. М. Крилов. Він за допомогою відповідних коефіцієнтів, що враховують ступінь виваженості кожно§ властивості корабля і нерівнозначності §х, оцінював якість пропонованих проектів будівництва кораблів. Зведення цих коефіцієнтів в єдину систему дозволяло кількісно оцінити якість даних проектів.
       У 20-30 роки 20-го сторіччя в СРСР і в інших кра§нах методи кількісно§ оцінки якості товарів успішно розвивалися і використовувалися на практиці. Так, наприклад, в 1922 р. П. Бріджмен запропонував спосіб зведення до одного показника декількох кількісних оцінок різних параметрів, що характеризують якість. У 1928 р. цю ж проблему вирішив М. Арановіч. В той же час Петром Флоренським були запропоновані нові способи обробки даних при кількісній оцінці якості продукці§.
       Кваліметрія як самостійна наука про оцінювання якості будь-яких об'єктів сформувалася в кінці 60-х років 20 сторіччя. Ї§ поява була обумовлена насущною необхідністю ефективнішого і наукового обґрунтування управління якістю вироблювано§ продукці§.
       В роки "холодно§ війни" двох соціальних систем особливо загострилася не тільки военнополітична, але і конкурентна економічна боротьба різних кра§н і фірм, перемога в якій залежала значною мірою від якості вироблювано§ ними продукці§.
       У першій половині минулого століття в економічно розвинених кра§нах Заходу з'явилися різні емпіричні і в основному статистичні і експертні способи чисельно§ оцінки якості різно§ продукці§. Аналогічні способи і прийоми оцінок якості використовувалися і в СРСР. Проте для вирішення багатьох практичних проблем потрібні були єдині методики, що дозволяють достовірніше і точно визначати рівні якостей і на цій основі приймати адекватні управлінські, інженерно- технологічні і інші рішення відносно якості продукці§.
       Крім того, вирішення різних спеціальних проблем техніки, наприклад надійності, технологічності, безпеки, естетичності і ін., підводили учених до усвідомлення необхідності проведення об'єднаних, комплексних оцінок якості по всіх найважливіших параметрах властивостей технічних систем: машин, устаткування, приладів і так далі з іншого боку, були потрібні методики кількісних оцінок різних об'єктів. Все це привело до того, тоді група радянських учених у складі військового інженера-будівельника Г.Г. Азгальдова, інженерів-машинобудівників З.Н. Крапівенського, Ю.П. Кураченко і Д.М. Шпекторова, економістів в області авіабудування А.В. Глічева і В.П. Панова, а також архітектора М.В. Федорова, переконавшись в методичній спільності існуючих різноманітних способів кількісних оцінок різних об'єктів, вирішила здійснити теоретичне узагальнення цих способів шляхом розробки самостійно§ науково§ дисципліни під назвою "кваліметрія".
       Це по суті історичне для науки рішення було ухвалене в листопаді 1967 р. на неофіційній зустрічі групи ентузіастів в московському ресторані "Будапешт". Вже в січневому номері 1968г. журнал "Стандарти і якість" була опублікована стаття з викладом колективній позиці§ "групи", де кваліметрія була представлена як наука, в рамках яко§ вивчається проблематика вимірювань якостей і розробляються методологія і методи кількісно§ оцінки якості об'єктів будь-яко§ природи: матеріальних і нематеріальних, одушевлених і неживих, предметів і процесів, продуктів праці і природи і так далі У статті доводилася принципова можливість виражати якість об'єкту одним кількісним показником, не дивлячись на множинність його різних властивостей і ознак.
       У 1971 р. наший кра§ні видана перша "Методика оцінки рівня якості промислово§ продукці§". Того року на 15-ій Міжнародній конференці§ європейсько§ організаці§ з контролю якості (ЕОКК) одна з п'яти секцій була присвячена питанням кваліметрі§. З основними доповідями виступали наші автори. У 1972г. була проведена в Таллінні перша всесоюзна наукова конференція з кваліметрі§.
       1979 р. - Держстандарт СРСР видає Керівний документ РД 50-149-79 під назвою "Методичні вказівки за оцінкою технічного рівня і якості промислово§ продукці§".
       Починаючи з 1979 р. термін "кваліметрія" є стандартизованим в ГОСТ 15467-79 "Управління якістю продукці§. Основні поняття. Терміни і визначення". ЕОКК на сво§х міжнародних з 1971 р. регулярно обговорює питання кваліметрі§.
       У подальші роки до наших днів в кра§ні видані десятки монографій, опубліковані сотні статей, проводяться наукові конференці§ і семінари, захищено багато докторських і кандидатських дисертацій, присвячених проблемам і питанням кваліметрі§. Кваліметрія викладається студентам багатьох технічних вузів, що готують інженерів за фахом "Метрологія, стандартизація і управління якістю", а також майбутнім інженерам-менеджерам ново§ спеціальності "Управління якістю". Є підручники і навчальні посібники по кваліметрі§. Держспоживстандарт періодично видає керівні і методичні матеріали по використанню методів кваліметрі§ на практиці. Методи кваліметрі§ на практиці достатньо ефективно використовуються там, де питання управління якістю продукці§ або послуг вирішуються на науковій основі, а не тільки організаційно-економічними методами.
       Кваліметрія, що зародилася в наший кра§ні, конкретніше на Львівському НПО "Електрон" тепер признається і освоюється фахівцями зарубіжних кра§н. Так, наприклад, відомо, що в США в жовтні 1997 р. відбувся міжнародний семінар з навчання менеджерів використанню методологі§ і способів кваліметрі§. При цьому викладалися в основному російські напрацювання по теорі§ кваліметрі§, починаючи з проведення оцінювань якостей.
       Отже, до теперішнього часу кваліметрія є відносно новою, але цілком сформованою наукою і учбовою дисципліною, знання яко§ необхідні практичним працівникам, що займаються оцінкою і подальшим управлінням якістю різних об'єктів господарювання.
      
       Об'єкт, предмет і структура кваліметрі§.
      
       Кваліметрія - це наука про вимірювання і кількісно§ оцінки якості різноманітних предметів і процесів, тобто об'єктів реального життя. Кваліметрія є частиною якістезнання - комплексно§ науки про якість, що складається з квалітологі§, тобто загально§ теорі§ якості, кваліметрі§ і науки про управління якістю, в якій розглядаються організаційні, економічні і інші методи і засоби впливу на якість об'єктів з метою підвищення §х здатності задовольняти існуючі і майбутні потреби людей.
       Об'єктом кваліметрі§ може бути все, що є чимось цілісним, що може вичленувати для вивчення, бути досліджене і пізнане.
       Предметом кваліметрі§ є оцінка якості в кількісному виразі.
       Структура кваліметрі§ складається з трьох частин:
       1 - загальна кваліметрія або загальна теорія кваліметрі§, в якій розглядаються проблеми і питання, а також методи вимірювання і оцінювання якостей;
       2 - спеціальні кваліметрі§ великих угрупувань об'єктів, наприклад, кваліметрі§ продукці§, процесів, послуг, соціального забезпечення, місця існування і так далі аж до якості життя людей;
       3- наочні кваліметрі§ окремих видів продукці§, процесів і послуг, такі як кваліметрія машинобудівно§ продукці§, будівельних об'єктів, кваліметрія нафтопродуктів, праці, утворення і так далі
       Якість, в широкому сенсі цього поняття, - об'єктивна і найбільш узагальнена характеристика будь-якого об'єкту.
       Якість об'єкту споживання - це сукупна характеристика його властивостей, за допомогою яких можуть бути задоволені і зазвичай задовольняються відповідні потреби людей. Таке уявлення про якість носить прикладний характер і тому є вужчим і специфічним. Існують і обмежені уявлення про якість, коли воно оцінюється не по всіх, а поодинці або по декількох найважливіших для людей характеристиках об'єкту. Слід зазначити, що поняття про якість об'єкту споживання включені як об'єктивні властивості, так і суб'єктивні оцінки корисності об'єкту, призначеного для споживання або вже споживаного людьми.
      
       Початкові поняття і терміни оцінки якості.
      
       Якість є основною і найбільш загальним поняттям в системі початкових понять кваліметрі§ - науки про методи кількісно§ оцінки якостей різних об'єктів.
       Найбільш поширена думка про те, що якість є "сукупність характеристик об'єкту". Проте численними дослідженнями доведено, що якість - це не просто сукупність властивостей об'єкту і його характеристик, а єдина синергетична система елементів, якими є властивості з §х характеристиками. Тому принципово важливо визначитися: якість об'єкту це сукупність його властивостей або характеристик або це сукупна характеристика всіх властивостей об'єкту в цілому.
       Якщо вважати, що якість є сукупність характеристик, то вона повинна оцінюватися певними характеристиками. Але якщо якість є самостійна характеристика суті об'єкту, повинен бути рівень якості оцінюваного об'єкту або по відношенню до якостей інших однорідних об'єктів, або по відношенню до еталонно§ якості. Фактично кваліметричними методами якість об'єкту оцінюється одним узагальненим показником. Цим доводиться, що якість - це сукупна характеристика суті об'єкту, обумовлена його властивостями і ознаками.
       Отже, якість - атрибут, певна суть об'єкту, показником яко§ є сукупна характеристика всіх його властивостей і ознак.
       Деякі основоположні терміни кваліметрі§ і §х визначення.
       Об'єктивне свідоцтво - дані, підтверджуюча наявність або істинність чого-небудь. Воно може бути отримане шляхом спостереження, вимірювання, випробування або іншими способами.
       Контроль - процедура оцінювання відповідності продукці§, процесу або послуги вимогам шляхом спостереження, вимірювання, випробування або калібруванням.
       Верифікація - підтвердження на основі представлення об'єктивних свідоцтв того, що встановлені вимоги виконані.
       Валідізация - підтвердження на основі об'єктивних даних того, що вимоги по використанню або застосуванню виконані.
       Кваліфікація - демонстрація здатності виконувати встановлені вимоги.
       Вимоги - потреба або очікування, яке встановлене, зазвичай пропонується або є обов'язковим.
       Властивість - це особливість об'єкту.
       Розмір - властивість кількісно§ визначеності об'єкту і його властивостей. Розміри і величини бувають фізичними і нефізичними. Розмір виражається кількістю одиниць відповідно§ розмірності.
       Величина - значення, кількісна характеристика розміру.
       Вимірювання - визначення кількісного значення фізичного розміру за допомогою еталонних вимірювальних засобів. Отже, вимірюються за допомогою яко§-небудь міри тільки фізичні розміри і при цьому визначаються §х фізичні величини. Вимірюваний розмір і його чисельна величина об'єктивні. Погрішність вимірювання регламентуєма і виявляєма.
       Вимірювання - це предмет метрологі§ - науки про вимірювання фізичних розмірів і визначення §х величин, а також про методи і засоби забезпечення єдності вимірювань і способи досягнення необхідно§ точності результатів вимірювань.
       Оцінювання буває: 1.кількісно невизначеним, тобто за змістом, по суті (часто таке оцінювання називають "якісним");
       2.кількісним або кваліметричним.
       Кількісне оцінювання - визначення чисельних характеристик розмірів (фізичних і нефізичних) без використання матеріальних засобів. Погрішність оцінювання не регламентується, але вона може бути розрахована.
       Спільність вимірювання і кількісного оцінювання полягає в тому, що в обох випадках §х результатом є чисельний вираз раніше невідомого розміру.
       Одиниця вимірювання - умовна величина, в порівнянні з якою визначають значення (величину) розміру.
       Фізична величина - кількісна характеристика розміру конкретно§ властивості матеріального об'єкту (предмету, явища або процесу), вимірювана фізичними одиницями вимірювань.
       Одиниця фізично§ величини або фізична одиниця вимірювання - ця фізична величина фіксованого розміру, умовно прийнята для порівняння з нею однорідних величин, якою привласнюється числове значення, рівне 1. Наприклад: 1м - одиниця довжини,1кг - одиниця ваги і т.д.
       Нефізична величина - величина нематеріального розміру, що оцінюється неінструментальними методами, а також величина розміру нематеріального об'єкту або його особливостей.
       Фізичними величинами є чисельні значення, наприклад, маси тіла, його об'єму, температури і ін. Нефізичними величинами оцінюють розум, знання, безпеку, привабливість і так далі
       Вимірювані величини можуть бути розмірними і безрозмірними.
       Розмірність - покажчик роду величини у відповідних одиницях вимірювань.
       Параметр - величина приватно§ складово§ зміряно§ фізично§ величини. Наприклад, при вимірюванні напруги змінного електричного струму його амплітуду і частоту розглядають як параметри напруги. Інший приклад. Зазвичай при виробництві продукці§ вимірюють §§ основні параметри - величини властивостей, по яких здійснюють параметричний контроль якості. Отже, фізичні величини властивостей об'єкту можна назвати параметрами.
       Показник - це чисельне значення розміру, по якому можна судити про стан, зміну або розвиток чого-небудь.
      
       Методологія визначення і оцінювання якостей.
      
       Оскільки якість об'єкту виявляється в першу чергу через його властивості, тобто через об'єктивні особливості об'єкту, то вважається, що для оцінки якості необхідне, по-перше, визначити перелік тих властивостей, сукупність яких в достатньо повній мірі характеризує якість; по-друге, зміряти властивості, тобто визначити §х чисельні значення; по-третє, аналітично зіставити отримані дані з подібними характеристиками іншого об'єкту, що приймається за зразок або еталон якості. Отриманий результат з достатньою мірою достовірності характеризуватиме якість досліджуваного об'єкту.
       На етапі метрологічного вимірювання властивостей (швидкості, ваги і так далі) отримують об'єктивні відомості про них. Проте вже наступний кваліметричний етап в дослідженні якості об'єкту носить багато в чому суб'єктивний характер. Суб'єктивність полягає в самому виборі еталону якості або "базового зразку", з даними про яке зіставляються зведення про властивості досліджуваного об'єкту. Крім того, суб'єктивність підсумково§ характеристики рівня якості криється у використанні таких методик кваліметрично§ обробки даних про властивості об'єктів, що зіставляються, які більше відповідають інтересам і завданням досліджувача.
       Виходячи з сучасних уявлень про якість як про єдність внутрішньо§ або зовнішньо§ визначеності об'єкту, витікає, що при оцінці його якості необхідно враховувати не тільки окремі властивості в §х сукупності, але і ознаки, а також характеристики внутрішньо§ визначеності, наприклад рівень внутрішньо§ структурованості, стійкості структури і §§ елементів або ж §х пристосовності до умов функціонування, що змінюються, і тому подібне Проте з метрологічною і, зокрема, з кваліметрично§ позиці§ досить врахувати тільки зовнішні прояви якості, тільки "якістеутворюючі" властивості. Такий підхід до вимірювання якості приводить до не цілком адекватного результату. Такий результат вимірювання якості не помилковий, він не повний і тому має велику погрішність.
       Вимірювання і узагальнення показників зовнішніх властивостей і характеристик внутрішньо§ суті об'єкту дослідження, дають, очевидно, можливість отримання точнішо§ чисельно§ характеристики рівня якості, тобто правильнішо§ оцінки якості.
       Отриманий кваліметричний результат, тобто чисельний показник рівня якості дослідженого об'єкту по відношенню до якості еталону, - це ще не остаточна оцінка якості, а тільки основа для цього. Оцінка якості - це відповідь на питання, якою мірою отриманий рівень якості дослідженого об'єкту відповідає інтересам або потребам оцінюючого об'єкту, групи людей або суспільства в цілому.
       При оцінюванні якості іноді рекомендують використовувати образ "ідеально§", необхідно§ корисно§ якості, якій рідко коли відповідає вибраний еталон. Навіть ідеальний еталон якості не може всіх задовольнити, оскільки інтереси, потреби, погляди на цінності у всіх людей різні. Тому будь-які оцінки якості суб'єктивні з об'єктивною §х основою у вигляді чисельних показників рівнів якостей. Це свідчить про єдність і очевидну суперечність об'єктивно§ і суб'єктивно§ в оцінках якості реальних об'єктів, що цікавлять людей. Тут повною мірою виявляється діалектика об'єктивного і суб'єктивного у позиці§ будь-яко§ якості.
       Оцінка якості, що виражає цінність або ступінь корисності об'єкту, є предметом вивчення багатьох спеціальних наук, у тому числі і аксіологі§ - теорі§ цінностей. У цій теорі§ розкривається зміст основних категорій, які виражають ту або іншу цінність для людини. До таких категорій відносяться, наприклад, духовні цінності, матеріальні цінності ( властивості товарів і послуг, безпека техніки). Понятійний апарат аксіологі§ допомагає при розгляді багатьох питань, пов'язаних з якістю, перш за все продукці§, виробничих процесів, послуг, навколишнього середовища і інших об'єктів, квалітологією, що вивчаються, і оцінюваних квалітометрією.
       Отже, оцінка якості (Qоц) є результат взаємоді§ чотирьох компонентів, а саме:
       Qоцінка=< оцінюваний об'єкт; оцінюючий об'єкт; база оцінки (еталон якості);алгоритм (логіка і прийоми) оцінювання.
       Оскільки визначення якості об'єктів реального миру є, по суті, пізнання §х найважливіших властивостей і по суті, то, отже, кваліметрія є методологією з комплексом різних методик, що відносяться до гносеологі§ - теорі§ пізнання. Кваліметрія вважається прикладною теорією пізнання якості всіляких об'єктів дослідження.
       Отже, у кваліметрі§, як і у всяко§ науково§ дисципліни, є сво§ методологічні принципи, зміст яких полягає в нижченаведеному.
       1. Кваліметрія зобов'язана давати практиці господарсько§ діяльності людей (тобто економіці) суспільно корисні методи достовірно§ кваліфіковано§ і кількісно§ оцінки якості різних об'єктів дослідження.
       Відносно оцінки якості товарно§ продукці§ проблема полягає в тому, що у споживачів і виробників продукці§ істотно різні інтереси. Виробник не завжди зацікавлений і часто не може створювати якісні товари, а продавати §х він прагне за найбільш високою ціною. Споживач же зацікавлений в дешевій але якісній продукці§. Тому відповідні методи оцінки якості продукці§ можуть бути різними. Завдання кваліметрі§ - розробляти такі методи, прийоми і засоби оцінювання якості продукці§, які враховують інтереси як виробників так і споживачів.
       2. Пріоритет у виборі визначальних показників для оцінки якості продукці§ завжди повинен бути на стороні споживачів.
       Річ у тому, що кількісна оцінка якості, як правило, здійснюється не за всіма можливими показниками, що характеризують властивості продукці§, а за декількома найбільш значущими, визначаючими показниками. Внаслідок того, що корисний ефект від продукці§ досягається при §§ експлуатаці§ або споживанні, то при оцінюванні якості продукці§ переважно використовуються ті показники, які характеризують здатність продукці§ " задовольняти певні потреби з §§ призначенням". Продукція створюється для сфери споживання, тому в кваліметрі§ віддається перевага показникам споживчих властивостей.
       3. Наступний принцип можна сформулювати так: кваліметрична оцінка якості продукці§ не може бути отримана без наявності еталону для порівняння - без базових значень показників визначальних властивостей і якості в цілому.
       Абсолютні значення окремих показників якості ще не характеризують якість, не є оцінними. Для кількісно§ оцінки якості необхідно знати значення аналогічних показників якості інших або іншого аналогічного зразка. Кінцевим результатом оцінки якості досліджуваного зразка продукці§, є відносна величина значень узагальненого показника його якості і такого ж самого показника базового, еталонного зразка.
       4. Показник будь-якого узагальнення, окрім самого нижнього (початкового) рівня, зумовлюється відповідними показниками попереднього ієрархічного рівня.
       Під найнижчим ієрархічним рівнем показників слід приймати одиничні показники простих властивостей, що формують якість. Показником якості вищого ієрархічного рівня є інтегральний показник якості.
       5. При використанні методу комплексно§ оцінки якості продукці§ всі різнорозмірні показники властивостей повинні бути перетворені і приведені до одніє§ розмірності або виражені в безрозмірних одиницях вимірювання.
       6. При визначенні комплексного показника якості кожен показник окремо§ властивості повинен бути скоректований коефіцієнтом його вагомості.
       7. Сума чисельних значень коефіцієнтів вагомості всіх показників якості на будь-яких ієрархічних ступенях оцінки має однакове значення.
       8. Якість цілого об'єкту обумовлена якістю його складових частин.
       9. При кількісно§ оцінки якості, особливо по комплексному показнику, неприпустимо використання взаємообумовлених і, отже, дублюючих показників одніє§ і тіє§ ж властивості.
       10. Зазвичай оцінюється якість продукці§, яка здатна виконувати корисні функці§ відповідно до §§ призначення.
       Вище перераховані методологічні принципи кваліметрі§ не вичерпують всіх концептуальних положень ціє§ області науки. Проте вони є основоположними при вирішенні загальних і конкретних питань, пов'язаних з методами оцінки якості об'єктів реальності і зокрема технічно§ продукці§ та товарів народного споживання .
       Кваліметрична оцінка якостей є тільки основа і початкова стадія складного процесу управління якістю об'єктів. Без знання про рівень властивостей і якостей даних об'єктів немає можливості для науково обґрунтованого ухвалення необхідного управлінського рішення і подальшого здійснення відповідно§ превентивно§ або коректуючо§ ді§ на об'єкт з метою зміни якості.
       За підсумками кваліметричних оцінок проводять:
       1) оптимізацію показників властивостей і якості в цілому;
       2) прогнозування якості продукці§;
       3) визначення рівня і запасу конкурентоспроможності як сукупно§ оцінки рівнів якості і ціни продукці§ або послуги і багато що інше.
       Кваліметрія як відносно нова і фундаментальна наука є актуальною і базисною для інших пов'язаних наук, направлених на вирішення проблем управління якістю.
      
      
      
       Управління якістю
       В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. А якщо §§ не забезпечено і не гарантовано - підприємство гине: автоматично забезпечує це той же ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією.
       У 60-70-ті роки вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукці§ було багато і вона була дешевою. У 80-ті роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу насамперед на якість продукці§. Отже, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість.
       У 1982 р. в США була видана книга Едварда Демінга "Якість, продуктивність, кон­курентоспроможність", в якій автор виклав свою концепцію постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих постулатів.
       Тепер весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною §§ ос­новою є так звана "петля якості", яка в класичному варіанті має вигляд як на рис. 3.2.
       На якість продукці§ впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукці§, так і на кількох. Усі фактори об'єднані в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.
       До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку еле­ментів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатація тощо.
       До організаційних факторів належать розподіл праці і спеціалізація, форми організаці§ виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і здачі продукці§, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатаці§ (споживання), технічного обслуговування, ремонту тощо.
       Організаційним факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовлені вироби внаслідок погано§ організаці§ виробництва, транспортування, експлуатаці§ і ремонту достроково втрачають свою високу якість.
      
       0x08 graphic
       0x08 graphic
    продукці§
       проектування та розроблення продукці§
       виготовлення
       Реалізація
       Експлуатація
       Технічна допомога та обслуговування та здавання в експлуатацію
       Утилізація або вторинне
       перероблення після закінчення
       терміну служби
      
      
       Рис. 3.2. 'Петля якості"або типові стаді§ життєвого циклу, на яких забезпечується якість продукці§: Вивчення ринку,вибір продукці§, планування, проектування, закупівля складових, виробництво, реалдізація. Експлуатація, утилізація.
       До економічних факторів належать ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільно§ праці тощо.
       Економічні фактори особливо важливі при переході до ринково§ економіки. §м одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулювальні властивості. До перших на­лежать такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулювальних факторів призводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулювальними факто­рами є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи з підви­щення якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. У той же час вироби з вищою ціною повинні бути високо§ якості.
       В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з §§ професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто йдеться про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійно§ підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо під час функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, тому що на цій стаді§ процес відбува­ється з використанням сучасно§ техніки і технологі§, яка максимально звільняє техно­логічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли йдеться про способи і форми експлуатаці§ і споживання виробів.
       Контроль, необхідно обов'язково передбачити, щоб акти постачальника (субпідрядника) перевірки відповідності вимогам та виконаних випробувань, а також §хні реєстраційні Форми з контролю (випробувань) містили дані вимірювань характеристик якості, які впливають на придатність виробу. Постачальникам (субпідрядникам) повинні бути відомі вимоги, дотримання яких перевіряється під час контролю (випробувань). Вхідний конт­роль повинен також передбачати можливість одержання неповних даних з випробувань и неотримання таких даних. Слід ізолювати матеріали до одержання повних даних або роки матеріали не будуть випробувані повторно та §х відповідність вимогам не буде підтверджена. Якщо виникне потреба у використанні цих матеріалів до підтвердження відповідності, то вони повинні бути ідентифіковані та встановлена §х простежуваність.
       якщо виявиться, що ці матеріали не відповідають вимогам, продукція, виготовлена з цих матеріалів, повинна бути ізольована для вжиття відповідних заходів.
       Контроль готово§ продукці§ - це важлива функція з забезпечення якості, оскільки це остання можливість для постачальника перевірити відповідність виробу вимогам замовника. До остаточного контролю продукці§ входять функціональний контроль та контроль експлуатаційних показників, якщо такий передбачено. Обов'язково необхідно переконатися, що вхідний контроль та контроль у процесі виробництва виконувались відповідним чином і є реєстраційні дані, які підтверджують, що результати цих перевірок були задовільними.
       Якщо виріб складається з декількох деталей, необхідно щоб кожна складова час­тина підлягала контролю як кінцевий виріб, оскільки після складання §х в один виріб кожна з них може стати недоступною для контролю. Це буде сприяти, швидкому вико­нанню контролю готово§ продукці§, оскільки на останньому етапі контролю будуть зібрані всі необхідні для контролю дані.
       Реєстрація даних контролю та випробувань має велике значення для під­твердження того, що у різних точках процесу виробництва здійснювалось управління якістю і кінцевий виріб повністю відповідає вимогам до якості з боку замовника.
       Контрольне, вимірювальне та випробувальне обладнання вважається придатним у тому випадку, коли воно функціонує з визначеним рівнем точності та пройшло від­повідне юстування. Ефективне використання такого обладнання потребує підготування його до роботи та постійного обслуговування.
       Перевірка вимірювального та випробувального обладнання має важливе зна­чення для надійності даних, одержаних під час випробувань.
       Періодичність перевірки залежить від типу обладнання та частоти його вико­ристання.
       Перевірене обладнання повинно ідентифікуватися за допомогою ярлика, етикетки чи наклейки для того, щоб не допустити використання неперевіреного обладнання. Ідентифікація повинна містити інформацію про дату останньо§ перевірки, точність облад­нання, дату наступно§ перевірки, а також про спеціальні обмеження щодо використання даного обладнання.
       Результати перевірки необхідно реєструвати. Реєстраційні дані демонструють за­мовнику, що перевірка обладнання здійснюється регулярно.
       Умови навколишнього середовища можуть впливати на вимірювання, тому під час проведення вимірювань, чутливих до ді§ навколишнього середовища, повинні вживатися заходи з контролю навколишнього середовища.
       Більшість вимірювальних приладів є чутливими. Вантажно-розвантажувальні ро­боти, транспортування та зберігання повинні здійснюватися так, щоб запобігати пошко­дженню та погіршенню експлуатаційних показників. Причинами погіршення експлуа­таційних показників можуть бути також недбале використання, ді§ екстремальних зна­чень температури, вологості, пилу, вібраці§ тощо. Ці фактори треба враховувати під час розроблення методик з контролю та обслуговування контрольного, вимірювального та випробувального обладнання.
       У системі якості періодично проводяться перевірки технологічно§ точності об­ладнання, контроль оснащення, інструмента, контроль систем енергозабезпечення, транспортування та виробничого середовища.
       Перевірка дотримання технологічно§ дисципліни та здійснення конструкторського нагляду проводяться шляхом систематичного контролю виконання вимог конструк­торсько§ та технологічно§ документаці§ в процесах виробництва.
       При контролі технологічно§ дисципліни перевіряють продукцію, технологічні про­цеси та операці§, засоби технологічного оснащення, робочі місця.
       На основі аналізу результатів контролю дотримання технологічно§ дисципліни розробляються та вживаються заходи коригувально§ ді§ з метою запобігання появи пов­торних невідповідностей. Ці заходи можуть передбачати зміну методу виготовлення, контролю, технологічного оснащення та обладнання, перегляд технічних умов.
       Метрологічний контроль та нагляд включає контроль стану та застосування за­собів вимірювань, випробувань і контролю, наявності та правильності застосування ме­тодик виконання вимірювань та дотримання встановлених правил.
       Аналіз міжцехових та зовнішніх рекламацій проводять на основі актів про брак та претензій споживачів.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Пакування і складування"
       Операці§ транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи та складування повинні бути задокументовані. Замовник може домовитись про вимоги щодо пакування.
       Процедури з виконання вантажно-розвантажувальних робіт повинні бути органі­зовані так, щоб не були пошкоджені вироби і не погіршилася якість.
       Необхідно враховувати такі умови:
      -- вага та розмір виробу чи матеріалу;
      -- наявність відповідних затискувальних пристро§в для закріплення гаків чи пі­діймальних пристро§в;
      -- необхідність у спеціальній тарі для переміщення між різними точками ви­робництва;
      -- необхідність уникнення надлишково§ вібраці§ та несподівано§ зміни тем­ператур для визначених типів матеріалів;
      -- запобігання появі корозі§, плям нанесенням захисного шару мастил;
      -- створення умов щодо запобігання змішання виробів з іншими виробами, які не пройшли випробування або відрізняються якістю. Дуже важливо, щоб відмітки іденти­фікаці§ виробу не були знищені під час вантажно-розвантажувальних робіт та щоб вони були помітними для швидкості ідентифікаці§;
      -- чистота під час навантаження та розвантаження деяких матеріалів та виробів, наприклад, ліків, оптичних деталей тощо;
      -- захист персоналу під час навантаження та розвантаження небезпечних мате­ріалів та виробів;
       - регулярна профілактика обладнання для вантажно-розвантажувальних робіт.
    Правила та умови зберігання матеріалів, які надходять, виробів, що знаходяться в
       процесі виробництва, та кінцевих виробів повинні забезпечувати захист цих виробів від несприятливих дій навколишнього середовища та гарантію §х збереження. Персонал, який зайнятий у цій сфері, повинен бути ознайомлений з інструкціями щодо зберігання різних видів продукці§. Ці інструкці§ поміщають на видному місці на ділянках зберігання для полегшення звертання до них та виконання. Якщо є можливість, спеціальні умови зберігання повинні також бути позначені на тарі чи упаковці.
       Пакування призначається для захисту виробів під час вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування та зберігання до використання замовником. Тип упаковки визна­чається характером виробу. Пакувальний матеріал не повинен погіршувати якість виробу. Це особливо важливо для харчових продуктів, хімічних та вибухових речовин.
       Іншими факторами, від яких залежить характер пакування, є вид (види) транспор­тування, умови навколишнього середовища та період зберігання в упаковці.
       Якщо використовують перероблені, старі чи використовувані раніше пакувальні матеріали, необхідно переконатись, що старе маркування повністю ліквідоване, а нове маркування добре нанесене. Навіть якщо використовують нову упаковку, чітке марку­вання має суттєве значення для правильного поводження з виробом.
       На упаковці повинні бути проставлені спеціальні вказівки щодо поводження з ви­робом та зберігання. Чорнила та фарби, які використовують для маркування, не повинні спричиняти пошкодження чи псування виробів або стиратись під час транспортування.
       Якщо пакують харчові продукти, ліки та інші вироби з обмеженим строком збері­гання, на упаковці повинна чітко проставлятися дата закінчення строку для інформу­вання замовника чи споживача.
       Іноді замовник висуває спеціальні вимоги щодо пакування, включаючи іденти­фікацію, маркування та інші інструкці§, які повинні наноситися на упаковку, чи вказу­ватися в товаросупровідній документаці§. Ці вимоги повинні бути чітко визначеними та реалізовані відповідними службами.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Збут та продаж"
       Постачання продукці§ замовнику (споживачу) здійснюється на підставі договорів (контрактів). У договорах (контрактах) погоджуються вимоги до якості продукці§, умови технічного приймання та контролю продукці§, санкці§ за незалежну якість. Якість в процесі постачання продукці§ характеризується:
      -- якістю продукці§, яка постачається;
      -- комплектністю документаці§ на продукцію, яка постачається;
      -- додержанням технічних умов поставляння, включаючи вимоги до пакування та маркування;
      -- збереженням продукці§ під час транспортування;
      -- додержанням технічних умов одержання та приймання продукці§, реєстраці§ виявлених відхилень та порушень;
      -- своєчасністю та дотриманням черговості поставляння продукці§.
       Дуже важливо, щоб якість не погіршилася у проміжку між контролем постачаль­ника перед відправленням та одержанням продукці§ замовником. Важливим є оцінюван­ня часу транспортування.
       Упаковка повинна бути розрахована на витримання всіх дій під час навантаження і розвантаження та умов навколишнього середовища під час маршруту проходження.
       Усі аспекти, які відносяться до захисту продукці§ та безпеки §§ постачання, повинні
       бути погодженні з замовником.
       Для взаємоді§ із замовниками (споживачами) продукці§ та підготовки пропозицій з усунення §х зауважень проводять реєстрацію та зберігання даних про якість на основі претензій та побажань замовників (споживачів).
       За порушення умов поставляння продукці§, які встановлені договорами (конт­рактами), постачальник несе майнову відповідальність за чинним законодавством.
       Виконання функці§ й забезпечення якості на етапі
       "Монтаж та здавання в експлуатацію"
       Забезпечення якості під час монтажу та здавання в експлуатацію продукці§ може передбачати як передпродажну підготовку, встановлення та настроювання (регулю­вання) продукці§ (виробів) у постачальника відповідно до вимог нормативно§ та технічно§ документаці§ в присутності представника замовника або за його згодою без нього, а також монтаж продукці§ (виробів) у замовника.
       Створюється інформаційна система та аналізуються дані з дотримання вимог нормативно§ та технічно§ документаці§, виявлення прихованих дефектів, виникнення порушень та відхилень у функціонуванні продукці§.
       На основі результатів аналізу виявляють резерви підвищення якості та готують пропозиці§ із забезпечення та покращання якості продукці§, а також розробляють заходи для запобігання всіх видів невідповідностей під час монтажу та експлуатаці§.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Технічна допомога та обслуговування"
       Технічна допомога та обслуговування охоплюють всі види післяпродажних послуг стосовно виробів, які знаходяться в експлуатаці§ та вимагають ремонту та обслуго­вування. Деяка продукція, наприклад, харчові продукти, текстиль тощо не потребують
       обслуговування.
       Існує дві категорі§ вимог до обслуговування. Перша категорія обслуговування здійснюється за умовами, які передбачені контрактом, наприклад, в контрактах на постачання обладнання. Друга категорія охоплює споживчі товари тривалого вико­ристання та інші готові вироби, які виробляються за технічними умовами виробника. Звичайно такі товари мають гарантію на визначений період, під час якого постачальник здійснює безкоштовне обслуговування та ремонт. Ефективне технічне обслуговування стає фактором, який впливає на рішення споживача про купівлю тих чи інших товарів. Тому якість технічного обслуговування повинна становили одне ціле з загальною системою управління якістю в постачальника.
       Основними функціями організаці§ технічного обслуговування є:
      -- навчання персоналу замовника роботі та профілактичному обслуговуванню обладнання;
      -- забезпечення інструкціями з обслуговування та ремонту;
      -- розроблення спеціальних інструментів і випробувального обладнання для обслуговування;
      -- створення технічно§ бази для ремонту та обслуговування;
      -- створення системи забезпечення запасними частинами;
      -- робота із скаргами та претензіями замовника.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Експлуатація"
       Постачальник повинен розробити систему раннього попередження, яка б забез­печила надходження інформаці§ про випадки відмов та дефектів продукці§ на етапі експлуатаці§. Ця інформація збирається і надається для аналізу і проведення коригу­вальних і запобіжних дій щодо проекту, методик виготовлення та експлуатаці§ продукці§.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Утилізація або вторинне перероблення після закінчення терміну служби"
       Утилізацію продукці§ після використання можна реалізувати через розроблення рекомендацій для замовників (споживачів) щодо утилізаці§ продукці§ після використання.
       Постачальник проводить утилізацію сировини, матеріалів, комплектувальних ви­робів, готово§ продукці§, яка не відповідає встановленим вимогам, та відходів вироб­ництва з метою реалізаці§ вторинних матеріальних ресурсів або поховання відходів.
       Критеріями ефективності проведення робіт на етапі утилізаці§ відходів є екологіч­на чистота виробничого процесу та ефективності використання вторинних ресурсів.
       У рекомендаціях для замовників (споживачів) щодо утилізаці§ продукці§ після ви­користання повинні бути вказані мета та методики утилізаці§.
       Виконання функцій оперативного управління (коригувальних та запобіжних дій) у системі якості
       Будь-яка система якості, яка діє у визначених умовах, має тенденцію відхилення від цих стандартних умов роботи внаслідок різних причин, що призводить до появи
       порушень, відхилень, невідповідностей, дефектів та браку. Тому підприємство (поста­чальник) повинно мати затверджену систему поточного контролю виробничо§ діяльності або процесів виробництва для здійснення коригувальних дій з метою повернення системи якості в стандартні чи звичайні для ціє§ системи умови у випадку виявлених порушень, відхилень, невідповідностей, дефектів та браку.
       Особливо важливим є здійснення коригувальних дій процесів виробництва для забезпечення виробництва продукці§ необхідно§ якості. Необхідно проводити збір та сис­тематизацію поточних даних з порушень, відхилень, невідповідностей, дефекту та браку у процесах виробництва для систематичного аналізу невідповідності та відхилень. При вивченні дефектів та невідповідностей слід враховувати, що вони можуть виникати як через недолік в управлінні виробничими процесами, так і через упущення в організаці§ проектування, матеріально-технічного забезпечення, нормативно-технічного забезпе­чення тощо. Деякі причини можуть бути очевидні, враховуючи сам характер частоти виникнення порушень.
       Якщо аналіз процесу виробництва, який дає дефектний вихід, виконується до­статньо кваліфіковано, то заходи з усунення порушень, відхилень, невідповідностей, де­фектів та браку розробляють, враховуючи причини. Деякі способи виправлення дефектів можуть бути зовсім простими і здійснити §х можна швидко (наприклад, заміна креслень). Інші заходи виправлення дефектів можуть вимагати значно більших зусиль. Наприклад, варіант заміни верстата, який не виконує оброблення з необхідними допусками, не можна здійснити. До прийняття остаточного рішення необхідно розглянути декілька можливих заходів:
      -- альтернативний спосіб виготовлення;
      -- вибіркове складання;
      -- 100%-й контроль деталей для виявлення та відбракування дефектних одиниць;
      -- повторне проектування деталей для забезпечення ширших допусків. Рішення щодо вибору заходів повинно враховувати складність вживання заходів
       та економічність різних варіантів.
       Після виконання прийнятих заходів виріб необхідно ретельно контролювати, щоб встановити факт ліквідаці§ невідповідності. Якщо буде виявлена знову невідповідність, то процедури розроблення, прийняття та вживання необхідних заходів повторюють, доки не буде вирішена проблема виникнення порушень, відхилень, невідповідностей, де­фектів та браку.
       Зміни, що є результатами коригувальних дій, фіксуються у документаці§ на про­дукцію, процеси, систему якості.
       Виконання функцій стратегічного управління у системі якості
       Розроблення, організація та контроль виконання стратегічних планів та програм якості
       Розроблення та виробництво ново§ та оновлено§ (модернізовано§) продукці§ передбачає підготовку програм якості, які пов'язані з вимогами системи якості підприємства (постачальника).
       Програми якості повинні визначати:
      -- завдання у сфері якості;
      -- заходи, які забезпечують реалізацію завдань;
      -- конкретний розподіл прав та обов'язків;
      -- застосування спеціальних методик, методів і робочих конструкцій;
      -- відповідні програми випробувань, контролю та перевірки на відповідних ета­пах (наприклад, проектування, розроблення);
      -- методи коригування програм якості під час §х реалізаці§.
       Організація та контроль внутрішньо§ регламентаці§ робіт із забезпечення якості
       Організація, яка будує свою систему якості відповідно до стандартів ДСТУ ІЗО сері§ 9000, повинна розробити та підтримувати порядок контролю за всією докумен­тацією та даними, що належать до системи якості.
       У системі якості повинні бути розроблені детальні інструкці§ з підготовки, аналізу, зміни і затвердження документів.
       Усі виконавці повинні бути поінформовані про наявність і можливість отримання документів, які служать настановами для виконання §хніх завдань.
       Контроль за документацією починається з моменту створення документа і про­довжується до моменту його знищення. Всі документи, які служать для визначення ефективно§ роботи системи якості, повинні бути включеними в систему контролю до­кументаці§. Прикладами таких документів можуть бути:
      -- документи з політики підприємства у сфері якості;
      -- настанови з якості;
      -- стандарти підприємства (методики процедури), які регламентують ді§ щодо управління якістю, відповідні інструкці§ з метрологі§ та інших, пов'язаних з системою якості видів діяльності;
      -- проектна документація та документи з закупівель (постачання);
      -- креслення;
      -- технічні умови; критері§ контролю та випробувань;
      -- вимоги до безпеки та надійності;
      -- документація з технологі§ виробництва;
      -- плани з якості;
      -- графіки процесу виробництва;
      -- інструкці§ щодо роботи;
      -- інструкці§ щодо зберігання, вантажно-розвантажувальних робіт, профілакти­ки обладнання;
      -- документи реєстраці§ даних про якість;
      -- звіти про випробування;
      -- дані про можливості процесів;
      -- звіти про дослідження та інструкці§ з виконання коригувальних дій тощо.
       Процедура контролю за документацією повинна чітко визначати відділи, які відпо­відають за розроблення різних типів документів. Повинні бути визначені рівні, на яких документи затверджують. Для деяких документів необхідні вхідні дані, які надходять з декількох відділів. В цьому випадку призначають відділ, що відповідає за координацію робіт між відділами та розроблення документа, перед затвердженням документа він повинен бути погоджений зацікавленими відділами. Для деяких документів необхідно погодження замовником.
       Для ефективного контролю документаці§ необхідно мати перелік всіх документів з системи якості. Цей перелік повинен коригуватися відділом чи службою управління якіс­тю на основі інформаці§, яка надходить від всіх відділів, що розробляють сво§ документи. Копі§ цього переліку подаються в зацікавлені відділи. Відділ чи служба управління якістю інформується про будь-яку зміну для своєчасного внесення змін у перелік документів з системи якості. В організаціях з великою кількістю документів доцільно вводити цю інформацію в комп'ютер.
       Організація роботи з навчання персоналу
       методам забезпечення та поліпшення якості
       На підприємстві необхідно розробляти методики систематичного навчання всього персоналу, який виконує функці§, що впливають на якість.
       Увесь керівний персонал повинен мати чітке уявлення про систему якості, §§ функ­ціонування і перевірку та критері§ оцінювання §§ ефективності. Для цього вони можуть відвідувати семінари з 150 сері§ 9000 чи навчатися за спеціальними програмами, а також бути атестованими на підприємстві.
       Технічний персонал, зайнятий у функціональних сферах, які впливають на якість, виконує центральну роль в реалізаці§ системи якості. Його підготовка повинна охоп­лювати два аспекти. Перший - це його професійна компетентність в таких галузях, як проектування, випробування, управління закупівлею тощо. Другий - стосується політики у сфері якості, порядку ведення документаці§ та дотримання інструкці§ з роботи, які застосовуються в сфері §х відповідальності.
       Основні елементи роботи в основних галузях виконують робітники. §х професійні навички та компетентність має вирішальне значення для забезпечення якості кінцевого виробу. Вони повинні знати, як працювати з обладнанням інструментами та приладами, вміти читати чи розуміти креслення, технічні умови та іншу документацію. Бажаною є підготовка з застосування елементарних статичних методів, що дозволить покращити стиль роботи та підвищити ступінь впевненості в сво§х діях.
       Кожний відділ та служба, які мають відношення до якості, повинні оцінити необ­хідність у підготовці кадрів, а також рівень ціє§ підготовки. Керівники відділів визначають персонал, який має пройти підготовку. Зважаючи на цю інформацію, службова особа, яка відповідає за навчання, організує на систематичній основі підготовку.
       Частина підготовки може проходити у формі курсів, але основна підготовка здійснюється на місці праці, де персонал працює як дублер.
       Добре організована система управління якістю не може ефективно функціо­нувати, якщо керівництво не може спонукати персонал до активності в реалізаці§ сис­теми якості та досягнути повного взаєморозуміння і співпраці.
       На початкових стадіях розроблення системи якості повинні підтримуватися всі ді§ персоналу щодо аналізу власно§ поточно§ діяльності.
       Залучення робітників до програм з якості є ефективним засобом стимулювання §х зацікавленості в роботі відповідно до вимог системи забезпечення якості. Справжню участь можна чекати тільки тоді, коли робітникам надається можливість здійснювати конструктивну критику та пропонувати способи поліпшення системи якості. Ініціативу робітників щодо висування пропозицій потрібно заохочувати.
       Цей підхід може набути практичну форму за допомогою створення цехових комітетів з якості, які періодично аналізують реалізацію програм якості. Такий механізм сумісних консультацій створює в робітників почуття участі в загальній справі з реалізаці§ програм якості.
       Збір та систематизація інформаці§ у сфері забезпечення якості
       Для функціонування системи якості необхідно розробити методики ідентифікаці§, збору, індексаці§, заповнення, зберігання, введення до розподілу даних про якість. Документація, яка містить дані про якість, забезпечує об'єктивне підтвердження того, що необхідний вибір якості виробу досягнутий та різні елементи системи якості були ефек­тивно реалізовані.
       Існує дві основні категорі§ даних про якість:
      -- дані про якість виробу;
      -- дані про функціонування системи якості.
       Інформацію про якість виробу включають в таку документацію:
      -- документи, які містять вимоги до якості продукці§;
      -- документи, які містять технічні вимоги до компонентів та вхідних матеріалів;
      -- креслення основного обладнання;
      -- звіти про випробування матеріалів;
      -- звіти про контроль та випробування на різних етапах виробництва;
      -- детальна інформація про відхилення та відступлення від вимог та відповідні дані про §х дозвіл;
      -- дані про невідповідні матеріали та §х розміщення;
      -- дані про здавання в експлуатацію та обслуговування протягом гарантій­них періодів;
      
      -- дані про скарги на якість виробів та вжиті заходи з виправлення недоліків. Інформацію про функціонування системи якості включають в таку документацію:
      -- звіти про перевірку якості та дані аналізу, який виконувався керівництвом;
      -- документи про затвердження постачальників та рейтинг §х роботи;
      -- документи з даними про управління процесами та коригувальні ді§;
      -- дані про перевірку випробувального обладнання та приладів;
      -- документи з підготовки кадрів та кваліфікаці§ персоналу.
       СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ
       . Принципи управління якістю
       Встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може ви­користовувати для поліпшення показників діяльності організаці§.
       а) Орієнтація на замовника.
       Організаці§ залежать від сво§х замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати §хні вимоги і прагнути до перевищення §хніх очікувань.
       б) Лідерство.
       Керівники встановлюють єдність мети та напрямків діяльності організаці§. §м треба створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівників можна повністю залучити до виконання завдань, що стоять перед організацією.
       в) Залучення працівників.
       Працівники на всіх рівнях становлять основу організаці§, і §хнє повне залучення дає змогу використовувати §хні здібності на користь організаці§.
       г) Процесний підхід
       Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом.
       д) Системний підхід до управління.
       Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє організаці§ у результативнішому та ефективнішому досягненні §§ цілей.
       є) Постійне поліпшення.
       Постійне поліпшення діяльності організаці§ загалом треба вважати незмінною метою організаці§.
       є) Прийняття рішень на підставі фактів.
       Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформаці§.
       ж) Взаємовигідні стосунки з постачальниками.
       Організація та §§ постачальники є взаємозалежними і взаємовигідні стосунки під­вищують спроможність обох сторін створювати цінності.
       Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів на системи управління якістю, які входять до стандартів сері§ ДСТУ 150 9000.
       Вимоги до систем управління якістю і вимоги до продукці§
       У стандартах сері§ ДСТУ 150 9000 розмежовують вимоги до систем управління якістю і вимоги до продукці§.
       У стандартах ДСТУ 150 9001 встановлено вимоги до систем управління якістю. Вони загальні і застосовні до організаці§ усіх галузей промисловості чи економіки, незалежно від категорі§ пропоновано§ продукці§. Стандарт ДСТУ І50 9001 не встановлює безпосередньо вимог до продукці§.
       Вимоги до продукці§ можуть бути встановлені замовниками, або організацією з пе­редбаченням вимог замовників, або регламентами. Вимоги до продукці§ і, у деяких випадках, пов'язаних з нею процесів можуть бути викладені, наприклад, у документах технічних вимог, стандартах на продукцію, стандартах на процеси, контрактних угодах і регламентах.
       Підхід до систем управління якістю
       Підхід до розроблення та впровадження системи управління якістю передбачає декілька етапів, а саме:
       а) визначення потреб та очікування замовників та інших зацікавлених сторін;
       б) установлення політики та цілей організаці§ у сфері якості;
       в) визначення процесів та відповідальності, необхідних для досягнення цілей 5
    сфері якості;
       г) визначення та постачання ресурсів, необхідних для досягнення цілей у сфері якості
       д) установлення методів, які дають змогу вимірювати результативність та ефективність кожного процесу;
       є) використання результатів цих вимірювань для визначення результативності те ефективності кожного процесу;
       є) визначення засобів, які дають змогу запобігати невідповідностям і усувати §х­ні причини;
       ж) запровадження та застосування процесу постійного поліпшення системи управління якістю.
       Цей підхід також можна застосовувати для підтримування та поліпшення наявно§ системи управління якістю.
       Організація, яка приймає описаний вище підхід, забезпечує впевненість у можли­востях сво§х процесів та в якості своє§ продукці§, створюючи собі основу для постійного §х поліпшення. Це може сприяти більшій задоволеності замовників та інших зацікавлених сторін, а також до успіху організаці§.
      
       0x08 graphic
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       4.5. Процесний підхід
       Будь-яку діяльність або комплекс видів діяльності, як було показано в 1.4, для яких використовують ресурси для перетворення входів на виходи, можна розглядати як процес.
       Для ефективного функціонування організаці§ повинні визначити численні взаємо­пов'язані та взаємодійні процеси і управляти ними. Часто вихід одного процесу безпосе­редньо є входом наступного процесу. Систематичне визначення процесів та §х взаємодій в організаці§, а також управління ними називають "процесним підходом".
       Рис. 3.3 ілюструє систему управління якістю, що базується на процесах, описану в стандартах сері§ ДСТУ І50 9000. Він показує, що зацікавлені сторони відіграють суттєву роль у забезпеченні вхідних елементів для організаці§. Моніторинг задоволеності зацікавлених сторін вимагає оцінювання інформаці§ щодо сприйняття цими сторонами ступеня задоволеності §хніх потреб та очікувань. Модель, зображена на рис. 3.3., не Деталізує процеси.
       УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЗА ДЕРЖАВНИМИ СТАНДАРТАМИ
       ДСТУ ІЗО 9001 -2001 ТА ДСТУ ІЗО 9004-2001
       Управління системами та процесами
       Для успішного очолювання організаці§ і забезпечення §§ функціонування управ­ління нею повинно бути систематичним і прозорим. Успіху можна досягти завдяки впро­вадженню та актуалізаці§ системи управління, спрямовано§ на постійне поліпшення результативності та ефективності діяльності організаці§ з урахуванням потреб заці­кавлених сторін. Управління організацією охоплює управління якістю, поряд з іншими аспектами управління.
       Для того, щоб створити організацію, орієнтовану на замовника, найвище керів­ництво повинно:
       а) визначити системи та процеси, які були б зрозумілі та уможливлювали б управ­ління ними і підвищення §хньо§ результативності та ефективності;
       б) забезпечити результативне та ефективне функціонування процесів та управління ними, вимірюваннями та даними, які використовують для визначення задовільних показників діяльності організаці§.
       Прикладами діяльності зі створення орієнтовано§ на замовника організаці§ є:
      -- визначення та пропагування процесів, які призводять до поліпшення показни­ків діяльності організаці§;
      -- постійне одержання і використання даних та інформаці§ про процеси;
      -- спрямування діяльності на постійне поліпшення;
      -- застосування методів, придатних для оцінювання поліпшення процесів, на­приклад, самооцінювання і аналізування з боку керівництва.
       Згідно з ДСТУ ІЗО 9001:2001 "Системи управління якістю. Вимоги", організація по­винна встановити, задокументувати, впровадити та підтримувати систему управління якістю і постійно поліпшувати §§ результативність відповідно до вимог цього державного стандарту. Організація повинна визначити процеси, необхідні для системи управління якістю та §хнє застосування на всіх рівнях організаці§, визначити послідовність та взаємодію цих процесів, визначити критері§ та методи, необхідні для забезпечення
       Вимоги до елементів системи якості
       До елементів системи якості зараховують документально оформлені вимоги рин­ку (або конкретних замовників чи споживачів), функці§ системи, §§ організаційну структу­ру, документацію, методи, правила та технологію виконання функці§, ресурси, включаю­чи фінансові, інформаційну систему.
       Нижче формулюються у стислій формі загальні вимоги до цих елементів.
       1. Вхідна інформація, що надходить внаслідок вивчення ринку, повинна застосуватися для створення ново§ продукці§ та удосконалення тіє§, що вже випускається, а також для удосконалення системи якості.
       Керівництво організаці§ несе повну відповідальність за визначення політики у сфе­рі якості та прийняття рішень щодо створення, розроблення, впровадження та забез­печення функціонування системи якості.
       2. Повинні бути визначені і документально зафіксовані всі види діяльності, що
    безпосередньо пов'язані або посередньо впливають на якість. При цьому є необхідним:
       а) чітке визначення загальних та конкретних обов'язків персоналу в діяльності,
    безпосередньо пов'язаній з забезпеченням якості;
       б) чітке встановлення обов'язків та повноважень персоналу в кожному виді діяльності, що впливає на якість, а також передбачення таких обов'язків, організаційно§ свободи та повноважень, які були б достатніми для досягнення заданих вимог до якості з
    необхідним рівнем ефективності;
       в) визначення заходів щодо управління різноманітними суміжними видами
    діяльності та §х координаці§;
       г) зосередження уваги на визначенні потенційних або фактичних проблем якості і
    здійснення запобіжних та коригувальних дій.
        -- Функці§ управління та адміністративного керування, пов'язані з системою якос­ті, повинні бути чітко узгодженні з загальною структурою функцій організаці§. В орга­нізаційній структурі повинна бути визначена ієрархія повноважень персоналу та взає­мозв'язки між ними.
        -- Керівництво повинно визначати потребу в ресурсах і в належному обсязі забезпечити відповідними ресурсами проведення політики у сфері якості та досягнення встановлених показників якості. До таких ресурсів можуть, наприклад, належати:
       а) кадрові ресурси (персонал), зокрема фахівці певних професій;
       б) обладнання для проектно-конструкторських робіт;
       в) виробниче обладнання;
       ) обладнання для контролю, випробовувань та вимірювань;
       д) програмне забезпечення контрольно-вимірювальних пристро§в та комп'ютерів.
    Керівництво повинно визначити обсяг знань, досвід та рівень підготовки персоналу, які необхідні для виконання функцій системи.
       З метою раціонального (з погляду виконання завдань системи) і своєчасного розподілу ресурсів керівництво повинно визначити пріоритетні чинники якості, які впли­вають на ринкові позиці§ організаці§, а також завдання стосовно продукці§, процесів та пов'язаного з ними обслуговування.
       Плани та графіки використання цих ресурсів та §х розподіл повинні бути узгоджені з загальними завданнями організаці§.
       5. Функціонування системи якості повинно бути організоване так, щоб здійснювалося адекватне та постійне управління всіма видами діяльності, що впливають на якість.
       Система якості повинна бути орієнтована на проведення запобіжних дій, що вик­лючають виникнення проблем, але в разі виникнення недоліків вона повинна своєчасно реагувати на них та усувати §х.
       Для реалізаці§ політики та завдань у сфері якості повинні бути розроблені, видані та введені в дію документально оформлені методики виконання функцій, особливо тих, що координують різні види діяльності з погляду ефективності системи якості. У цих методиках мають бути встановлені завдання та характеристики (показники) різних видів діяльності, що впливають на якість.
       Усі методики повинні містити прості, однозначні та зрозумілі формулювання і встановлювати методи та критері§ оцінювання результатів роботи.
       6. До складу системи якості мають входити документально оформлені методики
    управління складом, значеннями та структурою функціональних та фізичних харак­теристик продукці§ як встановленими в технічній документаці§, так і реально досягнутими
    в продукці§ (так зване управління конфігурацією). Цей вид управління починається ще на
    етапі проектування і здійснюється протягом всього життєвого циклу продукці§. Він
    дозволяє поліпшити проектування, розроблення, виробництво і експлуатацію продукці§
    та управління цими етапами, а також дозволяє керівництву наочно бачити стан
    Документаці§ та продукці§ протягом життєвого циклу.
       Управління конфігурацією може охоплювати визначення конфігураці§, регулю­вання конфігураці§, облік стану та перевірку якості конфігураці§. Воно стосується видів Діяльності, що описані в цьому розділі.
       7. Усі прийняті в організаці§ елементи якості, а також відповідні вимоги та
    положення повинні бути документально оформлені у вигляді заяви (деклараці§) про політику, а також методик, викладених зрозуміло, систематизовано і в певній послідов­ності. При цьому номенклатура та обсяг документаці§ повинні обмежуватися лише необ­хідними документами.
       У системі якості повинні бути регламентовані процедури ідентифікаці§, розсилан­ня, комплектування та підтримання в робочому стані всіх документів з якості.
       Типовим видом документа, який використовують для загального опису системи якості, є настанова з якості.
       Головним призначенням настанови з якості є визначення всіє§ структури системи якості, правил §§ впровадження та організаці§ функціонування.
       Для актуалізаці§ настанов повинна бути впроваджена документально оформлена методика внесення змін та поправок до них, §х перегляду та включення доповнень.
       Разом із настановами з якості застосовують допоміжні документально оформлені методики, що стосуються елементів системи якості (наприклад, стандарти підприємства, робочі інструкці§ з проектування, закупівлі або з побудови процесу). Форма та назва цих документально оформлених методик є довільною і залежить від:
      -- масштабу організаці§;
      -- конкретного характеру діяльності;
      -- структури та вимог Настанови з якості.
       Керівництво повинно забезпечити підготовку та підтримання в робочому стані документально оформлених програм якості на будь-яку продукцію чи процес. Програми повинні бути узгоджені зі всіма загальними вимогами системи якості, що діє в організаці§, і повинні забезпечувати виконання вимог, встановлених до конкретно§ продукці§ у відповідному проекті або контракті. Програма якості може входити до складу більшо§ за обсягом загально§ програми.
       Програма якості особливо важлива при організаці§ виробництва ново§ продукці§ чи впровадженні нового процесу, а також, у разі необхідності, значно§ модернізаці§ виготовлювано§ продукці§ або існуючого процесу,
       У програмах якості повинні бути зазначені:
       а) завдання у сфері якості (наприклад, характеристика чи технічні дані, ритмічність, ефективність, естетика, тривалість циклу, витрати, природні ресурси, утилізація,
    обсяг виробництва та надійність);
       б) поетапне розбиття процесів відповідно до прийнятих в організаці§ методів праці
    (для ілюстраці§ елементів процесу можуть використовуватися діаграми, таблиці-матриці
    чи інші аналогічні схеми);
       в) конкретний розподіл обов'язків, повноважень, відповідальності та ресурсів на
    різних етапах роботи над проектом;
       г) необхідні спеціальні документально оформлені методики та інструкці§;
       д) відповідні програми випробувань, контролю, огляду та перевірки якості на
    різних етапах (наприклад, при проектуванні та розробленні);
       є) документально оформлена методика внесення до програми якості змін і поправок під час роботи над проектом;
       є) метод визначення досягнутих показників якості;
       ж) інші заходи, що забезпечують виконання поставлених завдань.
       З метою раціональнішого виконання завдань, поставлених у програмі якості, необхідно користуватися документально оформленими методами управління процесами (операціями).
       Для оперативного інформаційного забезпечення функціонування системи якості застосовуються протоколи якості, зокрема карти, що стосуються проектування, конт­ролю, випробувань, огляду та перевірки якості, аналізу або §х відповідних результатів. Протоколи якості потрібно вести як важливий засіб для доведення відповідності встановленим вимогам і ефективності системи якості.
       8. Для підтримки належного рівня ефективності функціонування системи якості необхідно проводити регулярні перевірки як якості продукці§ та процесів, так і само§ системи якості.
       Перевірки якості повинні плануватися та виконуватися для визначення відповід­ності заходів у межах системи якості, що діє в організаці§, та §х результатів запланова­ним показникам, а також для визначення невідповідностей (недоліків) системи якості. Всі елементи системи підлягають регулярній внутрішній перевірці та оцінюванню залежно від статусу та важливості перевіюваного виду діяльності. Для цього керівництвом орга­нізаці§ повинна бути розроблена та впроваджена відповідна програма перевірки якості.
       Програма проведення перевірки якості повинна передбачати:
       а) підготовку планів та графіків перевірки конкретних видів діяльності та ланок
    організаційно§ структури;
       б) призначення персоналу, що дає відповідну кваліфікацію для проведення
    перевірок якості;
       в) підготовку документально оформлених методик проведення перевірок якості,
    Що передбачають реєстрацію даних та складання звітів за результатами перевірки
    якості і узгоджене проведення своєчасних коригувальних дій для усунення недоліків,
    виявлених під час перевірки.
       Крім запланованих та регулярних, можна впровадити перевірки якості ще й в інших випадках, наприклад, після організаційних змін, отримання нових даних про попит на ринку, звітів та повідомлень про невідповідність продукці§ або процесів тощо.
       Об'єктивне оцінювання функціонування системи якості, що його проводить компе­тентний персонал, повинно охоплювати такі елементи системи та види діяльності:
       а) структуру організаці§;
       б) адміністративні та робочі методики, а також методики системи якості;
       в) персонал, обладнання та матеріальні ресурси;
       г) робочі дільниці, операці§ та процеси;
       д) виготовлювану продукцію (з метою визначення ступеня §§ відповідності стан­дартам та технічним умовам);
       є) ведення документаці§, звітності та реєстраці§ даних.
       Персонал, що проводить перевірку елементів системи якості, не повинен бути підпорядкований особам, які безпосередньо відповідають за конкретні ділянки чи види діяльності, що перевіряються. Повинна бути розроблена та документально оформлена програма перевірки якості.
       Зауваження за результатами перевірки, відповідні висновки та узгоджені плани проведення коригувальних дій повинні реєструватися та передаватися керівництву, що відповідає за перевірену ділянку, для вживання відповідних заходів, а також доводитися до відома вищого керівництва, що несе головну відповідальність за якість.
       Звіт за результатами перевірки повинен включати:
       а) усі випадки невідповідностей або недоліків;
       б) пропозиці§ щодо проведення своєчасних коригувальних дій.
       Повинні бути оцінені і документально оформлені дані про проведення і ефек­тивність коригувальних дій за результатами попередніх перевірок.
       9. Керівництво організаці§ повинно забезпечити незалежне та регулярне прове­дення аналізу системи якості. Аналіз політики та основних завдань у сфері якості пови­нен проводитися вищим керівництвом, а аналіз видів діяльності - керівництвом, що несе головну відповідальність за якість конкретно§ продукці§, та іншими особами з керівного складу із залученням, за рішенням вищого керівництва, компетентного незалежно­го персоналу.
       Аналіз повинен включати обґрунтовані та всебічні оцінки таких його об'єктів:
       а) результатів внутрішніх перевірок різних елементів системи якості;
       б) загально§ ефективності системи якості, а також ступеня виконання прийнятих
    організацією політики та завдань у сфері якості;
       в) пропозиці§ щодо удосконалення системи якості відповідно до змін, що зумов­
    лені новими технологіями і концепціями якості, ринковою стратегією, соціальними умо­вами та умовами навколишнього середовища.
       Зауваження, висновки та рекомендаці§, отримані внаслідок аналізу та оцінювання системи якості, повинні документально оформлятися для вживання необхідних заходів.
       10. Керівництво організаці§ має забезпечити впровадження тако§ системи якості, яка б сприяла постійному поліпшенню якості.
       Поліпшення якості відбувається за допомогою заходів, що здійснюються в мас­штабах усіє§ організаці§ з метою підвищення ефективності і результативності як діяльності організаці§ загалом, так і кожного процесу, а також з метою отримання вигоди як для організаці§, так і для §§ споживачів.
       При створенні умов для поліпшення якості потрібно зважати на:
       а) сприяння ефективному стилю управління та його підтримку;
       б) заохочення таких взаємин, ставлення та поведінки персоналу, які сприяють
    поліпшенню якості;
       в) встановлення чітко визначених завдань поліпшення якості;
       г) сприяння підвищенню ефективності взаємодій та організаці§ колективно§ роботи;
       д) відзначення успіхів та досягнень;
       є) підготовку та підвищення кваліфікаці§ персоналу з метою поліпшення якості.
       Правила та порядок виконання функцій системи якості продукці§
       Правила та порядок виконання функцій системи якості не можуть бути строго визначені, бо вони значною мірою залежать від характеру продукці§, форми організаці§ виробництва тощо. Однак, як показує досвід створення та застосування систем якості, можуть бути надані рекомендаці§ щодо виконання функцій, використання яких забез­печує ефективніше використання системи. Нижче наведені саме такі рекомендаці§, орієнтовані на підприємства-постачальники продукці§.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Маркетинг і вивчення ринку"
       Загальна функція маркетингу відіграє важливу роль у вивченні вимог до якості продукці§. Основними завданнями з забезпечення якості, що виконуються на етапі маркетингу, є:
       - визначення поточних та перспективних потреб у виробництві продукці§ та на­данні послуг на різних ринках;
      -- визначення та уточнення вимог споживачів щодо технічних характеристик, номенклатури, обсягу, вартості продукці§ та інших умов поставляння (продажу);
      -- інформування керівництва та всіх зацікавлених підрозділів про вимоги спо­живача та умови ринку, а також про потенційних конкурентів.
       Основною метою виконання завдань на етапі маркетингу є забезпечення діяль­ності всіх підрозділів підприємства (постачальника) відповідно до ситуаці§ на зовніш­ньому та внутрішньому ринках для інтенсифікаці§ збуту продукці§.
       Підприємства, які виробляють та постачають продукцію, або надають послуги по­винні мати добре розроблену процедуру аналізу контракту як важливого елемента своє§ системи якості.
       Підприємство може отримати замовлення відносно двох груп виробів: стандартно§ продукці§ та спеціальних виробів, які повинні бути вироблені відповідно до вимог замов­ника. Для кожно§ категорі§ замовлення існує своя процедура аналізу контракту.
       При аналізі контракту для стандартних виробів підприємство (постачальник) по­винно виконати такі ді§:
      -- передати потенційному замовнику технічні умови на продукцію та іншу інфор­мацію про виріб, щоб замовник був ознайомлений зі всіма характеристиками виробу (якщо є необхідність, то може бути переданий зразок виробу);
      -- якщо виріб відповідає вимогам замовника, необхідно обговорити з службами уп­равління виробництвом запропонований графік поставляння до затвердження цього графіка;
      -- в деяких випадках замовник може вимагати внесення незначних змін у виріб. Усі деталі таких змін повинні бути отримані від замовника у письмовій формі, а мож­ливості §х виконання обговорені з технічними службами;
      -- необхідно переконатися, що замовлення чи контракт містить усі необхідні под­робиці відносно типу моделі виробу, його кольору та різних допоміжних елементів, таких, як оснащення, додаткові деталі та запчастини, якщо такі передбачаються;
      -- слід впевнитись, що в замовленні чи контракті чітко встановлені та спільно узгоджені питання пакування, транспортування, монтажу та інші пов'язані з цими питан­нями умови, такі як форма платежів та страхування;
      -- необхідно встановити, чи буде замовник або його представник здійснювати перевірку чи проводити випробування виробів, а якщо буде, то коли: до §хнього від­правлення чи під час одержання. Усі подробиці перевірки (випробувань), такі як пара­метри, які підлягають випробуванню, методика випробувань, розмір парті§, критері§ прий­мання тощо повинні бути чітко визначеними після §х обговорення спеціалістами з якості підприємства (постачальника) і замовника;
       більшість товарів широкого вжитку та промислових виробів повинні мати гарантію, що обумовлює захист прав споживачів. Строки та умови гаранті§ повинні бути чітко застережені та з'ясовані із замовником для запобігання розбіжностей в інтер­претаціях та подальшого непорозуміння;
      -- незважаючи на всі зусилля , можуть виникнути проблеми, які пов'язані з
    якістю виробу. Підприємство (постачальник) повинно гарантувати, що контракт передбачає процедури вирішення проблем, пов'язаних з якістю та узгодження спірних питань
    у випадку §х виникнення. Процеси розроблення та виробництва пов'язані з спеціальними
    замовленнями, відрізняються від тих, які застосовують під час виробництва нестандартних виробів, оскільки кожний етап процесу вимагає змін або повторного розгляду.
    Успішне виконання таких замовлень ускладнюється тим, що на будь-якій стаді§ оброблення та виробництва можуть виникнути несподівані фактори, що ведуть до невід­відповідності. Дуже важливим на стаді§ обговорення та формування контракту є глибоке
    розуміння потреб споживача. Оскільки контракти на спеціальні замовлення передбачають значні зусилля з проектування та розроблення, необхідно передбачити проведення консультацій і аналізу на стадіях проектування і розроблення виробу.
      -- Виконання функцій забезпечення якості на етапі
      -- "Проектування та розроблення продукці§"
       Якість виробу залежить передусім і найбільше від якості його проектування. Якщо якість не закладено у проекті, §§ неможливо досягнути під час виробництва.
       Цикл розроблення виробу починається з оцінення вимог замовників і закінчується, коли проект виробу готовий до запуску у масове виробництво. Цей цикл може включати такі основні стаді§:
      -- аналіз вимог замовника (або ринку) для досягнення повного розуміння цих вимог;
      -- складання технічного завдання на розроблення виробу шляхом перероблення вимог замовника або на підставі аналізу проекту і вироблення одного або більше дослідних зразків;
      -- випробування та оцінення дослідного зразка (зразків), включаючи випробування в робочих умовах у реальній обстановці;
      -- другий аналіз проекту; ринку у показники якості, подані, якщо це можливо, у кількісному виразі;
      -- розробка попередньо§ конфігураці§, включаючи специфікацію вузлів (блоків), допоміжних вузлів (блоків) та основних деталей;
      -- перший аналіз проекту;
      -- модифікація проекту;
      -- модифікація проекту, якщо це необхідно, виготовлення та випробування мо­дифікованого дослідного зразка (зразків) включаючи випробування в робочих умовах у реальній обстановці;
      -- остаточна обробка проектно§ документаці§ і підготовка повних технічних вимог до виробу, включаючи графік випробувань та критері§ відповідності вимогам якості;
      -- дослідний цикл виробництва;
      -- випробування дослідно§ парті§ продукці§ та остаточний аналіз проекту;
      -- коригування проекту після аналізу, затвердження та запуск проекту у масо­ве виробництво.
       Залежно від виду виробу та інших факторів деякі стаді§ можуть бути ви­ключеними.
       Діяльність з проектування та розробки можна поділити на дві такі категорі§:
      -- невеликі короткострокові проекти, такі як поліпшення конструкці§ існуючих ви­робів, які починають розробляти внаслідок проблем виробництва або скарг замовників;
      -- великі проекти, такі як проектування нових моделей виробів та проекти за контрактами на проектування, які здійснюються за дорученням замовників.
       Рекомендовано створювати окремі групи (підрозділи) проектувальників для кож­но§ з основних категорій проектів. Послідовність розроблення обох типів проектів може бути однаковою, але процедури роботи будуть різними.
       Основні вхідні дані для групи з поліпшення проекту надходять із виробничих та технологічних служб та служби якості. Здебільшого вирішення цього завдання дору­чається об'єднаній групі, до яко§ входять працівників всіх зацікавлених служб.
       При розробленні нових моделей або реалізаці§ контрактів на проектування головна відповідальність з розроблення проектів покладається на відділ, що займається науковими дослідженнями та дослідними розробками. Вхідні дані з інших відділів над­ходять на різних етапах роботи, наприклад, під час аналізу проекту.
       У вихідній документаці§ повинні бути вказані розробник та перевіряючи, щоб, у разі потреби, можна було прослідкувати за відповідальністю.
       Для різних видів продукці§ функціональні вимоги і методи проектування виробу будуть різними. Однак деякі загальні вимоги є універсальними та застосовуються різною мірою майже до всіх виробів, а саме:
      -- функціональні характеристики;
      -- зовнішній вигляд;
      -- безпека;
      -- надійність;
      -- ремонтопридатність;
      -- економічність виробництва.
       Існує чотири способи перевірки проектів на відповідність вимогам: аналіз проекту; кваліфікаційні або типові приймально-здавальні випробування та оцінювання зразка; альтернативні розрахунки; порівняння альтернативних проектів.
       Рекомендується використовувати два або більше з цих способів. Підтвердження відповідності проекту вимогам повинно бути планованою і документованою роботою, яка виконується персоналом з відповідною кваліфікацією і компетентністю. Методика цих робіт буде залежати від характеру і складності виробу.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Планування та розроблення процесів"
       Виробничі процеси, процеси монтажу та технічного обслуговування, які розроб­ляються, повинні бути прогресивними, відповідати сучасному рівню, використовувати прогресивні методи оброблення і технічного контролю, забезпечувати підвищення про­дуктивності праці та якості продукці§, скорочення трудових і матеріальних витрат на §х реалізацію зменшення шкідливих впливів на людину та навколишнє середовище.
       Виробничі процеси повинні відповідати вимогам техніки безпеки і промисло­во§ санітарі§.
       За останні роки технологія виробництва досягла значного прогресу, тому для виготовлення продукці§ заданого рівня якості здебільшого є ряд альтернативних проце­сів. Після вибору виробничого процесу повинен розроблятися план виробництва, який повинен містити схему послідовності операцій процесу, позначення виробничого облад­нання та апаратури, які повинні бути використаними під час виробництва, та детальний графік процесу з переліком всіх робіт як з виробництва, так і з контролю та випробувань продукці§. У планування виробничого процесу входить ідентифікація інструмента, пристро§в, а також калібрів та вимірювального обладнання, які можуть бути призначені для конкретних операцій процесу.
       На етапі підготовки виробничих процесів визначається, яка інформація необхідна персоналу для виконання ним завдань. Для простих та добре розроблених операцій, а також, коли персонал знає вимоги до якості роботи, може бути достатньо креслень або технічних умов виробу. Однак частіше, особливо, коли це стосується складних та точних операцій, для гаранті§ повного розуміння персоналом методу виконання роботи, суттєве значення мають додаткові настанови. Для ціє§ мети складаються та видаються інструкці§ щодо роботи або технологічні схеми. Інструкці§ щодо роботи необхідні не тільки для виробничих операцій, але й для операцій з контролю та випробувань.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі "Закупівля"
       Матеріали, сировина, куповані комплектувальні вироби та напівфабрикати стають частиною продукці§, що виробляється. Якість купованого технологічного обладнання, приладів, оснащення, засобів контролю тощо, технічні послуги, безпосередньо також впливають на якість продукці§, що виробляється. Одне із найважливіших завдань під­приємства - забезпечити, щоб всі матеріали та послуги, які надходять із зовнішніх дже­рел, цілком відповідали як вимогам самого підприємства, так і вимогам його замовників.
       Складним завданням матеріально-технічного постачання є вибір кваліфікованих постачальників (субпідрядників). Повинен бути встановлений порядок оцінці постачаль­ника (субпідрядника). При оцінці постачальників (субпідрядників) засадами повинні бути:
      -- можливість постачальника '(субпідрядника) задовольняти вимоги до якості ви­робу або послуги;
      -- наявність у постачальника (субпідрядника) обладнання, інструменту тощо, необхідного технічного рівня та персоналу необхідно§ кваліфікаці§;
      -- виробничі можливості постачальника (субпідрядника) та його можливість дотримуватися точно визначених графіків постачання;
      -- комерційна і фінансова стабільність та стійкість постачальника (суб­підрядника);
      -- ефективність системи якості постачальника.
       Для нових постачальників (субпідрядників) проводиться повна перевірка §х мож­ливостей. Загальну відповідальність за цю роботу несе служба чи відділ, що займається матеріально-технічним постачанням. На першому етапі перевірки можливостей по­стачальника (субпідрядника) повинні бути отримані дані про його засоби виробництва, персонал, організацію діяльності та фінанси поряд з даними про його можливість поста­чати вироби необхідного рівня якості.
       Оскільки оцінення постачальника (субпідрядника) потребує проведення експер­тизи у різних сферах функціонування підприємства: технічній, фінансово-економічній та виробничій, для виконання цього завдання призначається комісія. В комісію входять експерти з різних служб та відділів, а загальну координацію здійснює служба чи відділ, що займається матеріально-технічним постачанням. Якщо на цьому етапі виявлено, що постачальник (субпідрядник) неспроможний виконати замовлення, то наступний етап перевірки не проводиться.
       Якщо постачальник (субпідрядник) буде мати потенційні можливості, то група експертів повинна відвідати його підприємство для виконання безпосередньо§ перевірки199
       потужностей, виробничо§ інфраструктури та системи якості. При цьому ніяка критика постачальника (субпідрядника) не допускається. Група експертів повинна зосере­джуватися на ділянках, які безпосередньо впливають на здатність постачальника (суб­підрядника) виконати конкретне замовлення.
       При оцінці постачальників (субпідрядників), з якими вже існують зв'язки, дуже важливо детально реєструвати інформацію з постачання, а саме, про кількість виробів (матеріалів), що були отримані, кількість забракованих виробів, про дотримання графіків постачання, про частку цього постачальника (субпідрядника) у загальному обсязі по­стачання виробів (матеріалів) за конкретний період.
       Усі висновки повинні реєструватися, а дані використовуватися для коригування реєстраційного списку затверджених постачальників (субпідрядників). Для доповнення або виключення зареєстрованих назв повинні бути встановлені відповідні критері§.
       Успішне постачання починається з чіткого визначення вимог. Ці вимоги містяться в умовах контракту, кресленнях та замовленнях на постачання, що надаються поста­чальнику (субпідряднику). Повинні бути розроблені відповідні методи, які гарантують, що вимоги до постачання визначені, передані і повністю зрозумілі постачальнику (субпід­ряднику). До цих методів можуть бути включені процедури підготування документаці§ на постачання, зустрічі представників підприємства з постачальниками (субпідрядниками) до подання замовлення на постачання та інші методи.
       Документація на постачання повинна містити дані, які характеризують замов­лений виріб або послугу. Ця інформація включає такі елементи:
      -- точна ідентифікація виробу і ґатунку;
      -- інструкці§ з контролю;
      -- застосовний нормативний документ (стандарт, технічні умови).
       Усі вимоги до виробу, а також методи контролю (випробувань) повинні відпо­відати прийнятим стандартам (а також міжнародним) або технічним умовам. Статус всіх документів, на які є посилання у замовленні, повинен бути визначеним.
       Вимоги щодо проміжного контролю повинні бути встановлені у замовленні на постачання як "критичні точки". "Критичні точки" - це ті етапи процесу виробництва, після яких необхідний контроль. В замовленні на постачання повинно бути застережено надання постачальником (субпідрядником) копій актів випробувань.
       Система перевірки відповідності продукці§, яка постачається, вимогам замовника повинна бути узгоджена до остаточного оформлення замовлення на постачання. Для під­твердження відповідності виробу вимогам можна використовувати один із таких методів:
       - замовник покладається на систему забезпечення якості постачальника
    (субпідрядника);
      -- постачальник (субпідрядник) надає дані випробувань або дані з управління технологічним процесом;
      -- замовник проводить вибірковий контроль (випробування) під час одержан­ня виробів;
      -- контроль здійснюється постачальником (субпідрядником) до відправлення або під час виробництва за домовленістю;
       - проводиться сертифікація незалежними органами з сертифікаці§.
    Замовник вказує у замовленні на постачання, чи буде кінцевий користувач (якщо
       він є) виконувати будь-які роботи з перевірки продукці§ на підприємстві постачальни­ка (субпідрядника).
       Встановлення та узгодження методів перевірки повинно передбачати обмін дани­ми з контролю та випробувань для підвищення якості виробів.
       Замовник (споживач) надає підприємству (постачальнику) повну інформацію щодо правильного використання та обслуговування виробів, які постачаються.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі
       "Виробництво" Управління процесами виробництва
       Забезпечення якості продукці§ під час виробництва досягається за рахунок:
      -- планування та організаці§ робіт з технічного контролю і випробувань продукці§, контролю технологі§ виробництва, технічно§ діагностики стану обладнання, систем за­безпечення, контролю стану виробничого середовища;
      -- метрологічного забезпечення виробництва та якості продукці§;
      -- контролю, випробувань на різних стадіях виробництва продукці§;
      -- контролю технологічно§ дисципліни;
      -- проведення профілактики та планово-попереджувальних ремонтів обладнання;
      -- забезпечення якості виготовлення інструмента, оснащення, пристро§в;
      -- атестаці§ виробництва, технологічних процесів, робочих місць, обладнання, оснащення, інструмента, деталей та складальних одиниць власного виготовлення;
      -- забезпечення якості під час внутрішньо цехового та міжцехового транспортування;
      -- високо§ кваліфікаці§ персоналу, виробничо§ дисципліни;
      -- функціонування системи обліку та оцінювання витрат на забезпечення якості продукці§, інструмента, документаці§.
       Часто кінцевий виріб складається із декількох деталей та вузлів, в які входять куповані вироби і компоненти, що вироблені на своєму підприємстві. Щоб гарантувати
       задовільну якість кінцевого виробу, управління якістю повинно охоплювати різні стаді§ виробництва всіх компонентів та вузлів, що виготовляються на своєму підприємстві, а також всі куповані матеріали і компоненти.
       Для цього необхідна мережа контрольних пунктів у стратегічних точках вироб­ництва. У кожному контрольному пункті контрольована характеристика якості повинна чітко визначатися, а для виконання ціє§ функці§ повинні бути забезпечені кваліфікований персонал та адекватне випробувальне обладнання.
       Велике значення для функціонування тако§ мережі мають детальні інструкці§. У цих інструкціях повинні бути викладені:
      -- контрольовані характеристики якості;
      -- відповідальність за контрольний пункт;
      -- методики спостереження за процесом відбору зразків та перевірки (випро­бування) виробу;
      -- методика аналізу даних контролю, критері§ для прийняття рішення щодо якості процесу (виробу) та повноваження щодо зупинення процесу у випадку його виходу з-під управління;
      -- методика передачі інформаці§ про якість процесу в точки виробництва та відповідальність за виконання регулювання процесу;
      -- методика зворотного зв'язку з відділом, який займається плануванням процесу, для передачі інформаці§, якщо необхідно внести зміни до процесу.
       Для планування мережі управління процесом передовсім необхідна схема по­слідовності операцій, яка охоплює всі деталі та вузли. На основі ціє§ схеми позначаються точки, в яких створюються критичні характеристики якості. Залежно від характеру про­цесу та характеристик якості вибирається метод контролю для застосування в кожній критичній точці. Місцеположення кожного контрольного пункту буде залежати від методу контролю, місцеположення точки виробництва та можливостей випробувально­го обладнання.
       Для оптимізаці§ роботи персоналу, який здійснює контроль якості, для декількох компонентів можуть бути обладнані спільні контрольні пункти або один контролер якості може відповідати за декілька контрольних пунктів.
       Контрольні пункти повинні бути організовані так, щоб вони були частиною нор­мального проходження процесу та вимагали мінімуму вантажно-розвантажувальних робіт та руху матеріалів. Особливу увагу необхідно звернути, щоб контрольний пункт не став вузьким місцем процесу виробництва. Пропускна здатність контрольного пункту повинна відповідати продуктивності контрольованого процесу.
       Ніяка система виробництва не виключає виготовлення деяко§ кількості виробів, невідповідних вимогам. Тому кожному підприємству (постачальнику) необхідно мати до­кументовану методику для запобігання відправлення невідповідних виробів замовнику, а якщо невідповідність виявлена під час виробництва, методику затримки виробу.
       Невідповідність звичайно, виявляється на одному з етапів контролю. У цей мо­мент невідповідний виріб повинен чітко ідентифікуватись за допомогою відповідного коду чи знака. Спосіб ідентифікаці§ повинен передбачати, щоб код чи знак не можна бу­ло випадково знищити.
       При появі виробів, невідповідних вимогам, виробничий процес припиняють. Якщо методикою був передбачений вибірковий контроль, то необхідно виконати 100 % -й контроль попередньо§ парті§. Рішення з цих питань залежать від виробів та характеру невідповідності.
       Постачальник повинен мати методику фізичного відділення невідповідних виробів. Визначається ізольована дільниця для зберігання невідповідних виробів, над яким здійснюється контроль для запобігання використанню цих виробів.
       Усі невідповідні вироби підлягають аналізу, який виконується спеціально приз­наченою особою, для прийняття одного з таких рішень:
      -- приймання в існуючих умовах (коли невідповідність незначна і не вплине на експлуатаційні показники кінцевих виробів; якщо є замовник, це узгоджується з ним);
      -- перероблення (коли є можливість виправити невідповідність);
      -- ремонт (коли є можливість відремонтувати чи повторно обробити виріб);
      -- пересортування (виробу присвоюється нижча категорія якості, вимогам яко§ він відповідає);
      -- брак (виріб необхідно вилучити як брак та передати у відходи). Коли невід­повідний виріб повинен використовуватись, він вважається "прийнятим з відступленням". В умовах контракту замовникові подається офіційне замовлення, в якому викладається характер невідповідності, кількість невідповідних деталей та докладні способи виправ­лення. У неконтрактних умовах призначається повноважна особа для затвердження відхилень від вимог.
       Постачальник повинен мати методику, яка визначає операці§, які необхідно ви­конати під час перероблення чи ремонту виробу, та повторний контроль, щоб оцінити відповідність виробу вимогам, перш ніж випустити його для подальшого оброблення чи поставлення замовнику.
       Для контролю невідповідних виробів повинен бути складений окремий звіт з детальним та повним описом проблеми та вжитих дій.
       Виконання функцій забезпечення якості на етапі "Перевірка"
       У системі якості доцільно проводити такі основні види контролю, випробувань та обстежень:
      -- вхідний контроль та контроль якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, деталей, складальних одиниць у процесах §х зберігання, транспортування;
      -- контроль готово§ продукці§ та §§ випробування;
      -- контроль параметрів обладнання, оснащення, інструмента, систем енерго­забезпечення та виробничого середовища, систем транспортування;
      -- контроль дотримання технологічно§ дисципліни та конструкторський контроль та нагляд за виробництвом;
      -- метрологічний контроль та нагляд;
      -- аналіз рекламацій (внутрішніх та зовнішніх).
       Роботи з контролю та випробувань повинні бути добре спланованими та задо­кументованими.
       При розробленні методик контролю повинні враховуватись такі аспекти:
      -- виріб або контракт, для яких розробляються методики контролю;
      -- стаді§, на яких здійснюються методики контролю;
      -- персонал, який виконує методики контролю;
      -- характеристики, які підлягають контролю;
      -- тип контролю (вибірковий або суцільний);
      -- критері§ приймання;
      -- тип інформаці§, яка підлягає реєстраці§ у документаці§, та система ведення реєстраційних записів.
       Необхідно встановити баланс між різними видами контролю продукці§, а саме: вхідним, у виробництві, готово§ продукці§, за обсягом. Обсяг цих робіт буде залежати від рівня якості, очікуваного замовником, від засобів контролю, які є на підприємстві.
       Перед тим, як матеріал, напівфабрикат чи деталь, куповані у постачальника (суб­підрядника) надійдуть у виробництво для подальшо§ обробки чи складання, вони повинні бути перевірені для забезпечення гаранті§ того, що вони повністю відповідають вимогам.
       Рівень вхідного контролю та випробувань залежить від ступеня довіри системі якості постачальника (субпідрядника).
      
      
       ЛЕКЦІЯ
       МЕТРОЛОГІЯ
      
      
      
       Основні поняття і визначення
       Метрологія - область знань і вид діяльності, пов'язані з вимірюваннями.
       Метрологія - наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення §х єдності і способи досягнення потрібно§, точність.
       Теоретична метрологія займається питаннями фундаментальних досліджень, створенням системи одиниць вимірювань, фізичних постійних, розробкою нових методів вимірювання.
       Прикладна (практична) метрологія займається питаннями практичного застосування в різних сферах діяльності результатів теоретичних досліджень в рамках метрологі§.
       Законодавча метрологія включає сукупність взаємообумовлених правил і норм, направлених на забезпечення єдності вимірювань, які зводяться в ранг правових положень (уповноваженими на те органами державно§ влади), мають обов'язкову силу і знаходяться під контролем держави.
       Об'єктами метрологі§ є одиниці величин, засоби вимірювань, еталони, методики виконання вимірювань.
       Традиційним об'єктом метрологі§ є фізичні величини. Окрім фізичних величин в останнє десятиліття в прикладній метрологі§ почали використовуватися нефізичні величини. Це зв'язано із застосуванням терміну "вимірювання" в нових для метрологі§ сферах - економіці, медицині, інформатиці, управлінні якістю і ін.
       Вимірювання - сукупність операцій, що виконуються за допомогою технічного засобу, що зберігає одиницю величини, дозволяє зіставити вимірювану величину з §§ одиницею і набути значення величини. Це значення називають результатом вимірювань.
       Наприклад, прикладаючи лінійку з діленнями до яко§-небудь деталі, порівнюють §§ з одиницею, лінійкою, що зберігається, і, провівши відлік, набувають значення величин (довжини, висоти і інших параметрів деталі).
       Погрішність вимірювань - відхилення результату вимірювань від дійсного (дійсного) значення вимірювано§ величини.
       Засіб вимірюванні - технічний пристрій, призначений для вимірювань (Закон РФ "О| забезпеченні єдності вимірювань" - далі Закон РФ).
       Еталон одиниці величини - засіб вимірювання, призначений для відтворення і зберігання одиниці величини з метою передачі §§ засобам вимірювань дано§ величини (Закон РФ).
       Єдність вимірювань - стан вимірювань, при якому §х результати виражені в узаконених одиницях величин і погрішності
       вимірювань не виходять за встановлені межі із заданою вірогідністю (
      
       Єдність вимірювань - стан вимірювань, при якому §х результати виражені в узаконених одиницях величин і погрішності вимірювань не виходять за встановлені межі із заданою вірогідністю (Закон РФ).
       Отже, першою умовою забезпечення єдності вимірювань є представлення результатів вимірювань в узаконених одиницях, які були б одними і тими ж усюди, де проводяться вимірювання і використовуються §х результати. У Росі§, як і в більшості інших кра§н, узаконеними одиницями є одиниці величин Міжнародно§ системи одиниць, прийнятою Генеральною конференцією по заходах і вагах, рекомендовані Міжнародною організацією законодавчо§ метрологі§. Друга умова єдності вимірювань - погрішність вимірювань не перевищує (із заданою вірогідністю) встановлених меж. Погрішності вимірювань засобу вимірювань указуються в технічному документі, що додається до нього, - паспорті, ТУ і ін.
       Головним нормативним актом по забезпеченню єдності вимірювань є Закон РФ "о забезпеченні єдності вимірювань". Він направлений на захист має рацію і законних інтересів громадян, економіки кра§ни від негативних наслідків недостовірних результатів вимірювань.
       У стандартах на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) повинна бути дотримане головна умова забезпечення єдності вимірювань - вказані погрішності вимірювань для задано§ вірогідності. Наприклад, в стандарті на методи визначення щільності молока і молочних продуктів указується погрішність визначення щільності молока (аерометричним методом) не більш Ђ0,5 кг/м3 при вірогідності 0,99.
       Історія розвитку метрологі§ в Російській імпері§
       Метрологія як область практично§ діяльності зародилася в давнину. На всьому шляху розвитку людського суспільства вимірювання були основою відносин людей між собою, з навколишніми предметами, природою. При цьому вироблялися єдині уявлення про розміри, форми, властивості предметів і явищ, а також правила і способи §х зіставлення.
       Найменування одиниць вимірювання і §х розміри з'являлися у давнину найчастіше відповідно до можливості застосування одиниць і §х розмір рів без спеціальних пристро§в, тобто створювалися з орієнтацією на ті одиниці, що були "під руками і ногами". У Росі§ як одиниці довжини були "п'ядь", "лікоть".
       Для підтримки єдності встановлених мерів ще в стародавні часи створювалися еталонні (зразкові) заходи. До них відносилися дбайливо: в давнину вони зберігалися в храмах, церквах як найбільш надійних місцях для зберігання цінних предметів.
       У міру розвитку промислового виробництва підвищувалися вимоги до застосування і зберігання мерів, посилювалося прагнення до уніфікаці§ розмірів одиниць фізичних величин.
       На початку 1840 р. у Франці§ була введена метрична система мерів. Значущість метрично§ системи глибоко оцінив Д.І. Менделєєв. У 1867 р. з трибуни з'§зду російських природодослідників він виступив із закликом сприяти підготовці метрично§ реформи в Росі§. За його ініціативою Петербурзька академія наук запропонувала заснувати міжнародну організацію, яка забезпечувала б одноманітність засобів вимірювань в міжнародному масштабі. Цю пропозицію отримало схвалення, і в 1875 р. на Дипломатичній метрологічній конференці§, проведеній в Парижі, в якій брали участь 17 держав (зокрема Росія) була Прийнята Метрична конвенція.
       У міру уніфікаці§ одиниць вимірювань в багатьох державах вводилися законодавчі норми, які захищали покупців від недобросовісно§ виробників і розповсюджувачів товарів і послуг. У Росі§ в XVI в. контролери (цілувальники) на ринках розшукували і відбирали старі (неофіційні) заходи. За користування ними накладали великий штраф і навіть ув'язнювали винних.
       Ще більше посилився нагляд за заходами в XVII в. Їм займалися митниці, "кухлеві двори". У Москві діяли Помірна хата і Велика митниця. Помірна хата проводила періодичну ("як рік мине") перевірку мерів і вилучала неправильні ("злодійські") заходи.
       У наказі царя Федора Олексійовича Великій Московській митниці про збір митних зборів (1681 р.) мовилося, що за знайдені у торговців злодійські заходи визначалася конфіскація товарів і посилання з сім'єю.
       Рішучий і жорсткий характер Петра I виявився в його наказі "Про збір в Московській Великій митниці мит" (1698): "за знайдені непрямі, злодійські ваги лавки опечатати, товари відібрати і сім'єю заслати". Він же в Статуті військових артикулів (1716) писав: "Покарання за обмір і обважування - повернути добро втричі, стягувати штраф, піддати тілесному покаранню".
       У 1745 р. публікується Указ сенатський про розсилку з камер-колегі§ у всі міста затаврованих мерів для хліба і про стягнення штрафу з того, у кого опиняться не вказані заходи.
       У 1858 р. Єлизавета Петрівна повеліла: "Зробити аршини залізні вірні і з обох кінців затавровані так, щоб ні урізувати, ні спилювати неможливе було".
       Довгий час метрологія була в основному описовою наукою про різні заходи і співвідношення між ними. Але в процесі розвитку суспільства роль вимірювань зростала, і з кінця минулого століття завдяки прогресу фізики метрологія піднялася на якісно новий рівень. Велику роль в становленні метрологі§ в Росі§ зіграв Д.І. Менделєєв, що керував вітчизняною метрологією в період з 1892 по 1907 р. "Наука починається... з тих пір, як починають вимірювати", - в цьому науковому кредо великого ученого виражений, по суті, найважливіший принцип розвитку науки, який не втратив актуальності і в сучасних умовах.
       Розвиток природних наук привів до появи все нових і нових засобів вимірювань (СІ), а вони, у свою чергу, стимулювали розвиток наук, стаючи все більш могутнім засобом дослідження. Так, підвищення точності вимірювань щільності води привело в 1932 р. до відкриття важкого ізотопу водню - дейтерію. Подібних прикладів, які підтверджують роль вимірювань як інструменту пізнання, множина. Тут доречно привести вислів найбільшого російського фізика і електротехніка Б.С. Якобі: "Мистецтво вимірювань є могутньою зброєю, створеним людським розумом для проникнення в закони природи і підпорядкування §§ сил нашому пануванню".
       Можна виділите три головні функці§ вимірювань в народному господарстві:
      -- облік продукці§ народного господарства, що обчислюється по масі, довжині, об'єму, витраті, потужності, енергі§;
      -- вимірювання, що проводяться для контролю і регулювання технологічних процесів (особливо в автоматизованих виробництвах) і для забезпечення нормального функціонування транспорту і зв'язку;
      -- вимірювання фізичних величин, технічних параметрів, складу і властивостей речовин, що проводяться при наукових дослідженнях, випробуваннях і контролі продукці§ в різних галузях народного господарства.
       Від якості СІ залежить ефективність виконання вказаних функцій. Приведемо декілька прикладів, що відносяться до першо§ функці§ СІ: погрішності експлуатованих в даний час лічильників енергі§ (в середньому 2%) приводять до невизначеності в обліку тако§ ж кількості електроенергі§; стан сучасного вагового господарства таке, що в процесі зважування залишається неврахованими близько 1% всіх вимірюваних продуктів виробництва. Підвищення точності вимірювань дозволяє визначити недоліки тих або інших технологічних процесів і усунути ці недоліки. Все це кінець кінцем приводить до підвищення якості продукці§, економі§ енергетичних і теплових ресурсів, а також сировини і матеріалів.
       Приклад
       Відомо, що врожайність сільськогосподарських культур значною мірою залежить від оптимально§ і заздалегідь встановлювано§ кількості добрив, що вносяться до ґрунту, і витрати води при поливі і, отже, від точності вимірювань маси добрив і витрати води. Підвищення технічного ресурсу підшипників на 40% - результат впровадження еталону відхилення від кругло§, а еталон шорсткості дозволяє заощадити 1 кг фарби на кожну тонну відливання при §§ забарвленні.
       В Укра§ні щодня проводиться близько 2 млрд. вимірювань, понад 1 млн. чоловік вважають вимірювання своєю професією. Частка витрат на вимірювання складає 10 - 15% витрат суспільно§ праці, а в галузях промисловості, що проводять складну техніку (електротехніка, верстатобудування і ін.), вона досягає 50 - 70%. Про масштаби витрат на отримання достовірних результатів вимірювань свідчать наступні цифри: у 1998 р. вартість цих робіт в Росі§ була рівна 3,8% від величини валового національного продукту (ВНП). У розвинених кра§нах ця цифра досягає 9 - 12% ВВП. Підраховано, що число СІ росте прямо пропорціонально квадрату приросту промислово§ продукці§. Це означає, що при збільшенні об'єму промислово§ продукці§ в 2 рази число СІ може вирости в 4 рази. В даний час в наший кра§ні налічується більше 1,5 млрд. СІ
       Фізична величина і §§ розмірність
       Основним об'єктом вимірювання в метрологі§ є фізичні величини.
       Фізична величина (коротка форма терміну - "величина") застосовується для опису матеріальних систем і об'єктів (явищ, процесів і тому подібне), що вивчаються в будь-яких науках (фізиці, хімі§ і ін.) Як відомо, існують основні і похідні величини. Як основні вибирають величини, які характеризують фундаментальні властивості матеріального світу. Механіка базується на трьох основних величинах, теплотехніка - на чотирьох, фізика - на семи. ГОСТ 8.417 встановлює сім основних фізичних величин - довжина, маса, час, термодинамічна температура, кількість речовини, сила світла, сила електричного струму, за допомогою яких створюється все різноманіття похідних фізичних величин і забезпечується опис будь-яких властивостей фізичних об'єктів і явищ.
       Вимірювані величини мають якісну і кількісну характеристики.
       Формалізованим віддзеркаленням якісного. відмінності вимірюваних величин є §х розмірність. Згідно міжнародному стандарту ІСО розмірність позначається символом dim. Розмірність основних фізичних величин - довжини, маси і часу - позначається відповідними заголовними буквами:
       dim l = L
       dim т = М
       dim t = Т.
       Розмірність похідно§ фізично§ величини виражається через розмірність основних фізичних величин за допомогою статечного одночлена:
       [Q] = Lа*Mb*Tg,
       де
       L, М, Т - розмірності відповідних основних фізичних величин;
       а, b, g - показники розмірності (показники ступеня, в який зведені розмірності основних фізичних величин).
       Кожен показник розмірності може бути позитивним або негативним, цілим або дробом, нулем. Якщо всі показники розмірності рівні нулю, то величина називається безрозмірною. Вона може бути відносною, визначуваною як відношення однойменних величин (наприклад, відносна діелектрична проникність), і логарифмічною, визначуваною як логарифм відносно§ величини (наприклад, логарифм відношення потужностей або напруги
       Шкали, §х види і особливості
       Кількісною характеристикою вимірювано§ величини служить §§ розмір. Отримання інформаці§ про розмір фізично§ або нефізично§ величини є змістом будь-якого вимірювання.
       Простий спосіб отримання інформаці§, який дозволяє скласти деяке уявлена про розмір вимірювано§ величини, полягає в порівнянні його з іншим за принципом "що більше (менше)?" або "що краще (гірше)?" При цьому число порівнюваних між собою розмірів може бути достатнє великим. Розташовані в порядку зростання або убування розміри вимірюваних величин утворюють шкали порядку. Операція розстановки розмірів в порядку §х зростання або убування з метою отримання вимірювально§ інформаці§ за шкалою порядку називається ранжируванням. Для забезпечення вимірювань за шкалою порядку деякі крапки на ній можна зафіксувати як опорних (реперах). Точкам шкали можуть бути привласнені цифри, часто звані балами. Знання, наприклад оцінюють після чотирьох бально§ шкалі репера тіє§, що має наступний вигляд: незадовільно задовільно, добре, відмінно. По шкалах реперів вимірюються твердість мінералів, чутливість плівок і інші величини інтенсивності землетрусів вимірюється по дванадцяти бально§ шкалі, званою міжнародною сейсмічною шкалою.
       Досконаліша в цьому відношенні шкала інтервалів. Прикладом §§ може служити шкала вимірювання часу, яка розбита на крупні інтервали (роки), рівні періоду, звернення Землі навколо Сонця; на дрібніші (доба), рівніші періоду звернення Землі навколо своє§ осі. За шкалою інтервалів можна судити не тільки про те, що один розмір більше іншого, але і том, на скільки більше. Проте за шкалою інтервалів не можна оцінити, в скільки разів один розмір більше іншого. Це обумовлено тим, що на шкалі інтервалів відомий тільки масштаб, а початок відліку може бути вибране довільно.
       Найбільш досконалою є шкала відносин. Прикладом §§ може служити температурна шкала Кельвіна. У ній за початок відліку прийнятий абсолютний нуль температури, при якому припиняється тепловий рух молекул; нижчо§ температури бути не може. Другою крапкою репера служить температура танення льоду. За шкалою Цельсія інтервал між цими реперами рівний 273,16оС. По шкалі відносин можна визначити не тільки, на скільки один розмір більше або менше іншого, але і в скільки разів більше або менше.
       Залежно від того, на які інтервали розбита шкала, один і той же розмір представляється по різному. Наприклад, довжина переміщення деякого тіла на 1 м може бути представлена як L = 1 м = 100 см = 1000 мм. Відмічені три варіанти є значеннями вимірювано§ величини - оцінками розміру фізично§ величини у вигляді деякого числа прийнятих для не§ одиниць. Вхідне в нього відвернуте число називається числовим значенням. У приведеному прикладі це 1, 100, 1000.
       Значення фізично§ величини набувають в результаті §§ вимірювання або обчислення відповідно до основного рівняння вимірювання:
       Q = X*[Q]
       де
       Q - значення фізично§ величини;
       Х - числове значення вимірювано§ величини в прийнятій одиниці;
       [Q] - вибрана для вимірювання одиниця.
       . Класифікація вимірювань
       Вимірювання можуть бути класифіковані:
        -- По характеристиці точності:
        -- рівноточні - ряд вимірювань яко§-небудь величини, виконаних однаковими по точності СІ і в одним і тих же умовах;
        -- нерівноточні - ряд вимірювань яко§-небудь величини, виконаних декількома різними по точності СІ і (або) в декількох різних умовах.
      -- По числу вимірювань у ряді вимірювань:
      -- одноразові;
      -- багатократні.
      -- По відношенню до зміни вимірювано§ величини:
      -- статичні - вимірювання незмінно§ в часі фізично§ величини, наприклад вимірювання довжини деталі при нормальній температурі або вимірювання розмірів земельно§ ділянки;
      -- динамічні - вимірювання фізично§ величини, що змінюється за розміром, наприклад вимірювання змінно§ напруги електричного струму, вимірювання відстані до рівня землі з літака, що знижується.
      -- По виразу результату вимірювань:
      -- абсолютні - вимірювання, засноване на прямих вимірюваннях величин і (або) використанні значень фізичних констант. Наприклад, вимірювання сили F засноване на вимірюванні основно§ величини маси т і використанні фізичною постійною - прискорення вільного падіння g;
      -- відносні - вимірювання відношення величини до однойменно§ величини, що виконує роль одиниці.
      -- По загальних прийомах отримання результатів вимірювань:
      -- прямі - вимірювання, при якому шуканого значення фізично§ величини набувають безпосередньо, наприклад вимірювання маси на вагах, довжини деталі мікрометром;
       Метод вимірювань - прийом або сукупність прийомів порівняння вимірювано§ фізично§ величини з §§ одиницею відповідно до реалізованого принципу вимірювань.
       Методи вимірювань класифікують по декількох ознаках.
       По загальних прийомах отримання результатів вимірювань розрізняють:
      -- прямий метод вимірювань;
      -- непрямий метод вимірювань.
       Перший реалізується при прямому вимірюванні, другий - при непрямому вимірюванні, які описані вищим.
       За умовами вимірювання розрізняють:
      -- контактний методи вимірювань;
      -- безконтактний методи вимірювань.
       Контактний метод вимірювань заснований на тому, що чутливий елемент приладу приводиться в контакт з об'єктом вимірювання (вимірювання температури тіла термометром). Безконтактний метод вимірювань заснований на тому, що чутливий елемент приладу де приводиться в контакт з об'єктом вимірювання (зміна відстані до об'єкту радіолокатором, зміна температури в доменній печі пірометром).
       Виходячи із способу порівняння вимірювано§ величини з §§ одиницею, розрізняють методи безпосередньо§ оцінки і метод порівняння з мірою.
       При методі безпосередньо§ оцінки визначають значення величини безпосередньо по відліковому пристрою показуючого засобу вимірювань(СІ) (термометр, вольтметр і ін.). Міра, що відображає одиницю вимірювання, у вимірюванні не бере участь. Ї§ роль грає в СІ шкала, проградуйована при його виробництві за допомогою достатніх точних СІ.
       При методі порівняння з мірою вимірювану величину порівнюють з величиною, відтворною мірою.
       Метрологічні властивості СІ - це властивості, що впливають на результат вимірювань і його погрішність. Показники метрологічних властивостей є §х кількісною характеристикою і називаються метрологічними характеристиками.
       Метрологічні характеристики, встановлювані НД, називають нормованими метрологічними характеристиками.
       Всі метрологічні властивості СІ можна розділити на дві групи:
        -- Властивості, що визначають область застосування СІ.
        -- Властивості, що визначають якість вимірювання.
       До основних метрологічних характеристик, що визначають властивості першо§ групи, відносяться діапазон вимірювань і поріг чутливості.
       Діапазон вимірювань - область значень величини, в межах яких нормовані межі погрішності, що допускаються. Значення величини, що обмежують діапазон вимірювань знизу або зверху (зліва і справа), називають відповідно нижньою або верхньою межею вимірювань.
       Поріг чутливості - найменша зміна вимірювано§ величини, яка викликає помітну зміну вихідного сигналу. Наприклад, якщо поріг чутливості вагів рівний 10 міліграм, то це означає, що помітне переміщення стрілки вагів досягається при такій малій зміні маси, як 10 міліграм.
       До метрологічних властивостей друго§ групи відносяться три головні властивості, що визначають якість вимірювань: точність, збіжність і відтворюваність вимірювань.
       Найширше в метрологічній практиці використовується перша властивість - точність вимірювань. Точність вимірювань СІ визначається §х погрішністю.
       Погрішність - це різниця між свідченнями СІ і дійсним (дійсним) значенням вимірювано§ фізично§ величини. Оскільки дійсне значення фізично§ величини невідоме, то на практиці користуються §§ дійсним значенням. Для робочого СІ за дійсне значення приймають свідчення робочого еталону нижчого розряду (допустимо, 4-го), для еталону 4-го розряду, у свою чергу, - значення фізично§ величини, отримане за допомогою робочого еталону 3-го розряду. Таким чином, за базу для порівняння приймають значення СІ, яке є в перевірочній схемі вищестоящим по відношенню до підлеглого СІ, підмету перевірці.
       Dxn = Xn-x0
       Де:
      -- Dxn - погрішність СІ, що повіряється;
      -- Xn - значення тіє§ ж само§ величини, знайдене за допомогою СІ, що повіряється;
      -- X0 - значення СІ, прийняте за базу для порівняння, - дійсне значення.
       Погрішності СІ можуть бути класифіковані по ряду ознак, зокрема:
      -- за способом виразу - абсолютні, відносні;
      -- по характеру прояви - систематичні, випадкові;
      -- по відношенню до умов застосування основні, додаткові.
       Найбільшого поширення набули метрологічні властивості, пов'язані з першим угрупуванням, - з абсолютними і відносними погрішностями.
       Точність вимірювань СІ - якість вимірювань, що відображає близькість §х результатів до дійсного (істинному) значення вимірювано§ величини. Точність визначається показниками абсолютно§ і "відносно§ погрішності.
       Визначувана по формулі Dxn є абсолютною погрішністю. Проте більшою мірою точність СІ характеризує відносна погрішність, тобто виражене у відсотках відношення абсолютно§ погрішності до дійсного значення величини, вимірювано§ або відтворно§ даним СІ.
       Точність може бути виражена зворотною величиною відносно§ погрішності - 1/d . Якщо погрішність d = 0,1% або 0,001=10-3, то точність рівна 103.
       У стандартах нормує характеристики точність, пов'язана з іншими погрішностями.
       Систематична погрішність - складова погрішності результату вимірювання, що залишається постійною (або ж що закономірно змінюється) при повторних вимірюваннях одніє§ і тіє§ ж величини. Ї§ прикладом може бути погрішність градуювання, зокрема погрішність показань приладу з круговою шкалою і стрілкою, якщо вісь останньою зміщена на деяку величину щодо центру шкали. Якщо ця погрішність відома, то §§ виключають з результатів різними способами, зокрема введенням поправок.
       При нормуванні систематично§ погрішності, що становить, СІ встановлюють межі систематично§ похибки СІ, що припускається, - конкретного типу - D. Величина систематично§ погрішності визначає таку метрологічну властивість, як правильність вимірювань СІ.
       Випадкова погрішність - складова погрішності результату вимірювання, що змінюється випадковим чином (по знаку і значенню) в сері§ повторних вимірювань одного і того ж розміру величини з однаковою ретельністю. У появі цього виду погрішності не спостерігається яко§-небудь закономірності. Вони неминучі і неусувні, завжди присутні в результатах вимірювання. При багатократному і достатньо точному вимірюванні вони породжують розсіяння результатів.
       Характеристиками розсіяння є середня арифметична погрішність, середня квадратична погрішність, розмах результатів вимірювань. Оскільки розсіяння носить імовірнісний характер, то при вказівці на значення випадково§ погрішності задають вірогідність.
       Вкажемо як приклад на дві нормовані метрологічні характеристики, що відображають точність СІ.
       Довірча погрішність - верхня і нижня межі інтервалу погрішності результату вимірювань при даній довірчій вірогідності. Наприклад, в перевірочній схемі для гир і вагів встановлено для гир 1-3-го розрядів значення довірчо§ абсолютно§ погрішності (d) при вірогідності 0,95.
       Середня квадратична погрішність (середнє квадратичне відхилення (Sd) - характеристика розсіяння результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини унаслідок впливу випадкових погрішностей. Застосовується для оцінки точності первинних і вторинних еталонів. Наприклад, в перевірочній схемі для гирі як вторинного еталону (еталону-копі§) дано значення погрішності через такий різновид показника, як сумарна погрішність результату вимірювань (SDS).
       Вона представляє середню квадратичну погрішність результату вимірювань, що складається з випадкових і не виключених систематичних погрішностей.
       Нарешті, показники точності можуть встановлюватися у зв'язку з угрупуванням погрішностей СІ за умовами вимірювання.
       Основна погрішність СІ - погрішність, визначувана в нормальних умовах застосування СІ.
       Додаткова погрішність СІ - складова погрішності СІ, що додатково виникає унаслідок відхилення який-небудь з впливаючих величин (температури, відносно§ вологості, напруга мережі змінного струму і ін.) від §§ нормального значення.
       Зазвичай метрологічні характеристики нормують роздільно для нормальних і робочих умов застосування СІ. Нормальними вважаються умови, при яких зміною характеристик під впливом зовнішніх чинників (температура, вологість і ін.) прийнято нехтувати. Так, для багатьох типів СІ нормальними умовами застосування є температура (293Ђ5) До, атмосферний тиск(100Ђ4) кпа, відносна вологість (65Ђ15)%, електрична напруга в мережі живлення 220 ВЂ10%. Робочі умови відрізняються від нормальних ширшими діапазонами зміни впливаючих величин. І ті та інші метрологічні характеристики указуються в НД.
       Оцінка погрішності вимірювань СІ, використовуваних для визначення показників якості товарів, визначається специфікою застосування останніх. Наприклад, погрішність вимірювання колірного тону керамічних плиток для внутрішньо§ обробки житла повинна бути принаймні на порядок нижче, ніж погрішність вимірювання аналогічного показника картин, що серійно випускаються, зроблених кольоровим фотодруком. Річ у тому, що різнотонність два наклеєних поряд на стіну кахляних плиток впадатиме в очі, тоді як різнотонність окремих екземплярів одніє§ картини помітно не виявиться, оскільки вони використовуються розрізнено.
       Вище були детально розглянуті характеристики точності результатів вимірювань. Розглянемо два інших властивості, що визначають якість вимірювань, - збіжність і відтворюваність результатів вимірювань.
       Збіжність результатів вимірювань - характеристика якості вимірювань, що відображає близькість один до одного результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини, виконаних повторно одними і тими ж засобами, одним і тим же методом, в однакових умовах і з однаковою ретельністю.
       Кількісна оцінка збіжності може бути дана за допомогою різних показників. Так, в стандартах на методи визначення хімічного складу м'яса збіжність указується в різній формі: при визначенні нітриту за результат аналізу приймають середнє арифметичне з двох паралельних визначень при розбіжності по відношенню до середнього не більше 10% при Р = 0,95; при визначенні азоту різниця між результатами двох визначень, виконаних одночасно або з невеликими проміжками часу одним і тим же хіміком-аналітиком, не повинна перевищувати 0,10 г азоту на 10 г зразка.
       Висока збіжність результатів вимірювання дуже важлива при оцінці показників якості товарів, що набувають споживачем у вигляді парті§ (див. вище приклад з керамічною плиткою).
       Відтворюваність результатів вимірювань - повторюваність результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини, отриманих в різних місцях, різними методами, різними операторами, в різний час, але приведених до одних і тих же умов вимірювань (температурі, тиску, вологості і ін.).
       Наприклад, в стандарті на методи визначення щільності молока відтворюваність регламентується в наступній формі: розбіжність, що допускається, між результатами визначення щільності молока одним типом ареометра в різних умовах (в різний час, в різних місцях і різними операторами) не повинно перевищувати 0,8 кг/м3.
       У процедурах звірення результатів аналізу якості однотипно§ продукці§ в різних лабораторіях рекомендується оцінювати відтворюваність по методиці, викладеній в наступному прикладі.
       Номенклатура нормованих метрологічних характеристик СІ визначається призначенням, умовами експлуатаці§ і багатьма іншими чинниками. У СІ, вживаних для високоточних вимірювань, нормується до десятка і більш метрологічних характеристик в стандартах технічних вимог (технічних умов) і ТУ. Норми на основні метрологічні характеристики приводяться в експлуатаційній документаці§ на СІ. Облік всіх нормованих характеристик необхідний при вимірюваннях високо§ точності і в метрологічній практиці. У повсякденній виробничій практиці широко користуються узагальненою характеристикою - класом точності.
       Клас точності СІ - узагальнена характеристика, що виражається межами похибок, що припускаються (основною і додатковою), а також іншими характеристиками, що впливають на точність. Класи точності конкретного типу СІ встановлюють в НД. При цьому для кожного класу точності встановлюють конкретні вимоги до метрологічних характеристик, що в сукупності відображають рівень точності СІ даного класу. Наприклад, для вольтметрів нормують межу основно§ похибки, що припускається, і відповідні нормальні умови; межі додаткових похибок, що припускаються; межі варіаці§ свідчень, що допускається; неповернення покажчика до нульово§ відмітки. У плоскопаралельних кінцевих мерів довжини такими характеристиками є межі відхилень, що допускаються, від номінально§ довжини і плоськопараллельності; межі зміни довжини, що допускається, протягом року. У мерів електрорушійно§ сили (нормальних елементів) нормують межі нестабільності, що допускається, ЕДС протягом року.
       Позначення класів точності здійснюється таким чином: Якщо межі основно§ похибки, що припускається, виражені у формі абсолютно§ погрішності СІ, то клас точності позначається прописними буквами римського алфавіту. Класам точність, якій відповідають менші межі похибок, що припускаються, привласнюються букви, що знаходяться ближче на початок алфавіту.
       Для СІ, межі основно§ похибки яких, що припускається, прийнято виражати у формі відносно§ погрішності, позначаються числами, які рівні цим межам, вираженим у відсотках. Так, клас точності 0,001 нормальних елементів свідчить про те, що §х нестабільність за рік не перевищує 0,001%. Позначення класу точності наносять на циферблати, щитки і корпуси СІ, приводять в НД. СІ з декількома діапазонами вимірювань одніє§ і тіє§ ж фізично§ величини або призначеним для вимірювань різних фізичних величин можуть бути привласнені різні класи точності для кожного діапазону або кожно§ вимірювано§ величини. Так, приладу електровимірювання, призначеному для вимірювань напруги і опору, можуть бути привласнені два класи точності: один як вольтметру, інший як омметру.
       Привласнюються класи точності СІ при §х розробці (за наслідками приймальних випробувань). У зв'язку з тим що при експлуатаці§ §х метрологічні характеристики зазвичай погіршуються, допускається знижувати клас. точність за наслідками перевірки (калібрування).
        -- Клас точності дозволяє судити про те, в яких межах знаходиться погрішність вимірювань цього класу. Це важливо знати при виборі СІ залежно від задано§ точності вимірювань.
        -- Точність і методика вироблюваних вимірювань вимагає окремого розгляду.
       Система відтворення одиниць фізичних величин і передачі інформаці§ про §х розміри всім без виключення СІ в кра§ні складає технічну базу забезпечення єдності вимірювань.
       Відтворення одиниць фізичних величин. Відповідно до основним рівнянням вимірювання процедура зводиться до порівняння невідомого розміру з відомим, як яке виступає розмір відповідно§ одиниці Міжнародно§ системи. Відтворенням одиниці є сукупність операцій по матеріалізаці§ одиниці фізично§ величини з найвищою в кра§ні точністю за допомогою державного еталону або початкового робочого еталону. Розрізняють відтворення основних і похідних одиниць. Розміри одиниць можуть відтворюватися там же, де виконуються вимірювання (децентралізований спосіб), або інформація про них повинна передаватися з централізованого місця §х зберігання або відтворення (централізований спосіб). Децентралізовано відтворюються одиниці багатьох похідних фізичних величин. Основні одиниці зараз відтворюються тільки централізований.
       Централізоване відтворення одиниць здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, званих еталонами. Еталон, що забезпечує відтворення одиниці з найвищою в кра§ні (в порівнянні з іншими еталонами тіє§ ж одиниці) точністю, називається первинним еталоном. Первинні еталони - це унікальні засоби вимірювань, що часто є складними вимірювальними комплексами, створеними з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки на даний період. Еталон, що забезпечує відтворення одиниці в особливих умовах і службовець для цих умов, називається спеціальним еталоном. Офіційно затверджені як початковий для кра§ни первинний або спеціальний еталони називаються державними.
       Еталон, одержуючий розмір одиниці шляхом звірення з первинним еталоном дано§ одиниці, називається вторинним еталоном.
       Еталон повинен відповідати трьом основним вимогам:
      -- незмінність (здатність утримувати незмінним розмір відтворно§ ним одиниці протягом тривалого інтервалу часу);
      -- відтворюваність (відтворення одиниці з найменшою погрішністю для даного рівня розвитку вимірювально§ техніки);
      -- слічаємість (здатність не зазнавати змін і не вносити яких-небудь спотворень при проведенні звірень).
       Державні еталони є національним надбанням і тому повинні зберігатися в метрологічних інститутах кра§ни в спеціальних еталонних приміщеннях, де підтримується строгий режим по вологості, температурі, вібраціям і іншим параметрам. Для забезпечення єдності вимірювань фізичних величин в міжнародному масштабі велике значення мають міжнародні звірення національних державних еталонів. Ці звірення допомагають виявити систематичні погрішності відтворення одиниці національними еталонами, встановити, наскільки національні еталони відповідають міжнародному рівню, і намітити шляхи вдосконалення національних (державних) еталонів.
       Передача розміру одиниці є приведенням розміру одиниці фізично§ величини, що зберігається СІ, що повіряється, до розміру одиниці, що відтворно§ або зберігається еталоном. Передача розміру здійснюється при звіренні цих одиниць. При передачі інформаці§ про розмір одиниць широкого парку СІ доводиться удаватися до багатоступінчасто§ процедури.
       За розміром одиниці, відтворним державним еталоном, встановлюються значення фізичних величин, відтворні вторинними еталонами.
       Серед вторинних еталонів розрізняють:
       Самим поширеними за чисельністю парка вторинними еталонами є робочі еталони різних розрядів - 1,2, 3-го (іноді 4-го). Від робочих еталонів нижчого розряду розмір передається робочим засобам вимірювання (РЗВ). Число РЗВ по кожному з видів вимірювань досягає сотень тисяч і навіть мільйонів екземплярів (наприклад, термометри, манометри).
       РЗВ володіє різною точністю вимірювань найбільш точні РЗВ при перевірці (калібруванню) отримують розмір від вторинних еталонів або робочих еталонів 1-го розряду; найменш точні - від еталонів нижчого розряду (3-го або 4-го).
       Як методи передачі інформаці§ про розмір одиниць використовують методи безпосереднього звірення (тобто звірення міри з мірою або свідчень двох приладів), а також звірення за допомогою компаратора.
       Безпосереднє звірення застосовують, як правило, для менш точних мерів. Безпосередньо звіряти можна тільки штрихові міри довжини (лінійка, метри брусків, рулетки), заходи місткості (вимірювальні циліндри, бюретки, піпетки, мірні колби і тому подібне). Для точнішо§ перевірки використовують прилади-порівняння компаріруючі пристро§. Найчастіше застосовують наступні компаратори: зразкові ваги різних розрядів (при перевірці гир), мости постійного і змінного струму (при звіренні мерів опору і ЕДС нормальних елементів).
       На кожному ступені передачі інформаці§ про розмір одиниці точність втрачається в 3 - 5 разів (іноді в 1,25 - 10 разів). Значить, при багатоступінчастій передачі еталонна точність не доходить до споживача. Тому для високоточних СІ число ступенів може бути скорочене аж до передачі ним інформаці§ безпосередньо від робочих еталонів 1-го розряду.
       Перевірочні схеми СІ є документом, який встановлює супідрядність СІ, що беруть участь в передачі розміру одиниці від еталону до робочих СІ з вказівкою методів і погрішності при передачі. Розрізняють державні і локальні перевірочні схеми. Державні схеми регламентують передачу інформаці§ про розмір одиниці всьому парку СІ в кра§ні. На чолі ціє§ схеми знаходиться державний еталон.
       Державні перевірочні схеми закладаються в основу державних стандартів. Локальні перевірочні схеми розповсюджуються на СІ, що підлягають перевірці, організовуваній МС міністерства (відомства) або МС юридично§ особи.
       Систему передачі образно представляють у вигляді піраміди: у підставі знаходиться сукупність РСИ; вершину займає державний еталон; на проміжних площинах - робочі еталони різних розрядів. Від підставі до вершини зменшується погрішність СІ, росте §х вартість, знижується "тираж" виготовлення.
       Процес передачі розміру одиниць відбувається при перевірці і калібруванні СІ. Перевірка і калібрування є набором операцій, що виконуються з метою визначення і підтвердження відповідності СІ встановленим технічним вимогам.
       Принципова відмінність перевірки від калібрування полягає в тому, що перевірка:
        -- Носить обов'язковий, характер і проводиться в рамках державного метрологічного контролю.
        -- Проводиться відносно СІ, які застосовуються в законодавчо встановлених (Закон РФ "о забезпеченні єдності вимірювань") сферах, головним чином невиробничих, - охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, торгові операці§, державні облікові операці§, забезпечення оборони держави, банківські, податкові, митні операці§ і ін.
       Суб'єкти метрологі§
      -- Державна метрологічна служба Укра§ни (ДМС).
      -- Метрологічні служби федеральних органів виконавчій владі і юридичних осіб (МС).
      -- Міжнародні метрологічні організаці§.
       Державна метрологічна служба знаходиться у веденні Держспоживстандарту і включає:
      -- державні наукові метрологічні центри (ДНМЦ);
      -- органи ДМС в суб'єктах Укра§ни(на територі§ республік, автономних областей, автономних округів, кра§в, областей), а також міст Києва і Севастополя.
       Держстандарт здійснює керівництво трьома державними довідковими службами: Державною службою часу, частоти і визначення параметрів обертання Землі (ДСВЧ), Державною службою стандартних зразків складу і властивостей речовин і матеріалів (ДССЗ) і Державною службою стандартних довідкових даних про фізичні константи і властивості речовин і матеріалів (ДССДД).
       ДСВЧ здійснює міжрегіональну і міжгалузеву координацію робіт по забезпеченню єдності вимірювань часу, частоти і визначення параметрів обертання Землі. Про цю службу рядовий житель кра§ни дізнається 2 рази на рік - при переході на літній і зимовий час. Споживачами вимірювально§ інформаці§ ДСВЧ є служби навігаці§ і управління літаками, судами і супутниками, Єдина енергетична система і ін.
       ДССЗ забезпечує створення і застосування системи стандартних (еталонних) зразків складу і властивостей речовин і матеріалів - металів і сплавів, нафтопродуктів, медичних препаратів, зразків ґрунтів, зразків твердості різних матеріалів, зразків газів і газових сумішей і ін. Практичне значення ДССЗ показано вище.
       ДССДД забезпечує розробку достовірних даних про фізичні константи, про властивості речовин і матеріалів, зокрема конструкційних матеріалів, мінерально§ сировини, нафти, газу і ін. Споживачами інформаці§ ДССДД є організаці§, що проектують вироби техніки, до точності характеристик яко§ пред'являються особливо жорсткі вимоги. Конструктори ціє§ техніки не можуть покладатися на суперечливу інформацію про показники властивостей, що міститься в довідковій літературі.
       Метрологічні служби регіональних органів виконавчій владі і юридичних осіб можуть створюватися в міністерствах (відомствах), організаціях, на підприємствах і в установах, що є юридичними особами для виконання робіт по забезпеченню єдності і необхідно§ точності вимірювань, здійснення метрологічного контролю і нагляду.
       При виконанні робіт в сферах, передбачених Законом Укра§ни про стандлартизацію і метрологію створення МС для забезпечення - єдність вимірювань є обов'язковим. Так, MG створені в Мінохоронздоров'я, Мінатомі, , Міноборони і інших органах виконавчо§ влади. Має рацію і обов'язки МС визначаються положеннями про них, затверджуваними керівниками органів управління або юридичних осіб.
       Якщо на достатньо крупних підприємствах (у законодавчо затверджених сферах) організовуються повноцінні МС, то на невеликих підприємствах Держспоживстандарт рекомендує призначати осіб, відповідальних за забезпечення єдності вимірювань. Для відповідальних осіб затверджується посадова інструкція, в якій встановлюються §х функці§, має рацію, обов'язки і відповідальність.
       Міжнародні метрологічні організаці§ діють з кінця XIX в. Як вже наголошувалося вище, в 1875 р. 17 держав, до числа яких входила Росія, підписали в Парижі. Метричну конвенцію, яка, по суті, з'явилася першим міжнародним стандартом. При цьому було створено першу міжнародну метрологічну установу - Міжнародне бюро мір і ваг (МБМВ), яке до цих пір активно функціонує, координуючи діяльність метрологічних організацій більш ніж 100 кра§н. МБМВ розташовується у Франці§, в р. Севр. МБМВ зберігає міжнародні прототипи метра і кілограма і деякі інші еталони, а також організовує періодичне звірення національних еталонів з міжнародними. Керівництво діяльністю МБМВ здійснюється Міжнародним комітетом мір і ваг (МКМВ), створеним одночасно з МБМВ.
       В середньому раз на 4 роки збирається Генеральна конференція по заходах і вагах, що приймає загальні, найбільш важливі для розвитку метрологі§ і вимірювально§ техніки рішення.
       У 1956 р. була установлена Міжнародна організація законодавчо§ метрологі§ (МОЗМ), членами яко§ (на період 1998 р.) є 85 кра§н світу. МОЗМ розробляє загальні питання законодавчо§ метрологі§: встановлення класів точності СІ; забезпечення одноманітності певних типів, зразків і систем вимірювальних приладів; рекомендаці§ по §х випробуваннях з метою встановлення одноманітності метрологічних характеристик СІ незалежно від кра§ни-виробника; порядок перевірки і калібрування СІ і ін.
       Укра§на бере участь в Організаці§ співпраці державних метрологічних установ жнив Центрально§ і Східно§ Європи (КООМЕТ). Організаці§ Росі§ ведуть або беруть участь в реалізаці§ 60% тим КООМЕТ.
       Підсумки багаторічно§ діяльності міжнародних організацій дуже результативні. Завдяки §х зусиллям в більшості кра§н світу прийнята Міжнародна система одиниць фізичних величин (SI) діє зіставна термінологія, прийняті рекомендаці§ по способах нормування метрологічних характеристик СІ, по сертифікаці§ СІ, по випробуваннях СІ перед випуском серійно§ продукці§.
       ДМСЦ Укра§ни в сво§й діяльності враховує документи регіональних міжнародних метрологічних організацій, а також зарубіжних і національних метрологічних організацій США, Великобритані§ і ін.
       Цілий ряд положень теоретично§ і практично§ метрологі§, направлених на забезпечення (єдність вимірювань і одноманітність СВ, потребує регламентаці§ і контролю з боку держави. До таких положень відносяться: вибір основних фізичних величин; встановлення розмірів основних одиниць і правила утворення похідних одиниць спосіб відтворення і передачі інформаці§ про розмір одиниць; вибір нормованих метрологічних характеристик СВ; встановлення норм точності СВ і обмеження точності вимірювань; вибір методик вимірювань; діяльність метрологічних служб; організація державного метрологічного контролю.
       Відповідно до принципів побудови правово§ держави норми, що охороняють інтереси держави і захищаючі права його громадян (метрологічні вимоги відносяться саме до ціє§ категорі§ норм), повинні встановлюватися актом, що має силу закону. Іншими словами, основні метрологічні правила повинні бути об'єктом закону. В Укра§ні загальні правила і вимоги в області метрологі§ відбиті в Законі "Про забезпеченні єдності вимірювань". Конкретні положення в області законодавчо§ метрологі§ регламентуються НД - стандартами, правилами, рекомендаціями і ін.
       Комплекс нормативних документів, що встановлюють правила,, норми, вимоги, направлені на досягнення і підтримку єдності вимірювань в кра§ні при необхідній точності, складає державну систему забезпечення єдності вимірювань (ДСВ).
       Як і у сфері стандартизаці§, нормативну базу метрологі§ можна представити у вигляді ієрархічно§ піраміди:
       Закон Укра§ни" про метрологію і метрологічну діяльність"
       державні стандарти (ГОСТ, ДСТУ) системи ДСВ;
       Рекомендаці§ (гриф "МІ") системи ДСВ, що розробляються метрологічними інститутами як державними метрологічними науковими центрами і затверджуваними керівництвом цих центрів.
       В цілому ДСВ налічує більше 2400 НД (стандартів, правив, рекомендацій). 75% від всіє§ нормативно§ бази складають МВ. Їх широке розповсюдження пояснюється можливістю §х розробки в коротші терміни і при меншій вартості, чим стандартів (у 3 - 4 рази і 2 - 3 рази відповідно).
       Основними об'єктами регламентаці§ в ДСВ є [32]:
        -- загальні правила і норми по метрологі§ (близько 160 НД);
        -- державні перевірочні схеми (близько 180 НД);
       Поняття про методи вимірювань
       Метод вимірювань - прийом або сукупність прийомів порівняння вимірювано§ фізично§ величини з §§ одиницею відповідно до реалізованого принципу вимірювань.
       Методи вимірювань класифікують по декількох ознаках.
       По загальних прийомах отримання результатів вимірювань розрізняють:
      -- прямий метод вимірювань;
      -- непрямий метод вимірювань.
       Перший реалізується при прямому вимірюванні, другий - при непрямому вимірюванні, які описані вищим.
       За умовами вимірювання розрізняють:
      -- контактний методи вимірювань;
      -- безконтактний методи вимірювань.
       Контактний метод вимірювань заснований на тому, що чутливий елемент приладу приводиться в контакт з об'єктом вимірювання (вимірювання температури тіла термометром). Безконтактний метод вимірювань заснований на тому, що чутливий елемент приладу де приводиться в контакт з об'єктом вимірювання (зміна відстані до об'єкту радіолокатором, зміна температури в доменній печі пірометром).
       Виходячи із способу порівняння вимірювано§ величини з §§ одиницею, розрізняють методи безпосередньо§ оцінки і метод порівняння з мірою.
       При методі безпосередньо§ оцінки визначають значення величини безпосередньо по відліковому пристрою показуючого СІ (термометр, вольтметр і ін.). Міра, що відображає одиницю вимірювання, у вимірюванні не бере участь. Ї§ роль грає в СІ шкала, проградуйована при його виробництві за допомогою достатніх точних СІ.
       При методі порівняння з мірою вимірювану величину порівнюють з величиною, відтворною мірою.
       Метрологічні властивості СІ - це властивості, що впливають на результат вимірювань і його погрішність. Показники метрологічних властивостей є §х кількісною характеристикою і називаються метрологічними характеристиками.
       Метрологічні характеристики, встановлювані НД, називають нормованими метрологічними характеристиками.
       Всі метрологічні властивості СІ можна розділити на дві групи:
        -- Властивості, що визначають область застосування СІ.
        -- Властивості, що визначають якість вимірювання.
       До основних метрологічних характеристик, що визначають властивості першо§ групи, відносяться діапазон вимірювань і поріг чутливості.
       Діапазон вимірювань - область значень величини, в межах яких нормовані межі погрішності, що допускаються. Значення величини, що обмежують діапазон вимірювань знизу або зверху (зліва і справа), називають відповідно нижньою або верхньою межею вимірювань.
       Поріг чутливості - найменша зміна вимірювано§ величини, яка викликає помітну зміну вихідного сигналу. Наприклад, якщо поріг чутливості вагі рівний 10 міліграм, то це означає, що помітне переміщення стрілки ваг досягається при такій малій зміні маси, як 10 міліграм.
       До метрологічних властивостей друго§ групи відносяться три головні властивості, що визначають якість вимірювань: точність, збіжність і відтворюваність вимірювань.
       Найширше в метрологічній практиці використовується перша властивість - точність вимірювань. Розглянемо його найдетальніше. Точність вимірювань СІ визначається §х погрішністю.
       Погрішність - це різниця між свідченнями СІ і дійсним (дійсним) значенням вимірювано§ фізично§ величини. Оскільки дійсне значення фізично§ величини невідоме, то на практиці користуються §§ дійсним значенням. Для робочого СІ за дійсне значення приймають свідчення робочого еталону нижчого розряду (допустимо, 4-го), для еталону 4-го розряду, у свою чергу, - значення фізично§ величини, отримане за допомогою робочого еталону 3-го розряду. Таким чином, за базу для порівняння приймають значення СІ, яке є в перевірочній схемі вищестоящим по відношенню до підлеглого СІ, підмету перевірці.
       Dxn = Xn-x0
       Де:
      -- Dxn - погрішність СІ, що повіряється;
      -- Xn - значення тіє§ ж само§ величини, знайдене за допомогою СІ, що повіряється;
      -- X0 - значення СІ, прийняте за базу для порівняння, - дійсне значення.
       Наприклад, при вимірюванні барометром атмосферного тиску набуте значення Xn = 1017 гпа. За дійсне значення прийнято свідчення робочого еталону, яке дорівнювало X0 = 1020 гпа. Отже, погрішність вимірювання барометром склала:
       Dxn = 1017-1020 = -3 гпа.
       Погрішності СІ можуть бути класифіковані по ряду ознак, зокрема:
      -- за способом виразу - абсолютні, відносні;
      -- по характеру прояви - систематичні, випадкові;
      -- по відношенню до умов застосування основні, додаткові.
       Найбільшого поширення набули метрологічні властивості, пов'язані з першим угрупуванням, - з абсолютними і відносними погрішностями.
       Точність вимірювань СІ - якість вимірювань, що відображає близькість §х результатів до дійсного (істинному) значення вимірювано§ величини. Точність визначається показниками абсолютно§ і "відносно§ погрішності.
       Визначувана по формулі Dxn є абсолютною погрішністю. Проте більшою мірою точність СІ характеризує відносна погрішність, тобто виражене у відсотках відношення абсолютно§ погрішності до дійсного значення величини, вимірювано§ або відтворно§ даним СІ.
       Точність може бути виражена зворотною величиною відносно§ погрішності - 1/d . Якщо погрішність d = 0,1% або 0,001=10-3, то точність рівна 103.
       У стандартах нормує характеристики точність, пов'язана з іншими погрішностями.
       Систематична погрішність - складова погрішності результату вимірювання, що залишається постійною (або ж що закономірно змінюється) при повторних вимірюваннях одніє§ і тіє§ ж величини. Ї§ прикладом може бути погрішність градуювання, зокрема погрішність показань приладу з круговою шкалою і стрілкою, якщо вісь останньою зміщена на деяку величину щодо центру шкали. Якщо ця погрішність відома, то §§ виключають з результатів різними способами, зокрема введенням поправок.
       При нормуванні систематично§ погрішності, що становить, СІ встановлюють межі систематично§ похибки СІ, що припускається, - конкретного типу - D. Величина систематично§ погрішності визначає таку метрологічну властивість, як правильність вимірювань СІ.
       Випадкова погрішність - складова погрішності результату вимірювання, що змінюється випадковим чином (по знаку і значенню) в сері§ повторних вимірювань одного і того ж розміру величини з однаковою ретельністю. У появі цього виду погрішності не спостерігається яко§-небудь закономірності. Вони неминучі і неусувні, завжди присутні в результатах вимірювання. При багатократному і достатньо точному вимірюванні вони породжують розсіяння результатів.
       Характеристиками розсіяння є середня арифметична погрішність, середня квадратична погрішність, розмах результатів вимірювань. Оскільки розсіяння носить імовірнісний характер, то при вказівці на значення випадково§ погрішності задають вірогідність.
       Вкажемо як приклад на дві нормовані метрологічні характеристики, що відображають точність СІ.
       Довірча погрішність - верхня і нижня межі інтервалу погрішності результату вимірювань при даній довірчій вірогідності. Наприклад, в перевірочній схемі для гир і ваг встановлено для гир 1-3-го розрядів значення довірчо§ абсолютно§ погрішності (d) при вірогідності 0,95.
       Середня квадратична погрішність (середнє квадратичне відхилення (Sd) - характеристика розсіяння результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини унаслідок впливу випадкових погрішностей. Застосовується для оцінки точності первинних і вторинних еталонів. Наприклад, в перевірочній схемі для гирі як вторинного еталону (еталону-копі§) дано значення погрішності через такий різновид показника, як сумарна погрішність результату вимірювань (SDS).
       Вона представляє середню квадратичну погрішність результату вимірювань, що складається з випадкових і не виключених систематичних погрішностей.
       Нарешті, показники точності можуть встановлюватися у зв'язку з угрупуванням погрішностей СІ за умовами вимірювання.
       Основна погрішність СІ - погрішність, визначувана в нормальних умовах застосування СІ.
       Додаткова погрішність СІ - складова погрішності СІ, що додатково виникає унаслідок відхилення який-небудь з впливаючих величин (температури, відносно§ вологості, напруга мережі змінного струму і ін.) від §§ нормального значення.
       Зазвичай метрологічні характеристики нормують роздільно для нормальних і робочих умов застосування СІ. Нормальними вважаються умови, при яких зміною характеристик під впливом зовнішніх чинників (температура, вологість і ін.) прийнято нехтувати. Так, для багатьох типів СІ нормальними умовами застосування є температура (293Ђ5) До, атмосферний тиск(100Ђ4) кпа, відносна вологість (65Ђ15)%, електрична напруга в мережі живлення 220 ВЂ10%. Робочі умови відрізняються від нормальних ширшими діапазонами зміни впливаючих величин. І ті та інші метрологічні характеристики указуються в НД.
       Оцінка погрішності вимірювань СІ, використовуваних для визначення показників якості товарів, визначається специфікою застосування останніх. Наприклад, погрішність вимірювання колірного тону керамічних плиток для внутрішньо§ обробки житла повинна бути принаймні на порядок нижче, ніж погрішність вимірювання аналогічного показника картин, що серійно випускаються, зроблених кольоровим фотодруком. Річ у тому, що різнотонність два наклеєних поряд на стіну кахляних плиток впадатиме в очі, тоді як різнотонність окремих екземплярів одніє§ картини помітно не виявиться, оскільки вони використовуються розрізнено.
       Вище були детально розглянуті характеристики точності результатів вимірювань. Розглянемо два інших властивості, що визначають якість вимірювань, - збіжність і відтворюваність результатів вимірювань.
       Збіжність результатів вимірювань - характеристика якості вимірювань, що відображає близькість один до одного результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини, виконаних повторно одними і тими ж засобами, одним і тим же методом, в однакових умовах і з однаковою ретельністю.
       Кількісна оцінка збіжності може бути дана за допомогою різних показників. Так, в стандартах на методи визначення хімічного складу м'яса збіжність указується в різній формі: при визначенні нітриту за результат аналізу приймають середнє арифметичне з двох паралельних визначень при розбіжності по відношенню до середнього не більше 10% при Р = 0,95; при визначенні азоту різниця між результатами двох визначень, виконаних одночасно або з невеликими проміжками часу одним і тим же хіміком-аналітиком, не повинна перевищувати 0,10 г азоту на 10 г зразка.
       Висока збіжність результатів вимірювання дуже важлива при оцінці показників якості товарів, що набувають споживачем у вигляді парті§ (див. вище приклад з керамічною плиткою).
       Відтворюваність результатів вимірювань - повторюваність результатів вимірювань одніє§ і тіє§ ж величини, отриманих в різних місцях, різними методами, різними операторами, в різний час, але приведених до одних і тих же умов вимірювань (температурі, тиску, вологості і ін.).
       Наприклад, в стандарті на методи визначення щільності молока відтворюваність регламентується в наступній формі: розбіжність, що допускається, між результатами визначення щільності молока одним типом ареометра в різних умовах (в різний час, в різних місцях і різними операторами) не повинно перевищувати 0,8 кг/м3.
       У процедурах звірення результатів аналізу якості однотипно§ продукці§ в різних лабораторіях рекомендується оцінювати відтворюваність по методиці, викладеній в наступному прикладі.
       Номенклатура нормованих метрологічних характеристик СІ визначається призначенням, умовами експлуатаці§ і багатьма іншими чинниками. У СІ, вживаних для високоточних вимірювань, нормується до десятка і більш метрологічних характеристик в стандартах технічних вимог (технічних умов) і ТУ. Норми на основні метрологічні характеристики приводяться в експлуатаційній документаці§ на СІ. Облік всіх нормованих характеристик необхідний при вимірюваннях високо§ точності і в метрологічній практиці. У повсякденній виробничій практиці широко користуються узагальненою характеристикою - класом точності.
       Клас точності СІ - узагальнена характеристика, що виражається межами похибок, що припускаються (основною і додатковою), а також іншими характеристиками, що впливають на точність. Класи точності конкретного типу СІ встановлюють в НД. При цьому для кожного класу точності встановлюють конкретні вимоги до метрологічних характеристик, що в сукупності відображають рівень точності СІ даного класу. Наприклад, для вольтметрів нормують межу основно§ похибки, що припускається, і відповідні нормальні умови; межі додаткових похибок, що припускаються; межі варіаці§ свідчень, що допускається; неповернення покажчика до нульово§ відмітки. У плоскопаралельних кінцевих мерів довжини такими характеристиками є межі відхилень, що допускаються, від номінально§ довжини і плоскопараллельності; межі зміни довжини, що допускається, протягом року. У мерів електрорушійно§ сили (нормальних елементів) нормують межі нестабільності, що допускається, ЕДС протягом року.
       Позначення класів точності здійснюється таким чином.
       Якщо межі основно§ похибки, що припускається, виражені у формі абсолютно§ погрішності СІ, то клас точності позначається прописними буквами римського алфавіту. Класам точність, якій відповідають менші межі похибок, що припускаються, привласнюються букви, що знаходяться ближче на початок алфавіту.
       Для СІ, межі основно§ похибки яких, що припускається, прийнято виражати у формі відносно§ погрішності, позначаються числами, які рівні цим межам, вираженим у відсотках. Так, клас точності 0,001 нормальних елементів свідчить про те, що §х нестабільність за рік не перевищує 0,001%. Позначення класу точності наносять на циферблати, щитки і корпуси СІ, приводять в НД. СІ з декількома діапазонами вимірювань одніє§ і тіє§ ж фізично§ величини або призначеним для вимірювань різних фізичних величин можуть бути привласнені різні класи точності для кожного діапазону або кожно§ вимірювано§ величини. Так, приладу електровимірювання, призначеному для вимірювань напруги і опору, можуть бути привласнені два класи точності: один як вольтметру, інший як омметру.
       Привласнюються класи точності СІ при §х розробці (за наслідками приймальних випробувань). У зв'язку з тим що при експлуатаці§ §х метрологічні характеристики зазвичай погіршуються, допускається знижувати клас. точність за наслідками перевірки (калібрування).
        -- Клас точності дозволяє судити про те, в яких межах знаходиться погрішність вимірювань цього класу. Це важливо знати при виборі СІ залежно від задано§ точності вимірювань.
        -- Точність і методика вироблюваних вимірювань вимагає окремого розгляду.
       Система відтворення одиниць фізичних величин і передачі інформаці§ про §х розміри всім без виключення СІ в кра§ні складає технічну базу забезпечення єдності вимірювань.
       Відтворення одиниць фізичних величин. Відповідно до основним рівнянням вимірювання процедура зводиться до порівняння невідомого розміру з відомим, як яке виступає розмір відповідно§ одиниці Міжнародно§ системи. Відтворенням одиниці є сукупність операцій по матеріалізаці§ одиниці фізично§ величини з найвищою в кра§ні точністю за допомогою державного еталону або початкового робочого еталону. Розрізняють відтворення основних і похідних одиниць. Розміри одиниць можуть відтворюватися там же, де виконуються вимірювання (децентралізований спосіб), або інформація про них повинна передаватися з централізованого місця §х зберігання або відтворення (централізований спосіб). Децентралізовано відтворюються одиниці багатьох похідних фізичних величин. Основні одиниці зараз відтворюються тільки централізований.
       Централізоване відтворення одиниць здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, званих еталонами. Еталон, що забезпечує відтворення одиниці з найвищою в кра§ні (в порівнянні з іншими еталонами тіє§ ж одиниці) точністю, називається первинним еталоном. Первинні еталони - це унікальні засоби вимірювань, що часто є складними вимірювальними комплексами, створеними з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки на даний період. Еталон, що забезпечує відтворення одиниці в особливих умовах і службовець для цих умов, називається спеціальним еталоном. Офіційно затверджені як початковий для кра§ни первинний або спеціальний еталони називаються державними.
       Еталон, одержуючий розмір одиниці шляхом звірення з первинним еталоном дано§ одиниці, називається вторинним еталоном.
       Еталон повинен відповідати трьом основним вимогам:
      -- незмінність (здатність утримувати незмінним розмір відтворно§ ним одиниці протягом тривалого інтервалу часу);
      -- відтворюваність (відтворення одиниці з найменшою погрішністю для даного рівня розвитку вимірювально§ техніки);
      -- слічаємість (здатність не зазнавати змін і не вносити яких-небудь спотворень при проведенні звірень).
       Державні еталони є національним надбанням і тому повинні зберігатися в метрологічних інститутах кра§ни в спеціальних еталонних приміщеннях, де підтримується строгий режим по вологості, температурі, вібраціям і іншим параметрам. Для забезпечення єдності вимірювань фізичних величин в міжнародному масштабі велике значення мають міжнародні звірення національних державних еталонів. Ці звірення допомагають виявити систематичні погрішності відтворення одиниці національними еталонами, встановити, наскільки національні еталони відповідають міжнародному рівню, і намітити шляхи вдосконалення національних (державних) еталонів.
       У 1998 р. еталонна база Росі§ була представлена 116 державними еталонами, 250 вторинними еталонами, 70 установками вищо§ точності і державними стандартними зразками в кількості більше 7500.
       Передача розміру одиниці є приведенням розміру одиниці фізично§ величини, що зберігається СІ, що повіряється, до розміру одиниці, що відтворно§ або зберігається еталоном. Передача розміру здійснюється при звіренні цих одиниць. При передачі інформаці§ про розмір одиниць широкого парку СІ доводиться удаватися до багатоступінчасто§ процедури.
       За розміром одиниці, відтворним державним еталоном, встановлюються значення фізичних величин, відтворні вторинними еталонами.
       Серед вторинних еталонів розрізняють:
      -- еталони-порівняння, вживані для звірення еталонів, які по тих або інших причинах не можуть безпосередньо звірятися один з одним;
      -- еталони-свідки, призначені для перевірки збереження і незмінності державного еталону і для заміни його у разі псування або втрати;
      -- еталони-копі§, використовувані для передачі інформаці§ про розмір одиниці робочим еталонам.
       Самим поширеними за чисельністю парка вторинними еталонами є робочі еталони різних розрядів - 1,2, 3-го (іноді 4-го). Від робочих еталонів нижчого розряду розмір передається робочим засобам вимірювання (РЗВ). Число РЗВ по кожному з видів вимірювань досягає сотень тисяч і навіть мільйонів екземплярів (наприклад, термометри, манометри).
       РЗВ володіє різною точністю вимірювань найбільш точні РЗВ при перевірці (калібруванню) отримують розмір від вторинних еталонів або робочих еталонів 1-го розряду; найменш точні - від еталонів нижчого розряду (3-го або 4-го).
       Як методи передачі інформаці§ про розмір одиниць використовують методи безпосереднього звірення (тобто звірення міри з мірою або свідчень двох приладів), а також звірення за допомогою компаратора.
       Безпосереднє звірення застосовують, як правило, для менш точних мерів. Безпосередньо звіряти можна тільки штрихові міри довжини (лінійка, метри брусків, рулетки), заходи місткості (вимірювальні циліндри, бюретки, піпетки, мірні колби і тому подібне). Для точнішо§ перевірки використовують прилади-порівняння компаріруючі пристрою. Найчастіше застосовують наступні компаратори: зразкові ваги різних розрядів (при перевірці гир), мости постійного і змінного струму (при звіренні мерів опору і ЕДС нормальних елементів).
       На кожному ступені передачі інформаці§ про розмір одиниці точність втрачається в 3 - 5 разів (іноді в 1,25 - 10 разів). Значить, при багатоступінчастій передачі еталонна точність не доходить до споживача. Тому для високоточних СІ число ступенів може бути скорочене аж до передачі ним інформаці§ безпосередньо від робочих еталонів 1-го розряду.
       Перевірочні схеми СІ є документом, який встановлює супідрядність СІ, що беруть участь в передачі розміру одиниці від еталону до робочих СІ з вказівкою методів і погрішності при передачі. Розрізняють державні і локальні перевірочні схеми. Державні схеми регламентують передачу інформаці§ про розмір одиниці всьому парку СІ в кра§ні. На чолі ціє§ схеми знаходиться державний еталон.
       Державні перевірочні схеми закладаються в основу державних стандартів. Локальні перевірочні схеми розповсюджуються на СІ, що підлягають перевірці, організовуваній МС міністерства (відомства) або МС юридично§ особи.
       Систему передачі образно представляють у вигляді піраміди: у підставі знаходиться сукупність РЗВ; вершину займає державний еталон; на проміжних площинах - робочі еталони різних розрядів. Від підставі до вершини зменшується погрішність СІ, росте §х вартість, знижується "тираж" виготовлення.
       Процес передачі розміру одиниць відбувається при перевірці і калібруванні СІ. Перевірка і калібрування є набором операцій, що виконуються з метою визначення і підтвердження відповідності СІ встановленим технічним вимогам.
       Принципова відмінність перевірки від калібрування полягає в тому, що перевірка:
        -- Носить обов'язковий, характер і проводиться в рамках державного метрологічного контролю.
        -- Проводиться відносно СІ, які застосовуються в законодавчо встановлених (Закон РФ "о забезпеченні єдності вимірювань") сферах, головним чином невиробничих, - охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, торгові операці§, державні облікові операці§, забезпечення оборони держави, банківські, податкові, митні операці§ і ін.
       Лекція по сертифікаці§
       Сертифікація - це дія, яка підтверджує за допомогою знаку або сер­тифіката відповідність виробу вимогам, визначеним стандартом або технічними умо­вами. За допомогою сертифікаці§ третя сторона дає письмову гарантію, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам. Третьою називають сторону, яка не за­лежить від постачальника (перша сторона) і покупця (друга сторона). Слово "сертифікат" відомо в значенні документа, який складений за визначеною формою. Видача сер­тифіката, що супроводжує випуск і використання якого-небудь приладу, верстата або парті§ продукці§, ще не означає, що відбувається процес сертифікаці§. Цьому кінцевому акту має передувати комплекс робіт з створенню системи сертифікаці§. Система сертифікаці§ - це система з власними правилами виконання процедури сертифікаці§ та управління нею, вона забезпечує і гарантує достовірність сертифіката в найширшому розумінні цього слова, який охоплює всі аспекти виробництва, контролю і забезпечення якості продукці§. Серед цих аспектів є технологічні, метрологічні, нор­мативно-технічні і правові.
       З погляду технологі§ виробництва видача сертифіката має підтверджувати, що весь технологічний процес виготовлення дано§ продукці§ був витриманий у встановлених межах, що вихідні матеріали відповідали всім заданим вимогам, під час проходження виробу по всій технологічній ланці не було відмічено яких-небудь дестабілізуючих факторів або ознаки §х ді§.
       Як метрологічне забезпечення сертифікат є свідоцтвом того, що всі вимірювальні прилади і засоби за всіма сво§ми метрологічними характеристиками повністю відпо­відають заданим вимогам і забезпечують достовірність всіх вимірювань і досліджень продукці§ на всіх етапах §§ створення. Метрологічне забезпечення сертифікаці§ полягає в постійній "прив'язці" всіх робочих засобів вимірювання до єдиних еталонів - державних чи міжнародних.
       Сертифікат підтверджує, що всі вимоги і норми, зафіксовані у стандарті або технічних умовах, забезпечуються в вироб­ництві і перевіряються стандартними методами контролю якості.
       Мета, принципи та правила побудови і функціонування системи сертифікаці§, §§ структура, функці§ та порядок виконання цих функцій регламентовані нормативними документами міжнародних організацій із стандартизаці§ і сертифікаці§, насамперед документами І50, ІЕС, НАС, Європейсько§ співдружності, а також ДСТУ.
       До правових аспектів сертифікаці§ належать питання поширення відповідальності за спостереженням правил процедури системи сертифікаці§ в частині порядку атестаці§ і підтвердження органів і служб, які здійснюють нагляд за сертифікацією, та проводять дослідження продукці§ і контроль §§ якості під час виробництва, приймання і поставки.
       У різних кра§нах використовують різні види систем сертифікаці§, але всі ці системи виникли для того, щоб відмежувати ринок низькоякісних товарів, які не відповідають вимогам стандартів.
       Так, одним з нагальних завдань становлення економіки Укра§ни є створення ефек­тивно§ державно§ системи сертифікаці§, що відповідає сучасним вимогам і визначається міжнародними організаціями. В Укра§ні створена та розвивається державна Система сер­тифікаці§ продукці§ (УкрСЕПРО), принципи та правила побудови яко§ узгоджені з міжнарод­ними, а діяльність регламентована національними керівними нормативними документами.
       Системи сертифікаці§
       Системи сертифікаці§ можуть діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівнях. Є державні (урядові) і недержавні (неурядові) системи сертифікаці§.
       Сертифікацію продукці§ може проводити і окреме підприємство (само-сертифікація), яке при цьому випускає сертифіковані вироби з підтвердженням §х від­повідності вимогам певних національних або міжнародних стандартів.
       При національній сертифікаці§, підприємства визначено§ галузі промисловості випускають продукцію відповідно до вимог тих або інших націо­нальних і (або) міжнародних стандартів. Система національно§ сертифікаці§ передбачає, як правило, встановлення на державному рівні органів, які здійснюють нагляд за якістю продукці§, що випускається (так звана сертифікація з участю третьо§ сторони), а також участь в системі дослідницьких лабораторій і лабораторій метрологічного забезпечення.
       Проведення робіт із сертифікаці§
       Порядок організаці§ і проведення робіт з сертифікаці§ має бути таким, щоб забез­печити достатню об'єктивність сертифікаці§, достовірність і відтворюваність результатів досліджень, бути економічно ефективним і достатнім як для виробників продукці§, потенційних експортерів, так і споживачів цих виробів - імпортерів.
       Основою для проведення робіт з сертифікаці§ є:
       По-перше, вибір критері§в, за якими можна судити, що продукція відповідає інтересам споживачів, вимогам законів кра§ни-імпортера, можливостям виробників.
       Нормативно-технічні документи на продукцію, в яких наведені відповідні харак­теристики виробів, повинні мати чіткі, однозначні тлумачення. Для цього вимоги на про­дукцію регламентуються у спеціальних документах: стандартах, технічних умовах, технічних регламентах. Вимоги стандарту мають точно виконуватись.
       По-друге, системи сертифікаці§ включають в себе елемент дослідження зразків продукці§ як необхідний засіб виявлення відповідності продукці§ стандартам.
       Визнання систем сертифікаці§ третьою стороною, особливо при багатосторонній співпраці, грунтується значною мірою на репутаці§ органу з сертифікаці§. Ця репутація своєю чергою, залежить від компетенці§ персоналу, який проводить сертифікацію, і надійності обладнання. Тому винятково важливо, щоб випробувальні центри або лабораторі§ мали все необхідне обладнання і кваліфікований персонал, працювали за методами випробування, які задовольняють сторони, що беруть участь в сертифікаці§.
       По-третє, стабільність технологічних процесів, незалежно від стану національно§ економіки, із забезпеченням високого рівня виробничо§ діяльності.
       Введення на виробництві системи управління якістю поряд з оцінкою і контролем за §§ дією значною мірою збільшують ефективність виробництва, сприяють стабільному виробництву виробів із заданими якісними показниками.
       По-четверте, система сертифікаці§ повинна базуватись на незалежності резуль­татів проведення робіт із сертифікаці§; запевнення виробника в тому, що його виріб відповідає вимогам стандарту, не завжди приймається за правду. Споживач частіше створює власну систему повірки якості продукці§, що є досить поширеним в торгівлі і в промисловості. Однак при сучасному розвитку науки, техніки і технологі§ найбільш ефективними і економічними є системи, що управляються органами, на які не впливають виробники продукці§.
       По-п'яте, вибір системи сертифікаці§ мусить відповідати практичним і економічним вимогам на кожен окремий вид продукці§.
       По-шосте, принцип сертифікаці§ і методи, порядок функціонування §§ системи мусять забезпечувати відповідність іншим системам сертифікаці§. Такий підхід до серти­фікаці§ сприяє розвитку зовнішньо§ торгівлі і міжнародних економічних відносин, гаран­тованому виходу сертифіковано§ продукці§ на світовий ринок, виключаючи можливість перетворення сертифікаці§ в бар'єр для міжнародних зв'язків.
       По-сьоме, вироби або продукція при позитивних результатах §х сертифікаційних досліджень у відповідних центрах або лабораторіях мусять мати підтвердження цьому у вигляді клейма, спеціального знаку, сертифіката, або бути включеними в перелік сертифікованих товарів, або мати документ, що вони випущені на підприємстві, яке має право на §х сертифікацію.
       Випущені парті§ мають підтверджуватись знаком або сертифікатом відповідності, нанесення або видання яких контролюється головним контролером і знаходиться під наглядом національно§ служби нагляду. Цей знак або сертифікат гарантує, що ці парті§ випущені відповідно до вимог технічних умов.
       Знак або сертифікат відповідності мусить давати можливість посилання на відрахування по дослідженнях, проведених підприємством-виробником, на основі яких випущений виріб.
       Знак відповідності - це символ, який підлягає обов'язковій реєстраці§. Біля знаку мусять міститися повідомлення, які дозволяють встановити:
      -- назву національно§ служби нагляду;
      -- номер свідоцтва про атестацію підприємства-виробника або незалежного постачальника-розповсюджувача;
      -- номер контрольовано§ парті§.
       Вказаний перелік відомостей мусить дозволяти відстежувати зв'язок парті§ з урахуванням підприємства-виробника. Якщо цього недостатньо - має наводитись необхідна додаткова інформація, яку наносять на упаковку і (або) виріб. За бажанням підприємства-виробника для маркування виробів можна застосувати менший за розміром символ із зазначенням національно§ служби нагляду і номера свідоцтва про атестацію підприємства.
       Знак відповідності наноситься на клейку стрічку або на інший матеріал для па­кування. Якщо на виріб ставиться знак відповідності, то він наноситься поряд з мар­куванням, яке передбачене технічними умовами.
       Сертифікат відповідності має дві форми: сертифікат відповідності для викорис­тання підприємством-виробником і для використання незалежними постачальниками-розповсюджувачами. Сертифікат для підприємства-виробника містить таку інформацію:
      -- назву підприємства-виробника, а також, якщо воно охоплює декілька підпри­ємств, назви цих підприємств і, за його бажанням, свою адресу та інші дані;
      -- торгову марку підприємства-виробника, за його бажанням, як міру юридич­ного захисту проти підробки сертифіката;
      -- ліцензію на право застосування сертифіката відповідності щодо продукці§, що виробляється замовником серійно протягом встановленого ліцензією строку. Надається органом з сертифікаці§ продукці§ на підставі сертифікаці§ системи забезпечення якості під час виготовлення ціє§ продукці§ тільки в тому випадку, якщо за технологічним процесом виробництва кожна одиниця продукці§ підлягає контролю на відповідність усім вимогам нормативного документа, на підставі якого проводиться випуск виробу;
      -- номер свідоцтва про атестацію підприємства-виробника, виданого йому національною службою нагляду для тіє§ виробничо§ ділянки, на якій проводиться ви­пуск виробів;
      -- дату приймання виробів;
      -- дату випуску сертифіката;
      -- форму свідоцтва, прийнятого за бажанням головного контролера підприємства-виробника. Це може бути підпис або факсиміле в супроводі якого-небудь символу, наприклад, перфораці§ або печатки.
       Сертифікат для незалежних постачальників-розповсюджувачів містить такі дані:
      -- назву незалежного постачальника-розповсюджувача і, за його бажанням, його адресу та інші дані;
      -- торгову марку постачальника-розповсюджувача за його бажанням;
      -- назву підприємства-виробника;
      -- повну каталогову назву і позначення виробу, які присвоєні йому підприємством-виробником, а також повну каталогову назву і позначення виробу, присвоєні поста-чальником-розповсюджувачем, якщо такі існують;
      -- довідковий номер технічних умов на вироби конкретних типів, яким відповідає виріб; назву національно§ служби нагляду, під наглядом яко§ проводився випуск виро­бу, і національно§ служби нагляду, яка здійснює нагляд за постачальником-розповсюджувачем;
      -- номер свідоцтва про атестацію, видану йому національною службою нагляду для приміщень, звідки випущений виріб;
      -- дата випуску виробу підприємством-виробником;
      -- дата видачі сертифіката;
       - форму посвідчення, яке прийняте постачальником-розповсюджувачем.
    Інформацію, яка наводиться в обох формах сертифікатів, можна подати будь-якою мовою.
       Сертифікат відповідності випускається під контролем головного контролера і тільки для виробів, які входять до складу прийнятих партій сертифіковано§ продукці§. Головний контролер має вести реєстрацію, яка відображає зв'язок сертифіката з партією виробів, до яких він належить. Головний контролер може присвоювати сертифікату до­відковий номер. Сертифікат може входити до складу встановлено§ контрактом доку­ментаці§ на поставку виробів.
       Кожна система сертифікаці§ має свій власний знак відповідності. У багатьох кра§­нах існують законодавчі та нормативні акти різного рівня, що вимагають від виробників, постачальників та продавців обов'язково мати сертифікати відповідності для певних видів продукці§.
       Обов'язковій сертифікаці§ підлягає продукція, на яку поширюються обов'язкові вимоги стандартів чи інших нормативних документів, зокрема вимоги, що забезпечують безпеку продукці§ для життя, здоров'я і майна громадян, §§ сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього і природного середовища.
       У всіх інших випадках сертифікацію можна проводити на добровільних засадах з ініціативи замовника (виробника, постачальника чи продавця продукці§).
       Добровільна сертифікація проводиться, як правило, в умовах конкуренці§ товаровиробників з метою рекламування продукці§, освоєння нових ринків збуту, форму­вання і підтримування іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукці§.
       Оскільки сертифікат відповідності гарантує тільки відповідність продукці§ вимогам конкретного стандарту, висновок про рівень якості продукці§ можна робити лише з урахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту.
       Відповідність продукці§ застарілим вимогам того чи іншого нормативного доку­мента буде свідчити про §§ низький рівень якості і, навпаки, відповідність стандартам, що визнані у світі як найсучасніші, буде надійною гарантією §§ високо§ якості.
       Оплачує всі види робіт, пов'язаних із сертифікацією, замовник (підприємство-виробник, постачальник чи продавець продукці§). Вартість робіт визначається в договорі між замовником і виконавцем (органом з сертифікаці§ продукці§).
       Оплата замовником робіт з проведення сертифікаці§ не означає, що виконавець обов'язково видасть йому сертифікат на заявлену продукцію. Останнє залежить тільки від результатів випробувань продукці§ та оцінки виробництва і (або) системи якості (у разі необхідності). При негативних результатах гроші замовнику за вже виконану роботу не повертають.
       Замовник має право звернутись з метою сертифікаці§ до будь-якого акредито­ваного в системі органу і вказати лабораторію, в якій він бажає проводити випробування продукці§. Це бажання замовника виконавець враховує.
       У кожній системі сертифікаці§ передбачено процедуру апеляці§ тих чи інших рішень виконавця, зокрема відмову видати сертифікат відповідності за результатами випробування продукці§. Усі апеляці§ розглядає апеляційна комісія, яка, переважно, створюється органом з сертифікаці§. Витрати, пов'язані з розглядом апеляцій, несе кож­на із сторін. Рішення апеляційно§ комісі§ можна оскаржити в керівному органі системи сертифікаці§, рішення якого буде остаточне.
       Крім торгівлі і митниці, результати сертифікаці§ продукці§ використовують також страхові компані§, арбітражні суди, біржі тощо. Наприклад, страхові компані§ враховують результати сертифікаці§ для оцінки ризику при страхуванні майна і нерухомості. А страхові компані§ Німеччини відмовляються страхувати вироби, що не пройшли сертифікацію.
       Також проводиться сертифікація послуг, але вона значно поступається сер­тифікаці§ продукці§. Найбільшого поширення набула за кордоном сертифікація послуг у таких галузях, як банківська і готельна справа. Сертифікація продукці§ надає переваги підприємству-виробнику.
       Для підприємств-виробників (постачальників) сертифікація продукці§ дає можливість:
      -- збільшити довіру до якості виробів, що експортуються в промислово розви­нені кра§ни;
      -- розширити ринок збуту;
      
      -- забезпечити рекламу і збільшити обсяги випуску (продажу). Для споживачів сертифікація продукці§ корисна тим, що:
      -- захищає від продукці§, що небезпечна для життя, здоров'я людини та §§ майна;
      -- полегшує вибір продукці§;
       - сприяє підвищенню якості продукці§ (завдяки стимулюванню перегляду заста­рілих вимог стандартів).
       Ідея сертифікаці§, на перший погляд, дуже проста і, здавалось би, очевидна. Дійс­но, для випуску виробів заданого рівня якості необхідно забезпечити:
      -- стабільність технологічного процесу;
      -- вимоги до вихідних матеріалів;
      -- достатню комплектацію досліджувально§ бази засобами дослідження, вимірю­вання і метрологічного забезпечення, відповідними вимогами технічних умов;
      -- строгу виконавчу дисципліну.
       Сучасне виробництво на загал не може підтримувати стійкі торговельно-еконо­мічні зв'язки з споживачами продукці§, якщо воно допустить найменшу недооцінку будь-якого із зазначених факторів.
       Системи сертифікаці§ тут виступають лише як засіб, який забезпечує гарантію ви­конання вимог технічних умов, тобто як деякий вид організаційно-технічного посеред­ництва у стосунках виробника із споживачем продукці§. У Системі самосертифікація - це гаранті§ виробника, що випуск виробів забезпечений строго відповідно до вимог, визначених стандартами і технічними умовами. У національних системах сертифікаці§ з участю третьо§ сторони (національних і міжнародних) - це організація стороннього об'єк­тивного контролю, починаючи з атестаці§ виробництв і випробування виробів з метою підтвердження §х відповідності вимогам застосованих технічних умов і закінчуючи регу­лярною відбірковою перевіркою якості сертифіковано§ продукці§.
       Треба ще раз зазначити, що основним завданням сертифікаці§ продукці§ с забез­печення стабільного випуску виробів заданого технічними вимогами рівня якості. У те­перішній час якість продукці§ - це гарантований дохід підприємства. З іншого боку, забезпечення потрібного рівня якості вимагає відповідних затрат. Звідси випливає, що планування сертифікаці§ продукці§ як гасла нематеріальних витрат на §§ забезпечення не дасть позитивних результатів, а, скоріше, призведе до негативного результату, який виразиться у дискредитаці§ іде§ сертифікаці§ і втраті довір'я до підприємства-виробника, якщо останнє буде неспроможне забезпечити випуск сертифіковано§ продукці§ строго відповідно до вимог використовуваних технічних умов.
       0x08 graphic
    0x08 graphic
    СИСТЕМА СЕРТИФІКАЦІЇ УКРСЕПРО Структура Системи
       Система сертифікаці§ УкрСЕПРО (надалі - Система) - державна система серти­фікаці§ продукці§ в Укра§ні, призначена для проведення обов'язково§ та добровільно§ сертифікаці§ продукці§ (процесів, послуг). Згідно з Декретом Кабінету Міністрів Укра§ни N 46-93 від 10.05.93р. "Про стандартизацію і сертифікацію" - обов'язкова сертифікація проводиться винятково в межах державно§ системи сертифікаці§. При обов'язковій сертифікаці§ перевірці підлягають такі групи показників:
      -- безпеки;
      -- сумісності і взаємозамінності;
      -- енерго - та ресурсозбереження;
      -- вплив на охорону навколишнього і природного середовища.
       Система є відкритою для вступу до не§ органів з сертифікаці§ та випробувальних лабораторій інших держав за умови визначення правил Системи.
       Організаційну структуру Системи утворюють: Національний орган із сертифікаці§ -Держспоживстандарт Укра§ни; органи із сертифікаці§ продукці§; органи із сертифікаці§ систем якості; випробувальні лабораторі§ (центри); аудитори; науково-методичний та інформа­ційний центр; територіальні центри стандартизаці§, метрологі§ та сертифікаці§ Держ­стандарту Укра§ни; Укра§нський навчально-науковий центр з стандартизаці§, метрологі§ та якості продукці§.
       Схема оргструктури Системи показана на рис. 4.1. Загальне керівництво Систе­мою, організацією та координацією робіт з сертифікаці§ продукці§ (процесів, послуг) здійс­нює Національний орган з сертифікаці§ - Державний комітет Укра§ни з стандартизаці§, метрологі§ та сертифікаці§ (Держстандарт Укра§ни).
       Національний орган з сер­тифікаці§ - Держстандарт Укра§ни, Управління сертифікаці§
       1
       Г
       Територіальні центри
       стандартизаці§, метрологі§ та
       сертифікаці§
       Держстандарту Укра§ни
       Науково-методичний та Інформаційний центр Укра§нський науково-дослідний інститут стандартизаці§, сертифікаці§
       та інформатики
    . І
       Органи з сертифікаці§ систем якості
       Органи із сертифікаці§
       продукці§
    1
       Випробувальні
    лабораторі§
    (центри)
    І
       Укра§нський навчально-науковий центр зі стандартизаці§, мет­рологі§ та якості продукці§
       Штат аудиторів
       Рис. 4.1. Схема організаційно§ структури системи сертифікаці§ УкрСЕПРО
       Національний орган із сертифікаці§ виконує такі функці§:
        -- розробляє стратегію розвитку сертифікаці§ в Укра§ні;
        -- організовує та координує роботи, що забезпечують функціонування Системи;
        -- взаємодіє з національними органами інших кра§н та міжнародними органі­заціями з сертифікаці§;
        -- організовує розроблення і вдосконалення організаційно-методичних доку­ментів Системи;
        -- приймає рішення щодо міжнародних систем і угод з сертифікаці§;
        -- встановлює основні принципи , правила і структуру Системи;
        -- формує і затверджує склад науково-технічно§ комісі§;
        -- проводить акредитаці§ органів з сертифікаці§ та випробувальних лабора­торій (центрів);
       9) проводить атестаці§ аудиторів;
        -- здійснює інспекційний контроль за діяльністю органів з сертифікаці§, випро­бувальних лабораторій (центрів) та аудиторів;
        -- вводить Реєстр Системи;
        -- організовує роботи з сертифікаці§ продукці§ за відсутності органів з серти­фікаці§ даного виду продукці§;
        -- затверджує перелік продукці§, яка підлягає обов'язковій сертифікаці§;
        -- розглядає апеляці§ щодо виконання правил Системи;
       15) організовує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікаці§ у Системі.
    Науково-технічна комісія як елемент оргструктури Системи здійснює такі функці§:
        -- формує єдину політику з побудови, функціонування і вдосконалення Системи;
        -- розробляє і вносить пропозиці§ щодо взаємоді§ з національними органами ін­ших кра§н та міжнародними організаціями з сертифікаці§.
       Органи з сертифікаці§ продукці§ здійснюють:
        -- управління Системою сертифікаці§ за закріпленою номенклатурою продукці§;
        -- розробку організаційно-методичних документів із сертифікаці§ закріпле­но§ продукці§;
        -- акредитацію за дорученням національного органу з сертифікаці§ випробу­вальних лабораторій (центрів);
        -- встановлення схеми і порядку сертифікаці§ закріплених видів продукці§;
        -- атестацію виробництва;
        -- технічний нагляд за сертифікованою продукцією;
       7) видачу сертифікатів відповідності та атестатів виробництв;
    Основні функці§ органів з сертифікаці§ систем якості такі:
        -- розроблення організаційно-методичних документів з сертифікаці§ систем якості;
        -- сертифікація систем якості;
        -- атестація виробництв (за пропозицію органу з сертифікаці§ продукці§);
        -- технічний нагляд за сертифікованими системами якості;
        -- видання сертифікатів на системи якості. Випробовувальні лабораторі§ (центри) здійснюють такі функці§:
      
        -- проведення сертифікаційних випробувань в акредитованій галузі діяльності;
        -- оформлення протоколів випробувань;
        -- участь за пропозицією органу з сертифікаці§ в атестаці§ виробництв;
        -- участь за пропозицією органу з сертифікаці§ в технічному нагляді за сер­тифікованою продукцією;
       Аудитори виконують окремі роботи, які пов'язані з сертифікацією продукці§. Основні функці§ науково-методичного та інформаційного центру:
        -- розроблення та вдосконалення організаційно-методичних документів Системи;
        -- підготовка і внесення до національного органу з сертифікаці§ пропозицій і проектів законодавчих актів у галузі сертифікаці§;
        -- аналіз можливостей підприємств і організацій виконувати функці§ органів з сертифікаці§ продукці§, випробовувальних лабораторій (центрів) та внесення до націо­нального органу з сертифікаці§ пропозицій щодо §х акредитаці§ у Системі;
        -- участь у підготовці органів з сертифікаці§ продукці§ та випробувальних лабо­раторій (центрів) до акредитаці§.
       Територіальні центри стандартизаці§, метрологі§ та сертифікаці§ проводять:
        -- за дорученням національного органу з сертифікаці§ інспекційного контролю нагляд за дотриманням правил Системи;
        -- за дорученням органів з сертифікаці§ продукці§ технічний нагляд за сер­тифікованою продукцією;
        -- допомогу підприємствам при підготовці до акредитаці§ §х випробувальних лабораторій (центрів), сертифікаці§ продукці§, систем якості та атестаці§ виробництв.
       Укра§нський навчально-науковий центр із стандартизаці§, метрологі§ та якості про­дукці§ здійснює навчання та підвищення кваліфікаці§ спеціалістів у галузі сертифікаці§.
       Структура, принципи та правила побудови і функціонування Системи регламен­товані керівними нормативними документами системи сертифікаці§ УкрСЕПРО, а також законодавчими актами, що стосуються сертифікаці§.
       Згідно з підписаними угодами про взаємне визнання результатів сертифікаці§ видані у Системі сертифікати відповідності визнаються в таких кра§нах СНД: Вірменія, Бєларусь, Гру­зія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Узбекистан, Таджикистан, Туркменистан.
       У системі УкрСЕПРО введені національні знаки відповідності. Знак відповідності -це захищений в установленому порядку знак, який свідчить, що маркована ним продукція відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Маркування про­дукці§ цим знаком здійснює орган з сертифікаці§, що видав сертифікат відповідності, або підприємство-виробник, якщо воно має на це ліцензію, видану органом із сертифікаці§.
       Форму, розміри та технічні вимоги до національного знаку відповідності, а також пра­вила його застосування у системі сертифікаці§ УкрСЕПРО встановлено державним стандартом ДСТУ 2296-93. Встановлено такі зображення національного знаку відповідності:
       - для продукці§, яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами Укра§ни, за якими встанов­лено обов'язкову сертифікацію (рис. 4.2, а);
      
       0x01 graphic
       0x01 graphic
      
       а б в
       Рис. 4.2. Національний знак відповідності
      -- для продукці§, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поши­рюються на дану продукцію (рис. 4.2,6);для продукці§, яка відповідає окремим вимогам нормативних документів і в сертифікаті перераховуються підтверджені вимоги (рис. 4.2, в).
       Знак відповідності, який зображено на рис. 4.2, б, застосовується також для по­значення продукці§, що не підлягає обов'язковій сертифікаці§, проте сертифікована з ініціативи виробника, постачальника чи продавця продукці§ (добровільна сертифікація).
       У Системі ведеться реєстрація й облік акредитованих органів з сертифікаці§ і ви­пробувальних лабораторій (центрів), атестованих аудиторів, а також результатів серти­фікаці§ продукці§. Інформація про акредитовані у Системі органи з сертифікаці§, випробу­вальні лабораторі§ (центри), атестованих аудиторів, видані сертифікати відповідності, сертифікати на систему якості та атестати виробництв, а також інформація про акумулювання акредитаці§ або сертифікатів періодично публікується Держстандартом у відкритих інформаційних виданнях, при цьому забезпечується конфіденційність.
       2.2. Сертифікація продукці§
       2.2.1. Загальні положення
       Сертифікацію продукці§ в Системі проводять винятково органи з сертифікаці§, а в разі §х відсутності - організаці§, що виконують функці§ органів з сертифікаці§ продукці§ за дорученням Держстандарту Укра§ни.
       випробувань в акредитованій в Системі лабораторі§ зразків продукці§, відібраних у порядку та в кількості, встановленими органом з сертифікаці§ та проведення і/або:
      -- обстеження виробництва, технічного нагляду та контрольних випробувань зраз­ків продукці§, що відбираються з виробництва або з торгівлі в кількості, в термін та в порядку, які встановлено органом з сертифікаці§ у програмі технічного нагляду за сертифікованою продукцією;
      -- атестаці§ виробництва та подальшого технічного нагляду за виробництвом сертифіковано§ продукці§, який здійснюється органом з сертифікаці§, або за його дору­ченням - іншими організаціями; сертифікаці§ системи якості щодо виробництва про­дукці§, яку сертифікують, та подальшого технічного нагляду за відповідністю системи якості встановленим вимогам, який здійснюється компетентним органом, акредитованим у Системі.
       Орган з сертифікаці§ продукці§ може застосовувати й інші правила щодо вибору схеми (моделі) сертифікаці§ залежно від специфіки продукці§ та особливостей §§ виробництва.
       Рекомендовані схеми (моделі) сертифікаці§ продукці§ наведені в табл. 4.1. Під час сертифікаці§ перевіряються характеристики (показники) продукці§ і застосовуються мето­ди випробувань, які дають змогу:
      -- провести ідентифікацію продукці§, зокрема перевірити належність до класифі­каційно§ групи, відповідність технічно§ документаці§, походження, належність до ціє§ парті§ тощо;
      -- повно і вірогідно підтвердити відповідність продукці§ заданим вимогам.
       Загальні вимоги до нормативних документів на продукцію, яку сертифікують
       Обов'язкова сертифікація продукці§ проводиться на відповідність до обов'язкових вимог нормативних документів, які зареєстровані у встановленому порядку, а також аналогічних вимог міжнародних та національних стандартів інших держав, що введені в дію в Укра§ні.
       Добровільна сертифікація проводиться на відповідність до вимог нормативних документів, які узгоджені з постачальником і споживачем.
       У нормативних документах на продукцію, які застосовуються під час обов'язково§ сертифікаці§, повинні ясно та однозначно наводитись технічні вимоги, що підтвер­джуються сертифікацією. Норми та дозволені відхилення треба задавати так, щоб забезпечувалась можливість §х вимірювання з заданою або відомою похибкою під час випробувань.
       Вступна частина нормативного документа або розділ "Галузь використання" мають містити вказівку щодо можливості використання документа для сертифікаці§ (наприклад, "стандарт придатний для обов'язково§ сертифікаці§").
       У нормативних документах на продукцію, які застосовуються під час обов'язково§ сертифікаці§, в спеціальному розділі або через посилання на інший нормативний доку­мент повинні встановлюватись методи, умови, обсяг і порядок випробувань для під­твердження відповідності до технічних вимог. Потрібно встановлювати вимоги щодо показників точності вимірювань та випробувань, що забезпечують порівняння резуль­татів, які отримані різними випробувальними лабораторіями. Якщо послідовність прове­дення випробувань впливає на результати випробувань, то §§ треба навести.
       Нормативні документи на методи випробувань є обов'язковими, якщо в норма­тивних документах на продукцію в частині перевірки обов'язкових вимог наведені поси­лання на ці нормативні документи.
       Вимоги щодо маркування, які встановлені нормативними документами, повинні забезпечувати однозначну ідентифікацію продукці§, а також містити вказівки про спосіб нанесення знаку відповідності.
       Органи з сертифікаці§ продукці§ не пізніше ніж за шість місяців, сповіщають під­приємства, яким ними надано право застосування сертифіката відповідності, про за­плановані зміни в стандартах, що поширюються на сертифіковану продукцію.
       Загальні правила та порядок проведення робіт з сертифікаці§
       Подання та розгляд заявки
       Для проведення сертифікаці§ продукці§ в Системі заявник подає до акреди­тованого органу з сертифікаці§ продукці§ заявку. Форма заявки наведена в додатку 13.
       Інформація про акредитовані в Системі органи з сертифікаці§ продукці§ міститься в довідкових матеріалах, що складаються за даними Реєстру Системи та видаються Держстандартом Укра§ни.
       Заявки на сертифікацію продукці§ іноземного виробництва за схемами з обсте­женням, атестацією виробництва або сертифікацією систем якості подаються до Держ­стандарту Укра§ни.
       У разі відсутності на час подання заявки акредитованого в Системі органу з сертифікаці§ продукці§ заявка подається до Держстандарту Укра§ни.
       Якщо є декілька акредитованих органів з сертифікаці§ конкретного виду продукці§, заявник має право подати заявку до будь-якого з них.
       Орган із сертифікаці§ розглядає заявку і не пізніше одного місяця після §§ подання сповіщає заявника про своє рішення, яке повинно вміщати основні умови сертифікаці§.
       Аналіз документаці§
       Аналіз документаці§ проводиться з метою перевірки §§ відповідності встановленим вимогам. Під час аналізу надано§ документаці§ перевіряється:
      -- наявність нормативних документів на продукцію (за необхідності);
      -- наявність документа, що підтверджує походження продукці§;
      -- наявність документа виробника про гаранті§ та відповідність продукці§ чин­ним вимогам;
      -- наявність документа, що підтверджує розміри парті§ і дату випуску продукці§;
      -- наявність (за необхідності) висновку відповідних контролю вальних організацій (Міністерства охорони здоров'я, Державно§ інспекці§ ветеринарно§ медицини чи каран­тину рослин, Держнаглядохоронпраці тощо);
      -- достовірність, правильність заповнення та термін ді§ документаці§;
      -- достатність вимог щодо маркування та етикетування продукці§.
       Негативні результати аналізу документаці§ оформляються висновком, який пере­дається заявнику для усунення недоліків. Позитивні результати використовуються для підготовки і оформлення сертифікатів відповідності.
       Обстеження виробництва
       Обстеження виробництва проводиться з метою встановлення відповідності фак­тичного стану виробництва вимогам документаці§, підтвердження можливості під­приємства виготовлювати продукцію відповідно до вимог чинних нормативних доку­ментів, видачі рекомендацій щодо періодичності та форм проведення технічного нагляду за виробництвом сертифіковано§ продукці§.
       Під час обстеження виробництва проводиться експертиза нормативно§, технічно§ та технологічно§ документаці§, яка передбачає:
      -- перевірку відповідності показників і характеристик продукці§, встановлених технічною документацією, вимогам нормативних документів, що поширюється на про­дукцію та технологічні процеси §§ виготовлення;
      -- оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених тех­нологічною документацією, для забезпечення впевненості в повній відповідності про­дукці§, яка випускається, вимогам нормативно§ документаці§, що на не§ поширюється;
      -- оцінку системи вхідного контролю сировини і матеріалів та системи контролю показників технологічного процесу;
      -- перевірку відповідності показників точності засобів вимірювально§ техніки та випробувального обладнання, що застосовується, вимогам технічно§ документаці§ щодо дозволених відхилень показників і характеристик;
      -- перевірку наявності і ефективності системи метрологічного забезпечення засобів вимірювально§ техніки та випробувального обладнання, які застосовуються.
       За результатами обстеження складається акт обстеження, який повинен містити обґрунтовані висновки і, за необхідності, рекомендаці§ щодо усунення виявлених недо­ліків. Акт підписують члени комісі§ і затверджує керівник органу.
       Атестація виробництва
       Атестація виробництва проводиться з метою оцінки технічних можливостей підприємства-виробника забезпечити стабільний випуск продукці§, що відповідає вимогам нормативних документів, та видачі рекомендацій щодо періодичності випробувань, кількості зразків (проб), що випробовуються під час сертифікаці§, способів та правил §х відбирання.
       Атестація виробництва проводиться органом із сертифікаці§ продукці§ і ви­конується за ініціативою заявника або за рішенням органу з сертифікаці§ продукці§. Поря­док проведення цих робіт встановлено в ДСТУ 3414.
       Результати атестаці§ оформляються атестатом виробництва, який направляєть­ся заявнику.
       Сертифікація системи якості
       Сертифікація системи якості щодо виробництва продукці§, яка сертифікується, проводиться з метою забезпечення впевненості органу з сертифікаці§ продукці§ в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов'язковим вимогам нор­мативних документів, всі технічні, адміністративні та людські чинники, що впливають на якість продукці§, перебувають під контролем, продукція незадовільно§ якості своєчасно виявляється, а підприємство вживає заходів щодо запобігання постійному виготовленню тако§ продукці§.
       Результати сертифікаці§ системи якості оформлюються сертифікатом на систему якості, який направляється заявнику та в копі§ - органу з сертифікаці§ продукці§.
       Проведення випробувань з метою сертифікаці§
       Випробування продукці§ з метою сертифікаці§ проводяться випробувальною лабораторією (центром), що акредитована в Системі на право проведення видів вип­робувань, які передбачені нормативними документами на продукцію, або на право про­ведення випробувань ціє§ продукці§.
       Заявник надає зразки (проби) продукці§ для випробувань та технічну докумен­тацію на них. Склад технічно§ документаці§ встановлюється органом з сертифікаці§.
       Кількість зразків для випробувань та правила §х відбору встановлюються органом з сертифікаці§.
       Випробування продукці§, що імпортується, проводяться випробувальними лабо­раторіями (центрами), які акредитовані в Системі, за винятком випадків, коли існує угода щодо взаємного визнання результатів випробувань.
       За позитивних результатів протоколи випробувань передаються органу з сер­тифікаці§ продукці§ і в копі§ - заявнику.
       У разі отримання негативних результатів хоча б по одному з показників випро­бування з метою сертифікаці§ припиняються, інформація про негативні результати подається заявнику та органу з сертифікаці§ продукці§, який скасовує заявку.
       Повторні випробування можна провести тільки після подання ново§ заявки та надання органу з сертифікаці§ продукці§ переконливих доказів проведення підприємст­вом коригувальних заходів щодо усунення причин, що спричинили невідповідність.
       Зразки продукці§, що пройшли випробування з метою сертифікаці§, зокрема руй­нівні, залишаються власністю заявника. Порядок списання, утилізаці§ і повернення зраз­ків та зберігання зразків-свідків повинен бути регламентований документацією органу.
       Видача сертифіката відповідності
       Сертифікат відповідності видається винятково органом із сертифікаці§ продукці§. Сертифікат видається на одиничний виріб, на партію продукці§ або на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, встановленого ліцензійною угодою, з правом маркування знаком відповідності кожно§ одиниці продукці§.
       За наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифіката на систему якості або атестата виробництва, залежно від прийнято§ схеми (моделі) сертифікаці§, орган з сертифікаці§ продукці§ оформляє сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи згідно з ДСТУ 3415-96 та видає заявнику.
       Форми сертифікатів відповідності наведені в додатку 14.
       Вибір форми сертифіката відповідності залежить від ступеня підтвердження ви­мог нормативних документів:
      -- якщо підтверджена відповідність продукці§ усім обов'язковим вимогам, то застосовується форма 1;
      -- якщо підтверджена відповідність продукці§ усім вимогам, то застосовуєть­ся форма 2;
      -- якщо підтверджена відповідність продукці§ окремим вимогам, то застосо­вується форма З І в сертифікаті перераховуються підтверджені вимоги.
       За бажанням заявника йому може бути додатково виданий оригінал сертифіката відповідності російською мовою з тим самим номером і датою видачі.
       Підтвердження факту сертифікаці§ продукці§ (послуги) можна здійснювати:
      -- оригіналом сертифіката відповідності;
      -- знаком відповідності згідно з вимогами ДСТУ 2296-96;
      -- копією сертифіката відповідності, завіреною органом, який видав сертифікат, або територіальним центром стандартизаці§, метрологі§ та сертифікаці§;
      -- інформацією в документі, що додається до продукці§, з зазначенням номера сертифіката, терміну його ді§ та органу, що його видав (інформацію можна надавати у вигляді деклараці§ постачальника про відповідність).
       Маркування продукці§ знаком відповідності здійснює заявник.
       Право маркування продукці§ знаком відповідності надається заявнику на підставі ліцензійно§ угоди.
       Якщо випробування продукці§ за окремими показниками проводились декількома акредитованими в Системі або визнаними в системі лабораторіями (центрами) інших систем, то сертифікат відповідності видається за наявності всіх необхідних протоколів з позитивними результатами випробувань. У цьому разі в сертифікаті відповідності пере­лічують усі протоколи випробувань із зазначенням випробувальних лабораторій (цент­рів), що проводили випробування, а також визнані сертифікати (за §х наявності).
       Термін ді§ сертифіката на продукцію, що випускається підприємством серійно про­тягом терміну, що встановлений ліцензійною угодою, визначає орган з сертифікаці§ з урахуванням терміну ді§ нормативних документів на продукцію, терміну, на який сертифікована система якості або атестоване виробництво, гарантійного терміну придат­ності продукці§ до моменту §§ реалізаці§ або терміну зберігання продукці§, але не більше ніж на два роки, якщо атестовано виробництво, і на три роки, якщо сертифіковано систему якості. За умови проведення сертифікаці§ продукці§, що випускається серійно, за схемою з обстеженням виробництва термін ді§ сертифіката відповідності не повинен перевищувати один рік.
       0x08 graphic
    Термін, що встановлений в ліцензі§, не продовжується. Порядок надання ново§ ліцензі§ замість тіє§, що втратила чинність, визначає орган з сертифікаці§ продукці§ в кож­ному конкретному випадку згідно з вимогами порядку сертифікаці§ конкретно§ продукці§.
       У разі внесення змін до конструкці§ (складу) продукці§ або технологі§ §§ виго­товлення, що можуть вплинути на показники, які підтверджені під час сертифікаці§, за­явник зобов'язаний попередньо сповістити про це орган, який надав ліцензію. Орган з сертифікаці§ продукці§ приймає рішення про необхідність проведення нових випробувань або оцінки стану виробництва продукці§.
       У випадку, якщо норми, встановлені стандартом на показник, підтверджений під час сертифікаці§, змінені на жорсткіші, то питання про припинення ді§ кожно§ надано§ ліцензі§ вирішує орган із сертифікаці§ продукці§ за погодженням з Держстандартом Укра§ни.
       Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами з сертифікаці§ інших кра§н, які не є членами Системи сертифікаці§ УкрСЕПРО, на продукцію, що імпортується в Укра§ну, приймає в орган з сертифікаці§ продукці§, керуючись ДСТУ 3417-96. Вибрані процедури визнання повинні бути обґрунтовані і документально підтверджені в разі реєстраці§ свідоцтва про визнання.
       Технічний нагляд за стабільністю показників сертифіковано§ продукці§
       під час §§ виробництва
       Технічний нагляд за стабільністю показників, що підтверджені сертифікатом від­повідності, під час виготовлення продукці§ здійснює орган, який видав сертифікат. За про­позицією органу з сертифікаці§ продукці§ нагляд може проводитись органами з сертифікаці§ систем якості або територіальними центрами стандартизаці§, метрологі§ та сертифікаці§.
       До участі у проведенні технічного нагляду можна залучати фахівців Держнагляд-охоронпраці, Держсаннагляду тощо для забезпечення вірогідності інформаці§ щодо спеціальних питань контролю.
       Загальний порядок проведення технічного нагляду викладений в Додатку 15.
       Обсяг, порядок та періодичність нагляду встановлюються органом із сертифікаці§ продукці§ під час проведення сертифікаці§ і регламентуються програмою технічного наг­ляду, яка розробляється органом і затверджується його керівником.
       За результатами нагляду орган з сертифікаці§ продукці§ може призупинити дію ліцензі§ чи сертифіката у випадках:
      -- порушення вимог, що ставляться до продукці§ під час обов'язково§ сертифікаці§;
      -- порушення вимог з технологі§ виготовлення, правил приймання, методів конт­ролю та випробувань, позначення продукці§, що узгоджені з органом з сертифікаці§ під час проведення сертифікаці§;
      
      -- зміни нормативних документів на продукцію або на методи §§ випробувань без попереднього погодження органом з сертифікаці§ продукці§;
      -- зміни конструкці§ (складу), комплектності або технологі§ виготовлення про­дукці§ без попереднього погодження органом з сертифікаці§ продукці§.
       Рішення про припинення ді§ ліцензі§ і/або сертифіката відповідності приймається у випадку, якщо вжити коригувальні заходи, погоджених органом з сертифікаці§ продукці§, підприємство може усунути виявлені причини невідповідності та без проведення пов­торних випробувань акредитованою випробувальною лабораторією підтвердити відпо­відність продукці§ вимогам нормативних документів. У протилежному разі ліцензія або сертифікат скасовуються.
       Інформація про припинення ді§ (скасування) сертифіката відповідності у письмовій формі доводиться органом із сертифікаці§ до відома заявника та Національного органу з сертифікаці§.
       Дія сертифіката відповідності припиняється з моменту вилучення його з Реєстру Системи згідно з ДСТУ 3415-96.
       У разі припинення ді§ сертифіката здійснюються такі коригувальні заходи.
       Орган з сертифікаці§:
      -- інформує про припинення чи відновлення ді§ сертифіката відповідності органи Держспоживзахисту і Держмиткомітету та інші зацікавлені організаці§;
      -- встановлює термін виконання коригувальних заходів;
       - контролює виконання заявником коригувальних заходів.
    Заявник:
      -- визначає обсяг вироблено§ невідповідно§ продукці§ та нове маркування для розрізнення продукці§, вироблено§ до і після проведення коригувальних заходів;
      -- повідомляє споживачів про небезпеку (або небажаність) використаних (експ­луатацію) продукці§ та порядок усунення виявлених невідповідностей або обміну продукці§;
      -- усуває невідповідності в продукці§, що знаходиться в експлуатаці§, або забез­печує §§ повернення та доопрацювання, заміняє продукцію у споживача, якщо усунення виявлених невідповідностей неможливе чи недоцільне;
      -- здійснює заходи для усунення причин невідповідності продукці§.
       У разі скасування сертифіката відповідності орган з сертифікаці§ інформує про це органи Держспоживзахисту і Держмиткомітету та інші зацікавлені організаці§. Заявник повинен повернути оригінали сертифікатів та всі копі§ органу, який §х видав. Повернені оригінали та копі§ підлягають знищенню за актом.
       У разі виявлення неправильно виданого сертифіката відповідності Держстандарт Укра§ни скасовує його реєстрацію згідно з ДСТУ 3415-96 та повідомляє про це відпо­відний орган з сертифікаці§, який здійснює коригувальні заходи.
       Орган із сертифікаці§ продукці§ веде облік виданих ним сертифікатів та направляє §х копі§ до Держстандарту Укра§ни.
       Держстандарт Укра§ни на підставі Реєстру Системи видає довідники, що містять інформацію щодо сертифіковано§ продукці§.
       Орган із сертифікаці§ продукці§ та організаці§, що діють за його дорученням, несуть відповідальність за розголошення комерційно§ або професійно§ таємниці стосовно конфіденційно§ інформаці§.
       Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо його заявки на сертифікацію продукці§, визнання сертифіката або рішення про скасування ліцензі§, він повинен подати письмову апеляцію до органу з сертифікаці§ продукці§ не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляці§ не зупиняє ді§ прийнятого рішення.
       Для розгляду кожно§ апеляці§ створюється апеляційна комісія.
       Апеляція розглядається апеляційною комісією органу з сертифікаці§ продукці§ не пізніше одного місяця після §§ одержання.
       Апеляційна комісія розглядає спірні питання конфіденційно. Під час прийняття рішення мають бути присутні тільки члени комісі§ і в повному складі.
       Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень:
      -- видати сертифікат (ліцензію);
      -- відмовити у видачі сертифіката (ліцензі§);
      -- скасувати видану ліцензію.
       Рішення комісі§ письмово доводиться до відома заявника та органу з сертифі­каці§ продукці§.
       Витрати, пов'язані з розглядом апеляці§, несе кожна із сторін.
       У разі незгоди з рішенням апеляційно§ комісі§ заявник має право звернутися до Комісі§ з апеляцій Національного органу з сертифікаці§.
       Усі роботи з сертифікаці§ продукці§ оплачуються заявником за договорами на про­ведення робіт, що укладаються з органом з сертифікаці§ продукці§, органом з серти­фікаці§ систем якості та випробувальними лабораторіями (центрами).
       Витрати заявника на проведення робіт з сертифікаці§ продукці§ зараховують до собівартості продукці§.
       . Атестація виробництв. Порядок здійснення
       Загальні положення
       Атестація виробництва в Системі проводиться органом з сертифікаці§ продукці§, а за його відсутності - організацією, що виконує функці§ органу з сертифікаці§ продукці§ за доручення Держстандарту Укра§ни.
       Допускається за дорученням органу з сертифікаці§ продукці§ або організаці§, що виконує його функці§, здійснення атестаці§ виробництва продукці§ органом з сертифікаці§ систем якості, при цьому вся відповідальність за обґрунтованість видачі сертифіката відповідності на продукцію, що випускається атестованим виробництвом, залишається за органом з сертифікаці§ продукці§ або за організацією, що виконує його функці§.
       Атестація виробництва проводиться за ініціативою підприємства, що виготовляє продукцію, або на вимогу органу з сертифікаці§ продукці§.
       Атестація виробництва здійснюється з метою оцінки технічних можливостей під­приємства, що виготовляє продукцію (далі - підприємство), забезпечення стабільного ви­пуску продукці§, яка відповідає вимогам нормативних документів, що на не§ поширюється.
       Атестація виробництва повинна передбачати отримання кількісно§ оцінки стабіль­ності відтворення показників продукці§. Для показників, що підтверджуються сертифі­кацією, повинна також передбачатися видача рекомендацій щодо оптимальності кількості зразків (проб, вибірок), що випробовуються з метою сертифікаці§, способів та правил §х відбору, а також правил і порядку проведення технічного нагляду за вироб­ництвом сертифіковано§ продукці§.
       Загальні вимоги до документаці§ виробництва,
       що атестується
       Підприємство, що має намір атестувати виробництво продукці§ в Системі, по­винно мати повний комплект технічно§ документаці§ на продукцію та §§ виробництво (зо­крема нормативну документацію, конструкторську документацію, або документацію, що визначає склад продукці§, технологічну документацію). Склад технічно§ документаці§ виз­начається особливостями продукці§ та технологією виробництва. Підприємство до почат­ку атестаці§ повинно мати документи підприємства, в яких наводяться відомості щодо:
      -- організаці§ контролю якості;
      -- організаці§ контролю за випуском продукці§;
      -- структури відповідальності виробничого персоналу перед вищим рівнем керів­ництва за якість виготовлення продукці§ та виконання робіт;
      -- системи контролю якості під час технологічного процесу, зокрема контролю матеріалів і комплектуючих виробів;
      -- системи контролю за внесенням змін до технічно§ документаці§;
      -- засобів вимірювань, контролю та випробувального обладнання, що викорис­товується під час виробництва продукці§;
      -- про системи повірки засобів вимірювань, контролю та випробуваль­ного обладнання;
      -- порядку формування та позначення партій продукці§, що випускається, по­рядку формування та позначення вибірок з них для випробувань та контролю;
      -- порядку реєстраці§ результатів контролю та випробувань, складання, затвер­дження та зберігання протоколів випробувань;
      -- порядку, що забезпечує випуск тільки тих партій продукці§, які відповідають вимогам нормативно-технічно§ документаці§.
       Підприємство повинно до проведення атестаці§ розробити інструкці§ з атестаці§ технічних можливостей. Вимоги щодо побудови, викладення та оформлення інструкцій наведені в ДСТУ 3414-96.
       Загальні вимоги до атестованого виробництва та організаці§
       контролю за виготовленням та випуском продукці§
       Підприємство, що намірене атестувати виробництво в Системі, повинно при­значити Головного контролера та його заступника. Заступник виконує обов'язки Голов­ного контролера в разі його відсутності.
       Головний контролер повинен гарантувати, що вимоги, які висунуті органом сер­тифікаці§ продукці§, розуміються правильно і виконуються в разі представлення виготов­лено§ продукці§ на сертифікацію. Представлення виготовлено§ продукці§ на сертифікацію санкціонується лише Головним контролером або його заступником.
       Головний контролер повинен підтверджувати представникам органу, що здійснює технічний нагляд, достатність заходів щодо контролю якості. Головний контролер по­винен бути кваліфікованим фахівцем у технічному та адміністративному відношенні, щоб здійснювати відповідний до вимог технічного нагляду контроль за випуском сертифіковано§ продукці§. Зв'язок підприємства з органом, який виконує технічний нагляд, здійснюється через Головного контролера.
       Головний контролер повинен мати достатні повноваження та матеріальне забез­печення для виконання ефективного контролю якості вихідно§ сировини. Матеріалів та комплектуючих виробів, що надходять, контролю якості під час виготовлення та конт­ролю продукці§, що сертифікується.
       Головний контролер повинен бути незалежним від керівництва, що безпосеред­ньо відповідає за виготовлення продукці§. Наказом по підприємству йому повинні бути надані такі основні повноваження:
      -- право вимагати усунення відхилень від встановлених вимог до пред'явлення виготовлено§ продукці§ на сертифікацію;
      -- право вимагати внесення змін до технічно§ документаці§ та договорів на постачання відповідно до вимог органу з сертифікаці§ продукці§;
      -- право відміняти подання на сертифікацію виготовлено§ продукці§, яка не відповідає вимогам, встановленим органом сертифікаці§, або на яку не поширюються вимоги програм сертифікаці§;
      -- застосовувати на підприємстві останні документи органу з сертифікаці§ продукці§, які встановлюють вимоги до продукці§, що сертифікується;
      -- визначити відповідальність сертифікаці§ встановленим вимогам до часу відвантаження ціє§ продукці§;
       Головний контролер здійснює такі основні функці§:
       - підтримує зв'язок з органом, що здійснює технічний нагляд:
       несе персональну відповідальність за якість продукці§, що постачається з сертифікатом відповідності;
      -- забезпечує реєстрацію результатів контролю, вимірювань та випробувань продукці§, що сертифікується, які проведені підприємством, і надає §х в розпорядження органу, який здійснює технічний нагляд;
      -- несе відповідальність за обґрунтованість використання знаку або сертифіката відповідності під час постачання парті§ продукці§;
      -- затверджує протоколи випробувань випущених партій сертифіковано§ продукці§;
      -- несе відповідальність за проведення повторного контролю під час постачання сертифіковано§ продукці§ з затримкою.
       Головний контролер підзвітний керівництву вищого рівня підприємства. Періодич­ні випробування продукці§, що сертифікується, повинні проводитись підприємством через проміжки часу, які встановлені органом з сертифікаці§ продукці§, на зразках (вибір­ках), які відібрані від виробничих партій, що вже витримали випробування, передбачені для виробничих партій.
      -- позначення кожного випробування;
      -- заяву про правильність відомостей протоколу, засвідчену Головним контролером.
       Сертифікаційний протокол випробувань випущених партій повинен вміщати ре­зультати випробувань на надійність за час заявленого терміну служби за показниками, що встановлені в нормативному документі, у вигляді загально§ кількості випробувальних зразків та кількості виявлених дефектів. В разі необхідності наводять первісні, проміжні та кінцеві значення характеристик.
       Сертифікаційний протокол випробувань випущених партій не повинен вміщати ре­зультати випробувань виробничих партій, що забраковані під час випуску з виробництва.
       Результати випробувань, які заносяться до сертифікаційного протоколу випробу­вань випущених партій, повинні накопичуватися в підприємстві протягом терміну, вста­новленого органом з сертифікаці§ продукці§, і надаватися йому з цією періодичністю.
       Відомості сертифікаційного протоколу випробувань випущених партій є власністю підприємства і не можуть розголошуватись без його дозволу.
       У протоколах за результатами випробувань на підприємстві повинні зазначатись відмови, які виявлені під час будь-яких випробувань на відповідність. Ці протоколи по­трібно зберігати на підприємстві у порядку і надсилати до органу, що здійснює техніч­ний нагляд.
       Порядок здійснення робіт з атестаці§ виробництва
       Порядок здійснення робіт з атестаці§ виробництва в загальному випадку передба­чає виконання таких етапів:
      -- подання заявки (якщо атестація запроваджується за ініціативою підприємства);
      -- попереднє оцінювання;
      -- складання програми та методики атестаці§;
      -- перевірка виробництва і атестація його технічних можливостей;
      -- технічний нагляд за атестованим виробництвом.
       Подання заявки
       У випадку, коли атестація виробництва запроваджується за ініціативою підпри­ємства, то складають заявку за формою, наведеною в додатку 16, яку направляє до органу з сертифікаці§ продукці§ разом з двома примірниками інструкці§ з атестаці§ технічних можливостей та відомостями про виробництво відповідно до додатка 17. Якщо атестація виробництва запроваджується за вимогою органу з сертифікаці§ продукці§, то два примірники інструкці§ з атестаці§ технічних можливостей та відомостей про вироб­ництво надаються органу сертифікаці§ на його запит.
       Попередня оцінка
       Попередня оцінка виконується комісією експертів органів з сертифікаці§ продукці§ в погоджені строки. Склад комісі§ експертів затверджується керівником органом з сер­тифікаці§ продукці§.
       Попередня оцінка містить:
      -- експертизу вихідних матеріалів, наданих підприємством;
      -- складання висновку щодо готовності підприємства до запровадження атес­таці§ виробництва.
       Експертиза вихідних матеріалів повинна передбачати:
      -- перевірку відповідності показників і характеристик продукці§, установлених технічною документацією, до вимог стандартів та інших нормативних документів, що поширюються на продукцію та технологічні процеси §§ виготовлення;
      -- оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених техно­логічною документацією, для забезпечення певності в відповідності продукці§, яка випус­кається, вимогам стандартів, що на не§ розповсюджуються:
      -- перевірку відповідності переліку показників технологічних можливостей вироб­ництва, що атестується, до переліку показників і характеристик продукці§, що випускається;
      -- оцінку повноти програми випробування для підтвердження технічних мож­ливостей виробництва, що атестується;
      -- оцінку правильності вибору головних етапів технологічного процесу;
      -- оцінку слушності методів випробувань для підтвердження технічних можли­востей виробництва, що атестується;
      -- наявність системи контролю якості виготовлення під час технологічного про­цесу, зокрема контроль матеріалів та комплектуючих виробів;
      -- перевірку показників точності засобів вимірювання і контролю, що застосо­вуються, вимога конструкторсько§ і технічно§ документаці§ щодо дозволених відхилень показників і характеристик;
      -- перевірку наявності системи метрологічного забезпечення засобів вимірю­вань, контролю та випробувань, які застосовуються.
       Комісія експертів може в разі необхідності:
      -- здійснювати запит у підприємства інші відомості, якщо вони необхідні для по­передньо§ оцінки;
      -- направляти власного представника для збирання додатково§ інформаці§ без­посередньо на підприємство.
       У випадку, якщо дію атестата зупинено, поновлення ді§ атестата здійснюється за рішенням органу з сертифікаці§ після проведення підприємством заходів коригуючого впливу для усунення причин виявлення невідповідностей.
       Орган з сертифікаці§, який проводить атестацію виробництва, несе відповідаль­ність за забезпечення конфіденційності інформаці§, яку отримують його співробітники під час контактів з підприємством.
       У разі незгоди з зауваженнями та висновками комісі§ експертів за результатами перевірки виробництва, за якими можливо атестувати конкретне виробництво, під­приємство має право в місячний термін направити до ради органу з сертифікаці§ заяву (апеляцію). Залежно від обґрунтованості ціє§ заяви може бути призначена нова пере­вірка виробництва іншим складом експертів. Про своє рішення рада органу сертифікаці§ сповіщає подавача заяви протягом місяця.
       Сертифікація систем якості. Порядок проведення
       Загальні положення
       Сертифікацію систем якості в Системі проводять органи з сертифікаці§ ситеми якості (надалі - органи з сертифікаці§), що акредитовані в Системі на право проведення ціє§ роботи, а в разі §х відсутності - організаці§, яким доручено виконання функцій органу з сертифікаці§ за рішенням Держстандарту Укра§ни.
       Вимоги до органу з сертифікаці§ систем якості встановлені в ДСТУ 3420-96 "Система сертифікаці§ УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікаці§ систем якості та порядок §х акредитаці§".
       Сертифікація систем якості проводиться за ініціативою виробника продукці§ або за рішенням органу з сертифікаці§ продукці§, коли це передбачено схемою (моделлю) сер­тифікаці§, або за вимогою інших незалежних організацій (відомств), яким надані держа­вою повноваження на оцінку системи управління якості продукці§, що постачається.
       Сертифікація систем якості щодо виробника певно§ продукці§ проводиться з ме­тою засвідчення відповідності системи якості вимогам ДСТУ І50 9001-2001 і ДСТУ ІЗО 9004-2001 і забезпечення упевненості в тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, продукція незадовільно§ якості своєчасно виявляється, а виробник вживає заходів щодо запобігання виготов­ленню тако§ продукці§ на постійній основі.
       Під час проведення сертифікаці§ системи якості треба забезпечити конфіден­ційність інформаці§ про результати сертифікаці§, що є комерційною таємницею. Але це не повинно перешкоджати поданню у встановленому порядку інформаці§ про серти­фікацію систем якості.
       Об'єктами оцінок при сертифікаці§ систем якості та технічному нагляду за сертифікованими системами є: діяльність з управління і забезпечення якості відповідно до вимог ДСТУ ІЗО 9001-2001 і ДСТУ ІЗО 9004-2001 та іншо§ додатково§ документаці§ щодо оцінки системи якості; стан виробництва з погляду можливості забезпечення стабільно§ якості продукці§, яка підлягає сертифікаці§; якість продукці§ (на підставі аналізу інформаці§ з різних джерел).
       Одержання виробником сертифіката на систему якості не означає, що відпові­дальність за забезпечення якості відповідно§ продукці§ перекладається з виробника на орган, який проводив сертифікацію.
       Порядок проведення сертифікаці§ систем якості
       Виробник, який претендує на сертифікацію системи якості в Системі, подає до ак­редитованого в Системі органу з сертифікаці§ заявку за формою додатка 19. За від­сутності на час подання заявки акредитованого в Системі органу з сертифікаці§ заявка подається до Держстандарту Укра§ни.
       Коли є декілька органів з сертифікаці§ систем якості, виробник подає заявку в будь-який з них, якщо інше не зазначено органом з сертифікаці§ продукці§.
       Орган з сертифікаці§ систем якості розглядає заявку і надсилає підприємству-заявнику:
      -- опитувальну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості підприємства-заявника (приблизний зміст анкети наведений в додатку 17);
      -- перелік вихідних матеріалів, які має подати підприємство до органу серти­фікаці§ для проведення попередньо§ (заочно§) оцінки системи якості і стану виробництва;
       Підприємство-заявник заповнює опитувальну анкету, готує всі необхідні вихідні матеріали і подає §х до органу з сертифікаці§.
       Сертифікація систем якості складається з таких етапів:
      -- попередня (заочна) оцінка систем якості;
      -- остаточна перевірка і оцінка системи якості;
      -- оформлення результатів перевірки;
      -- технічний нагляд за сертифікованою системою якості протягом терміну ді§ сертифіката.
       Попередня (заочна) оцінка системи якості
       Попередня (заочна) оцінка систем якості здійснюється з метою визначення до­цільності продовження робіт з сертифікаці§ системи якості підприємства, і, в разі вста­новлення тако§ доцільності, розробки програми перевірки.
       Попередня оцінка здійснюється комісією органу з сертифікаці§ проведенням аналізу документів та вихідних матеріалів, одержаних від підприємства як наведено вище. До складу ціє§ комісі§ має бути включений принаймні один аудитор, атестований в Системі.
       Орган з сертифікаці§ призначає головного аудитора, який формує комісію з компетентних спеціалістів для проведення аналізу одержаних матеріалів і підготовки попередніх висновків. Головний аудитор призначається навіть тоді, коли аналіз проводиться однією особою.
       До складу комісі§ не включають співробітників підприємства-заявника, а також представників інших підприємств, зацікавлених в результатах сертифікаці§ системи якості підприємства-заявника.
       Склад комісі§ затверджує керівник органу з сертифікаці§.
       Комісія здійснює аналіз усіх матеріалів, одержаних від підприємства для по­передньо§ (заочно§) оцінки його готовності до сертифікаці§ систем якості.
       У разі необхідності головний аудитор може направити свого представника для неофіційного відвідування підприємства з метою проведення робіт з попередньо§ оцінки системи якості підприємства безпосередньо на місці або затребувати в підприємства додаткові відомості і матеріали для проведення оцінки.
       Паралельно з аналізом матеріалів, одержаних від підприємства-заявника, комісія організує збір та аналіз додаткових відомостей про якість продукці§, стосовно яко§ про­водяться роботи з сертифікаці§ системи якості, від незалежних джерел (дані терито­ріальних органів Держстандарту Укра§ни, товариств споживачів, відомості від окремих споживачів тощо).
       Попередня (заочна) оцінка системи якості завершується підготовкою письмового висновку щодо доцільності (недоцільності) проведення остаточно§ перевірки і оцінки системи якості.
       Висновок готується у двох примірниках: один лишається в органі з сертифікаці§, другий передається підприємству-заявнику.
       У разі позитивного рішення орган з сертифікаці§ направляє заявнику висновок і проект господарського договору на проведення остаточно§ перевірки і оцінки систе­ми якості.
       У разі негативного рішення за результатами оцінки у висновку наводять причини такого рішення та усі значні невідповідності системи якості, що перевіряється, до вимог відповідних нормативних документів.
       Усі невідповідності потрібно усунути до відвідання виробника комісією. Після врахування усіх зауважень комісі§ підприємство може подавати свою систему якості на повторну попередню оцінку.
       Повторну попередню оцінку підприємство оплачує окремо.
       Остаточна перевірка і оцінка системи якості
       Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку або іншою комісією, до складу яко§ обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку.
       До складу комісі§ обов'язково включають експерта з розробки та (або) технологі§ виробництва відповідно§ продукці§.
       Склад комісі§ затверджується керівником органу з сертифікаці§, з ним також знайомлять виробника.
       Виробник може відхилити запропонований склад комісі§, якщо він вважає, що здійснення перевірки цим складом може призвести до конфліктних ситуацій.
       На підставі аналізу матеріалів, що надійшли від підприємства-заявника на етапі попередньо§ оцінки, комісія розробляє програму (план) остаточно§ перевірки системи якості (з урахуванням специфіки підприємства, продукці§, що випускається, вимог спожи­вачів тощо), програму і методики перевірки і оцінки стану виробництва та підготовляє необхідні робочі документи.
       Програма (план) перевірки в загальному випадку має містити: мету і галузь пере­вірки; дату і місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійс­нюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряються; назви елементів системи якості та виробництва, які підлягають перевірці; розподіл обов'язків між комі­сіями щодо перевірки елементів системи якості та стану виробництва; джерела інфор­маці§ про якість продукці§; орієнтовані строки проведення кожного з основних заходів програми; вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформаці§, яка є комерційною таємницею; перелік організацій та осіб, яким подається звіт про перевірку.
       З програмою (планом) треба ознайомити керівника підприємства-заявника до початку остаточно§ перевірки. Спірні питання щодо змісту програми загалом або деяких §§ пунктів мають бути вирішені головним аудитором і уповноваженим представником
       підприємства.
       Програма та методика перевірки і оцінки стану виробництва розробляються з ура­хуванням положень ДСТУ 3414-96.
       Для реалізаці§ програми (плану) перевірки і відображення §§ результатів щодо конкрет­них розділів програми у разі необхідності розробляють форми таких робочих документів:
      -- переліки контрольних запитань, які використовуються для оцінки елементів системи якості;
      -- форми для реєстраці§ спостережень під час перевірки;
      -- форми для документування проміжних даних, які підтверджують виснов­ки аудиторів.
       Робочі документи розробляють аудитори під керівництвом головного аудитора. Робочі документи мають бути такими, щоб не обмежувати проведення додаткових за­ходів з перевірки, необхідність в яких можна виявити на підставі інформаці§, одержано§ під час перевірки.
       Перевірка включає проведення таких процедур:
      -- попередньо§ наради;
      -- обстеження;
      -- заключно§ наради;
      -- підготовку звіту про перевірку.
       Попередню нараду організовують та проводять підприємство і головний експерт. У нараді беруть участь члени комісі§ і персонал підприємства-заявника, який призначено для участі у проведенні перевірки. Під час попередньо§ наради:
      -- рекомендують членів комісі§ керівництву підприємства-замовника;
      -- інформують учасників наради про мету та завдання перевірки, програму, методи і процедури перевірки;
      -- установлюють офіційні способи спілкування між аудиторами та персоналом підприємства;
      -- узгоджують дату проведення заключно§ наради та проміжних нарад (у разі виникнення потреби в §х проведенні);
      -- складають графік перевірки підрозділів та виробництв підприємств;
      -- з'ясовують усі незрозумілі підприємства програми перевірки.
       За результатами попередньо§ наради складається та підписується головним експертом протокол ціє§ наради, а також розподіл обов'язків між аудиторами, який є до­датком до протоколу.
       Під час обстеження збирають потрібні дані про систему якості за допомогою опи­тувань, вивчення документів і здійснення спостережень на ділянках, що перевіряються. Взнаки, які вказують на можливість виникнення невідповідностей, мають фіксуватись і окремо обмежуватись. Усі спостереження, зроблені під час перевірки, потрібно задокументовувати.
       Інформацію, одержану під час обстеження, перевіряють, порівнюючи з інфор­мацією, одержаною з інших джерел.
       Обстеження включає роботи з оцінки стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу та підготовки попередніх висновків для заключно§ наради.
       Оцінка здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукці§ необ­хідного рівня якості продукці§ здійснюється на основі аналізу відповідно§ інформаці§ про якість продукці§ та спостережень за станом виробництва згідно з програмою та мето­дикою, що розроблені комісією для даного підприємства або які діють на підприємстві та узгоджені з органом з сертифікаці§ продукці§ чи систем якості.
       У разі наявності на підприємстві атестованого в установленому порядку вироб­ництва оцінку стану виробництва за рішенням комісі§ можна не проводити.
       Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності (чи невідповідності) елементів системи якості підприємства-заявника до вимог стандарту на систему якості, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск про­дукці§ необхідного рівня якості.
       Аналіз проводиться відповідно до програми і контрольних запитань з перевірки і оцінки систем якості.
       Невідповідності мають бути визначені термінами конкретних вимог нормативних документів, відповідно до яких здійснюється перевірка.
       Результати спостережень мають розглядатись головним експертом разом з уповноваженим представником виробника. Всі спостереження, за результатами яких виявлені невідповідності, мають бути підтверджені виробником.
       На підставі результатів аналізу фактичного матеріалу підготовлюють попередні висновки про відповідність (невідповідність):
       - системи якості загалом вимогам нормативних документів на систему якості;
       - виробництва вимогам стабільного забезпечення потрібного рівня якості продукці§.
    Після обстеження комісія має провести заключну нараду з керівництвом під­приємства та особами, які є відповідальними за об'єкти перевірки.
       Основна мета наради - надати керівництву підприємства зауваження, що скла­дені за результатами перевірки і оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (неможливості) видачі сертифіката відповідності системи якості підприємст­ва вимогам нормативних документів.
       Зауваження подаються головним експертом усно та §х наводять в протоколі залежно від §х вагомості і у формі, що забезпечує підприємству розуміння результатів перевірки.
       0x08 graphic
    Проведення наради оформляється протоколом, який підписують усі члени комісі§. З протоколом знайомляться керівники підприємства, візують його і узгоджують з комісією термін підготовки звіту про перевірку.
       Перший примірник протоколу зберігається в органі з сертифікаці§, що здійснював перевірку, другий - видається підприємству.
       Всі організаці§, де зберігається протокол за результатами перевірки, мають забезпечити нерозголошення конфіденційно§ інформаці§ щодо результатів перевірки.
       Звіт про перевірку підготовляє комісія під керівництвом головного аудитора. При цьому кожний аудитор подає звіт про стан тих елементів системи якості підприємства, які він перевіряв. Звіт підписують усі члени комісі§.
       Головний аудитор затверджує звіт і відповідає за його достовірність та повноту.
       Звіт має містити:
      -- загальні відомості про підприємство-заявника (назву, адресу, банківські рекві­зити) та про орган з сертифікаці§ (назву, адресу, банківські реквізити, реєстраційний но­мер атестата акредитаці§ органу);
      -- відомості про підстави для проведення перевірки, мету, завдання та масш­таби перевірки, про експертів;
      -- перелік основних документів, на відповідність яким здійснена перевірка;
      -- відомості про програму перевірки;
      -- результати попередньо§ оцінки та висновок за ними;
      -- характеристику фактичного стану об'єктів перевірки;
      -- зауваження щодо невідповідностей;'
      -- висновки комісі§ щодо відповідності (невідповідності) системи якості вимогам нормативних документів;
      -- вказівку щодо конфіденційності інформаці§, яку використано у звіті;
      -- висновок про можливість (неможливість) видачі сертифіката;
       - відомості про організаці§ та осіб, яким надається звіт.
       Термін підготовки звіту - протягом місяця після заключно§ наради.
       Орган з сертифікаці§ передає заявнику два примірники звіту. Заявник сам вирішує, кому надіслати звіт.
       Оформлення результатів перевірки
       Внаслідок перевірки і оцінки системи якості можливі такі основні висновки:
       - система повністю відповідає нормативним документам на системи якості, на
    відповідність яким здійснювалась перевірка (варіант 1);
      
      -- система загалом відповідає нормативним документам на системи якості, на відповідність яким здійснювалась перевірка, але виявлено деякі незначні невідповідності стосовно окремих елементів системи, які можна усунути досить швидко (в термін до шести місяців) (варіант 2);
      -- система має серйозні невідповідності, які можна усунути лише внаслідок доробки протягом досить тривалого часу (варіант 3).
       У разі позитивного висновку комісі§ орган з сертифікаці§ оформлює сертифікат установленого зразка, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-заявнику та в копі§ надсилає органу з сертифікаці§ продукці§ (форму сертифіката відповідності наведено в додатку 20)
       Реєстрація сертифікатів відповідності здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 3415-96.
       Термін ді§ сертифіката визначає орган з сертифікаці§, але він не може пе­ревищувати три роки.
       У разі варіанта 2, якщо підприємство в термін, установлений органом з серти­фікаці§, усуне зауваження і звернеться з повторною заявкою на сертифікацію, робота з сертифікаці§ може здійснюватися за повною або спрощеною схемами, коли перевіряють лише ті елементи якості, стосовно яких були зроблені зауваження. У разі позитивного рішення за результатами ціє§ роботи виробнику видається сертифікат.
       У разі варіанта 3 оцінка системи якості підприємства здійснюється повторно в обсязі всіх робіт та етапів, установлених цим розділом, за повною схемою.
       Продовження терміну ді§ сертифіката на систему якості
       Виробник, який має чинний сертифікат на свою систему якості, може звернутися до органу з сертифікаці§ з проханням про продовження терміну його ді§.
       Порядок продовження терміну ді§ сертифіката на систему якості визначає орган з сертифікаці§ в кожному конкретному випадку.
       Орган з сертифікаці§ на свій розсуд приймає рішення про можливість проведення переоцінки або про необхідність подання виробником ново§ заявки.
       Визнання сертифікатів на системи якості,
       що видані органами з сертифікаці§ інших держав (міжнародних систем)
       Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами з сертифікаці§ інших дер­жав (міжнародних систем), на системи якості щодо продукці§, яка виготовлена в Укра§ні чи імпортується в Укра§ну, приймає орган з сертифікаці§ систем якості згідно з по­ложенням ДСТУ 3417-96.
       2.4.5. Технічний нагляд за сертифікованими системами якості
       Технічний нагляд за сертифікованими системами якості підприємств протягом усього строку ді§ сертифіката здійснює орган з сертифікаці§.
       За пропозицією органу з сертифікаці§ до технічного нагляду на підставі відпо­відних угод мають залучатись територіальні центри стандартизаці§ та метрологі§ Держ­стандарту Укра§ни.
       Обсяг, порядок та періодичність нагляду встановлюється органом з сертифікаці§ під час проведення сертифікаці§ системи якості.
       За результатами технічного нагляду орган з сертифікаці§ може припинити або скасувати дію сертифіката у випадках:
      -- виявлення невідповідності системи якості вимогам стандартів на системи якості;
      -- наявності обґрунтованих претензій споживачів дано§ продукці§;
      -- якщо виявлено неправильне використання сертифіката;
      -- якщо виявлено порушення правил або процедур, установлених органом з сертифікаці§.
       Рішення про тимчасове зупинення ді§ сертифіката на систему якості приймається у випадках, якщо протягом установленого терміну, вживаючи коригувальні заходи, пого­джені з органом з сертифікаці§, підприємство може усунути виявлені причини невід­повідності та підтвердити це без повторного проведення технічного нагляду.
       Орган з сертифікаці§ має повідомити підприємство-заявника про тимчасове при­пинення ді§ сертифіката і одночасно вказати умови, за яких можливе зняття тимчасового припинення ді§ сертифіката на систему якості. Крім того, орган з сертифікаці§ готує інформацію про тимчасове припинення ді§ сертифіката і подає §§ для публікаці§ у від­повідному інформаційному виданні.
       У разі виконання підприємством зазначених вище умов у встановлений термін орган з сертифікаці§ відміняє рішення про тимчасове припинення ді§ сертифіката і по­відомляє про це виробника. У протилежному випадку сертифікат анулюється.
       Орган з сертифікаці§ анулює сертифікат відповідності на систему якості у випадках:
      -- якщо результати технічного нагляду свідчать про принципову невідповідність системи якості чинним вимогам;
      -- якщо у разі зміни правил системи сертифікаці§ виробник не може забезпечити відповідності до сво§х вимог;
      -- якщо виробник не виконав фінансові зобов'язання перед органом з сертифікаці§;
      -- наявності офіційного прохання виробника.
       Про факт анулювання сертифіката орган з сертифікаці§ офіційно повідомляє під­приємство-заявника рекомендованим листом або аналогічним повідомленням. Орган з сертифікаці§ подає також інформацію про анулювання сертифіката для публікаці§ у від­повідному інформаційному виданні.
       2.4.6. Внесення змін до системи якості та до правил і порядку оцінки системи
       Виробник зобов'язаний:
       - оперативно інформувати орган з сертифікаці§ про будь-які передбачені зміни
    системи якості або про інші зміни, які можуть негативно вплинути на §§ відповідність
       чинним вимогам;
       - погодитися з рішенням органу з сертифікаці§ про необхідність переоцінити
    системи якості у зв'язку з включенням передбачених змін або здійснення додаткового
       аналізу цих змін.
       Після одержання повідомлення про внесення змін до системи якості орган з сертифікаці§ має оперативно прийняти рішення про необхідність відповідно§ переоцінки системи якості і довести це рішення до виробника.
       У разі необхідності внесення змін до правил та порядку оцінки системи якості ор­ган з сертифікаці§ має:
      -- повідомити зацікавлені підприємства-виробники про необхідні зміни;
      -- визначити реальні терміни, потрібні для внесення відповідних змін до сис­теми якості;
      -- офіційно повідомити усіх виробників про нові вимоги і про необхідність здійс­нення належних заходів щодо §х урахування та про те, що в разі, якщо ці заходи не бу­дуть здійснені в установлений термін, дію сертифіката можна тимчасово призупинити
       або анулювати.
       Виробник не має права на використання сертифіката на систему якості у випадках:
      -- закінчення терміну ді§, тимчасового припинення або анулювання сертифіката;
      -- зміни виробником власно§ системи якості, яка не була прийнята органом з сертифікаці§ і яка може негативно вплинути на результати діяльності з сертифікаці§ сис­теми якості;
      -- внесення органом з сертифікаці§ певних змін до правил системи, які виробник
       не зміг впровадити на своєму підприємстві;
       - виникнення інших обставин, які можуть негативно вплинути на систему якості
       виробника.
       2.4.7. Апеляці§ та коригувальні ді§
       Якщо заявник бажає опротестувати рішення щодо його заявки на сертифікацію системи якості чи про визнання сертифіката, він має подати письмову апеляцію до органу з сертифікаці§ не пізніше місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення.
       Апеляція розглядається апеляційною комісією органу з сертифікаці§ не пізніше місяця після §§ одержання.
       Апеляційна комісія для розгляду апеляці§ повинна мати такі документи:
        -- апеляцію заявника;
        -- листування щодо спірного питання між заявником та органом з сертифікаці§. Документація надається членам апеляційно§ комісі§ органом з сертифікаці§ не
       пізніше як за два тижні до засідання комісі§.
       Заявник має право бути заслуханим на засіданні комісі§. Апеляційна комісія розглядає спірні питання конфіденційно. Під час прийняття рішень мають право бути присутні тільки члени комісі§ в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень:
        -- видати сертифікат;
        -- відмовити у видачі сертифіката;
        -- анулювати виданий сертифікат;
        -- витрати, пов'язані з розглядом апеляці§, несе кожна із сторін.
       У разі незгоди з рішенням апеляційно§ комісі§ заявник має право звернутися до Комісі§ з апеляцій Національного органу з сертифікаці§. При цьому до заяви із спірних питань додаються документи, пов'язані з предметом конфлікту.
       Національний орган з сертифікаці§ встановлює термін визначення спірних питань і, в разі необхідності, призначає повторну перевірку системи якості підприємства-заявника за участю спеціально сформовано§ з цією метою комісі§.
       Підприємство несе відповідальність за визначення і проведення коригувальних дій, необхідних для виправлення невідповідностей чи усунення §хніх причин, а також за офіційне повідомлення органу з сертифікаці§ про передбачені або здійснені коригувальні заходи.
       Коригувальні ді§ і подальші додаткові перевірки мають бути здійснені протягом періоду часу, який погоджено між підприємством та органом з сертифікаці§.
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
      
       77
      
      
      
      
  • Оставить комментарий
  • © Copyright Сиротенко Владимир Васильевич (syrotenko@gmail.com)
  • Обновлено: 30/11/2011. 400k. Статистика.
  • Статья: Обществ.науки
    • Оценка: 6.84*4  Ваша оценка:
    Связаться с программистом сайта.