Рубаї

Переспіви з Омара Хайяма

*** 
Весь вічний рух у Всесвіті - це ми. 
В очах пізнання є зіниця - ми. 
Неначе перстень, цей яскравий світ, 
Найбільш коштовний в ньому камінь - ми. 

*** 

Тримає землю Бик споконвіків, 
А угорі Тілець всевладно сів. 
Поглянь очима розуму - й побач: 
Між цих биків пасеться гурт ослів. 

*** 

На долю - мачуху лиху - не нарікай, 
А краще в келиху вина втопи відчай, 
Хай виноградна сила нас втішає 
Й напій струмує, як весни ручай. 

*** 

Усе минеться - і чудес не жди, 
Наш дух полишить тіло назавжди, 
А прах із глиною згодиться гончарю - 
Й наллють у глечики нові меди. 

*** 

Багато друзів гуртувать не смій, 
Їх лестощі - отруйливий напій. 
Отож тепер, їй-право, начувайся: 
Комусь довірився - а він же ворог твій. 

*** 

З усіх, хто вирушив в останню путь, 
Нікого не вдалося повернуть. 
Отож в старому караван-сараї 
Чогось-бо на прощання не забудь. 

*** 

Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій, 
Ніж лакуза із блазнем навперебій. 
Краще гризти маслак, ніж впиватись вином 
За столом, де панує владар-багатій. 

*** 

Життя минуло - гріш йому ціна, 
Знікчемнів подих - і самотина 
Питає за відступництво й гріхи, 
За все ганебне: 'В тім твоя вина?' 

*** 

То доля пестить - я немов емір, 
То нидію, обшарпаний, як звір. 
Радій намарне чи спивай журбу, 
Та долі не ставай наперекір. 

*** 

Печалі квіт у серці не плекай, 
Натомість насолодам потурай, 
Вино шануй, бажанням підкорись, 
Бо вже твій день іде за небокрай. 

*** 

Ви, в мудрості явивши щедрий хист, 
До знань нових споруджували міст, 
Однак і вам несила вийти з ночі 
Тих злих казок, яких збагнули зміст. 

*** 

Пощо страждання, сумніви і гнів? 
Щоб назбирати золота-скарбів? 
Допоки подих твій не скрижанів, 
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів. 

*** 

Коли, коханням створений на світ, 
Отримав я любові первоцвіт, 
То вирішив плекати думи серця - 
Й пізнав я духу трепетний політ. 

*** 

У судний день, либонь, не буде зла: 
Якщо твоя душа всякчас жила 
Високим, чистим, добрим і святим, 
Тобі воздасться слава й похвала. 

*** 

Скінчилась книга юності. Як жаль... 
Весна сповита у зими вуаль, 
А птаха радості, що молодістю звалась, 
Назавжди відлетіла в синю даль. 

*** 

Твою ніколи не збагну канву, 
В узори нитку виткавши нову. 
Однак роблю все з трепетом надії, 
Бо в милосерді я твоїм живу. 

*** 

Бажань своїх осилить не зумів, 
Страждав од вчинків, од порожніх слів. 
І навіть, може, ти мені пробачиш, 
Та соромно за все, що я чинив. 

*** 

Щоб ми високі здужали щаблі, 
До знань нас прилучали вчителі. 
Але кінець цій повісті один: 
Прийшли з імли й розтанемо в імлі. 

*** 

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз - 
Помовч, дозволь звершити нам намаз. 
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво - 
Твої поради зовсім не для нас. 

*** 

Живи сто літ чи й сотню не одну, 
Не оминеш сумну трясовину: 
Чи ти емір, чи ринковий бідняк - 
Геть-чисто всім складуть одну ціну. 

*** 

Не знічуйся, як лає падишах, 
Бо все - минуще й перетліє в прах. 
Нехай ця мить у радощах мине - 
І на душі не заклякає страх. 

*** 

Обачним бувши, навіть од забав 
Очікуй підступів і зла не без підстав... 
Не їж халву, що доля підсуває, - 
Твій недруг в ній отруту підмішав. 

*** 

Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо. 
І все, що мовив і почув, - ніщо. 
І те, що світ ти обійшов, - ніщо. 
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо. 

*** 

І трав, і квітів маєво густе, 
Немов вино, п'янить нас, а проте 
Цікаво б знати, хто той квіт побачить, 
Що з твого й мого праху проросте. 

*** 

Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх 
Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх, 
А до судного дня, як колись він настане, 
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх. 

*** 

Гріх і прощення - мов нерозлучні брати, 
Тож дарма од гріха так проймаєшся ти, 
Свою душу й сумління гнітиш до розпуки. 
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить? 

*** 

Біля замку, який підпирав небозвід 
І колись владарів возвеличував рід, 
Я побачив, як горлиця сумно кричала: 
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?" 

*** 

Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи? 
Благочин на показ - це природа пихи. 
І спокути не буде, якщо безгріховний, 
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи. 

*** 

Чи користь є, що ми в цей світ прийшли? 
Чи вслід хтось скаже слово похвали? 
О, як багато люду спопеліло, 
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи. 

*** 

Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж 
У тенета ще більших спокус попадеш". 
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся, 
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?" 

*** 

Якщо славу здобув - ти смішний славолюб. 
А в тіні - підозрілий, немов душогуб. 
Хто б не був, тобі краще нікого не знати - 
І пізнати себе не давай навідруб. 

*** 

Знов квітує весна. Принеси-но вина! 
Що нам самотина? Принеси-но вина! 
Смерть лаштує засаду - всім знана вона. 
Лиш в коханні й вині нас чека таїна. 

*** 

Сотні пасток ти ставиш мені на путі, 
Хоч нікуди не йди і сиди взаперті. 
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш... 
Та чи варто боятись чогось у житті? 

*** 

Слава зробить із тебе пихате цабе, 
А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе. 
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе, 
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе. 

*** 

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні 
І з безвиході вихід вказав в далині, 
У пророцьких писаннях ім'я моє витер 
І змінив своїм таїнством долю мені. 

*** 

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран? 
Ти ж зміняв благочестя на луду й обман 
І під цим небозводом величним та світлим 
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман. 

*** 

Веселись, бо не видно стражданням кінця. 
Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця? 
Ті цеглини, що виліплять з праху твойого, 
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця. 

*** 

Не тремти в павутинні невдач і знегод, 
А нектари спивай із квіток насолод. 
Потурай потаємним жаданням своїм, 
Бо страшенно короткий оцей епізод. 

*** 

Ти спогорда пішов - повернувся повзком. 
Вже й наймення твоє призабули кругом. 
Нігті схожими стали на справжні копита, 
А сідниці твої ознаймились хвостом. 

*** 

Ми під зводом небес мовчазні блукачі, 
Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі, 
Нас, мов бульки вина, із барила життя 
Виночерпій предвічний забрав тисячі. 

*** 

Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак, 
Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак. 
Я - це я. І базікайте, що вам завгодно. 
Я зостанусь Хайямом. Воістину так. 

*** 

Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, - 
Так принадами раю нас ваблять давно. 
Тож зі мною всякчас і кохана, і келих, 
Бо до цього прийти нам дано все одно. 

*** 

Коли втрапиш до мудрого гурту ослів, 
Стати схожим на них постарайся без слів. 
Адже, хто не осел, того ці недотепи 
Звинуватять у тому, що чинить підрив. 

*** 

Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран, 
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман, 
Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі 
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян. 

*** 

Годі ревно молитись. Неси-но вино, 
Добру славу забудь, зажбурни у багно, 
Свою долю однак за поділ не спіймаєш, 
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно. 

*** 

Чашу цю мудреці не втомились хвалить. 
І закохані з нею вщасливлюють мить. 
А гончар незбагненний цю чашу чудову 
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить. 

*** 

З обертання гончарного круга часів 
Щось збагнув тільки той, хто ученість посів, 
Або п'яний, що звичний до обертів світу, 
Заверткого як для нетверезих голів. 

*** 

Пекла й раю немає, о серце моє! 
З небуття не повернешся, серце моє! 
І не треба надіятись, серце моє! 
І не варто боятися, серце моє! 

*** 

За кохання хай лають мене надовкруг. 
Але що мені всі? Ти - кохана і друг! 
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє, 
А ханжі він приносить стражденний недуг. 

*** 

Джерело ми розваги і смутку копна, 
В нас - всевишній живе і живе сатана, 
Бо людина, як світ цей, багатоманітна, 
Ми - провалля і ми ж таки - височина! 

*** 

Не молільником-грішником будь на землі, 
А радіючим грішником будь на землі. 
І оскільки життя наше сплине миттєво, 
Балакучим дотепником будь на землі. 

*** 

П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна. 
П'ю жагуче від досвітку і дотемна. 
Ти, святеннику, втішений тільки собою, 
Я ж себе забуваю, напившись вина. 

*** 

Всі держави скоривши, великі й малі, 
Всі народи знеславивши у кабалі, 
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним - 
Твій набуток дрібний: три аршини землі. 

*** 

Вчений муж, що мудріший самого мулли, 
За обман заслуговує тільки хули. 
Той же, слово у кого міцніше скали, 
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали. 

*** 

Весь оцей небозвід видається мені 
Мов великий ліхтар із вогнем в вишині, 
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена, 
Ми - немовби танцюючі тіні смішні. 

*** 

Крайка синіх небес, яку час обмина, 
Перекинута, буцімто чаша вина. 
Кружеляє по колу, вділяючи віку, 
І тебе не мине, не забуде вона. 

*** 

Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру, 
Здавна добре засвоїв я мудрість стару: 
Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу, 
Тільки кров винограду лікує хандру. 

*** 

Сад, кохана і добре вино про запас - 
Ось мій рай, без яскравих принад і окрас. 
Та й хто зна, яка буде небесна країна? 
Рай земний якнайдовше хай радує нас. 

*** 

Від красуні своєї очей не відводь, 
Сад кохання й розваг дарував вам господь. 
Адже доля безжальна - в потрібну годину, 
Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть. 

*** 

Це біда, якщо пристрасть із серця пішла 
І жадання кохати згоріло дотла. 
День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший, 
Ніж цей день, що його огорнула імла. 

*** 

Передвісник усього на світі - любов, 
Перше слово, що юність промовить, - любов. 
Бідолахо, що тонкощів цього не звідав, 
Знай, що сутність усього живого - любов. 

*** 

Таємницю ввіряю я волі твоїй, 
В ній розгледіти ніжність і смуток зумій: 
Я у прах перейду із любов'ю до тебе 
І постану із праху в любові святій. 

*** 

Я кохаю тебе до напівзабуття, 
Світло зору мого, квіт мого почуття... 
Чи бува над життя щось дорожче на світі? 
Ти для мене дорожча самого життя. 

*** 

Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків, 
Та не лий більш вина і вмовляючих слів, 
Я впивався вином, щоби серце хмеліло, 
А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів. 

*** 

Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти, 
Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти. 
Я повідав би чесно про рани сердечні, 
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти. 

*** 

Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись. 
Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись, 
Не давай опосісти себе безнадії, 
А, покаявшись щиро, таки повернись. 

*** 

Ти, красу увібравши ланів золотих, 
За міхраба гарніша із храму святих, 
Тебе матінка змалечку амброю мила, 
Домішавши до неї кровинок моїх. 

*** 

Чорне пасмо волосся затьмарило світ, 
А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт, 
А твій точений стан я зрівняв з кипарисом. 
Кипарис запишався на тисячу літ. 

*** 

Серцем світла в коханих очах зачерпнем. 
Цього сяйва позбавлений став би сліпцем. 
Ви йому повідомте, що є таке світло, - 
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем. 

*** 

Я все зло моїх днів обійду-обмину, 
Бо кохану я маю - єдину-одну... 
Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий, 
Але ці словеса я, звичайно, збагну! 

*** 

Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти! 
І взірець доброчесності та красоти - це ж бо ти! 
Світ без тебе для серця не вартий нічого. 
Віщий знак, як до мрії дійти, - це ж бо ти! 

*** 

Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд, 
І в людині, і в тварі увічнив свій труд. 
Тож правитель і раб, випивака й тверезий - 
Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний наш Суд. 

*** 

У ваганнях підтримай мене і порадь, 
Сколупни з недолугого слова печать. 
Якщо в силі ослабну і в мові поблякну, 
То мене надихає Твоя благодать. 

*** 

Я пиячив, гуляв - не грішити не міг, 
Хоч страждав, але праглося інших утіх... 
Та відомо: нікчема прийде з покаянням - 
І всевишній відпустить увесь його гріх. 

*** 

Кохання - біда, та біда неспроста - 
з волі Аллаха. 
Навіщо ж ганьбити все те, що зроста - 
з волі Аллаха. 
І зло невідмивне, й свята чистота - 
з волі Аллаха. 
За що ж нам до Суду відкриті врата - 
з волі Аллаха? 

*** 

Дню новий! Піалу дай з іскристим вином, 
Келих доброї слави відкину притьмом... 
Що нам мрія-химера? Я прагну вже зараз 
Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом. 

*** 

Навесні переддосвіта йди до струмка 
Із тією, котра твому серцю близька. 
Трунком ранку впивайся - і серце звільни 
Від примар і всього, чим життя нас ляка. 

*** 

Пелюстками троянда знадливо ряхтить, 
Ця краса в солов'їному співі бринить. 
Не проходь неуважно, - троянда квітує 
Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить. 

*** 

Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад 
Вогнеликими квітами в стишений сад. 
І на подив - прямісінько в келих мені. 
Я тим бризкам іскристим нечувано рад. 

*** 

Хай зціляє вино від сердечних недуг, 
Добрий радник в печалі і в смуткові - друг. 
Ліпше - мрії впідпитку і п'яні омани, 
Ніж журливо-зловісний оцей небокруг. 

*** 

Я в тенета кохання попав залюбки - 
Не від вин захмелів, а від нього ж таки... 
Глузд тверезий покроїв халат благочестя, 
Тільки ж доля порвала його на шматки. 

*** 

Ми забули і клятви, й слова каяття - 
Їх згадати не годен ніхто до пуття. 
Але нас не картай: ми нестямні й сп'янілі 
Не вином, а коханням, жагою життя. 

*** 

Ти - неначе троянда і сонячна рань, 
Ти - порадник, і друг, і повірник жадань. 
Лиш вино, лиш вино пересилити може 
І ядуху печалі, й отруту ридань. 

*** 

В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон, 
Ти цінніше відзнак всіх, скарбів і корон, 
Як же можна, їй-право, ці ліки чудові 
Закупорити корком смішних заборон. 

*** 

І старому, й малому вготовлено час 
Відійти в небуття - так бува раз у раз. 
Що тут вдієш, нам світ цей дають ненадовго, - 
Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після нас. 

*** 

Все на світі хистке - літ на сто чи на мить. 
Ще до того ж багато і ганджу таїть! 
Чи не краще вже сущим вважати незриме, 
А примарним усе, що довкола стоїть? 

*** 

Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін. 
Ти пішла - і мене прирекла на загин. 
Хто в ковчезі сховався, як Ной від потопу, 
Той у вирі кохання вціліє один. 

*** 

Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна, 
Аж до пекла спровадити здатна вона. 
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг 
І яке небеса їм шатро напина. 

*** 

Я дрімав, хтось схилився до вуха мені: 
"Годі спати, не стрінеш удачу вві сні. 
Що валятися - наче на смертному одрі, 
Прийде час - і своє ще відлежиш в труні". 

*** 

У коханої очі, вуста і чоло - 
Зроду-віку ні в кого таких не було... 
Я і слова не вимовлю, скутий жагою, 
А ось поруч цілюще, живе джерело. 

*** 

Відлунає ім'я твоє, ніби зурна. 
Не сумуй, хай утішить горнятко вина, 
І до того, як тіло твоє стане тліном, 
Втіха з милою буде як вічна весна. 

*** 

О всевишній, несила терпіти життя, 
Бо від злиднів та горя нема укриття. 
Ти з буття небуття учиняєш уміло, 
То й мене увільни від такого буття. 

*** 

Де ви ділись, шановані мною дядьки? 
Лиш вино - мій товариш, один на віки. 
Тож тримайся за ручку, підносячи глека, 
Як нікому не треба твій потиск руки. 

*** 

В день, коли загнуздали небес скакуна 
І сузір'ям та зорям дали імена, 
Коли долі людські записали в скрижалі, 
Ми впокорені стали. Не наша вина. 

*** 

Я на схилі років зажадав каяття, 
Та не хочу пощади ані співчуття, 
Бо гріховних спокус і відступництва всього 
Мене вчило дароване звище життя. 

*** 

Торував я до мудрості сотні доріг, 
Міркував про незвідане - й спати не міг. 
Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути? 
Що нічого збагнути я, власне, й не встиг. 

*** 

Світ не знає кінця і початку не зна. 
Нас не стане, зітруться в віках імена. 
Буде сонце вставати і зірка зоріти 
Сотні тисячі літ. Після нас і без нас. 

*** 

В цьому світі, сповитому підлістю й злом, 
Нас життя пригощає отруйним вином. 
Хочу я, щоб отрута не мучила довго - 
Свою чашу одним випиваю ковтком. 

*** 

Світ наш сіті спокус і розбещення сплів, 
А земля - мавзолей і юдоль вічних снів. 
Тут покояться воїни й сонми царів. 
І красуні потрапили до хробаків. 

*** 

Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад. 
Рай земний - весняний наш квітуючий сад. 
Попід райським кущем, біля ніжної діви 
Ти до щастя й блаженства іди навдогад. 

*** 

Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал. 
Що нам смуток, і сварка, й огидний скандал? 
З насолодою пиймо цей вранішній подих 
І хмеліймо, допоки ще повен бокал. 

*** 

Ти до зла не хились, а роби лиш добро! 
Бо не зло тобі друг, а добро, лиш добро. 
Якщо зло і добро тобі в друзі прибились, 
Вибирай однозначно - добро, лиш добро! 

*** 

Тільки сутнє, як варте того, говори, 
Тільки будучи вартим того, говори. 
Двоє вух, та язик тобі даний один - 
Двічі слухай, єдиний лиш раз говори. 

*** 

Марнославцем, для влади придатним, не будь. 
Будь бальзамом. Отруті подібним не будь. 
Якщо прагнеш життя не прожить як нікчема, 
Не збивай на дурне і злостивим не будь. 

*** 

У колисці - дитина, покійник - в труні. 
Ось і все, що про долю відомо мені. 
Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами, 
Все одно до межі добредеш впорожні. 

*** 

Для достойних немає достойних відзнак, 
Я достойному дам свій останній мідяк. 
Хочеш знати, чи пекло існує насправді? 
Суще пекло - це жити в гурті вовкулак. 

*** 

Сотні літ я готовий палати в огні. 
То не пекло, що сниться мені уві сні. 
Я боюся нікчем; розмовляти із ними - 
Ще страшнішим від смерті здається мені. 

*** 

Не годиться вдаватись до лайки й образ, 
А люб'язність тримати лише про запас. 
Не розумно хвалитись нажитим багатством, 
Не годиться знання виставлять напоказ. 

*** 

В цьому світі підступних і підлих людей 
Вуха щільно заткни, рот надійно заклей 
І повіки зажмур, - хоч би трохи подумай 
Про збереження вух, язика і очей. 

*** 

Той блажен, хто в наш час не зробився рабом 
У ганебній гонитві за жирним шматком, 
Хто свій вік не потринькав на піст і моління, 
А втішався життям і втішався вином. 

*** 

Прожену я від себе святош, далебі, 
Скільки будуть сидіти на нашім горбі... 
То заманюють раєм, то пеклом лякають, 
Не спроможні зарадити навіть собі. 

*** 

Прокидайся, красуне, - і пісню заводь, 
Спозаранку в застілля нас кличе Господь, 
Бо за ніч сотні тисяч царів і героїв 
Поміняли на рай свою трепетну плоть. 

*** 

Де спочинок тривожним думкам віднайти? 
Де той шлях, що вінчає кінець суєти? 
О, нехай хоч надія була б: мов стеблина, 
Через тисячу літ з-під землі прорости. 

*** 

Що ти вартий на світі без волі небес? 
Ти помреш - і не станеться жодних чудес. 
Краще жити сьогоднішнім щастям химерним, 
Ніж чекати біди, як зіщулений пес. 

*** 

Поруч мене - красуня, а в серці - весна. 
Вволю хліба Всевишній послав і вина, 
М'яса добрий кавалок і дах від негоди... 
То навіщо нам розкіш, навіщо вона? 

*** 

Я в пригніченні духу. Надії нема. 
Світ до скону триматиме, ніби тюрма. 
Тож наповни-но келих, хай серце відтане, - 
І закови ослабнуть, і зникне пітьма... 

*** 

Покохавши, забув про свою сивину, - 
Демонструю прихильність, неначе вину, 
Всі зароки відкинув заради кохання, 
Навіть розум впокорив, відчувши весну. 

*** 

О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо. 
Власне, й світ піднебесний, по суті, - ніщо. 
Розважайтеся ж, тлінні невільники миті, 
Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо. 

*** 

О, якби я причину життя міг збагнути, 
Я зумів би і нашу кончину збагнути. 
Те, чого не збагнув я, на світі поживши, 
Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути. 

*** 

Не тужи - майбуття не змінить все одно. 
Краще думай про щастя, про дів і вино... 
Каяття мені Бог не дарує ніколи. 
А якщо й подарує - навіщо воно? 

*** 

Гордовитість у серці зника від вина. 
Сутність світу виразна стає і ясна. 
Захмелівши, змінився б і сам сатана 
І Адаму доземно вклонився б притьма. 

*** 

Ми чалму із найтонших шовків продамо 
І корону султана також продамо, 
Навіть чотки, важливий набуток святоші, 
На додачу за чарку вина віддамо. 

*** 

Пий вино, насолода тілесна - у нім. 
Слухай чанг, мелодійність небесна - у нім. 
Поміняй і скорботу, і сум - на гуляння, 
Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім. 

*** 

Скільки тих, хто намарне розтринькують час, 
Скільки тих, хто злобою пригнічують нас, 
Скільки тих, хто ганьбили подобу людини 
В золотому і срібному сяйві прикрас. 

*** 

В житті так мало добрих, світлих днів, 
Втопи в вині знервованість і гнів. 
Творцю однакові і гріх, і послушання, 
Тому живи, не боячись гріхів. 

*** 

Добро і зло воюють, світ в огні. 
А небо що ж? А небо - в стороні. 
Прокляття і розкішні славослів'я 
Незрозумілі там, в височині. 

*** 

Все багатство не в золоті і не в шовках. 
Нас на інше багатство покликав Аллах: 
Залишайся собою за всякої скрути, 
Залишайся царем і в старих лахманах. 

*** 

Світ прекрасний - і що йому ця похвала? 
Його зваба в полон моє серце взяла... 
Як по правді - чудова ця наша обитель, 
Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла. 

*** 

Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай... 
І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай. 
Веселись, все одно тебе завтра забудуть, 
Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай. 

*** 

Дивовижний цей світ із жагою сприймай, 
То Всевишній нам щедро дарує цей рай. 
За бездомність, якою душа оповита, 
Ти словами гіркими мене не картай. 

*** 

Знов напровесні дощ нашу землю омив, 
Знов у серці бентежний, юнацький порив. 
Пий із милою вина в зеленому лузі, 
Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив. 

*** 

Замість вин - мені вкотре холодна вода, 
Замість страв і приправ - лиш якась баланда. 
І при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги... 
Ні, за все це - і спину згинати шкода. 

*** 

Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці. 
Та хіба ж не однакова путь ця в кінці? 
Ти силач чи каліка? Мудрець? Недоріка? 
Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці. 

*** 

Тчу тканину життя, та зривається нить, 
Йду я сонцю навстріч, та тьмяніє блакить. 
Вітер жаром пекельним мене обвіває, 
П'ю вино, але в горлі землею гірчить. 

*** 

Наш творець повсякчасу вдається до див. 
Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнів. 
Ти безгрішний - жбурляє тебе у спокуси. 
А як грішник - хіба в тому він завинив? 

*** 

Від пиятики так я просякну вином, 
Що й з могили нестиме вином, не лайном, 
Тож якщо ти за день не спромігся хильнути, 
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном. 

*** 

Добрів до обрію наш весен караван, 
Та є ще в нас вином налитий жбан. 
Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить 
І стишить болі невигойних ран. 

*** 

Навіть землю напоїш - квітує вона. 
Тільки дурень, їй-право, живе без вина. 
Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш - 
Зразу сутність твою кожен бачить сповна. 

*** 

Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман. 
Я впиваюсь настільки, що знаю свій стан. 
Краще вже перед чаркою гнути коліна, 
Ніж вітально вклонятись тобі, критикан. 

*** 

Пий вино, безтурботна гульба - не порок. 
Ще впаде і недоля на твій жеребок - 
Небеса повернуться примхливо над нами - 
Відберуть навіть хліба останній шматок. 

*** 

Я, нікчема нещасний, піддався гріхам 
І пожертв не збираюсь носити богам, 
Від похмілля у мене в мізках тарарам, 
Вірний келих лікує мене, а не храм. 

*** 

Я полишив пиття. Та немає пуття. 
Від нудьги, мабуть, мову зміню на виття. 
Жодні ліки полегкості в душу не вселять, 
Тільки чара вина - для Хайяма життя. 

*** 

В дім молитви не кличте мене й на поріг, 
Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг? 
Я - немовби повія, що вірить у гріх, 
А до раю не йде, бо не знає доріг. 

*** 

Я, тверезий, шукав і розваг, і вина, 
Та побачив зчорнілу троянду, - вона 
Ледве чутно мені промовляла: "Я гину. 
Я весела й п'янка - а вина це страшна". 

*** 

У житті цім сп'яніння - цінніше за все. 
І коханої слово - цінніше за все. 
Й вільнодумства кипіння - цінніше за все. 
Й заборони забути - цінніше за все. 

*** 

Може здатись, що істина - суща брехня, 
А наука - нездарних голів маячня. 
Та, сп'янівши, у сумніви ти не вдавайся, 
Світлість думки й чуття не втрачай ані дня. 

*** 

Ти небесних світил вираховував рух - 
Я вином частував чарівних щебетух. 
Не турботи дрібні, не посади й відзнаки, 
А кохання й вино - моя суть і мій дух. 

*** 

Серед вчених мужів благородства не бачу. 
Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче, 
Бо твоя голова піде псам на поживу - 
Й за тобою лиш вітер у полі заплаче. 

*** 

Все, що знаєм про світ, - тільки здогад ума. 
Все, що суще, навіки поглине пітьма. 
Бо існує не те, що здається нам сущим, 
Достеменного в світі - по суті - нема. 

*** 

У шаленстві кохання холодним слід бути, 
На сановних бенкетах тверезим слід бути. 
Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі, 
І глухим, і німим, і незрячим слід бути. 

*** 

Щоб долі догодити, ховай хандру і сум, 
Щоб догодити людям, у мову всип ізюм, 
Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі, 
Та підіймала доля мене всякчас на глум. 

*** 

У страждання сповиті усі мої дні, 
Ну, а в тебе вони - у гульні і вині. 
Тільки ж знай, що на долю надія даремна, 
З нею ти - як дитя у хиткому човні. 

*** 

Замість золота й перлів, що тішать усіх, 
Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх. 
Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті - 
Ти й у дранті царем залишитися зміг. 

*** 

Всі пророцтва - полова, брехливі слова? 
Хибні сумніви серце гризуть, як черва. 
Випий чашу - і серце нехай веселиться. 
Та щоб завжди твереза була голова. 

*** 

По життєвій пустині йдемо навмання, 
Тож пиха твоя, смертнику, - це маячня. 
Ти для кожного кроку знаходиш підставу, 
Хоч без волі Творця не минає і дня. 

*** 

Ти одна в моє серце кохання несла, 
Горем серце моє твоя смерть обпекла. 
Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу. 
Що вартують без тебе мирські всі діла? 

*** 

Чи ліпив мене раю, чи пекла владар, 
Цих загадок лантух - не для мене тягар. 
Маю лютню, вино - і мій ангел зі мною, 
А тобі це - надійся - відкриє грабар. 

*** 

Жодній жінці ніколи не лізь під каблук, 
Розлучайся із кожною легко, без мук. 
Бо життя пролітає - й краса швидкоплинна, 
Мов примара, ураз вислизає із рук. 

*** 

Ти для мене була - як зоря золота. 
Ти померла - й обсіла мене самота. 
Тільки разом ми знали, як жити на світі. 
Що без тебе цей світ і його суєта? 

*** 

У неволю кохання - я серце віддам 
І в молитві змалію: кохана - мій храм. 
Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже. 
Бо ж - коханий, і дякуй за те небесам. 

*** 

По розлуці - до тебе лечу з усіх сил, 
Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил. 
Я сліди твої, наче святиню, шукаю, 
Ти яскрава красою, мов сотні світил. 

*** 

Бачив: п'яний дідок перекинувся в рів 
І, блаженно дрімаючи, щось белькотів. 
Я, проходячи мимо, почув кілька слів: 
'Бог прощає своїх легковажних синів'. 

*** 

В каяття мене кличуть похилі роки. 
Лиш тепер від полуди звільнились думки. 
Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався - 
Намагався чинити усе навпаки. 

*** 

Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна 
Затягує підступно мене трясовина. 
Я справді п'яний нині, пробач мені, Аллах, - 
То - від вина кохання. Й ніяк не від вина. 

*** 

Із усього, що Бог мені вибрати дав, 
Взяв я хліба шматок і постелю із трав. 
Для рятунку душі я постив і страждав - 
Хоч злидар, - за візира багатшим я став. 

*** 

Думав, наше життя, то Аллаха вінець, 
Та сказав мені з болем учений-мудрець: 
'Наймудріше, до чого дійшов я: померти 
Ув обіймах коханки. нехай йому грець!' 

*** 

Таємниці буття огортає імла, 
Через те відкриттям ні одна не була. 
Так хотілося морок жаский розігнати... 
Але тануть у нім наші думи й тіла. 

*** 

Чи направду цей світ мав початок-зачин? 
Як творець налаштовував колесо-млин? 
Мудреці міркували про це, мізкували, 
Та пояснень добути не зміг ні один. 

*** 

Я жагою палав і впивався гріхом, 
Я вставав для покути і падав ничком, 
Не спроможний спокусу і хіть подолати. 
Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом? 

*** 

Якщо гріх на мені, то не з власної волі. 
І дорогу долаю не з власної волі, 
В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно 
Все, що визначив Він, а не з власної волі. 

*** 

Суть буття - то горіх не для кепських зубів, 
Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів. 
Краще пий-випивай і тупій непомітно. 
Що те змінить, що неук ученість посів? 

*** 

Справ земних осягаючи втрачену суть, 
Серед люду безумцем і дурнем не будь. 
Мудреці в насолодах тамують тривогу. 
Ти її у замріях сп'яніння забудь. 

*** 

Де він, той, хто вино поміняє на квас? 
І невір'я на віру оберне для нас. 
Чи вдалося комусь відректися від світу? 
Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас? 

*** 

О Всевишній, означив Ти всі мої дні: 
Ті - веселощів повні, а ці ось - сумні, 
Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі - 
І настільки, наскільки дозволиш мені. 

*** 

Дав красуням звабливі обличчя Господь 
І вуста чарівні, й похітливую плоть. 
Як тут можна думок про спокусу зректися? 
Хай би спробував Сам ті принади збороть. 

*** 

Коли люба Тобі й недотепи клятьба, - 
То не можна й мене полюбити хіба? 
Я й півкроку не годен ступити без Тебе, 
Відпусти - не годжусь я Тобі за раба. 

*** 

Я, просяклий вином з голови і до п'ят, 
Звинувачений в тім, що п'яничка й вар'ят. 
Та коли б же гріхи тільки винами пахли, 
Звідусіль би незгірший летів аромат. 

*** 

Твою логіку я зрозуміти не вмів - 
І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів. 
Благородство цькуєш, а підлоту голубиш, 
Потураєш порокам і славиш ослів. 

*** 

Йди з добром до людей - і воздасться тобі. 
Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі. 
Із маленьким муравликом краще зріднися, 
Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі. 

*** 

Захмелілі думки огорта очмана, 
До знетями розчулює чанга струна. 
Є ще досить вина. І наповнили келих, - 
Не мели язиком - не розхлюпуй вина. 

*** 

Час розваг бережи від набридлих турбот, - 
Недоглянутий лан обсідає осот, 
Тож плекай насолоди і втіхи бездумні 
І хмелій від вина та любовних щедрот. 

*** 

Щастя прагне багатий і прагне бідняк. 
Та кмітливець його здобува - не вахлак. 
Ти щоденно за щастя борись відчайдушно - 
Вислиза воно з рук недотеп і зівак. 

*** 

На стежинах кохання не втрать чистоти, 
Бо дороги в прожиті роки не знайти. 
Що журбою ми здатні змінити на світі? 
Порятуймось вином - од життя марноти. 

*** 

Коли примхи і хтивість тобі на умі, 
Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі. 
Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу, 
То невже з перепою сконаєш в корчмі? 

*** 

Не цурайся скарби наживати горбом. 
Навіть впавши з коня, залишайся верхом. 
У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй, 
У багатстві не стань різним модам рабом. 

(Переспівано 190). 


м.Радивилів, Рівненської області.