Рубаї

Переспiви з Омара Хайяма

*** 
Весь вiчний рух у Всесвiтi - це ми. 
В очах пiзнання є зiниця - ми. 
Неначе перстень, цей яскравий свiт, 
Найбiльш коштовний в ньому камiнь - ми. 

*** 

Тримає землю Бик споконвiкiв, 
А угорi Тiлець всевладно сiв. 
Поглянь очима розуму - й побач: 
Мiж цих бикiв пасеться гурт ослiв. 

*** 

На долю - мачуху лиху - не нарiкай, 
А краще в келиху вина втопи вiдчай, 
Хай виноградна сила нас втiшає 
Й напiй струмує, як весни ручай. 

*** 

Усе минеться - i чудес не жди, 
Наш дух полишить тiло назавжди, 
А прах iз глиною згодиться гончарю - 
Й наллють у глечики новi меди. 

*** 

Багато друзiв гуртувать не смiй, 
Їх лестощi - отруйливий напiй. 
Отож тепер, їй-право, начувайся: 
Комусь довiрився - а вiн же ворог твiй. 

*** 

З усiх, хто вирушив в останню путь, 
Нiкого не вдалося повернуть. 
Отож в старому караван-сараї 
Чогось-бо на прощання не забудь. 

*** 

Краще будь ти злидар, зголоднiлий крадiй, 
Нiж лакуза iз блазнем навперебiй. 
Краще гризти маслак, нiж впиватись вином 
За столом, де панує владар-багатiй. 

*** 

Життя минуло - грiш йому цiна, 
Знiкчемнiв подих - i самотина 
Питає за вiдступництво й грiхи, 
За все ганебне: 'В тiм твоя вина?' 

*** 

То доля пестить - я немов емiр, 
То нидiю, обшарпаний, як звiр. 
Радiй намарне чи спивай журбу, 
Та долi не ставай наперекiр. 

*** 

Печалi квiт у серцi не плекай, 
Натомiсть насолодам потурай, 
Вино шануй, бажанням пiдкорись, 
Бо вже твiй день iде за небокрай. 

*** 

Ви, в мудростi явивши щедрий хист, 
До знань нових споруджували мiст, 
Однак i вам несила вийти з ночi 
Тих злих казок, яких збагнули змiст. 

*** 

Пощо страждання, сумнiви i гнiв? 
Щоб назбирати золота-скарбiв? 
Допоки подих твiй не скрижанiв, 
Потрать їх з друзями, не дай на ворогiв. 

*** 

Коли, коханням створений на свiт, 
Отримав я любовi первоцвiт, 
То вирiшив плекати думи серця - 
Й пiзнав я духу трепетний полiт. 

*** 

У судний день, либонь, не буде зла: 
Якщо твоя душа всякчас жила 
Високим, чистим, добрим i святим, 
Тобi воздасться слава й похвала. 

*** 

Скiнчилась книга юностi. Як жаль... 
Весна сповита у зими вуаль, 
А птаха радостi, що молодiстю звалась, 
Назавжди вiдлетiла в синю даль. 

*** 

Твою нiколи не збагну канву, 
В узори нитку виткавши нову. 
Однак роблю все з трепетом надiї, 
Бо в милосердi я твоїм живу. 

*** 

Бажань своїх осилить не зумiв, 
Страждав од вчинкiв, од порожнiх слiв. 
I навiть, може, ти менi пробачиш, 
Та соромно за все, що я чинив. 

*** 

Щоб ми високi здужали щаблi, 
До знань нас прилучали вчителi. 
Але кiнець цiй повiстi один: 
Прийшли з iмли й розтанемо в iмлi. 

*** 

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз - 
Помовч, дозволь звершити нам намаз. 
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво - 
Твої поради зовсiм не для нас. 

*** 

Живи сто лiт чи й сотню не одну, 
Не оминеш сумну трясовину: 
Чи ти емiр, чи ринковий бiдняк - 
Геть-чисто всiм складуть одну цiну. 

*** 

Не знiчуйся, як лає падишах, 
Бо все - минуще й перетлiє в прах. 
Нехай ця мить у радощах мине - 
I на душi не заклякає страх. 

*** 

Обачним бувши, навiть од забав 
Очiкуй пiдступiв i зла не без пiдстав... 
Не їж халву, що доля пiдсуває, - 
Твiй недруг в нiй отруту пiдмiшав. 

*** 

Ти бачив свiт, та все, що вздрiв, - нiщо. 
I все, що мовив i почув, - нiщо. 
I те, що свiт ти обiйшов, - нiщо. 
Якщо лиш дома сновигав, - нiщо. 

*** 

I трав, i квiтiв маєво густе, 
Немов вино, п'янить нас, а проте 
Цiкаво б знати, хто той квiт побачить, 
Що з твого й мого праху проросте. 

*** 

Нумо, випиймо всi! В мить розваг i утiх 
Хай звучать славослiв'я вину й щирий смiх, 
А до судного дня, як колись вiн настане, 
Вiрогiдно, забудуть маленький наш грiх. 

*** 

Грiх i прощення - мов нерозлучнi брати, 
Тож дарма од грiха так проймаєшся ти, 
Свою душу й сумлiння гнiтиш до розпуки. 
Якщо ти не згрiшив - хто й за вiщо простить? 

*** 

Бiля замку, який пiдпирав небозвiд 
I колись владарiв возвеличував рiд, 
Я побачив, як горлиця сумно кричала: 
"Де згубився ваш слiд? Де згубився ваш слiд?" 

*** 

Чом, Хайяме, картаєш себе за грiхи? 
Благочин на показ - це природа пихи. 
I спокути не буде, якщо безгрiховний, 
Тож наповнюй вином спорожнiлi мiхи. 

*** 

Чи користь є, що ми в цей свiт прийшли? 
Чи вслiд хтось скаже слово похвали? 
О, як багато люду спопелiло, 
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи. 

*** 

Шейх блудницi сказав: "Ти сп'янiла й авжеж 
У тенета ще бiльших спокус попадеш". 
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зiзнайся, 
Чи такий ти, якого iз себе вдаєш?" 

*** 

Якщо славу здобув - ти смiшний славолюб. 
А в тiнi - пiдозрiлий, немов душогуб. 
Хто б не був, тобi краще нiкого не знати - 
I пiзнати себе не давай навiдруб. 

*** 

Знов квiтує весна. Принеси-но вина! 
Що нам самотина? Принеси-но вина! 
Смерть лаштує засаду - всiм знана вона. 
Лиш в коханнi й винi нас чека таїна. 

*** 

Сотнi пасток ти ставиш менi на путi, 
Хоч нiкуди не йди i сиди взапертi. 
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш... 
Та чи варто боятись чогось у життi? 

*** 

Слава зробить iз тебе пихате цабе, 
А вiдлюдька в кутку - тiнь пiдозр погребе. 
Хто ти? Хизр чи Iльяс - буде краще для тебе, 
Щоб не знав ти нiкого й не знали тебе. 

*** 

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив цi днi 
I з безвиходi вихiд вказав в далинi, 
У пророцьких писаннях iм'я моє витер 
I змiнив своїм таїнством долю менi. 

*** 

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран? 
Ти ж змiняв благочестя на луду й обман 
I пiд цим небозводом величним та свiтлим 
Лиш ганьбиш непорочне iм'я мусульман. 

*** 

Веселись, бо не видно стражданням кiнця. 
Що ти змiниш, як смуток припнеш до лиця? 
Тi цеглини, що вилiплять з праху твойого, 
Стануть домом, щоб iншим зiгрiти серця. 

*** 

Не тремти в павутиннi невдач i знегод, 
А нектари спивай iз квiток насолод. 
Потурай потаємним жаданням своїм, 
Бо страшенно короткий оцей епiзод. 

*** 

Ти спогорда пiшов - повернувся повзком. 
Вже й наймення твоє призабули кругом. 
Нiгтi схожими стали на справжнi копита, 
А сiдницi твої ознаймились хвостом. 

*** 

Ми пiд зводом небес мовчазнi блукачi, 
Потамуймо, Хайяме, жалi i плачi, 
Нас, мов бульки вина, iз барила життя 
Виночерпiй предвiчний забрав тисячi. 

*** 

Хай сп'янiлим назвуть - я до того мастак, 
Хай верзуть, що фiгляр, баламут i лайдак. 
Я - це я. I базiкайте, що вам завгодно. 
Я зостанусь Хайямом. Воiстину так. 

*** 

Кажуть: гурiї будуть, i мед, i вино, - 
Так принадами раю нас ваблять давно. 
Тож зi мною всякчас i кохана, i келих, 
Бо до цього прийти нам дано все одно. 

*** 

Коли втрапиш до мудрого гурту ослiв, 
Стати схожим на них постарайся без слiв. 
Адже, хто не осел, того цi недотепи 
Звинуватять у тому, що чинить пiдрив. 

*** 

Заповiт мiй - кохання, нiяк не Коран, 
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман, 
Ви знайдете в менi тiльки щоки зблiднiлi 
I сорочку просту - не шовки й не сап'ян. 

*** 

Годi ревно молитись. Неси-но вино, 
Добру славу забудь, зажбурни у багно, 
Свою долю однак за подiл не спiймаєш, 
Хоч красуню, сп'янiвши, торкни за стегно. 

*** 

Чашу цю мудрецi не втомились хвалить. 
I закоханi з нею вщасливлюють мить. 
А гончар незбагненний цю чашу чудову 
Лiпить тiльки для того, щоб знову розбить. 

*** 

З обертання гончарного круга часiв 
Щось збагнув тiльки той, хто ученiсть посiв, 
Або п'яний, що звичний до обертiв свiту, 
Заверткого як для нетверезих голiв. 

*** 

Пекла й раю немає, о серце моє! 
З небуття не повернешся, серце моє! 
I не треба надiятись, серце моє! 
I не варто боятися, серце моє! 

*** 

За кохання хай лають мене надовкруг. 
Але що менi всi? Ти - кохана i друг! 
Чистий трунок кохання лиш мужа зцiляє, 
А ханжi вiн приносить стражденний недуг. 

*** 

Джерело ми розваги i смутку копна, 
В нас - всевишнiй живе i живе сатана, 
Бо людина, як свiт цей, багатоманiтна, 
Ми - провалля i ми ж таки - височина! 

*** 

Не молiльником-грiшником будь на землi, 
А радiючим грiшником будь на землi. 
I оскiльки життя наше сплине миттєво, 
Балакучим дотепником будь на землi. 

*** 

П'ю я в мiру, тож розумом завжди сповна. 
П'ю жагуче вiд досвiтку i дотемна. 
Ти, святеннику, втiшений тiльки собою, 
Я ж себе забуваю, напившись вина. 

*** 

Всi держави скоривши, великi й малi, 
Всi народи знеславивши у кабалi, 
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним - 
Твiй набуток дрiбний: три аршини землi. 

*** 

Вчений муж, що мудрiший самого мулли, 
За обман заслуговує тiльки хули. 
Той же, слово у кого мiцнiше скали, 
Гiдний - бiльш як за мудрiсть - i честi, й хвали. 

*** 

Весь оцей небозвiд видається менi 
Мов великий лiхтар iз вогнем в вишинi, 
Той вогонь - наше сонце, а свiт - нiби сцена, 
Ми - немовби танцюючi тiнi смiшнi. 

*** 

Крайка синiх небес, яку час обмина, 
Перекинута, буцiмто чаша вина. 
Кружеляє по колу, вдiляючи вiку, 
I тебе не мине, не забуде вона. 

*** 

Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру, 
Здавна добре засвоїв я мудрiсть стару: 
Жодний засiб не зцiлить од прикрощiв свiту, 
Тiльки кров винограду лiкує хандру. 

*** 

Сад, кохана i добре вино про запас - 
Ось мiй рай, без яскравих принад i окрас. 
Та й хто зна, яка буде небесна країна? 
Рай земний якнайдовше хай радує нас. 

*** 

Вiд красунi своєї очей не вiдводь, 
Сад кохання й розваг дарував вам господь. 
Адже доля безжальна - в потрiбну годину, 
Мов сорочку, iз тебе зiрве твою плоть. 

*** 

Це бiда, якщо пристрасть iз серця пiшла 
I жадання кохати згорiло дотла. 
День без мрiї про щастя - тьмянiший, сiрiший, 
Нiж цей день, що його огорнула iмла. 

*** 

Передвiсник усього на свiтi - любов, 
Перше слово, що юнiсть промовить, - любов. 
Бiдолахо, що тонкощiв цього не звiдав, 
Знай, що сутнiсть усього живого - любов. 

*** 

Таємницю ввiряю я волi твоїй, 
В нiй розгледiти нiжнiсть i смуток зумiй: 
Я у прах перейду iз любов'ю до тебе 
I постану iз праху в любовi святiй. 

*** 

Я кохаю тебе до напiвзабуття, 
Свiтло зору мого, квiт мого почуття... 
Чи бува над життя щось дорожче на свiтi? 
Ти для мене дорожча самого життя. 

*** 

Ще в кишенях достатньо бряжчить дрiбнякiв, 
Та не лий бiльш вина i вмовляючих слiв, 
Я впивався вином, щоби серце хмелiло, 
А тепер я не п'ю, бо вiд тебе сп'янiв. 

*** 

Як зцiлити недугу, завжди знаєш Ти, 
Якi лiки рятунок несуть, знаєш Ти. 
Я повiдав би чесно про рани сердечнi, 
Але, знавши про все, i про це знаєш Ти. 

*** 

Хто ти - грiшник? брехун? - все одно повернись. 
Чи безбожник, чи iдолiв жрець - повернись, 
Не давай опосiсти себе безнадiї, 
А, покаявшись щиро, таки повернись. 

*** 

Ти, красу увiбравши ланiв золотих, 
За мiхраба гарнiша iз храму святих, 
Тебе матiнка змалечку амброю мила, 
Домiшавши до неї кровинок моїх. 

*** 

Чорне пасмо волосся затьмарило свiт, 
А вуста в тебе нiжнi, як персика цвiт, 
А твiй точений стан я зрiвняв з кипарисом. 
Кипарис запишався на тисячу лiт. 

*** 

Серцем свiтла в коханих очах зачерпнем. 
Цього сяйва позбавлений став би слiпцем. 
Ви йому повiдомте, що є таке свiтло, - 
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем. 

*** 

Я все зло моїх днiв обiйду-обмину, 
Бо кохану я маю - єдину-одну... 
Хоча п'яний - до слiв мудрецiв глухуватий, 
Але цi словеса я, звичайно, збагну! 

*** 

Вiсть Аллаха в наш свiт суєти - це ж бо ти! 
I взiрець доброчесностi та красоти - це ж бо ти! 
Свiт без тебе для серця не вартий нiчого. 
Вiщий знак, як до мрiї дiйти, - це ж бо ти! 

*** 

Ти, хто свiт цей створив, - небувалу з споруд, 
I в людинi, i в тварi увiчнив свiй труд. 
Тож правитель i раб, випивака й тверезий - 
Всi ми - в правдi Твоїй. Ти - єдиний наш Суд. 

*** 

У ваганнях пiдтримай мене i порадь, 
Сколупни з недолугого слова печать. 
Якщо в силi ослабну i в мовi поблякну, 
То мене надихає Твоя благодать. 

*** 

Я пиячив, гуляв - не грiшити не мiг, 
Хоч страждав, але праглося iнших утiх... 
Та вiдомо: нiкчема прийде з покаянням - 
I всевишнiй вiдпустить увесь його грiх. 

*** 

Кохання - бiда, та бiда неспроста - 
з волi Аллаха. 
Навiщо ж ганьбити все те, що зроста - 
з волi Аллаха. 
I зло невiдмивне, й свята чистота - 
з волi Аллаха. 
За що ж нам до Суду вiдкритi врата - 
з волi Аллаха? 

*** 

Дню новий! Пiалу дай з iскристим вином, 
Келих доброї слави вiдкину притьмом... 
Що нам мрiя-химера? Я прагну вже зараз 
Кiс дiвочих, мов струн, доторкатись перстом. 

*** 

Навеснi переддосвiта йди до струмка 
Iз тiєю, котра твому серцю близька. 
Трунком ранку впивайся - i серце звiльни 
Вiд примар i всього, чим життя нас ляка. 

*** 

Пелюстками троянда знадливо ряхтить, 
Ця краса в солов'їному спiвi бринить. 
Не проходь неуважно, - троянда квiтує 
Й нас чарує, на жаль, тiльки мить, тiльки мить. 

*** 

Нiч - i бризки зiрок, що летять невпопад 
Вогнеликими квiтами в стишений сад. 
I на подив - прямiсiнько в келих менi. 
Я тим бризкам iскристим нечувано рад. 

*** 

Хай зцiляє вино вiд сердечних недуг, 
Добрий радник в печалi i в смутковi - друг. 
Лiпше - мрiї впiдпитку i п'янi омани, 
Нiж журливо-зловiсний оцей небокруг. 

*** 

Я в тенета кохання попав залюбки - 
Не вiд вин захмелiв, а вiд нього ж таки... 
Глузд тверезий покроїв халат благочестя, 
Тiльки ж доля порвала його на шматки. 

*** 

Ми забули i клятви, й слова каяття - 
Їх згадати не годен нiхто до пуття. 
Але нас не картай: ми нестямнi й сп'янiлi 
Не вином, а коханням, жагою життя. 

*** 

Ти - неначе троянда i сонячна рань, 
Ти - порадник, i друг, i повiрник жадань. 
Лиш вино, лиш вино пересилити може 
I ядуху печалi, й отруту ридань. 

*** 

В сподiваннях - пiдтримка i в скрутi - заслон, 
Ти цiннiше вiдзнак всiх, скарбiв i корон, 
Як же можна, їй-право, цi лiки чудовi 
Закупорити корком смiшних заборон. 

*** 

I старому, й малому вготовлено час 
Вiдiйти в небуття - так бува раз у раз. 
Що тут вдiєш, нам свiт цей дають ненадовго, - 
Й нас не стане, i тих, хто прийдуть пiсля нас. 

*** 

Все на свiтi хистке - лiт на сто чи на мить. 
Ще до того ж багато i ганджу таїть! 
Чи не краще вже сущим вважати незриме, 
А примарним усе, що довкола стоїть? 

*** 

Вуст твоїх незрiвнянний, жаданий кармiн. 
Ти пiшла - i мене прирекла на загин. 
Хто в ковчезi сховався, як Ной вiд потопу, 
Той у вирi кохання вцiлiє один. 

*** 

Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна, 
Аж до пекла спровадити здатна вона. 
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг 
I яке небеса їм шатро напина. 

*** 

Я дрiмав, хтось схилився до вуха менi: 
"Годi спати, не стрiнеш удачу ввi снi. 
Що валятися - наче на смертному одрi, 
Прийде час - i своє ще вiдлежиш в трунi". 

*** 

У коханої очi, вуста i чоло - 
Зроду-вiку нi в кого таких не було... 
Я i слова не вимовлю, скутий жагою, 
А ось поруч цiлюще, живе джерело. 

*** 

Вiдлунає iм'я твоє, нiби зурна. 
Не сумуй, хай утiшить горнятко вина, 
I до того, як тiло твоє стане тлiном, 
Втiха з милою буде як вiчна весна. 

*** 

О всевишнiй, несила терпiти життя, 
Бо вiд злиднiв та горя нема укриття. 
Ти з буття небуття учиняєш умiло, 
То й мене увiльни вiд такого буття. 

*** 

Де ви дiлись, шанованi мною дядьки? 
Лиш вино - мiй товариш, один на вiки. 
Тож тримайся за ручку, пiдносячи глека, 
Як нiкому не треба твiй потиск руки. 

*** 

В день, коли загнуздали небес скакуна 
I сузiр'ям та зорям дали iмена, 
Коли долi людськi записали в скрижалi, 
Ми впокоренi стали. Не наша вина. 

*** 

Я на схилi рокiв зажадав каяття, 
Та не хочу пощади анi спiвчуття, 
Бо грiховних спокус i вiдступництва всього 
Мене вчило дароване звище життя. 

*** 

Торував я до мудростi сотнi дорiг, 
Мiркував про незвiдане - й спати не мiг. 
Сiмдесят я прожив. I що встигнув збагнути? 
Що нiчого збагнути я, власне, й не встиг. 

*** 

Свiт не знає кiнця i початку не зна. 
Нас не стане, зiтруться в вiках iмена. 
Буде сонце вставати i зiрка зорiти 
Сотнi тисячi лiт. Пiсля нас i без нас. 

*** 

В цьому свiтi, сповитому пiдлiстю й злом, 
Нас життя пригощає отруйним вином. 
Хочу я, щоб отрута не мучила довго - 
Свою чашу одним випиваю ковтком. 

*** 

Свiт наш сiтi спокус i розбещення сплiв, 
А земля - мавзолей i юдоль вiчних снiв. 
Тут покояться воїни й сонми царiв. 
I красунi потрапили до хробакiв. 

*** 

Скiльки в свiтiт чудес, скiльки всюди принад. 
Рай земний - весняний наш квiтуючий сад. 
Попiд райським кущем, бiля нiжної дiви 
Ти до щастя й блаженства iди навдогад. 

*** 

Встаньмо вдосвiта, ранок дарує свiй шал. 
Що нам смуток, i сварка, й огидний скандал? 
З насолодою пиймо цей вранiшнiй подих 
I хмелiймо, допоки ще повен бокал. 

*** 

Ти до зла не хились, а роби лиш добро! 
Бо не зло тобi друг, а добро, лиш добро. 
Якщо зло i добро тобi в друзi прибились, 
Вибирай однозначно - добро, лиш добро! 

*** 

Тiльки сутнє, як варте того, говори, 
Тiльки будучи вартим того, говори. 
Двоє вух, та язик тобi даний один - 
Двiчi слухай, єдиний лиш раз говори. 

*** 

Марнославцем, для влади придатним, не будь. 
Будь бальзамом. Отрутi подiбним не будь. 
Якщо прагнеш життя не прожить як нiкчема, 
Не збивай на дурне i злостивим не будь. 

*** 

У колисцi - дитина, покiйник - в трунi. 
Ось i все, що про долю вiдомо менi. 
Скiльки вiз не наповнюй пожитком-скарбами, 
Все одно до межi добредеш впорожнi. 

*** 

Для достойних немає достойних вiдзнак, 
Я достойному дам свiй останнiй мiдяк. 
Хочеш знати, чи пекло iснує насправдi? 
Суще пекло - це жити в гуртi вовкулак. 

*** 

Сотнi лiт я готовий палати в огнi. 
То не пекло, що сниться менi увi снi. 
Я боюся нiкчем; розмовляти iз ними - 
Ще страшнiшим вiд смертi здається менi. 

*** 

Не годиться вдаватись до лайки й образ, 
А люб'язнiсть тримати лише про запас. 
Не розумно хвалитись нажитим багатством, 
Не годиться знання виставлять напоказ. 

*** 

В цьому свiтi пiдступних i пiдлих людей 
Вуха щiльно заткни, рот надiйно заклей 
I повiки зажмур, - хоч би трохи подумай 
Про збереження вух, язика i очей. 

*** 

Той блажен, хто в наш час не зробився рабом 
У ганебнiй гонитвi за жирним шматком, 
Хто свiй вiк не потринькав на пiст i молiння, 
А втiшався життям i втiшався вином. 

*** 

Прожену я вiд себе святош, далебi, 
Скiльки будуть сидiти на нашiм горбi... 
То заманюють раєм, то пеклом лякають, 
Не спроможнi зарадити навiть собi. 

*** 

Прокидайся, красуне, - i пiсню заводь, 
Спозаранку в застiлля нас кличе Господь, 
Бо за нiч сотнi тисяч царiв i героїв 
Помiняли на рай свою трепетну плоть. 

*** 

Де спочинок тривожним думкам вiднайти? 
Де той шлях, що вiнчає кiнець суєти? 
О, нехай хоч надiя була б: мов стеблина, 
Через тисячу лiт з-пiд землi прорости. 

*** 

Що ти вартий на свiтi без волi небес? 
Ти помреш - i не станеться жодних чудес. 
Краще жити сьогоднiшнiм щастям химерним, 
Нiж чекати бiди, як зiщулений пес. 

*** 

Поруч мене - красуня, а в серцi - весна. 
Вволю хлiба Всевишнiй послав i вина, 
М'яса добрий кавалок i дах вiд негоди... 
То навiщо нам розкiш, навiщо вона? 

*** 

Я в пригнiченнi духу. Надiї нема. 
Свiт до скону триматиме, нiби тюрма. 
Тож наповни-но келих, хай серце вiдтане, - 
I закови ослабнуть, i зникне пiтьма... 

*** 

Покохавши, забув про свою сивину, - 
Демонструю прихильнiсть, неначе вину, 
Всi зароки вiдкинув заради кохання, 
Навiть розум впокорив, вiдчувши весну. 

*** 

О нiкчеми! Наш образ тiлесний - нiщо. 
Власне, й свiт пiднебесний, по сутi, - нiщо. 
Розважайтеся ж, тлiннi невiльники митi, 
Бо вона не воскресне, - вона - це нiщо. 

*** 

О, якби я причину життя мiг збагнути, 
Я зумiв би i нашу кончину збагнути. 
Те, чого не збагнув я, на свiтi поживши, 
Не надiюсь, зi свiту пiшовши, збагнути. 

*** 

Не тужи - майбуття не змiнить все одно. 
Краще думай про щастя, про дiв i вино... 
Каяття менi Бог не дарує нiколи. 
А якщо й подарує - навiщо воно? 

*** 

Гордовитiсть у серцi зника вiд вина. 
Сутнiсть свiту виразна стає i ясна. 
Захмелiвши, змiнився б i сам сатана 
I Адаму доземно вклонився б притьма. 

*** 

Ми чалму iз найтонших шовкiв продамо 
I корону султана також продамо, 
Навiть чотки, важливий набуток святошi, 
На додачу за чарку вина вiддамо. 

*** 

Пий вино, насолода тiлесна - у нiм. 
Слухай чанг, мелодiйнiсть небесна - у нiм. 
Помiняй i скорботу, i сум - на гуляння, 
Бо мета, що найбiльш доброчесна, - у нiм. 

*** 

Скiльки тих, хто намарне розтринькують час, 
Скiльки тих, хто злобою пригнiчують нас, 
Скiльки тих, хто ганьбили подобу людини 
В золотому i срiбному сяйвi прикрас. 

*** 

В життi так мало добрих, свiтлих днiв, 
Втопи в винi знервованiсть i гнiв. 
Творцю однаковi i грiх, i послушання, 
Тому живи, не боячись грiхiв. 

*** 

Добро i зло воюють, свiт в огнi. 
А небо що ж? А небо - в сторонi. 
Прокляття i розкiшнi славослiв'я 
Незрозумiлi там, в височинi. 

*** 

Все багатство не в золотi i не в шовках. 
Нас на iнше багатство покликав Аллах: 
Залишайся собою за всякої скрути, 
Залишайся царем i в старих лахманах. 

*** 

Свiт прекрасний - i що йому ця похвала? 
Його зваба в полон моє серце взяла... 
Як по правдi - чудова ця наша обитель, 
Тiльки жаль, що багато в нiй пiдлостi й зла. 

*** 

Квiти в лузi зачахнуть, що вдiєш? Гай-гай... 
I струмок врештi-решт обмiлiє, гай-гай. 
Веселись, все одно тебе завтра забудуть, 
Прах розвiють вiтри-вiтрюгани, гай-гай. 

*** 

Дивовижний цей свiт iз жагою сприймай, 
То Всевишнiй нам щедро дарує цей рай. 
За бездомнiсть, якою душа оповита, 
Ти словами гiркими мене не картай. 

*** 

Знов напровеснi дощ нашу землю омив, 
Знов у серцi бентежний, юнацький порив. 
Пий iз милою вина в зеленому лузi, 
Розбуди у землi всiх, хто досi тут жив. 

*** 

Замiсть вин - менi вкотре холодна вода, 
Замiсть страв i приправ - лиш якась баланда. 
I при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги... 
Нi, за все це - i спину згинати шкода. 

*** 

Що ж, ти збився зi шляху i йдеш навманцi. 
Та хiба ж не однакова путь ця в кiнцi? 
Ти силач чи калiка? Мудрець? Недорiка? 
Не тужи - в цьому свiтi ми всi не жильцi. 

*** 

Тчу тканину життя, та зривається нить, 
Йду я сонцю навстрiч, та тьмянiє блакить. 
Вiтер жаром пекельним мене обвiває, 
П'ю вино, але в горлi землею гiрчить. 

*** 

Наш творець повсякчасу вдається до див. 
Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнiв. 
Ти безгрiшний - жбурляє тебе у спокуси. 
А як грiшник - хiба в тому вiн завинив? 

*** 

Вiд пиятики так я просякну вином, 
Що й з могили нестиме вином, не лайном, 
Тож якщо ти за день не спромiгся хильнути, 
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном. 

*** 

Добрiв до обрiю наш весен караван, 
Та є ще в нас вином налитий жбан. 
Сказав же мудрий: лиш вино iзцiлить 
I стишить болi невигойних ран. 

*** 

Навiть землю напоїш - квiтує вона. 
Тiльки дурень, їй-право, живе без вина. 
Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш - 
Зразу сутнiсть твою кожен бачить сповна. 

*** 

Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман. 
Я впиваюсь настiльки, що знаю свiй стан. 
Краще вже перед чаркою гнути колiна, 
Нiж вiтально вклонятись тобi, критикан. 

*** 

Пий вино, безтурботна гульба - не порок. 
Ще впаде i недоля на твiй жеребок - 
Небеса повернуться примхливо над нами - 
Вiдберуть навiть хлiба останнiй шматок. 

*** 

Я, нiкчема нещасний, пiддався грiхам 
I пожертв не збираюсь носити богам, 
Вiд похмiлля у мене в мiзках тарарам, 
Вiрний келих лiкує мене, а не храм. 

*** 

Я полишив пиття. Та немає пуття. 
Вiд нудьги, мабуть, мову змiню на виття. 
Жоднi лiки полегкостi в душу не вселять, 
Тiльки чара вина - для Хайяма життя. 

*** 

В дiм молитви не кличте мене й на порiг, 
Я - в грiхах. Чи не бог менi в цьому помiг? 
Я - немовби повiя, що вiрить у грiх, 
А до раю не йде, бо не знає дорiг. 

*** 

Я, тверезий, шукав i розваг, i вина, 
Та побачив зчорнiлу троянду, - вона 
Ледве чутно менi промовляла: "Я гину. 
Я весела й п'янка - а вина це страшна". 

*** 

У життi цiм сп'янiння - цiннiше за все. 
I коханої слово - цiннiше за все. 
Й вiльнодумства кипiння - цiннiше за все. 
Й заборони забути - цiннiше за все. 

*** 

Може здатись, що iстина - суща брехня, 
А наука - нездарних голiв маячня. 
Та, сп'янiвши, у сумнiви ти не вдавайся, 
Свiтлiсть думки й чуття не втрачай анi дня. 

*** 

Ти небесних свiтил вираховував рух - 
Я вином частував чарiвних щебетух. 
Не турботи дрiбнi, не посади й вiдзнаки, 
А кохання й вино - моя суть i мiй дух. 

*** 

Серед вчених мужiв благородства не бачу. 
Та не здумай комусь ти вiдкритись, бiдаче, 
Бо твоя голова пiде псам на поживу - 
Й за тобою лиш вiтер у полi заплаче. 

*** 

Все, що знаєм про свiт, - тiльки здогад ума. 
Все, що суще, навiки поглине пiтьма. 
Бо iснує не те, що здається нам сущим, 
Достеменного в свiтi - по сутi - нема. 

*** 

У шаленствi кохання холодним слiд бути, 
На сановних бенкетах тверезим слiд бути. 
Щоб i вуха, i очi, й язик були цiлi, 
I глухим, i нiмим, i незрячим слiд бути. 

*** 

Щоб долi догодити, ховай хандру i сум, 
Щоб догодити людям, у мову всип iзюм, 
Лукавство й хитрощi я часто брав у друзi, 
Та пiдiймала доля мене всякчас на глум. 

*** 

У страждання сповитi усi мої днi, 
Ну, а в тебе вони - у гульнi i винi. 
Тiльки ж знай, що на долю надiя даремна, 
З нею ти - як дитя у хиткому човнi. 

*** 

Замiсть золота й перлiв, що тiшать усiх, 
Ми вбрання собi iнше знайдемо для втiх. 
Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмiттi - 
Ти й у дрантi царем залишитися змiг. 

*** 

Всi пророцтва - полова, брехливi слова? 
Хибнi сумнiви серце гризуть, як черва. 
Випий чашу - i серце нехай веселиться. 
Та щоб завжди твереза була голова. 

*** 

По життєвiй пустинi йдемо навмання, 
Тож пиха твоя, смертнику, - це маячня. 
Ти для кожного кроку знаходиш пiдставу, 
Хоч без волi Творця не минає i дня. 

*** 

Ти одна в моє серце кохання несла, 
Горем серце моє твоя смерть обпекла. 
Лиш з тобою терпiв я всi прикрощi свiту. 
Що вартують без тебе мирськi всi дiла? 

*** 

Чи лiпив мене раю, чи пекла владар, 
Цих загадок лантух - не для мене тягар. 
Маю лютню, вино - i мiй ангел зi мною, 
А тобi це - надiйся - вiдкриє грабар. 

*** 

Жоднiй жiнцi нiколи не лiзь пiд каблук, 
Розлучайся iз кожною легко, без мук. 
Бо життя пролiтає - й краса швидкоплинна, 
Мов примара, ураз вислизає iз рук. 

*** 

Ти для мене була - як зоря золота. 
Ти померла - й обсiла мене самота. 
Тiльки разом ми знали, як жити на свiтi. 
Що без тебе цей свiт i його суєта? 

*** 

У неволю кохання - я серце вiддам 
I в молитвi змалiю: кохана - мiй храм. 
Ти за примхи дiвочi не гнiвайся дуже. 
Бо ж - коханий, i дякуй за те небесам. 

*** 

По розлуцi - до тебе лечу з усiх сил, 
Тiльки б вiтер нещадний не збив моїх крил. 
Я слiди твої, наче святиню, шукаю, 
Ти яскрава красою, мов сотнi свiтил. 

*** 

Бачив: п'яний дiдок перекинувся в рiв 
I, блаженно дрiмаючи, щось белькотiв. 
Я, проходячи мимо, почув кiлька слiв: 
'Бог прощає своїх легковажних синiв'. 

*** 

В каяття мене кличуть похилi роки. 
Лиш тепер вiд полуди звiльнились думки. 
Я, нiкчема, до Божих велiнь не вслухався - 
Намагався чинити усе навпаки. 

*** 

Чесноти занедбав я. Вiд ранку й дотемна 
Затягує пiдступно мене трясовина. 
Я справдi п'яний нинi, пробач менi, Аллах, - 
То - вiд вина кохання. Й нiяк не вiд вина. 

*** 

Iз усього, що Бог менi вибрати дав, 
Взяв я хлiба шматок i постелю iз трав. 
Для рятунку душi я постив i страждав - 
Хоч злидар, - за вiзира багатшим я став. 

*** 

Думав, наше життя, то Аллаха вiнець, 
Та сказав менi з болем учений-мудрець: 
'Наймудрiше, до чого дiйшов я: померти 
Ув обiймах коханки. нехай йому грець!' 

*** 

Таємницi буття огортає iмла, 
Через те вiдкриттям нi одна не була. 
Так хотiлося морок жаский розiгнати... 
Але тануть у нiм нашi думи й тiла. 

*** 

Чи направду цей свiт мав початок-зачин? 
Як творець налаштовував колесо-млин? 
Мудрецi мiркували про це, мiзкували, 
Та пояснень добути не змiг нi один. 

*** 

Я жагою палав i впивався грiхом, 
Я вставав для покути i падав ничком, 
Не спроможний спокусу i хiть подолати. 
Чом ведеш ти, Всевишнiй, грiховним шляхом? 

*** 

Якщо грiх на менi, то не з власної волi. 
I дорогу долаю не з власної волi, 
В напiвтемрявi йду я, здiйсняючи ревно 
Все, що визначив Вiн, а не з власної волi. 

*** 

Суть буття - то горiх не для кепських зубiв, 
Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотiв. 
Краще пий-випивай i тупiй непомiтно. 
Що те змiнить, що неук ученiсть посiв? 

*** 

Справ земних осягаючи втрачену суть, 
Серед люду безумцем i дурнем не будь. 
Мудрецi в насолодах тамують тривогу. 
Ти її у замрiях сп'янiння забудь. 

*** 

Де вiн, той, хто вино помiняє на квас? 
I невiр'я на вiру оберне для нас. 
Чи вдалося комусь вiдректися вiд свiту? 
Де ж вiн, той, хто лиш iстину бачить всякчас? 

*** 

О Всевишнiй, означив Ти всi мої днi: 
Тi - веселощiв повнi, а цi ось - сумнi, 
Та й грiшу я з Твоєї всевишньої волi - 
I настiльки, наскiльки дозволиш менi. 

*** 

Дав красуням звабливi обличчя Господь 
I вуста чарiвнi, й похiтливую плоть. 
Як тут можна думок про спокусу зректися? 
Хай би спробував Сам тi принади збороть. 

*** 

Коли люба Тобi й недотепи клятьба, - 
То не можна й мене полюбити хiба? 
Я й пiвкроку не годен ступити без Тебе, 
Вiдпусти - не годжусь я Тобi за раба. 

*** 

Я, просяклий вином з голови i до п'ят, 
Звинувачений в тiм, що п'яничка й вар'ят. 
Та коли б же грiхи тiльки винами пахли, 
Звiдусiль би незгiрший летiв аромат. 

*** 

Твою логiку я зрозумiти не вмiв - 
I свавiлля Твоє, i розгнузданий гнiв. 
Благородство цькуєш, а пiдлоту голубиш, 
Потураєш порокам i славиш ослiв. 

*** 

Йди з добром до людей - i воздасться тобi. 
Скромним будь - i не згубишся ти у юрбi. 
Iз маленьким муравликом краще зрiднися, 
Анiж з тим, хто в гординi погруз i чваньбi. 

*** 

Захмелiлi думки огорта очмана, 
До знетями розчулює чанга струна. 
Є ще досить вина. I наповнили келих, - 
Не мели язиком - не розхлюпуй вина. 

*** 

Час розваг бережи вiд набридлих турбот, - 
Недоглянутий лан обсiдає осот, 
Тож плекай насолоди i втiхи бездумнi 
I хмелiй вiд вина та любовних щедрот. 

*** 

Щастя прагне багатий i прагне бiдняк. 
Та кмiтливець його здобува - не вахлак. 
Ти щоденно за щастя борись вiдчайдушно - 
Вислиза воно з рук недотеп i зiвак. 

*** 

На стежинах кохання не втрать чистоти, 
Бо дороги в прожитi роки не знайти. 
Що журбою ми здатнi змiнити на свiтi? 
Порятуймось вином - од життя марноти. 

*** 

Коли примхи i хтивiсть тобi на умi, 
Ти бредеш манiвцями у глупiй пiтьмi. 
Ти ж явився в цей свiт як людина, їй-богу, 
То невже з перепою сконаєш в корчмi? 

*** 

Не цурайся скарби наживати горбом. 
Навiть впавши з коня, залишайся верхом. 
У бiдняцькiм лахмiттi ти гiднiсть не страчуй, 
У багатствi не стань рiзним модам рабом. 

(Переспiвано 190). 


м.Радивилiв, Рiвненської областi.