Бутоном вранішнього холоду 
В осиках сонце розцвіло; 
На сході хмар блискуче золото 
Кришилось снігом, наче скло. 

Пилком легким вкривало сонні ще 
Дерева, трави й чагарі, 
В душі засліплюючи сонмище 
Моїх прудких летючих мрій... 

Хатинка лісова прикрашена 
Іскриться січнем й не згоря - 
Ховає зблиски щастя нашого, 
Щоб усміхалася зоря 

В бутоні холоду досвітнього, 
У тиші чистій, як алмаз, 
Щоб гніву злого й безпросвітного 
В мені не виявилось враз. 

Щоб, світлом крижаним освічена, 
Ти, в зблисках вся, аж золота, 
Відчула: січень ґвалтівниче так 
Тебе цілує у вуста. 

Щоб ласка, сильна і нахраписта, 
З морозно-льодовим вогнем, 
Поставила між нас три крапочки... 
І... щоб забула ти мене! 

25 червня 2015 р. 

 

2015


Алексей Борычев 

Бутоном утреннего холода... 

Бутоном утреннего холода 
В осинах солнце расцвело; 
Востока облачное золото 
Крошилось снегом, как стекло. 

Пыльцой ложилось на дремотные 
Деревья, травы и кусты, 
Слепя воздушные, полётные, 
Во мне живущие, мечты... 

Избушка леса разукрашена 
Огнистой краской января - 
Хранит осколки счастья нашего, 
Чтоб стала радостней заря 

В бутоне холода рассветного, 
В его алмазной тишине, 
Чтоб чувства злого, безответного 
Не обнаружилось во мне. 

Чтоб светом льдистым, ослепительным 
Сквозь блёстки кружев на кустах 
Январь бесстыдно, упоительно 
Поцеловал тебя в уста. 

И чтобы этой лаской точною 
В морозе льдистого огня 
Январь поставил многоточие... 
И... ты б забыла про меня!