Лекцiя 1.

Лекцiя 2.

Лекцiя 3.

Лекцiя 4.

ФАКТОРИ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

ПЛАН
1. Сировинний
2. Паливно-енергетичний
3. Водний
4. Робочо§ сили
5. Споживчий
6. Транспортний
7. Науково-технiчного прогресу
8. Ринково§ кон'юнктури
9. Економiко-географiчного положення
10. Екологiчний

У теорi§ розмiщення продуктивних сил фактор розмiщення є одним з центральних понять. Навiть можна сказати, що будь-який аналiз розмiщення виробництва або населення - це, насамперед, факторний аналiз. Лише уважно вивчивши фактори розмiщення, можна робити обґрунтованi висновки про його ефективнiсть. Попри важливiсть поняття "фактор розмiщення", однозначного трактування цього термiна нема. Саме слово "фактор" (вiд латинського factor - той, хто робить; виробник) означає причину, рушiй якогось процесу або явища. Але стосовно розмiщення продуктивних сил це не повнiстю розкриває змiст поняття.
У першому наближеннi можна вважати факторами деякi умови, що впливають на розмiщення продуктивних сил. Проте передумови розмiщення також є певними умовами, одначе передумови й фактори - не одне й те саме. Якщо передумови - це загальнi умови, що визначають можливiсть або неможливiсть розмiщення виробництва й населення хоча б на мiнiмально ефективному рiвнi, то фактори - це конкретнi умови, що визначають ступiнь ефективного розмiщення.
Передумови й фактори не завжди розмежовуються. Наприклад, для галузей сiльського господарства провiдну роль вiдiграють природнi передумови, якi репрезентують комплекс природних умов. Водночас окремi елементи цього комплексу - якiсть ґрунтiв, режим зволоження, кiлькiсть сонячно§ радiацi§ - є факторами розмiщення окремих галузей сiльського господарства.
Можна розглядати фактор як певне спiввiдношення мiж об'єктом розмiщення й територiєю, на якiй вiн розмiщується. У такому випадку факторами розмiщення можна назвати усю сукупнiсть аргументiв, стосовно яких роль функцi§ вiдiграє вибiр мiсця розмiщення об'єкта. Отже, у формулi у=f(x) фактори позначаються через x, а територiя - через y.
Якщо змiнюється склад факторiв, повинне змiнюватись i мiсце, придатне для розмiщення об'єкта. Насправдi кожна територiя (реґiон) характеризується набором факторiв, що визначають §§ придатнiсть для розмiщення конкретного виробництва. У дiйсностi нема такого об'єкта, розмiщення якого залежало б лише вiд одного фактора. Тiльки сукупнiсть кiлькох (iнодi навiть десяткiв) факторiв визначає ефективнiсть розмiщення.
Один з засновникiв теорi§ факторного аналiзу А. Вебер назвав три найважливiших фактори: праця, сировина й транспорт. Згодом кiлькiсть факторiв, що використовуються в економiчному аналiзi, значно збiльшилась. Їх можна об'єднати у групи, якi справляють найбiльший вплив на розмiщення виробництва: сировинна, трудова (фактор трудових ресурсiв), транспортна, споживча, енергетична, водна, ринково§ кон'юнктури, науково-технiчного прогресу, економiко-географiчно§ ситуацi§, екологiчна. Дiя цих факторiв є наслiдком §хнього взаємозв'язку та взаємовпливу. Часто дiя одного фактора пiдсилюється впливом iншого. Так, транспортнi витрати iстотно впливають на розмiщення матерiаломiсткого виробництва, достоту "прив'язуючи" пiдприємства до джерел сировини. Розгляньмо вплив окремих факторiв на розмiщення виробництва.

1. Сировинний фактор
Його часто-густо називають фактором матерiаломiсткостi, хоча сировина й матерiали - не одне й те саме. Але у практичному аналiзi витрати на сировину й матерiали об'єднують; у такому випадку кажуть про матерiаломiсткiсть виробництва. Це чималi витрати й у бiльшостi галузей промисловостi складають понад половину всiх вкладень.
Звичайно ступiнь матерiаломiсткостi визначається вiд ношенням витрат на сировину до обсягу вироблено§ продукцi§. Водночас обидвi величини можна виражати як у грошових, так i в натуральних показниках. Наочнiшим є метод зiставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихiдно§ сировини й готово§ продукцi§. Якщо вiдношення сировини до готово§ продукцi§ лише трохи перевищує одиницю, то виробництво нематерiаломiстке; якщо ж кратнiсть становить два й бiльше, то матерiаломiсткiсть вважається високою .
Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готово§ продукцi§, звичайно, треба розташовувати поблизу сировинно§ бази, щоб не робити завеликих вiдрахувань на транспорт. Найчастiше (але не завжди) перевезення готово§ продукцi§ до споживача коштує менше, нiж перевезення сировини. Чим вища матерiаломiсткiсть виробництва, тим бiльша його орiєнтацiя на сировину. Деякi види виробництва через специфiку технологi§ можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина: гiрничодобувна, лiсопильна промисловостi, виробництво калiйних добрив. У деяких випадках розмiщення виробництва поблизу сировини цiлком очевидне, хоча теоретично припустиме i в iнших мiсцях, як-от виробництво соди. Для одержання однiє§ тонни соди треба 1,7 т кухонно§ солi, яка у цьому випадку добувається у виглядi розсолу, цебто §§ об'єм значно збiльшується, i сировина стає практично нетранспортабельна. Виробництво лляних тканин зосереджено в районах виробництва льону, бо сировина (стебло) теж нетранспортабельна.
Деякi стадi§ комплексних галузей вирiзняються високою матерiаломiсткiстю, iншi - середньою або низькою. Наприклад, у кольоровiй металургi§ збагачення сировини - дуже матерiаломiсткий вид виробництва. Адже навiть багатi мiднi руди мiстять металу не бiльше 5%, а руди рiдких металiв - десятi й сотi частки процента. Звичайно, возити на велику вiдстань величезну кiлькiсть гiрсько§ породи безглуздо. Ось чому на мiсцi видобутку руду збагачують i одержують концентрат, який потiм вiдправляється на подальшу переробку. В текстильнiй промисловостi бавовноочиснi й вовномийнi заводи також розташовуються поблизу мiсць виробництва бавовни й вовни, бо пiсля очищення вага сировини набагато знижується.
У чорнiй металургi§ матерiаломiсткою вважається стадiя виробництва чавуну, коли на одну тонну готово§ продукцi§ потрiбно приблизно двi тонни залiзно§ руди, 1,3 тонни коксiвного вугiлля, а також флюсовi вапняки, вогнетривкi глини та iнша сировина. Ось чому заводи повного циклу розташовуються поблизу сировини. При цьому змiна технологi§ процесу впливає на зсуви у розмiщеннi виробництва. Так, на початку XX ст. для виробництва тонни чавуну використовувалось бiльше коксiвного вугiлля, нiж залiзно§ руди. Тому найбiльшi металургiйнi центри тяжiли до вугiльних басейнiв: Донбас в Укра§нi, Рурський басейн у ФРН тощо. А нинi заводи "шукають" руду. Найбiльший металургiйний комбiнат в Укра§нi (i один з найбiльших у Європi) - у Кривому Розi; у США чорна металургiя посунулась, з одного боку, до Великих озер (родовища руди), а з iншого, - до портiв, куди пiдвозять iмпортну руду; в Нiмеччинi великим металургiйним центром стало портове мiсто Гамбург, де використовують iмпортну руду.
У бурякоцукровому виробництвi одержання цукру-сирцю прив'язане до мiсць бурякiвництва, а рафiнадне виробництво - до споживача.
Сировинний фактор є провiдним для таких видiв виробництва, як гiрничодобувна промисловiсть, лiсопильна й целюлозно-паперова промисловiсть, виробництво соди, калiйних добрив, азотних добрив з коксових газiв, збагачення руд кольорових i чорних металiв, виробництво чорново§ мiдi, нiкелю, свинцю, цементна промисловiсть, виробництво металургiйного й гiрничого обладнання, цукру-пiску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовноочисна й вовномийна промисловiсть, ґутництво.
Оскiльки мiнеральнi ресурси жорстко локалiзованi (родовища руд металiв, мiнеральна сировина для хiмiчно§ промисловостi тощо), то розмiщенню матерiаломiсткого виробництва здебiльшого притаманна висока концентрацiя. Так, Донбас i Приднiпров'я мають потужну металургiйну промисловiсть, яка використовує криворiзьку залiзну руду, нiкопольську марганцеву руду й донецьке коксiвне вугiлля. Пiдприємства реґiону - найбiльшi у Європi. Тут розташованi металомiсткi види машинобудування: виробництво металургiйного та гiрничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування. Донецько-Приднiпровський район виробляє чорних металiв i продукцi§ важкого машинобудування бiльше, нiж може спожити Укра§на, а тому значна частина виробiв експортується.
Поряд iз матерiаломiсткими видами виробництва є й такi, для яких сировинний фактор не має iстотного значення, або, принаймнi, роль сировини менш значна порiвняно з iншими компонентами виробництва. Наприклад, електростанцi§ зовсiм не споживають сировини (паливо не вважається для них за сировину) i потребують дуже мало матерiалiв. В електронному машинобудуваннi, приладобудуваннi, оптико-механiчному машинобудуваннi вартiсть сировини у багато разiв менша за вартiсть готово§ продукцi§, i за вагою сировина не перевершує готову продукцiю. Але у цьому випадку зiставляються витраченi кошти. Такi галузi не обов'язково розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу iншого фактора - трудового, який у цьому випадку переважає.
В усьому свiтi триває процес зниження матерiаломiсткостi виробництва, тому вплив сировинного фактора поступово спадає.

2. Паливно-енергетичний фактор
Цей фактор, за характером впливу на розмiщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, як i багато iнших видiв сировини, теж мiнеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергомiсткими. Вони подiляються на електромiсткi й паливомiсткi.
За ступенем енергомiсткостi видiляються високоенергомiсткi види виробництва (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на вироблення продукцi§), середньоенергомiсткi (15-30%) та неенергомiсткi (менше за 15%).
До електромiстких видiв виробництва зараховують виплавляння легких металiв (алюмiнiй, титан, магнiй), електролiтичне виплавляння мiдi, нiкелю, феросплавiв та сталi, виробництво вiскозного шовку, синтетичного каучуку. Такi виробництва повиннi розмiщуватись поблизу великих джерел електроенергi§, - бажано бiля гiдроелектростанцiй, що дають дешеву електроенергiю. Так, найбiльший укра§нський алюмiнiєвий завод розташований у Запорiжжi, бiля Днiпрогес.
У Росi§ однi з найпотужнiших у свiтi гiдроелектростанцi§ Красноярська та Братська у Сибiру дають струм для алюмiнiєвих заводiв. Норвегiя, що практично не має власно§ алюмiнiєво§ сировини, є великим експортером алюмiнiю, бо 80% електроенергi§ кра§ни виробляється на ГЕС. У державах Персько§ затоки (Саудiвська Аравiя, Кувейт, ОАЕ) на базi дешево§ нафти споруджуються тепловi електростанцi§, котрi живлять алюмiнiєвi заводи, - алюмiнiй перетворюється там на експортний товар.
Власне, тепер нема тако§ галузi народного господарства, де не використовувалася б електроенергiя. Проте бiльшiсть споживає §§ вiдносно небагато, а тому вважається неелектромiсткою. Зокрема, до таких галузей зараховується машинобудування, легка й харчова промисловiсть. 
До паливомiстких зараховуються виробництва, що поглинають багато тепла. Сюди вiдноситься виробництво глинозему (напiвфабрикат для одержання алюмiнiю), на одну тонну якого витрачається 3 тонни умовного палива, вiскозного шовку (15 т.у.п.), випiчка хлiба (2 т.у.п.), виплавляння нiкелю (50 т.у.п.), виробництво соди (0,5 т.у.п.), синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла, виплавляння цинку тощо.
Паливомiсткi види виробництва розташовуються поблизу паливних баз. Наприклад, у Костянтинiвцi (Донбас) є великий завод з виробництва цинку. Транспортнi витрати на перевезення руди в цьому випадку меншi, нiж на перевезення палива. Аналогiчний завод, що працює на мiсцевому кузнецькому вугiллi й привезенiй рудi, є у м. Бєлово (Кемеровська область). А от глиноземний завод у Миколаєвi побудований на розхрестi: iмпортнi боксити вивантажуються у порту, куди також пiдвозиться донецьке вугiлля. Оскiльки Микола§в розташований неподалiк вiд Донбасу, такi перевезення виправданi.
Щодо таких паливомiстких видiв виробництва, як содове, випуск синтетичного каучуку, целюлози, то вони тяжiють до сировини, бо для §хнього одержання треба набагато бiльше сировини, нiж палива. Як виняток з цього правила можна назвати завод синтетичного каучуку в Темиртау (Казахстан), який працює на карагандинському вугiллi.
Особливе мiсце серед паливомiстких галузей належить теплоелектростанцiям. Для ДРЕС потужнiстю 3 млн кВт (таку потужнiсть має низка теплоелектростанцiй у Донбасi й Приднiпров'§) треба приблизно 6,5 млн т.у.п: на рiк. Зрозумiло, що ДРЕС, якi обслуговують широке коло споживачiв електроенергi§, повиннi розташовуватись поблизу джерел палива. Оскiльки передавати електроенергiю на великi вiдстанi невигiдно через чималi втрати у мережi, - ДРЕС "притягують" до себе енергомiсткi виробництва. Це можна сказати про великi тепловi електростанцi§ Донецько-Приднiпровського району (Приднiпровська, Слов'янська, Вуглегiрська тощо).
Водночас невеликi теплоелектростанцi§, а також ТЕЦ, якi покликанi постачати електроенергiю й тепло населенню та звичайному (неенергомiсткому) виробництву, розташовуються ближче до споживача.

3. Водний фактор
Вплив цього фактора, як i попереднiх двох, основується на використаннi природних ресурсiв. Як правило, йдеться про прiсну воду, що споживається у процесi виробництва. Вода рiчок та озер, якi використовуються для водного транспорту, хоча i є ресурсом, - звичайно не вважається складовою частиною водного фактора.
У свiтi споживається величезна кiлькiсть прiсно§ води, причому водоспоживання виявляє схильнiсть до зростання. Основна маса води використовується у промисловому й сiльськогосподарському виробництвi, але пропорцi§ споживання у рiзних кра§нах не однаковi. Водоспоживання великою мiрою залежить вiд розвитку зрошування у реґiонi: це найбiльш динамiчна складова у структурi споживання води. Споживання прiсно§ води в Укра§нi стримується §§ обмеженими запасами. На господарчо-питнi потреби у кра§нi витрачається 84 куб.м води у розрахунку на одну людину.
Найбiльш водомiстким видом виробництва є вирощування сiльськогосподарських культур на зрошуваних землях. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис.м3 води, бавовни - 5 тис.м3.
Брак води може перешкоджати розмiщенню виробництва, навiть за iнших сприятливих умов. Так, у Донбасi водний дефiцит стримує розвиток чорно§ металургi§, а також деяких галузей органiчного синтезу. Така сама ситуацiя у Карагандинському районi (Центральний Казахстан), де наявнiсть вугiлля, руд чорних i кольорових металiв не цiлком компенсує брак води. Водночас для виробництва целюлози, вiскозного шовку iснують винятково сприятливi умови у Схiдному Сибiру, де запаси сировини (деревина) поєднуються з дешевою електроенергiєю та достатком води.

4. Фактор робочо§ сили (трудовий)
Його дiя пов'язана з демографiчним потенцiалом кра§ни (реґiону) i залежить вiд чисельностi трудових ресурсiв, §хньо§ квалiфiкацi§, статево-вiково§ структури. Треба зазначити, що з розвитком науково-технiчного прогресу, який супроводжується зростанням наукомiсткостi та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збiльшується.
Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат працi на виробництво одиницi продукцi§. У першому наближеннi це робиться шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собiвартостi продукцi§. Проте такий метод розрахунку працемiсткостi не завжди точний. Багато залежить вiд вартостi вихiдно§ сировини: якщо вона дорога, то в кiнцевiй собiвартостi готово§ продукцi§ §§ питома вага буде велика й понизить через це питому вагу заробiтно§ плати. Сам розмiр заробiтно§ плати теж залежить вiд багатьох обставин, якi не завжди вiдбивають справжнi витрати працi (цiнова полiтика уряду, реґiональнi доплати до зарплати тощо). На питому вагу зарплати у собiвартостi впливає також рiвень механiзацi§ працi.
Точнiшим - хоча не завжди зручним для розрахункiв - є метод натуральних показникiв, - наприклад, витрати людино-годин на одиницю продукцi§. Цей метод звичайно використовується у сiльському господарствi й дає чiтке уявлення про працемiсткiсть окремих видiв виробництва.
Працемiсткiсть можна також визначити через розрахунок маси продукцi§, яка припадає на одного виробничника (у тоннах). Наприклад, на одну людину з промислово-виробничого персоналу (ПВП) у вугiльнiй шахтi припадає 750 т видобутого вугiлля на рiк; у виробництвi соди це число становить 130 т, синтетичного каучуку - 90 т, сталi - 61 т, але у виробництвi холодильного обладнання - лише 6 т, вiскозного шовку - 3 т, трикотажно§ пряжi - 2 т, обчислювально§ технiки - лише 0,6 т. Зрозумiло, що чим менше продукцi§ за вагою припадає на одну людину, тим вища працемiсткiсть. Здебiльшого для визначення працемiсткостi виробництва використовується комбiнований метод, що враховує натуральнi й вартiснi показники.
Найбiльш працемiсткими виявляються такi галузi: електронiка (виробництво ЕОМ, телевiзорiв, радiоприймачiв, побутово§ електронiки), приладобудування, оптико-механiчне, iнструментальне виробництво, автомобiлебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловiсть. Щодо паливно§ промисловостi, то вона не є працемiсткою в економiчному розумiннi: високу питому вагу зарплати у собiвартостi продукцi§ наприкiнцi 80-х рокiв пояснювали невиправдано низькими розцiнками на саму паливну сировину. При цьому треба враховувати, що працемiсткiсть вуглевидобутку набагато вища, нiж нафти й газу.
Працемiсткi види виробництва у промисловостi розмiщуються у мiстах, якi мають вiльнi трудовi ресурси. Це не обов'язково найбiльшi мiста: дуже часто у маленьких i середнiх мiстах є певний контингент незайнятого населення. Нерiдко мiсто, що виросло бiля шахти, змушене мiняти свiй профiль через вичерпання мiнеральних ресурсiв. У такому випадку формується незайняте населення, - подiбнi мiста є i в Донбасi. 
З iншого боку, мiста, що виросли на "суто чоловiчих" виробництвах (шахти, металургiя тощо), мають незайняте жiноче населення (члени сiмей шахтарiв i металургiв). Для рацiонального використання трудових ресурсiв тут доцiльно розмiщувати, наприклад, текстильнi, взуттєвi пiдприємства або електронне виробництво. Скажiмо, в Донецьку, поряд iз видобутком вугiлля, металургiєю, хiмiєю й важким машинобудуванням, створений великий бавовняний комбiнат, який дав роботу жiнкам. В iндустрiальному Луганську побудована взуттєва фабрика.
Працемiсткi види сiльськогосподарського виробництва доцiльно розмiщувати у реґiонах з високою щiльнiстю сiльського населення.
У сучасному свiтi iснує тенденцiя випереджуючого розвитку працемiстких галузей у кра§нах, що розвиваються. У них є надлишок працездатного населення, котрому ще й платити можна небагато. Ось чому ненаукомiсткi види виробництва, якi потребують великих витрат працi (бiльшiсть галузей легко§ промисловостi, побутова електронiка), дедалi бiльше перемiщуються з розвинутих кра§н до таких, що розвиваються.
До фактора "працемiсткостi" наближений фактор наукомiсткостi виробництва. До наукомiстких вiдносяться усi виробництва, якi потребують, по-перше, висококвалiфiкованих працiвникiв, а, по-друге, великих вкладень у науково-дослiдну базу. Мається на увазi виробництво ЕОМ, ракетобудування, лiтако- й автомобiлебудування, виготовлення озброєнь тощо. Такi виробництва треба розмiщувати у великих мiстах, якi мають декiлька (здебiльшого понад десять) науково-дослiдних iнститутiв i вищих навчальних закладiв. В Укра§нi до таких мiст належать Ки§в, Харкiв, Одеса, Донецьк, Днiпропетровськ, Львiв.
Iнколи наукомiстке виробництво разом з науковою базою "виноситься" за межi великого мiста, утворюючи мiста-супутники. Такими є у Росi§ Новосибiрське академмiстечко, Зеленоград. У США спецiалiзованими центрами наукомiстко§ продукцi§ (авiаракетобудування, електронiка) стали Сан-Дiєго й Санта Ана (супутники Лос-Анджелеса), Сан-Хосе (супутник Сан-Франциско). Сьогоднi кожна велика фiрма має власний науково-дослiдний заклад, а транснацiональнi корпорацi§ - цiлi науково-дослiднi центри.

5. Споживчий фактор
Дiя цього фактора виявляється у наближеннi виробництва до мiсць споживання готово§ продукцi§. Подiбне тяжiння виникає у таких випадках:
а) коли готовий продукт не можна перевозити на великi вiдстанi через властивi йому споживчi властивостi (хлiбобулочнi вироби, борошно, такi кондитерськi вироби, як торти. тiстечка, молочнi продукти, а також сiрчана кислота, енергiя ТЕЦ):
б) коли продукт порiвняно дешевий i перевезення на великi вiдстанi може iстотно (часом у кiлька разiв) збiльшити його вартiсть (залiзобетон, цегла та iншi будiвельнi матерiали й конструкцi§);
в) коли масове споживання готово§ продукцi§ локалiзується у певних центрах, наприклад у великих мiстах або агломерацiях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблi, цукор-рафiнад, сталь з металобрухту - "мала металургiя", соняшникова олiя, м'ясо, сiрники, нафтопродукти). До цiє§ ж групи зараховується виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке розмiщується у районах iнтенсивного сiльського господарства, виробництво технологiчного обладнання для галузей важко§ промисловостi, сiльськогосподарськi машини, бо §хнє перевезення коштує дорожче за сировину для §хнього виробництва.
Вiдповiдно до споживчого фактора згаданi види виробництва розмiщуються у мiсцях масового споживання. Щодо цього показове хлiбопекарне виробництво: кожний хлiбозавод обслуговує територiю з порiвняно обмеженим радiусом дi§ - до 10 км. Радiус транспортування свiжого молока становить 25-30 км, тому молочнi господарства розмiщуються у примiськiй зонi тих центрiв, якi вони постачають свiжою продукцiєю (незбиране молоко, сметана, солодкий сир, кефiр, вершки). Якщо ж молочнi ферми вiддаленi вiд мiсць масового споживання, то молоко йде на виробництво сиру й масла - бiльш транспортабельно§ продукцi§.
Для транспортування сiрчано§ кислоти потрiбна особлива мiсткiсть, що подорожчає перевезення. Тому виробництво кислоти доцiльно розмiщувати у мiсцях §§ масового споживання (наприклад, на заводах фосфорних добрив), незалежно вiд того, де розташована сировина. У зв'язку з цим у центрах виробництва суперфосфату (Одеса, Вiнниця, Суми, Костянтинiвка) завжди є виробництво сiрчано§ кислоти.
Радiус подавання тепла вiд теплоцентралей (ТЕЦ) не перевищує 30 км (iнакше тепло розгубиться у мережi), тому ТЕЦ споруджуються лише у великих мiстах i не обслуговують периферiю.
Споживачем сталевого прокату й литва є машинобудування. Тому у великих машинобудiвних центрах створюється металургiя, що працює не на рудi, а на металобрухтi, який у виглядi вiдходiв дають машинобудiвнi заводи. Але це металургiя неповного циклу, переробна, у нiй нема стадi§ одержання чавуну. У Росi§ за цим принципом побудованi заводи у Москвi й Московськiй областi; чимало є аналогiчних заводiв у Японi§, Iталi§, Нiмеччинi. Укра§нський завод "Центролiт" в Одесi обслуговує литвом машинобудiвнi пiдприємства мiста.
До споживача тяжiє виробництво бавовняних, шовкових i вовняних тканин, бо сировину для §хнього одержання транспортувати набагато легше, нiж готову продукцiю. Ще бiльшою мiрою це стосується швацько§ промисловостi.
Масовим споживачем виробiв з пластмас є машинобудування, тому §хнє виробництво зосереджене у великих машинобудiвних центрах.

6. Транспортний фактор
Цей фактор є одним з найважливiших, бо вiн посилює дiю попереднiх факторiв: його складова у структурi витрат нерiдко дуже висока. Залежно вiд розмiрiв транспортних витрат розмiщення виробництва тяжiє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить вiд його вартостi й способу транспортування. Дешевi вантажi (рiзнi будматерiали: пiсок, щебiнь, гравiй, вугiлля, руди чорних i кольорових металiв) перевозити на великi вiдстанi невигiдно, бо транспортнi витрати не лише стають спiвставними з вартiстю продукцi§, але й можуть перевершити §§. Здебiльшого частка транспортних витрат у цих випадках становить 25% i бiльше.
Тим часом у вартостi дорогих вантажiв (цукор, машини, бавовник, вовна, шовк-сирець) частка транспортних витрат не перевищує 0,1-1,5%.
Дешевi вантажi доцiльно вiдправляти тими видами транспорту, якi забезпечують нижчу вартiсть перевезення одиницi вантажу. Це, передусiм, водний i трубопровiдний транспорт. Так, у рiчковому транспортi Укра§ни 83% обсягу перевезень припадає на мiнеральнi будiвельнi матерiали. На цю ж продукцiю в каботажних перевезеннях усерединi кра§ни морським транспортом припадає 56%. Але морськi й рiчковi шляхи не завжди прокладенi там, де це зручно з погляду народного господарства, до того ж рiчки замерзають, тому масовi перевезення вантажiв здiйснюються переважно залiзничним та автомобiльним транспортом. При цьому сипкi мiнеральнi вантажi, лiс, деякi види сiльгосппродукцi§ перевозяться здебiльшого по залiзницi, а компактнi малогабаритнi - автомобiльним транспортом. Виняток становить сiльськогосподарська сировина, яка перевозиться на невеликi вiдстанi автомобiльним транспортом (наприклад, цукровий буряк - до цукроварень, овочi - до консервних заводiв). Нарештi, вантажi далекого слiдування вiдправляються, як правило, залiзницею, а ближнього - автомобiльним транспортом.
В Укра§нi у структурi вантажiв, що перевозяться залiзницею, припадає: на кам'яне вугiлля й кокс - 25%, на руду - 12%, на чорнi метали - 7%, на нафтовi вантажi - 5%.

7. Фактор науково-технiчного прогресу
Змiни у технологi§ та органiзацi§ виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть iстотно вплинути на розмiщення продуктивних сил. На територi§ деяких кра§н i реґiонiв може виникнути виробництво, яке ранiше було тут неефективним. Наприклад, до середини XVIII ст. бавовняна промисловiсть Велико§ Британi§ не могла конкурувати з iндiйською, яка спиралась на власну сировинну базу й вiдносно дешеву робочу силу. Але пiсля винаходу прядивних, а згодом i ткацьких машин виробництво тканин у Великiй Британi§ настiльки подешевшало, що англiйська бавовняна промисловiсть виявилась поза конкуренцiєю майже на пiвтора сторiччя. 
Застосування у чорнiй металургi§ процесу пудлiнґування (переробки чавуну на маловуглецеве тiстоподiбне залiзо на поду так звано§ пудлiнґово§ печi) дало змогу замiсть деревного вугiлля використовувати кам'яне й розташовувати металургiйнi заводи не лише у лiсовiй зонi, але й у районах вуглевидобутку. Це дозволило Англi§, що мала великi поклади вугiлля, але не мала достатньо лiсу, стати на певний час лiдером у виробництвi металiв. Завдяки змiнi технологi§ Донбас з його кам'яним вугiллям обiгнав наприкiнцi XIX сторiччя Урал, де для виробництва чорних металiв використовувалося деревне вугiлля.
До XX сторiччя пiдприємства чорно§ металургi§ орiєнтувались переважно на вугiлля, бо його треба було бiльше, нiж руди на одиницю металу. Так з'явились великi металургiйнi райони: Донбас, Рурський басейн, Пенсiльванiя (США). Але потiм технологiя змiнилась. Руди почали витрачати бiльше, нiж вугiлля, i чорна металургiя почала пересуватися до залiзорудних басейнiв: Криворiжжя, Великi озера (США), а також до припортових мiст Нiмеччини (Гамбург), США (Лос-Анджелес), куди зручно пiдвозити iмпортну руду.
Змiна технологi§ у хiмiчнiй промисловостi також сприяла зсувам у розмiщеннi виробництва. Так, першi пiдприємства з виробництва синтетичного каучуку в Росi§ "прив'язувалися" до картопляних районiв: Ярославль, Єфремов, Воронiж, бо каучук одержували з вiдносно дешевого картопляного спирту. Але згодом його почали виробляти зi ще дешевшо§ сировини - нафти, i тому новi пiдприємства почали розмiщуватись або у районах нафтовидобутку (Тольяттi, Стерлiтамак), або вздовж траси нафтопроводiв (Омськ).
Сучасному етапу науково-технiчно§ революцi§ притаманна тенденцiя до зниження матерiаломiсткостi виробництва. Наслiдком цього є не лише послаблення дi§ фактора матерiаломiсткостi, але й змiни у розмiщеннi виробництва. Особливо помiтна ця тенденцiя у машинобудуваннi. Машини, зокрема верстати й обладнання, стають легшi, а конструкцiя §хня ускладнюється. Внаслiдок цього послаблюється залежнiсть машинобудування вiд розмiщення металургiйних баз, але натомiсть зростає залежнiсть вiд районiв зосередження квалiфiкованих трудових ресурсiв.
Розвиток Укра§ни до свiтового рiвня науково-технiчного прогресу вплине на розмiщення машинобудування. По-перше, iстотно змiниться структура машинобудування Донецько-Приднiпровського району: понизиться частка металомiсткого машинобудування й збiльшиться частка складного машинобудування, що має меншу металомiсткiсть. По-друге, триватиме змiщення галузi до Захiдного району, який має резерви трудових ресурсiв. Це супроводжуватиметься перебудовою металургiйно§ бази Укра§ни: разом зi зниженням виробництва чорних металiв зросте частка легованих сталей, електросталей, економiчних профiлiв прокату, прокату з захисним покриттям тощо.
НТП змiнить спiввiдношення значимостi рiзних видiв металiв для народного господарства. Якщо використання чорних металiв зменшуватиметься, то бiльшiсть кольорових металiв користуватиметься стабiльним або й пiдвищеним попитом. З одного боку, це традицiйнi метали - алюмiнiй, мiдь, свинець, цинк, - якi досить широко використовуються в електротехнiцi, хiмiчнiй промисловостi, будiвництвi, авiабудуваннi, автомобiлебудуваннi; з iншого боку, це рiдкiснi метали, як-от цирконiй, iндiй, талiй, що використовуються в електронiцi, а також легуючi метали - вольфрам, молiбден, тантал, ванадiй. 
Завдяки НТП у хiмiчнiй промисловостi значне зрушення сталося i в розмiщеннi продуктивних сил. Масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних i кольорових металiв, деревини, що змiнило орiєнтацiю на сировиннi бази. Створення синтетичних волокон послабило залежнiсть текстильно§ промисловостi вiд районiв вирощування волокнистих культур i виробництва вовни, але посилило залежнiсть вiд постачання нафти, газу й вугiлля.
НТП на транспортi також змiнив розмiщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт iстотно послабив залежнiсть виробництва вiд енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легко§ промисловостi, сiльського господарства. Трубопровiдний транспорт здешевив перевезення нафти й газу, що уможливило §хнє масове споживання у мiсцях виробництва хiмiчно§ та нафтохiмiчно§ продукцi§. Завдяки цьому велике виробництво азотних добрив удалося розмiстити в Черкасах. Амiакопровiд завдовжки понад тисячу кiлометрiв подає сировину для великого хiмiчного комбiнату в м. Пiвденному пiд Одесою. Мiсцеположення комбiнату зумовлене необхiднiстю iмпортувати напiвфабрикати й експортувати частину готово§ продукцi§ морським транспортом. Аналогiчнi змiни сталися й за кордоном: у Росi§ виробництво синтетичного каучуку розмiстили в Омську; нафтопереробнi заводи розташувалися вздовж трас трубопроводiв у Полоцьку (Бiлорусь), Плоцьку (Польща), Пуертольяно (Iспанiя) далеко вiд джерел нафти.
Включення атомних електростанцiй до енергосистеми також iстотно спрощує проблему транспортування енергоносi§в. Сировина для АЕС настiльки компактна й висококалорiйна, що можна знехтувати будь-якою вiдстанню вiд джерела сировини й будувати електростанцi§ поблизу споживача електроенергi§.
Науково-технiчний прогрес у кожнiй сво§й iсторичнiй фазi виводить наперед тi або iншi галузi економiки. Якщо до середини XIX ст. це були сiльське господарство й текстильна промисловiсть, то згодом прийшла черга на чорну металургiю й транспортне машинобудування. Тепер репрезентують науково-технiчний прогрес енергетика, машинобудування, хiмiчна промисловiсть та електронiка.

8. Фактор ринково§ кон'юнктури
Конкретнi умови вiдтворення товарiв, послуг, робочо§ сили становлять поняття ринково§ кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цiн, цiнних паперiв, розмiрiв виробництва, зайнятостi. Кон'юнктура ринку - конкретнi умови реалiзацi§ суспiльного продукту. Вона здiйснюється у спiввiдношеннях мiж наявними на ринку матерiальними цiнностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицiю, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному разi з'являється необхiднiсть скорочувати виробництво. Кон'юнктура залежить вiд мiсткостi ринку, яка, у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спецiалiзацiєю, рiвнем купiвельно§ спроможностi населення.
Спiввiдношення попиту й пропозицi§, яке лежить в основi кон'юнктури ринку, впливає на структуру й розмiщення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермiновi, вплив незначний або й зовсiм мiзерний, але якщо пiдвищення або пониження попиту на певнi товари має довготермiнову тенденцiю, iстотнi зрушення у розмiщеннi продуктивних сил неминучi.
За приклад може правити кон'юнктура, що складається на свiтовому ринку енергоресурсiв у нашому сторiччi. У першiй третинi сторiччя головним паливним ресурсом було вугiлля - його питома вага у паливному балансi економiчно розвинутих кра§н сягала 75-80%. Вугiльна промисловiсть була тодi потужним районотвiрним фактором (така ситуацiя склалася ще у XIX ст.). На базi вугiлля виникли всесвiтньовiдомi багатогалузевi територiально-виробничi комплекси: Донбас, Рур, Судети, Йоркшир, Пенсiльванiя тощо.
Проте поступово економiчнiшi види палива - нафта й газ - почали витiсняти вугiлля у паливно-енергетичному балансi. Новi нафтохiмiчнi комплекси почали визначати обличчя економiки багатьох кра§н свiту Волго-Уральський та Захiдносибiрський реґiони Росi§, американськi штати Техас i Калiфорнiя, кра§ни Персько§ затоки), приваблюючи до себе капiтали, матерiальнi й трудовi ресурси.
Тим часом у деяких кра§нах економiка традицiйних вугiльних районiв почала занепадати. Вугiлля виявилось неконкурентоспроможним, бо у перерахунку на умовне паливо його вартiсть у 5 разiв перевищує собiвартiсть нафти й у 10 разiв - газу. Багато шахт у Європi та США почали закриватися. Частка вугiлля у свiтовому енергобалансi понизилася до 26%.
Стiйкий попит свiтового ринку на деякi сiльськогосподарськi товари може протягом багатьох рокiв визначати спецiалiзацiю сiльського господарства деяких кра§н i реґiонiв. Так, на початку XIX ст. Єгипет перетворився на бавовносiйну кра§ну через пiдвищений попит на довговолокнистий бавовник. Куба стала свiтовим виробником цукру-сирцю, переважна частина якого експортувалася. Кра§ни Центрально§ Америки перетворились на "банановi республiки", постачаючи за кордон продукцiю тропiчного землеробства. Чай визначає добробут жителiв Шрi-Ланки, арахiс - Сенегалу. Сприятлива кон'юнктура на ринку чаю вже у другiй половинi нашого сторiччя визначила спецiалiзацiю на цiй культурi кра§н Схiдно§ Африки - Кенi§, Уганди й Танзанi§, хоча для мешканцiв цього реґiону чай - незвичний напiй.
Спецiалiзацiя на монокультурi - економiчно ризикована справа, бо через погiршення кон'юнктури кра§на може опинитись у тяжкому станi.
Водночас урахування фактора ринково§ кон'юнктури й гнучка змiна структури господарства дозволяють досягти певного економiчного ефекту. За приклад може правити пiвдень Укра§ни. Зi звiльненням краю вiд панування Османсько§ iмперi§ та з посиленням росiйських впливiв пiвденний степ використовувався переважно для випасу овець: пiвдень Укра§ни почав постачати бараняче сало на ринки Росi§ та свiту. Проте до середини XIX ст. дешевше австралiйське сало почало витiсняти з Європи укра§нську продукцiю. Тодi рiльники пiвдня розорали пасовища й почали вирощувати пшеницю, конкурентоспроможнiсть яко§ на європейському ринку залишалася високою майже до кiнця минулого вiку.
Ринкова кон'юнктура тiсно пов'язана з науково-технiчним прогресом, чутлива до його розвитку. Товари вищо§ якостi, вищого ступеня складностi, що задовольняють новi потреби, мають пiдвищений попит, цiни на них зростають. У тих кра§нах i реґiонах, де своєчасно враховуються тенденцi§ кон'юнктури, економiка витримує темп науково-технiчного прогресу.

9. Фактор економiко-географiчного положення
Розташування кожного об'єкта народного господарства у просторi зумовлене впливом низки причин i закономiрностей. Економiко-географiчним положенням (ЕГП) об'єкта називається сукупнiсть його вiдношень до iнших економiко-географiчних об'єктiв, що лежать поза ним. Таким чином, об'єкт (не обов'язково пiдприємство, - це може бути й мiсто, район тощо) характеризується не лише розташуванням на певнiй територi§, але й системою зв'язкiв (реальних або потенцiйних) з iншими об'єктами.
Залежно вiд економiчно§ природи об'єкта найважливiшими вважаються його вiдношення до джерел природних i трудових ресурсiв, ринкiв збуту продукцi§, а також можливiсть виробничо§ кооперацi§ з iншими об'єктами, транспортна забезпеченiсть, екологiчна ситуацiя. Економiко-географiчне положення - категорiя iсторична. Це означає, що якщо з часом змiниться економiчний простiр довкола об'єкта, то це вiдiб'ється на економiчному потенцiалi самого об'єкта.
Наприклад, перемiщення європейських торговельних шляхiв у XV-XVI ст. з Середземного моря до Атлантичного океану призвело до занепаду квiтучих доти Венецi§, Гену§ та Флоренцi§. Натомiсть почалося економiчне пiднесення спочатку Iспанi§ й Португалi§, а потiм - Нiдерландiв, Францi§, Англi§, пiвнiчнонiмецьких мiст. Вiдомо, що стародавнiй Ки§в став економiчним i полiтичним центром Укра§ни-Руси. Це сталося, по-перше, тому що вiн розташовується на перехрестi водних шляхiв, що утворюються Днiпровською рiчковою системою. По-друге, вiн лежав майже у центрi серед полiтично пов'язаних мiж собою князiвств.
Ще кiлька прикладiв з ближчих до нас часiв. Освоєння територi§ США почалося з реґiону Нова Англiя, який розташований на крайньому пiвнiчному сходi на найменшiй вiдстанi вiд Європи. Протягом деякого часу це був найбiльш процвiтаючий реґiон США, бо саме через нього проходили першi поселенцi й товари. Але з освоєнням глибинних територiй США Нова Англiя опинилась на окра§нi й почала пасти заднiх у розвитку. Натомiсть рiзко активiзувалося Середньоатлантичне узбережжя (з мiстами Фiладельфiя, Нью-Йорк), яке, хоч i розташовувалось трохи далi вiд Європи, мало зручнiше положення стосовно районiв, котрi знову колонiзувалися. Сiнгапур до початку XIX ст. був невеличким поселенням в економiчно малорозвинутому реґiонi й не мав хоч якогось економiчного значення. Але пiсля перетворення його на порт вiн став використовувати вигоди свого географiчного положення на перехрестi найважливiших трансокеанiчних шляхiв. Спочатку вiн спецiалiзувався на послугах (бункерування суден, страхування, посередницька торгiвля), а потiм перетворився на великий промисловий центр, що ефективно використовує мiжнародний подiл працi.
Географiчне розташування об'єкта або територi§ може розглядатись на трьох рiвнях: макро-, мезо- й мiкро-. Макроположення вiдбиває економiчнi вiдносини об'єкта з великими реґiонами або навiть мiждержавний рiвень вiдносин. Укра§на, наприклад, має вигiдне геополiтичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосереднiй близькостi до економiчно розвинутих кра§н, якi можуть бути ринком збуту нашо§ продукцi§ й постачальниками сировини, обладнання й товарiв ширвжитку. Крiм того, наша кра§на має вихiд до моря, що не замерзає. Тим часом є кра§ни, якi не мають виходу до моря i оточенi економiчно слабкорозвинутими кра§нами. До таких вiдносять деякi кра§ни внутрiшнiх реґiонiв Африки. Їхнiй i без того нелегкий економiчний розвиток утруднюється невигiднiстю економiко-географiчного положення.
Мезоположення характеризує об'єкт за вiдношенням до компактно§ та вiдносно невелико§ за розмiром територi§ його оточення. Це може бути положення обласного центру або мiста усерединi якогось реґiону. Територiя, що тяжiє до певного центру на мезорiвнi, називається гiнтерланд (вiд нiмецького Hinterland - кра§на, що перебуває "поза" об'єктом). Найчастiше назва "гiнтерланд" вживається щодо територi§, яка прилягає до портових мiст. Коли у 60-х роках XIX ст. була побудована залiзниця Одеса-Балта, яка дала вихiд подiльському хлiбу на зовнiшнiй ринок, то гiнтерландом Одеси став не лише пiвденно-захiдний "кут" Укра§ни плюс Молдавiя, але й протягом певного часу вся Подiльська губернiя.
На мiкрорiвнi - а подеколи й на макрорiвнi - можна розрахувати зони впливу мiст, цебто визначити радiус територi§ довкола мiста, вплив котро§ вiдчутний тiєю чи iншою мiрою. Є досить проста формула, вiдома як закон взаємодi§ центрiв тяжiння (закон Рейлi):
,
де Аam - сила тяжiння мiста А до точки М; Pa - потенцiал мiста А, що виражається здебiльшого чисельнiстю населення, але часом i iншими показниками (як-от обсяг торгiвлi); Ram - вiдстань А до М.
Проте у точцi М може виявитись вплив не одного, а кiлькох центрiв. Тодi формула Рейлi набуде трохи iншого вигляду:
,
де n - кiлькiсть мiст, що впливають на точку М.
Концепцiя демографiчного потенцiалу, як часом називають закон Рейлi, має практичне застосування: §§ використовують, зокрема, при визначеннi оптимальних мiсць розташування пiдприємств, що виробляють споживчi товари. Тодi Vm позначає розмiри контингенту потенцiйно§ клiєнтури.
Мiкроположення характеризує об'єкт вiдносно невеликого оточення. Це може бути розташування пiдприємства у мiстi, положення сiльськогосподарсько§ ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукцi§ тощо. Мiкроположення важливо враховувати, бо вiд його правильного вибору може iстотно залежати прибуток пiдприємства. Якщо, примiром, кав'ярня розташована у малолюднiй частинi мiста, то кiлькiсть §§ клiєнтiв буде невелика. Але якщо водночас вона розташована i на iнтенсивнiй мiськiй магiстралi, то ситуацiя може змiнитись у кращий бiк. Щоб оптимально розташувати об'єкт у мiстi, треба здiйснити вiдповiднi розрахунки й визначити: вiдстань до центру мiста, залюдненiсть прилегло§ територi§, щiльнiсть транспортно§ мережi, потенцiал робочо§ сили, ступiнь впливу конкурентiв у зонi розмiщення об'єкту.
Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або реґiон одержують певнi економiчнi переваги при оптимальнiй взаємодi§ економiчних зв'язкiв з iншими об'єктами й реґiонами. До того ж чим iнтенсивнiшi зв'язки, тим вищий економiчний потенцiал об'єкта (реґiону). Наприклад, Бельгiя та Нiдерланди й тепер використовують переваги свого географiчного положення у виглядi "перевалювальних баз" на перехрестi океанiчних шляхiв i шляхiв, що провадять углиб Європи. Наближенiсть до таких економiчних велетнiв, як Нiмеччина, Велика Британiя, Францiя, дозволяє §м максимально використовувати переваги мiжнародного територiального подiлу працi.
Вдало розташованi мiста перетворюються на великi транспортнi вузли. Насамперед це стосується портових мiст, де масовi вантажi перевалюються з одного виду транспорту на iнший. Саме фактор ЕГП спричинив зростання й процвiтання таких мiст, як Нью-Йорк, Гамбург, Амстердам, Роттердам. Здебiльшого частину вантажiв, якi проходять через вузловi транспортнi центри, вигiдно переробляти на мiсцi. Так суто транспортний вузол перетворюється на багатофункцiональне мiсто.
Прикладом може бути Одеса, яка у першу чверть свого вiку мала вiдверто торговельний профiль. Проте потреби флоту сприяли побудовi в мiстi канатного заводу. Потiм виявилось вигiдним експортувати не зерно, а борошно, й в Одесi з'явилася мережа великих млинiв. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Подiлля, рафiнувався на одному з найбiльших в Укра§нi заводiв. Водночас на iмпортнiй сировинi в Одесi працювали чайна, тютюнова, джутова фабрики, суперфосфатний завод (до революцi§ працював на пiвнiчноафриканських фосфоритах), корковий завод, маслоробнi заводи (переробляли кокосову копру). Наявнiсть розлогого сiльськогосподарського гiнтерланду стимулювала появу, крiм суперфосфатного заводу, пiдприємства по виготовленню плугiв, консервних заводiв. Так народжувалася промисловiсть одного з найбiльших укра§нських портiв.
З ЕГП пов'язано також створення зон спiльного пiдприємництва, якi найкраще формувати довкола великих портових мiст iз добре розвинутим гiнтерландом (про цi зони докладнiше йтиметься у роздiлi 7).

10. Екологiчний фактор
З розвитком свiтово§ економiки, iз збiльшенням кiлькостi пiдприємств та §х потужностей, iз залученням все бiльших обсягiв природних ресурсiв до виробництва, зростає значення екологiчного фактору в розмiщеннi продуктивних сил. Наприкiнцi 20-го сторiччя деякi вченi, суспiльнi дiячi, полiтики навiть висунули гасло ( так званий "екологiчний iмператив"): "Екологiчна безпека - понад усе!" Це означає, що будь-якi економiчнi вигоди не можуть бути виправданi, якщо §х здобуття супроводжується загрозою для довкiлля.
Отже, iснує певне протирiччя мiж розвитком виробництва i станом навколишнього середовища. Воно може бути роз'язане рiзними засобами. Теоретично зменшення тиску на природу було б досягнуто на шляху iстотного скорочення свiтового виробництва, особливо в галузях важко§ промисловостi, обмеження споживання товарiв не найпершо§ необхiдностi 
( предмети розкошi тощо). Саме цей шлях пропонують члени Римського клубу. Але практична його реалiзацiя сьогоднi мало ймовiрна. Бiльш продуктивним є використання позитивних наслiдкiв науково-технiчного прогресу для подолання екологiчно§ кризи. Це, насамперед, технологiчна реорганiзацiя виробництва та його оптимальне розмiщення.
Спочатку подивимося, в яких напрямках найбiльш небезпечно розвивається екологiчна напруга, пов'язана з господарською дiяльнiстю людини, визначимо "найболючiшi точки". Оскiльки сферою життєдiяльностi людини стала, по сутi, вся географiчна оболонка, то i наслiдки його дiяння вiдчутнi у всiх сферах: атмосферi, лiтосферi, гiдросферi, бiосферi. Головними чинниками, що обумовлюють забруднення i деформацiю навколишнього середовища, є:
- використання зростаючих обсягiв природних ресурсiв ( мiнеральнi ресурси, деревина, бiологiчнi ресурси морiв та прiсних водоймищ, вода) для безпосереднього вживання у виробництвi;
- вiдповiдно зростаючi обсяги викидiв забруднюючих речовин в атмосферу, водоймища та на суходiл;
- виробництво й викид в довкiлля синтетичних сполук, що не є природними, а тому дуже небезпечнi для органiзму людини, тварин i рослин ( амiак, бензапiрен, дуст та багато iнших); деякi з таких сполук, як-от пластмаси, важко знищити або утилiзувати, вони загромаджують великi територi§, водночас отруюючи довкiлля;
- реальною стала загроза радiоактивного забруднення внаслiдок роботи атомних елекростанцiй та проведення ядерних випробувань;
- безпрецедентнi темпи збiльшення транспортних засобiв, особливо автомобiлiв, спричиняють утворення шкiдливого повiтряного середовища у великих мiстах i вздовж напружених шляхових трас;
- забруднення Свiтового океану, насамперед, нафтою та нафтопродуктами, що перевозять танкерами;
- ерозiя i засолення грунтiв через грубi порушення агротехнiки; скорочення площi земель, придатних для землеробства;
- знищення лiсового покриву Землi, особливо тропiчних та екваторiальних лiсiв, що призводить не тiльки до незворотнiх бiологiчних витрат (зникнення видiв), але й порушує киснево-вуглекислий баланс в атмосферi; 
- спорудження штучних водосховищ, гребель, гаток, осушення болiт, примусова змiна напрямку рiчок або зниження рiвню озер з господарськими цiлями порушує природний розвиток екосистеми, що часто веде до §х спотворення, а то й загибелi, завдаючи при цьому непоправну шкоду господарству.
Основними шляхами вирiшення екологiчних проблем, зменшення господарського тиску на природу реально можуть бути такi заходи.
1. Iстотне зниження матерiаломiсткостi виробництва, зменшення витрат сировини на одиницю продукцi§; цей процес вже вiдбувається в iндустрiально розвинутих кра§нах.
2. Зниження електроємкостi виробництва, зменшення витрат електрично§ та теплово§ енергi§ на одиницю продукцi§.
3. Попереднi заходи здiйснюються вкупi iз суттєвою структурною перебудовою виробництва, що супроводжується зменшенням питомо§ ваги традицiйних галузей виробництва (чорна металургiя, важке машинобудування, основна хiмiя) та пiдвищенням нематерiаломiских, наукоємних виробництв ( електронiка, бiотехнологiя, тощо).
4. Впровадження технологiй з повним циклом виробництва. Досягнути повно§ утилiзацi§ вiдходiв сьогоднi неможливо, але звести §х викиди до нешкiдливого рiвня необхiдно. Твердi вiдходи використовуються, зокрема, як будiвельнi матерiали; гази, що вiдходять,- для одержання нових хiмiчних сполук. Використання оборотно§ води не тiльки заощаджує дефiцитну прiсну воду, але й запобiгає забрудненню водоймищ. 
Визначенi вище заходи стосуються, передусiм, технологiчно§ перебудови виробництва. Але є такi напрямки вирiшення екологiчних проблем, що залежать вiд територiально§ органiзацi§ народного господарства. Врахування екологiчного фактора в розмiщеннi продуктивних сил виявляється в таких ситуацiях:
- недопустима концентрацiя шкiдливих видiв виробництва (з великими об'ємами викидiв) у населених пунктах i реґiонах з високою щiльнiстю населення. Щодо цього Донбас i Середнє Приднiпров'я є класичним неґативним прикладом. Зосередження кiлькох металургiйних велетiв у Днiпропетровську, Запорiжжi, Марiуполi створює небезпечну екологiчну ситуацiю у цих мiстах. Те саме можна сказати про Донецьк, Горлiвку, Кривий Рiг, Днiпродзержинськ, де металургiйнi й хiмiчнi пiдприємства зосередженi на порiвняно невеликiй площi, а самi цi мiста розташованi у густонаселеному реґiонi;
- треба враховувати рельєф мiсцевостi та мiкроклiматичнi умови. Там, де може застоюватись повiтря, не можна будувати великi пiдприємства з великими викидами шкiдливих речовин до атмосфери. Наприклад, в улоговинах при температурних iнверсiях холодне повiтря стiкається зi схилiв униз, вертикальне перемiшування повiтряних мас слабне, i шкiдливi речовини, не розпорошуючись, можуть подовгу висiти над мiсцем викиду. Такi явища властивi деяким мiстам Сибiру. В улоговинах розташованi Лос-Анджелес, Мехiко, для яких смоґ - звичне явище. У горах довкола Мехiко є прохiд - долина, яка могла б вентилювати повiтря, але §§ "перегачують" будiвлi нафтопереробних, сталеплавильних i цементних заводiв. Забрудненiсть повiтря у мiстi у 100 разiв бiльша за допустимi межi;
- проектування промислових пiдприємств у мiстах має враховувати розу вiтрiв; об'єкти слiд розташовувати так, щоб iмовiрнiсть задимлення житлових кварталiв була найменшою. У приморських мiстах небажана щiльна багатоповерхова забудова берегово§ зони, бо мiсто не провiтрюватиметься свiжим морським повiтрям. Натомiсть у пiвнiчних мiстах треба вибудовувати "барикади" висотних будинкiв навстрiч холодним вiтрам;
- довкола пiдприємств з особливо шкiдливим виробництвом створюються санiтарнi зони, позбавленi постiйного житла. Так, атомнi електростанцi§ оточуються зонами з радiусом 30 км.

Лекцiя 5.

ОСОБЛИВОСТI ГАЛУЗЕВОЇ ОРГАНIЗАЦIЇ МIЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСIВ. Паливно-енергетичний комплекс

План
1. Паливно-енергетичний баланс, його сутнiсть
2. Вугiльна промисловiсть
3. Нафтова промисловiсть
4. Газова промисловiсть
5. Електроенергетика 

1. Паливно-енергетичний баланс, його сутнiсть
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - складна мiжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергi§, §хнього транспортування, розподiлу й використання. До його складу входять паливна промисловiсть (нафтова, газова, вугiльна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тiсно пов'язанi з усiма галузями народного господарства.
На сучасному етапi економiчного розвитку найважливiша - паливно-енергетична проблема. Успiшне §§ розв'язання визначає можливостi, темпи й напрями економiчного та соцiального розвитку. Значення палива для економiки будь-яко§ держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловостi, сiльського господарства й транспорту.
Основними первинними джерелами енергi§ у сучасному свiтi є нафта, вугiлля, природний газ, гiдроенергiя, а також швидко зростає значення атомно§ енергi§. Частка решти джерел (дрова, торф, енергiя сонця, вiтру, геотермальна енергiя тощо) у загальному енергоспоживаннi становить лише кiлька вiдсоткiв. Щоправда, в окремих кра§нах вони мають iстотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фiнляндi§ - дрова, в Iсландi§ - гарячi термальнi джерела.
Паливно-енергетичний баланс - баланс виробництва, перетворення та використання всiх видiв енергi§: мiнерально§, сонячно§, вiтрово§, хвильово§, геотермально§ тощо.
Структура паливно-енергетичного балансу свiту: нафта - 40%, природний газ - 23%, вугiлля - 31%, iншi види палива - 1%, атомна енергiя - 2%, гiдроенергiя - 3%.
На економiчно розвинутi кра§ни й кра§ни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., що 2/3 з них становить вугiлля й менше 1/3 - нафтогазове паливо. Переважна частина запасiв твердого органiчного палива та урану розташована на територi§ промислове розвинутих кра§н, а ресурси нафти й гiдроенергi§ - передусiм у кра§нах, що розвиваються. 
Найбiльшi запаси органiчного палива зосередженi у Пiвнiчнiй Америцi та Азi§. У розмiщеннi всiх основних галузей енергетики свiту - нафтово§, вугiльно§, газово§ промисловостi, електроенергетики - спостерiгаються великi вiдмiнностi зумовленi як природними, так i соцiально-економiчними факторами.
За видобутком вугiлля, природного газу, уранових руд перед ведуть економiчно розвинутi кра§ни, а за видобутком нафти - кра§ни, що розвиваються. Проте переважна частина усiх цих енергоресурсiв, кiнець кiнцем, споживається в економiчно розвинутих кра§нах.
Вугiльна промисловiсть. Серед загальних ресурсiв викопного органiчного палива на вугiлля припадає (залежно вiд оцiнки) 65%-90%. Iсторично воно вiдiграло величезну роль у свiтовому промисловому розвитку. Вугiлля забезпечувало енергетичну основу першо§ промислово§ революцi§, що розпочалася в останнiй третинi XVII ст. у Великiй Британi§ й згодом охопила iншi кра§ни. Ще 1913 р. свiтовi потреби в енергi§ задовольнялися за рахунок вугiлля майже на 75%, а якщо не рахувати дрова, на якi тодi припадало 17-18% свiтового енергоспоживання, - то майже 90%.
У промислово розвинутих кра§нах вугiлля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економiки та замiнює нафту в багатьох сферах §§ теперiшнього використання. Найбiльшими споживачами вугiлля сьогоднi є теплоенергетика, чорна металургiя, залiзничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.
Роль вугiлля можна поцiнувати за його мiсцем у структури паливно-енергетичного балансу. Ще 1948 р. частка вугiлля у загальному споживаннi основних джерел енергi§ в економiчно розвинутих кра§нах становила 3/5. Проте у 50 й 60-тi роки структура споживання енергоресурсiв зазнала iстотних змiн.
Вiдкриття та освоєння великих покладiв нафти на Близькому Сходi викликало приплив дешевого палива на ринки таких кра§н, як США, Японiя, держави Захiдно§ Європи, i призвело до скорочення вуглевидобутку в цих кра§нах. Його питома вага у загальному споживаннi енергi§ знизилась у Захiднiй Європi до 21-23% у 70-тi роки. Вугiльна промисловiсть у США та Захiднiй Європi почала згортатися. Сфери використання вугiлля обмежувались теплоелектростанцiями та коксохiмiчною промисловiстю.
Група основних кра§н - експортерiв нафти 1973 р. рiзко пiдвищила цiни на нафту. Тодi частка нафти у загальному споживаннi основних джерел енергi§ почала скорочуватись, але ще 1981 р. вона становила понад половину. Проте частка вугiлля помiтно виросла. Сьогоднi вугiлля - єдиний енергетичний ресурс, якого за теперiшнiх технологiй видобутку його в США, Канадi, Австралi§, Росi§ та деяких iнших кра§нах вистачить на вiддалену перспективу.

Лекцiя 6.

Металургiйний комплекс

План
1. Сировинна база та принципи розмiщення чорно§ металургi§
2. Сировинна база та принципи розмiщення кольорово§ металургi§
3. Олов'яна промисловiсть.

1. Сировинна база та принципи розмiщення чорно§ металургi§
Чорна металургiя. Металургiйний комплекс включає: видобуток, збагачення й агломерування залiзних, марганцевих i хромiтових руд, виробництво чавуну, сталi й прокату, феросплавiв, повторне використання металево§ сировини, коксування вугiлля, виробництво вогнетривiв та допомiжних матерiалiв для них (флюсових вапнякiв тощо). Провiдна роль у цьому комплексi належить металургiйнiй переробцi (чавун-сталь-прокат). Решта виробництв забезпечують основний технологiчний процес, проте деякi з них набувають тепер самостiйного значення.
Територiальна органiзацiя чорно§ металургi§ залежить вiд багатьох економiчних i природних факторiв. У розташуваннi пiдприємств чорно§ металургi§ особливо велику роль вiдiграють сировина й паливо, на якi припадає приблизно 85-90% витрат. У серединi XVII - на початку XIX ст. чорна металургiя орiєнтувалась на територiальне поєднання кам'яного вугiлля й залiзно§ руди, - наприклад у Великiй Британi§. Згодом, протягом тривалого часу бiльшiсть центрiв чорно§ металургi§ формувалась у межах вугiльних басейнiв, - наприклад, Рур, Донбас, Кузбас, Аппалацький басейн, Польща, Чехiя, Словаччина, Бельгiя. Орiєнтацiя на залiзнi руди складалась на Уралi, у Францi§ (Лотарингiя), у Люксембурзi .
Протягом останнiх десятирiч посилилась орiєнтацiя на сировину, причому на великi родовища, бо завод потужнiстю 5-6 млн т чавуну на рiк, розрахований на 40 рокiв роботи, повинен мати рудну базу не менше за 0,5 млрд т. Найбiльшими у свiтi залiзорудними басейнами є Бочкарiвське та КМА в Росi§ (20 i 16,5 млрд т), Криворiзьке в Укра§нi (15,9 млрд т), Хаммерслi у Австралi§ (11,7 млрд т), Каражас i Залiзорудний трикутник у Бразилi§ (6,0 i 5,0 млрд т), Месабi-Рейндж у США, Керол-Лейк у Канадi, Симен у ПАР.
Чорнiй металургi§ властива велика матерiаломiсткiсть, що у низцi кра§н протягом останнiх рокiв знижується. Наприклад, у Францi§ питомi витрати залiзно§ руди на тонну виплавленого чавуну скоротилися з 1922 до 1721 кг, а коксу - збiльшилися з 500 до 600 кг.
Галузi притаманна висока концентрацiя виробництва. Укра§на, Росiя та Японiя за рiвнем концентрацi§ виробництва чорних металiв випередили низку iнших кра§н. Понад 75% чавуну й 60% сталi у цих кра§нах випускаються пiдприємствами зi щорiчною продуктивнiстю понад 3 млн т кожне. Для галузi характерне виробниче комбiнування. Сучаснi великi пiдприємства за сво§ми технологiчними зв'язками з iншими галузями є комбiнатами металоенергохiмiчного профiлю.
Iстотне значення має районотвiрна функцiя чорно§ металургi§. До типових супутникiв належать теплова енергетика, металомiстке машинобудування, хiмiчна промисловiсть.
Пiд впливом НТР змiнилася структура (технологiя) виробництва сталi. До найбiльш передових i поширених методiв виробництва сталi належать киснево-конверторний, електросталеплавильний i метод прямого вiдновлення залiза. Впроваджується порошкова металургiя, а також технологiя одержання залiза з руд за методом прямого вiдновлення - безкоксова (або бездоменна) металургiя. Металiзованi окатишi мають високий вiдсоток вмiсту залiза, i на §хнiй основi можливе пряме вiдновлення, обминаючи доменнi печi. Запровадження безперервного розливання сталi (у низцi кра§н воно становить 10-20% виробництва) з бiгом часу зробить зайвими прокатнi стани - блюмiнги й слябiнги.
Надзвичайно важливою передумовою розвитку чорно§ металургi§ є забезпеченiсть необхiдними запасами залiзних руд. Загальнi ресурси залiзних руд у свiтi наближаються до 1 трлн т. НТР висунула новi вимоги до концентрацi§ запасiв, до особливостей §хнього економiко-географiчного розташування, до можливостей вiдкритого видобутку. Змiнилися вимоги й до якостi руди. За умов НТР перевага вiддається великим за покладами, але бiдним за вмiстом залiза родовищам, - наприклад, КМА в Росi§ або родовища у США, Канадi, Австралi§. Нерiвномiрнiсть забезпечення рудною сировиною є важливою передумовою мiжнародного географiчного подiлу працi у чорнiй та кольоровiй металургi§. Геологiчнi запаси залiзно§ руди у 1995 р. становили 800 млрд т, що мiстять 27 млрд т залiза.
Серед материкiв важливе мiсце за запасами залiзно§ руди належить Пiвденнiй Америцi. Найбiльшi поклади залiзних руд знаходяться у пiвденнiй частинi Бразилi§ та у Венесуелi. Руди Бразилi§ та Венесуели мають високу якiсть i вмiст залiза не менше за 50%. Чималi запаси залiзно§ руди є i в Пiвнiчнiй Америцi (мал. 6.4). Тут видiляються металогенiчнi провiнцi§ Канадського щита: бiля озера Верхнє у США й на пiвостровi Лабрадор у Канадi. У родовищi Месабi (оз. Верхнє) вмiст залiза - 46-53%. Поруч з цими рудами у районi є чималi поклади низькопробних руд (20-27% залiза й до 50% кремнезему). Розробка руди провадиться переважно вiдкритим способом. На пiвостровi Лабрадор розробляються залiзистi кварцити (30-35% залiза). 
Приблизно однаковi поклади залiзних руд є у кра§нах Європи та Азi§. У Захiднiй Європi першорядне значення мають Лотаринзький залiзорудний басейн (Францiя та Люксембург) i родовища, пов'язанi з Балтiйським щитом (Швецiя, Норвегiя). Лотаринзькi руди позначенi невисоким вмiстом залiза, високим вмiстом фосфору й кремнезему. Руди Пiвнiчно§ Швецi§ високосортнi, а в Норвегi§ вони представленi залiзистими кварцитами.
В Азi§ є важливi родовища, пов'язанi з Iндiйською платформою (Декан), як за сво§ми запасами, так i за високою якiстю (понад 60% залiза з невеликим вiдсотком сiрки та iнших домiшок).
Близько 10% свiтових запасiв припадає на кра§ни Африки. Тут видiляються Захiдна Африка (переважно район Ґвiнейсько§ затоки - Лiберiя, Сьєрра-Леоне), а також Мавританiя, Ґабон, Ангола, Пiвнiчно-Захiдна Африка (передусiм Алжир) та Пiвденна Африка (ПАР та Зiмбабве). Руди Ґвiне§ мiстять домiшки кольорових металiв, хрому, нiкелю тощо. Руди з високим вмiстом залiза має Австралiя. Тут розташований один з найбiльших у свiтi басейнiв Хаммерслi. Запаси руди оцiнюються у 11,7 млрд т, а вмiст залiза - 62%. Зростання видобутку в кра§нах, що розвиваються, призвело до збiльшення частки iмпортних багатих руд у споживаннi США (1/3), Англi§, Нiмеччини, Японi§.
Поклади руди у Схiднiй Європi та Кита§ оцiнюються як дуже великi: понад 1/2 свiтових запасiв. Йдеться передусiм про Росiю, Укра§ну, Казахстан, Китай, КНДР. Чимала частина цих руд мiстить 30-35% залiза. Тим часом бiльшiсть схiдноєвропейських кра§н не має достатнiх покладiв залiзно§ руди, - §м доводиться iмпортувати до 75% споживання. Переважна частина цього постачання до Польщi, Чехi§, Словаччини та Угорщини припадає на Укра§ну та Росiю. В рiк у свiтi видобувається 1 млрд т залiзно§ руди, 40% §§ експортується. Головнi експортери: Австралiя та Бразилiя (вiдповiдно 150 i 190 млн т). Укра§на експортує 45 млн т руди i займає сьоме мiсце в свiтi пiсля Iндi§, Росi§, США та Китаю. 90% залiзно§ руди транспортується морем.
Є великi територiальнi вiдмiнностi мiж видобутком залiзно§ руди та центрами чорно§ металургi§, хоча чорна металургiя належить до матерiаломiстких галузей промисловостi. Швецiя видобуває 7% руди, а виплавляє 1% чавуну та 1,5% сталi. Натомiсть Англiя, США, Нiмеччина мають набагато бiльшу питому вагу за виплавлянням металу, нiж за видобутком залiзно§ руди. Це зумовлене не тiльки рiзною забезпеченiстю §х залiзною рудою та коксiвним вугiллям, але й рiзним ступенем розвитку в них машинобудування й споживання металу. На розвиток чорно§ металургi§ в окремих кра§нах великий вплив справляє полiтика мiжнародних монополiй.
За виплавлянням чавуну, крiм економiчно розвинених кра§н (Японiя, США, ФРН), видiляються Китай, Росiя i Бразилiя, якi мають власну паливну та залiзорудну бази. У виробництвi сталi переважають електросталеплавильний та киснево-конверторний спосiб, тому лiдерами вважаються економiчно розвиненi кра§ни: Японiя, США, ФРН, Росiя; хоча лiдирує Китай. За виробництвом нержавiючо§ сталi видiляються тiльки розвиненi кра§ни, а оскiльки виробництво феросплавiв та губчастого залiза тяжiє до сировинно§ бази, то цi галузi представленi у Венесуелi, Мексицi. Iндi§ та Аргентинi. Тяжiння §х також до енергоносi§в зумовило розмiщення цих виробництв в останнiй час в таких енергозабезпечених кра§нах як Iран, Саудiвська Аравiя, Iндонезiя та Малайзiя. 
За останнi 10 рокiв на ринок чорних металiв вийшли кра§ни, що розвиваються: Китай, Бразилiя, Республiка Корея, Iндiя, Венесуела, Мексика. У найближчiй перспективi передбачається значне поширення виробництва чорних металiв в кра§нах Азi§, Африки та Латинсько§ Америки. За експортом сталi перед ведуть Росiя, Японiя та Укра§на; головними iмпортерами продовжують бути США, Кра§ни ЄС, Республiка Корея та Японiя.
Видiляють п'ять основних принципiв розташування пiдприємств чи баз чорно§ металургi§.
1. З орiєнтацiєю на паливо (кокс) бiля покладiв коксiвного вугiлля. Прикладом можуть слугувати Донбас в Укра§нi, Кузбас в Росi§, Рур у ФРН, Пiвнiчно-Аппалацька металургiйна база у США, Пiвнiчно-Китайська у КНР, металургiйний комбiнат м.Бокаро в Iндi§.
2. Орiєнтацiя на поклади залiзно§ руди,- а хром, марганець та вугiлля - завозять. Це Приднiпров'я в Укра§нi, Урал та КМА в Росi§, Лотарингiя у Францi§, металургiйний комбiнат в Аньшанi та Баотоу (Китай), в Белу-Оризонтi та Волта-Редондi (Бразилiя).
3. Мiж сировиною (залiзнi , хромовi i марганцевi руди) та паливом. Приазов'я в Укра§нi, 
Приозiр'я в США, металургiйнi комбiнати: в Череповцi (Росiя), в Бхiлаi, Роуркелi 
та Джамшедпурi (Iндiя), в Уханi (Китай).
4. "Припортова" чорна металургiя, орiєнтована на вивiз чавуну, сталi чи прокату на експорт. Притаманна тим кра§нам, що мають сировину й паливо (ПАР, Iндiя, Китай, Австралiя), або тiльки сировину (Бразилiя, Канада) чи паливо (кра§ни Персько§ затоки). При цьому вони через сво§ морськi порти ввозять недостаючi складовi, виплавляють метал i експортують . Це металургiйнi комбiнати: у Боашанi (Китай), Вiшакхапатнамi (Iндiя), Рiо-де-Жанейро (Бразилiя), Ньюкаслi i Порт-Кемблi (Австралiя), Ла-Платi, Енсенадi та Кампанi (Аргентина) та в ПАР.
5. "Припортова" чорна металургiя, в кра§нах, якi потребують багато металу для свого машинобудування, але сировиною чи паливом для своє§ чорно§ металургi§ забезпеченi недостатньо. Тодi все це ввозиться морем до порту, неподалiк вiд якого будується металургiйний комбiнат, що працює на привезених сировинi чи паливi. Наприклад, Приатлантична металургiйна база у США (Фiладельфiя, Портсмут) залiзну руду отримує з Бразилi§ та Венесуели. Бiля Балтимора споруджено завод у Спароуз Пойнтi (найбiльший у США), що працює на рудi Чилi, Венесуели, Швецi§ та африканських кра§н; у Нiмеччинi побудовано завод у Бременi на р. Везер (за 40 км вiд Пiвнiчного моря), що працює на рудi Швецi§ та американському вугiллi; в Iталi§ - у Корнiльяно i Таранто; у Францi§ - в Дюнкерку - на американському вугiллi та залiзнiй рудi з Африки та Венесуели; у Нiдерландах - в Еймейденi - на залiзнiй рудi з Африки, Пiвденно§ Америки та американському вугiллi. Це зумовить бiльшу роль далекопривiзно§ сировини у чорнiй металургi§, а подеколи - зростання транспортних витрат.
Найбiльшi запаси марганцевих руд зосередженi у ПАР, Укра§нi та Ґабонi, а хромових - у ПАР та Iндi§. За видобутком марганцю лiдирує в свiтi Укра§на. Видобуток хрому у 1997 роцi дорiвнював 12 млн т (табл. 6.6). Найбiльшi його обсяги характернi для ПАР, Казахстану, Iндi§ та Туреччини; на них припадає 76% свiтового видобутку цього металу. У кра§ни Схiдно§ Європи сировина для чорно§ металургi§ надходить iз Росi§, Укра§ни та Польщi.
До 15% виробництва сталi експортується. До найбiльших експортерiв належать Австралiя, Канада, США, хоча США вивозить менше сталi, нiж завозить. Серед найбiльших iмпортерiв - кра§ни Захiдно§ Європи, передусiм Європейський союз.
До чорно§ металургi§ вiдносиься i виробництво листового й трубного прокату. Перед у випуску сталевих труб веде Японiя: понад 10 млн т на рiк. Зростання виробництва сталевих труб спостерiгається також у кра§нах, що розвиваються. Змiнюється питома вага окремих держав у цiй галузi: зростає частка Укра§ни, Китаю та Росi§ i знижується частка Японi§, США та ФРН.
Розвинута чорна металургiя Укра§ни спирається на потужну залiзорудну базу. На територi§ держави є чималi родовища чорних металiв (загальногеологiчнi запаси - 27,4 млрд т). Провiдне мiсце належить Криворiзькому басейну з його високоякiсною рудою. За покладами залiзних руд видiляються Кременчуцький та Бiлозiрський (70% вмiсту залiза) басейни. Промислове значення мають залiзняки Керченського пiвострова, якi - попри невеликий вмiст залiза (30-40%) - використовуються завдяки присутностi легуючих металiв - марганцю й ванадiю. Укра§на має великi поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Нiкополь, Орджонiкiдзе. Фактично за запасами марганцю вона перша у свiтi.
Вдале поєднання покладiв коксiвного вугiлля, залiзних i марганцевих руд дає змогу виокремити три пiдрайони: Приднiпров'я (Кривий Рiг, Днiпропетровськ, Днiпродзержинськ, Запорiжжя), Донбас (Макi§вка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов'я (Марiуполь). Центрами виробництва феросплавiв є Запорiжжя й Нiкополь.
Металургiйний комплекс потребує докорiнно§ перебудови. Можна одержувати високоякiсну сталь, обминаючи стадiю чавунного виробництва у доменних печах. Це метод безперервного розливання сталi через "шлакове переплавляння". У такому разi вiдпадає необхiднiсть в агломерацiйних та збагачувальних коксохiмiчних заводах i доменних печах. Почистiшає навколишнє середовище, позбавившись кiптяви, диму, окислiв доменного й коксохiмiчного виробництва.
У металообробцi слiд застосовувати преси надвисокого тиску, де кусень металу стає рухомим i пiддатливим, як рiдина. Цей же метод дає змогу створювати деталi будь-яко§ форми й конфiґурацi§ без подальшо§ токарно§ або фрезерно§ доробки. За цiєю технологiєю 90% сталi виплавлятиметься з металобрухту й лише 10% - з залiзно§ руди. Це заощадить невiдновнi природнi ресурси, а зношенi металевi деталi будуть вiдновлюватися спецiальним переплавлянням. Така технологiя тим часом використовується лише на Пiвденному машинобудiвному заводi та Днiпропетровському металургiйному комбiнатi, хоча й варто застосовувати §§ скрiзь.

Лекцiя 7.

Машинобудiвний комплекс

План
1. Види спецiалiзацi§ в машинобудуваннi
2. Галузева структура машинобудування свiту
3. Галузева структура та особливостi розмiщення машинобудування в Укра§нi

1. Види спецiалiзацi§ в машинобудуваннi
Машинобудування - одна з провiдних галузей промисловостi. Створюючи найактивнiшу частину основних виробничих фондiв - знаряддя працi, машинобудування iстотно впливає на темпи й напрями науково-технiчного прогресу в iнших галузях господарства, зростання продуктивностi працi, iншi показники, що визначають ефективнiсть виробництва.
Основнi фактори, що впливають на розмiщення пiдприємств машинобудування. Пiдвищення ефективностi машинобудiвного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типiв машин i устаткування, вдосконаленням його галузево§ структури, реконструкцiєю та технiчним переозброєнням. Великi можливостi прихованi у вдосконаленнi територiально§ органiзацi§ галузi, кращому розташуваннi §§ пiдприємств.
На це iстотно впливає традицiйний рiвень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також рiзнi реґiональнi фактори й умови, потреба районiв у продукцi§ галузi, забезпеченiсть паливом, електроенергiєю, транспортом, наявнiсть промислових майданчикiв тощо. Крiм того, важливою умовою рацiонального розмiщення галузi є наявнiсть трудових ресурсiв, зокрема квалiфiкованих кадрiв.
Отже, за сво§ми тенденцiями у розмiщеннi пiдприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:
- галузi, якi характеризуються високою металомiсткiстю, малою працемiсткiстю продукцi§, що випускається невеликими серiями або поодинокими екземплярами (пiдйомно-транспортне, металургiйне, енергетичне машинобудування). Пiдприємства таких галузей доцiльно розташовувати у районах металургiйних баз;
- галузi, якi характеризуються середньою металомiсткiстю, невисокою працемiсткiстю й транспортабельнiстю готово§ продукцi§ за невеликих обсягiв §§ випуску (виробництво обладнання для нафтово§ й хiмiчно§ промисловостi, будiвельних, шляхових i сiльськогосподарських машин); пiдприємства повиннi розмiщуватись, як правило, у районах споживання продукцi§;
- галузi, якi випускають масову продукцiю з високою працемiсткiстю й фондомiсткiстю (автомобiле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легко§, харчово§ та полiграфiчно§ промисловостi); звичайно розмiщуються у центрах машинобудiвно§ промисловостi з наявнiстю квалiфiкованих кадрiв;
- галузi точного машинобудування, котрим властивi дуже висока працемiсткiсть, мала металомiсткiсть, пiдвищена фондомiсткiсть (радiотехнiчна та електронна промисловiсть, приладобудування, деякi виробництва електротехнiчно§ промисловостi); розмiщуються у районах високо§ технiчно§ культури, що мають висококвалiфiкованi кадри, експериментальнi бази, науково-дослiднi iнститути.
Ускладнення машинобудiвного виробництва визначило подiл кра§н на виробникiв масово§ та наукомiстко§ продукцi§. Це зберегло висококвалiфiкованi виробництва у кра§нах з високим рiвнем науково-технiчного прогресу, де є великi витрати на науковi дослiдження при освоєннi нових видiв продукцi§.
Треба пiдкреслити чималу роль спецiалiзацi§ та кооперування виробництва у машинобудуваннi. Спецiалiзацiя виробництва передбачає концентрацiю випуску конструктивно й технологiчно подiбних виробiв, а також концентрацiю окремих операцiй у вiдокремлених галузях, на пiдприємствах. Вона сприяє зростанню продуктивностi працi за рахунок використання продуктивнiшого обладнання.
Попредметна спецiалiзацiя передбачає зосередження використання конструктивно схожих машин та обладнання на спецiалiзованих пiдприємствах. До пiдприємств попредметно§ спецiалiзацi§ у машинобудуваннi вiдносять автомобiльнi, тракторнi, верстатобудiвнi заводи.
Подетальна (вузлова) спецiалiзацiя означає зосередження на окремих пiдприємствах виробництва обмежено§ кiлькостi деталей, вузлiв, агрегатiв для використання §х на попредметно спецiалiзованих пiдприємствах. За приклад подетально спецiалiзованих пiдприємств можуть правити пiдшипниковi заводи, заводи автомобiльних двигунiв тощо.
Технологiчна спецiалiзацiя, яка передбачає створення пiдприємств для виконання окремих технологiчних операцiй (процесiв). До таких пiдприємств можна зарахувати заводи для виробництва литва, поковок, зварювальних конструкцiй.
Розвиток спецiалiзацi§ (особливо подетально§ й технологiчно§) визначає поширення кооперування як форми виробничих зв'язкiв мiж пiдприємствами, що беруть участь у спiльному виготовленнi продукцi§. Завдяки кооперуванню з'являється можливiсть скоротити виробництво бiльшостi складних машин, прискорити впровадження ново§ технiки.
Не в кожнiй кра§нi є умови для розвитку прогресивного спецiалiзованого виробництва, розрахованого на масовий або серiйний випуск машинобудiвно§ продукцi§. Перешкоджає брак мiсткого внутрiшнього ринку, здатного використати продукцiю великого пiдприємства, сировини, кадрiв вчених i фахiвцiв. Натомiсть надзвичайно розвинута внутрiшньо- й мiжгалузева спецiалiзацiя у США, де пiдприємства, якi випускають складну продукцiю, часто-густо є лише збиральними, що одержують деталi та вузли вiд численних субпiдрядникiв.
Пiдприємства, якi випускають складну продукцiю, називаються заводами-сумiжниками. Вадою цього процесу є те, що спецiалiзацiя у сполученнi з територiальним подiлом працi часом призводить до формування вузькоспецiалiзованих центрiв або навiть районiв.

Лекцiя 8.

Хiмiко-лiсовий комплекс i будiвельнiй комплекси

План
1. Галузева структура, сировинна база та принципи розмiщення хiмiчного комплексу
2. Галузева структура, сировинна база та принципи розмiщення лiсовго комплексу
3. Галузева структура, сировинна база та принципи розмiщення будiвельного комплексу

1. Галузева структура, сировинна база та принципи розмiщення хiмiчного комплексу
До таких складних мiжгалузевих комплексiв належить i хiмiко-лiсовий, що охоплює виробництва хiмiчно§ та лiсово§ промисловостi. 
Хiмiчна промисловiсть має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукцi§. Цi виробництва об'єднанi у чотири великих групи галузей: неорганiчна або основна хiмiя, хiмiя органiчного синтезу, гiрничо-хiмiчна та фармацевтична промисловiсть.
Неорганiчна хiмiя переважно виробляє напiвфабрикати, що використовуються в iнших галузях промисловостi, мiнеральнi добрива, соду, кислоти та луги.
До органiчно§ хiмi§ входять виробництво синтетичних смол, каучуку, лакiв, фарб, миючих засобiв, пластмас, хiмiчних волокон тощо. Основною сировиною для хiмi§ органiчного синтезу є вуглеводи нафти, природного та супутнього газу. Використовуються також вуглеводнистi сполуки, що одержуються з вугiлля.
Гiрничо-хiмiчна промисловiсть створює сировинну базу передусiм для неорганiчно§ хiмi§.
Найважливiше значення для розмiщення галузей хiмiчно§ промисловостi мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хiмiчно§ промисловостi має вирiшальне значення. Ї§ частка у собiвартостi готово§ продукцi§ коливається вiд 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на 1 т капролактаму сягають 8 т, ацетилену - 4,5 т, амiаку з коксу -5,5 т.
Питома витрата сировини понад одиницю спостерiгається у содовiй, азотно-туковiй галузях, у виробництвi синтетичного каучуку, пластмас та iнших продуктiв. У промисловостi органiчного синтезу на один i той самий продукт одразу йде кiлька видiв сировини.
Важливим є також фактор водомiсткостi, що дуже обмежує можливостi вибору при розмiщеннi пiдприємств хiмiчно§ промисловостi. Це тим бiльш важливо, що чимало видiв сировини зустрiчається у маловодних мiсцевостях.
При виробництвi багатьох видiв синтетично§ продукцi§ поглинається теплова енергiя - пара. Тому дуже часто пiдприємства орiєнтують лише на паливно-енергетичний фактор.
Споживчий фактор поширюється переважно на галузi основно§ хiмi§ - на виробництво мiнеральних добрив (крiм калiйних) та сiрчано§ кислоти. У галузях хiмi§ органiчного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуваннi пiдприємств кiнцево§ продукцi§. У цих випадках важливим є також вибiр робочо§ сили.
Попри розмежування факторiв розмiщення хiмiчно§ промисловостi, у багатьох районах свiту вони можуть змiнюватися й мати власну специфiку. Хiмiчна промисловiсть розташована передусiм у розвинутих кра§нах. Лише у США виробляється понад чверть, а в шiстьох найрозвинутiших кра§нах - понад 3/4 хiмiчно§ продукцi§ свiту.
Закономiрнiсть розвитку хiмiчно§ промисловостi у США пояснюється наявнiстю на §хнiй територi§ чимало§ кiлькостi практично усiх видiв хiмiчно§ сировини: нафти, газу, солей, фосфоритiв тощо. Iншi розвинутi кра§ни дуже залежать вiд iмпорту хiмiчно§ сировини.
Незважаючи на величезнi сировиннi ресурси, у бiльшостi кра§н, що розвиваються, хiмiчна промисловiсть слабка. Це здебiльшого виробництво мiнеральних добрив та синтетичних волокон.
На розмiщення пiдприємств хiмiчно§ промисловостi впливають такi фактори, як наявнiсть води, палива, енергi§, споживача. На форми розташування хiмiчно§ промисловостi впливає технологiчний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрiшньогалузевого комбiнування i являє собою технологiчно самостiйнi спецiалiзованi пiдприємства, - воно не зосереджується на певнiй територi§. Таким є виробництво мiнеральних добрив, фарб, лакiв, переробка пластмас.
Навпаки, якщо комбiнування є необхiдною умовою функцiонування пiдприємств, §хнє розмiщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексiв. Такими є нафтохiмiчнi комплекси, що виробляють полiмернi матерiали та напiвфабрикати для §хнього одержання, барвники та неорганiчнi хiмiкати.
У США хiмiчна промисловiсть зосереджена у штатах Нью-Йорк, Пенсiльванiя, Нью-Джерсi, у районi Великих озер, на узбережжi Мексикансько§ затоки та у Калiфорнi§. У Нiмеччинi виокремлюються Рейнсько-Вестфальський район, Рур, Рейнсько-Майнський район, Людвiгсгафен, Галле, Котбус. У Великобританi§ хiмiчна продукцiя виробляється у Ланкаширi й Пiвнiчно-Схiдному Уельсi, у Францi§ - в Паризькому, Рейнсько-Альпiйському та Пiвнiчному районах, в Iталi§ - у Ломбардi§, в Японi§ - на о. Хонсю (Токiо, Осака, Нагоя). Хiмiчна промисловiсть Росi§ зосереджена здебiльшого в Центральному, Волго-Вятському, Поволзькому, Уральському та Пiвнiчно-Захiдному районах.
У територiально невеликих державах Європи хiмiчна промисловiсть концентрується у старих iндустрiальних районах.
Основна хiмiя як галузь обiймає кислотну, содову промисловiсть та виробництво мiнеральних добрив.
Сiрчанокислотна промисловiсть виробляє продукт, що потрiбний у багатьох галузях, - сiрчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородно§ сiрки, сiрчаного й залiзного колчедану, нафти й природного газу. Сiрка мiститься також у вiдходах металургiйно§ промисловостi. Родовища природно§ сiрки розташованi переважно у США, Канадi, Мексицi, Iталi§, Польщi, Росi§. Важливою сировиною є пiрит, його поклади якого є у багатьох кра§нах, але головний видобуток здiйснюється в Iспанi§, Iталi§, Норвегi§, Португалi§, Росi§, Японi§, Iраку, США, Канадi. Проте сiрки з пiриту видобувається небагато. Головним джерелом сiрки є сiрчистий природний газ. Найбiльшими виробниками сiрчано§ кислоти є тi кра§ни, що мають розвинену хiмiчну промисловiсть.
Промисловiсть мiнеральних добрив виробляє азотнi, фосфорнi та калiйнi добрива. На азотнi добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорнi й калiйнi добрива продукуються приблизно в однаковiй кiлькостi. Провiдне мiсце у виробництвi добрив посiдають кра§ни Захiдно§ Європи, Пiвнiчно§ Америки та Японiя. Значне мiсце займають також Росiя, Укра§на, Казахстан, Бiлорусь.
В азотнотуковiй промисловостi за сировину править природний та коксовий газ, нафта, буре вугiлля. Розмiщення пiдприємств тiсно пов'язане з розташуванням сировини: пiдприємства, що використовують коксовий газ, споруджуються поблизу коксохiмiчно§ промисловостi, нафтову сировину - у центрах нафтопереробки тощо.
До найбiльших виробникiв азотних добрив належать США, кра§ни Захiдно§ Європи, Японiя, Росiя, Укра§на, Iндiя, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунiя, Польща. У Чилi азотнi добрива виробляють iз природно§ селiтри.
Калiйна промисловiсть використовує калiйнi солi i чiтко орiєнтується на сировинну базу. Родовища калiйних солей є у Центральнiй Європi (Нiмеччина, Францiя), США (штат Нью-Мексико, Велике Солоне озеро), Канадi (Саскачеван), Укра§нi (Передкарпаття), Бiлорусi, Росi§ (Урал), Казахстанi, Конго, Тунiсi. Виробництво розташовується безпосередньо у мiсцях видобутку калiйних солей. До найбiльших виробникiв належать США, Канада, Нiмеччина, Укра§на, Бiлорусь, Росiя.
Фосфатнодобривна промисловiсть використовує як сировину фосфорити й апатити. Переважна частина фосфоритiв знаходиться у Пiвнiчнiй Африцi, Перу, США (Флорида, Скелястi гори), - на цi реґiони припадає 90% свiтових запасiв. Фосфорити є також у Кита§, Австралi§, Казахстанi, Росi§, Мексицi, Йорданi§, Того, Сенегалi. Апатити - в Росi§, Бразилi§, В'єтнамi. 
До найбiльших виробникiв фосфорних добрив належать США, Марокко, кра§ни Захiдно§ Європи, Укра§на, Казахстан, Iндiя, Росiя, Бразилiя, Польща.
Промисловiсть хiмi§ органiчного синтезу використовує як сировину вуглеводороди. Це багатогалузеве виробництво. Пiдприємства тяжiють до районiв нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктiв та магiстральних нафто- i газопроводiв.
Виробництво синтетичних смол i пластмас зосереджено переважно у США, Нiмеччинi, Японi§, а також у Польщi, Чехi§, Росi§. Хiмiчне волокно виробляється в економiчно розвинутих кра§нах: США, Японi§, Великiй Британi§, Iталi§, Францi§, а також в Укра§нi, Єгиптi, Росi§, Бразилi§, Польщi, Бiлорусi.
Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких кра§нах Захiдно§ Європи, Японi§, Канадi. 
Навiть найбiльшi виробники - США, Японiя, Нiмеччина, Велика Британiя, Iталiя, Францiя -не задовольняють сво§ потреби за рахунок власного виробництва. У Канадi, Голландi§, Бельгi§ виробництво синтетичного каучуку орiєнтується на експорт. З кра§н, що розвиваються, й кра§н Схiдно§ Європи у цiй галузi виокремлюються Росiя, Польща, Чехiя, Румунiя, Венесуела, Iран, Єгипет.
Фармацевтична промисловiсть посiдає одне з найважливiших мiсць у хiмiчнiй iндустрi§ свiту. Важливими факторами розмiщення цiє§ галузi є наявнiсть науково§ бази та сировини. У деяких кра§нах, як от у Швейцарi§, питома вага фармацевтичних виробiв у загальному обсязi хiмiчно§ продукцi§ дорiвнює майже половинi. У виробництвi медикаментiв перед ведуть США, Японiя, Нiмеччина, Швейцарiя, Велика Британiя, Угорщина, Францiя.

2. Лiсова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловiсть.
Лiсова промисловiсть включає заготiвлю, механiчну обробку й хiмiчну переробку деревини. Механiчна обробка включає лiсопиляння, виробництво фанери, будiвельних деталей, стандартних будинкiв, меблiв, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сiрникiв. До складу лiсово§ промисловостi входить лiсохiмiя, де переважає хiмiчна технологiя, а також целюлозно-паперова промисловiсть, де поєднуються механiчна та хiмiчна технологi§.
Лiсосировиннi бази свiту характеризуються запасами та якiстю деревини, транспортною забезпеченiстю територiй, природними умовами, розташуванням стосовно мiсць споживання.
До найбiльш забезпечених лiсовими ресурсами кра§н належать Росiя, Канада, Бразилiя, США, Китай, За§р, Iндонезiя, Фiнляндiя, Швецiя, Румунiя. Чимало кра§н зовсiм не мають лiсу: деякi держави Африки, Центрально§ Азi§, Близького Сходу, деякi в Пiвденнiй Азi§ та Пiвденнiй Америцi. У багатьох кра§нах, що розвиваються, до 80% заготовлено§ деревини йде на дрова, а у розвинутих кра§нах понад 90% використовується як сировина для рiзних сфер економiки.
У Пiвнiчнiй Америцi - США й Канадi - лiсорозробки розташованi на заходi. Виняток становлять пiвденнi райони США з прискореним вирощуванням сосни, тополi, евкалiпта, а також пiвнiч Квебеку на сходi Канади. На цi двi кра§ни припадає шоста частина залiсених площ свiту. Приблизно така сама частка припадає на Росiю, §§ лiси розташованi переважно на пiвночi європейсько§ частини, у Сибiру й на Далекому Сходi.
У Європi найбiльшу залiсену площу мають Швецiя та Фiнляндiя. Надлишкове виробництво - порiвняно зi споживанням - мають Австрiя та Норвегiя. У рештi кра§н Європи лiсiв менше. Промисловi лiси збереглись у горах, на пiскових пустирях i заболочених землях. Тут поширене штучне лiсорозведення (вирощування сосни, тополi). Якiсть лiсiв у Нiмеччинi, Швейцарi§, Данi§, Нiдерландах дуже висока. На пiвднi Європи лiсiв мало: це здебiльшого низькоросле рiдколiсся.
У Японi§ лiсу багато, але переважають широколистi породи, - тому Японiя iмпортує чимало деревини.
У кра§нах, що розвиваються, у районi Амазонки, Тропiчно§ Африки, Пiвденно-Схiдно§ Азi§ є велетенськi запаси лiсу. Нинi тропiчнi лiси активно розробляються i §хня продукцiя вже вiдiграє помiтну роль на свiтовому ринку. 
У тропiчних кра§нах слабко розвинута лiсопильна промисловiсть, i тому експортується кругляк, що цiнується набагато нижче за пиломатерiали. У комплексi галузей лiсово§ iндустрi§ найважливiше значення має целюлозно-паперова промисловiсть. 
Свiтове целюлозно-паперове виробництво неухильно зростає, як зростає й попит. Воно зосереджене передусiм у США, Канадi, Японi§, Швецi§, Фiнляндi§, Росi§. Чимало цiє§ продукцi§ виготовляє Нiмеччина, Францiя, Чехiя, Польща, Норвегiя, Австрiя. Найбiльшими експортерами є Канада та деякi європейськi кра§ни - Швецiя, Фiнляндiя, Норвегiя, Австрiя. Iмпортери: США, великi європейськi кра§ни, Японiя.
У багатьох кра§нах, що розвиваються, в целюлозно-паперовому виробництвi замiсть лiсу використовують недеревнi рослини: стебло цукрово§ тростини пiсля видобування з нього цукру, солому збiжжя й саба§, сизаль, генекен, бамбук. Недеревнi матерiали розглядають як дуже важливу альтернативу деревнiй сировинi. Це пов'язано зi зростанням дефiциту деревини та цiн на вироби з целюлози, особливо на папiр. Найбiльшi виробники паперу - США, Канада, Японiя, Росiя, Нiмеччина, Фiнляндiя, Швецiя, Францiя, Велика Британiя. Головнi постачальники паперу й картону на свiтовий ринок - Канада, Швецiя, Фiнляндiя, Норвегiя.
Хiмiчна промисловiсть становить основу виробничого потенцiалу Укра§ни. Ця галузь не має велико§ мiцно§ сировинно§ бази, крiм калiйних та магнiєвих солей, кухонно§ солi, самородно§ сiрки, цеолiтових туфiв. Укра§на цiлком залежить вiд iмпорту каучуку, на 50-60% - синтетичних волокон, пластмас, гiрничо-хiмiчно§ сировини, фарб, на 30-40% - продуктiв основно§ хiмi§ та мiнеральних добрив.
Багатогалузева хiмiчна промисловiсть Укра§ни випускає продукцiю бiльш як 120 тис. найменувань. До §§ складу входить бiльше 200 пiдприємств таких галузей: гiрничо-хiмiчно§, коксохiмi§, основно§ хiмi§, хiмiчних i синтетичних волокон i пластмас, лакофарбових i синтетичних фарбникiв. 
Функцiєю гiрничо-хiмiчно§ промисловостi є видобуток сировини: сiрки, фосфатiв i калiйних солей, кухонно§ солi, карбонату. Пiдприємства гiрничо-хiмiчно§ галузi розмiщуються у Прикарпаттi, Приднiпров'§ та Донбасi.
Розмiщення коксохiмiчно§ промисловостi зорiєнтоване на сировину - кам'яне вугiлля та споживача - виробництво чорних металiв. Протягом багатьох десятирiч Укра§на експортувала кокс у Росiю (1,5-2,0 млн. т щорiчно), кра§ни схiдно§ Європи (бiля 4 млн. т щорiчно). В останнi роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не бiльше 0,6 млн. т на рiк. Ресурсна база Донбасу для коксохiмiчного виробництва майже вичерпана i ця галузь залежить вiд iмпорту сировини з Росi§ (5 млн. т на рiк), Казахстану (2 млн. т), Польщi (3-4 млн. т). Коксохiмiчне виробництво зосереджене на 16 пiдприємствах в Донбасi та Приднiпров'§.
Важлива роль у хiмiчнiй промисловостi належить виробництву мiнеральних добрив. У структурi виробництва мiнеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрiв коксу та переробки природного газу. Азотнi добрива виробляють у Днiпродзержинську, Горлiвцi, Лисичанську, Сєвєродонецьку, Запорiжжi, Черкасах. Рiвному. 
Укра§на займає одне з провiдних мiсць у свiтi i має великi експортнi можливостi щодо мiнеральних добрив. Це визначається сировинним фактором - наявнiстю багатих родовищ калiйних солей i фосфоритiв. Калiйнi солi є в Прикарпаттi (Калуш, Стебник), а фосфорити - у Донбасi та Приднiстров'§. Наявнiсть сировини дозволила Укра§нi створити розвинену технологiчну базу для виробництва мiнеральних добрив на експорт. Бiльше 90% експорту мiнеральних добрив становлять азотнi добрива, а §х головними покупцями є Китай, Iндiя. Бразилiя, Туреччина, Молдова, Туркменистан.
Недостатньо використовуються експортнi можливостi виробництва калiйних добрив. Значну кiлькiсть цих добрив Укра§на iмпортує. В той же час в Укра§нi є калiйна галузь, потужностi яко§ можуть задовольнити багатьох зарубiжних споживачiв. Калiйнi добрива виробляють в Калушi й Стебнику. Виробництво фосфатних добрив налагоджено на основi привiзних (кольських) апатитiв i пiвнiчно-африканських фосфоритiв у Вiнницi, Одесi, Сумах, Костянтинiвцi.
У хiмiчнiй промисловостi широко використовуються кислоти. Найбiльше застосовується сiрчана кислота, сировиною для не§ є самородна сiрка, котру видобувають у захiдних реґiонах, сiрчанi колчедани, сiрчанi домiшки у газах тощо. У зв'язку з низькою транспортабельнiстю сiрчано§ кислоти §§ виробляють здебiльшого у мiсцях споживання. Так, найбiльшими споживачами цього хiмiчного продукту є пiдприємства фосфатних добрив: основнi центри випуску добрив є й центрами виробництва сiрчано§ кислоти (Суми, Вiнниця, Одеса, Костянтинiвка). Сiрчану кислоту виробляють також коксохiмiчнi заводи Приднiпров'я та Донбасу.
Пiдприємства содового виробництва у своєму розмiщеннi тяжiють до сировини - вапнякiв та кухонно§ солi. Напрочуд сприятливi умови для розташування содового виробництва є у Донбасi (Слов'янську та Лисичанську) та в Криму (Червоноперекопськ). Вiдмiтною особливiстю содового виробництва є висока питома вага випуску кальциновано§ соди. У багатьох мiстах в усiх реґiонах держави налагоджене лакофарбне виробництво.
Хiмiя органiчного синтезу в Укра§нi виготовляє також гумоазбестовi вироби. Найбiльшими центрами цiє§ галузi є Днiпропетровський шинний завод. Бiлоцеркiвський завод гумотехнiчних виробiв тощо. Технiчну сажу для виготовлення гуми роблять у Дашавi, Кременчуцi, Лисичанську.
Виробництво хiмiчних волокон та ниток зосереджено в Києвi, Черкасах, Сахалi, Житомирi, Чернiговi. виробничий процес на пiдприємствах цiє§ галузi в значнiй мiрi залежить вiд iмпортно§ сировини. Так, для виробництва вiскозних ниток необхiдна целюлоза, яку в Укра§нi виготовляють в обмеженiй кiлькостi, до того ж незадовiльно§ для цього виробництва якостi. Пiдприємства з виробництва смол i пластмас розмiщенi в районах видобутку кам'яного вугiлля, нафти, газу (Донбас, Приднiпров'я).
Значне мiсце у хiмiчнiй промисловостi належить фармацевтицi. За нормативами Всесвiтньо§ органiзацi§ охорони здоров'я, кра§на з населенням бiльше 50 млн. чол. для забезпечення власних потреб повинна мати на фармацевтичному ринку не менше 3000 найменувань медичних препаратiв, самостiйно забезпечувати потреби нацiонально§ медицини необхiдними лiками та вакцинами вiтчизняного виробництва для лiкування найбiльш поширених iнфекцiйних хвороб. Цим стандартам Укра§на поки що не вiдповiдає. Вiтчизняна фармацевтична промисловiсть виробляє бiльше 2400 найменувань препаратiв, з яких бiля 80% виготовляється з iмпортно§ сировини. Вiдсутнiсть власно§ сировини знижує конкурентоспроможнiсть укра§нських лiкiв.
Фармацевтична промисловiсть Укра§ни має у своєму складi 87 пiдприємств, за останнi 20 рокiв не споруджено жодного нового. В Укра§нi ведеться будiвництво потужного заводу "Фармацiя", який належить концерну "Стирол". Цей завод буде виготовляти бiля 950 млн. таблеток i капсул на рiк; розмiщується вiн у м. Горлiвка.
Фармацевтична промисловiсть складається з п'яти груп пiдприємств.
Перша група - це пiдприємства медично§ промисловостi. До §§ складу входять хiмiко-фармацевтичнi заводи.
Друга група - мiкробiологiчна промисловiсть, заводи яко§ виготовляють ферментнi препарати, кормовi добавки i антибiотики.
Третя група - пiдприємства з виготовлення продукцi§ медичного призначення: шприцiв, систем переливання кровi, дiалiзаторiв тощо.
До четвертно§ групи вiдносяться пiдприємства з виготовлення медичного скла.
У п'яту групу входять рiзноманiтнi науково-дослiднi i проектнi iнститути, тобто пiдприємства i установи галузево§ науки.
Найбiльшими центрами фармацевтично§ промисловостi в Укра§нi є: Ки§в, Львiв. Одеса, Луганськ, Лубни, Горлiвка та iн.
Лiсова промисловiсть Укра§ни сформувалась пiд впливом цiло§ низки факторiв. Обмеженiсть лiсових ресурсiв помiтно впливає на розмiри та внутрiшньогалузеву структуру деревообробно§ пiдгалузi, що посiдає провiдне мiсце в межах лiсово§, деревообробно§ та целюлозно-паперово§ iндустрi§. На не§ припадає бiльша частина виробничникiв та товарно§ продукцi§. Лiс заготовляють у Карпатах, Лiсостепу й на Полiссi. Величезних збиткiв лiсовiй промисловостi завдала аварiя на Чорнобильськiй АЕС, що вивела з народногосподарського обiгу бiльш як половину лiсових ресурсiв Укра§ни. Тепер найбiльше лiсозаготiвля розвинута у Закарпатськiй, Iвано-Франкiвськiй, Львiвськiй, Чернiвецькiй, Волинськiй та Рiвненськiй областях.
Серед деревообробних галузей перед веде меблева промисловiсть, на яку припадає понад половина товарно§ продукцi§. Вона є в усiх великих мiстах: Ки§в, Харкiв, Днiпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львiв, Мукачеве, Житомир, Чернiгiв та iн.
У деревообробнiй промисловостi щорiчно утворюється велика кiлькiсть вiдходiв. Їх використовують у целюлозно-паперовому i лiсохiмiчному виробництвах, при виготовленi деревостружкових та деревоволокнистих плит. Найбiльшi центри з виробництва деревостружкових та деревоволокнистих плит - Ки§в, Харкiв, Донецьк, Днiпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич та iн.
На основi переробки лiсу та iнших рослинних ресурсiв, а також вторинно§ сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловiсть. Головними центрами целюлозно-паперово§ промисловостi є Жидачiв, Рахiв, Херсон, Iзма§л, Обухiв, Корюкiвка, Малин, Понiнка, Великий Бичкiв, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловiсть виробляє бiльше 150 видiв продукцi§, але задовольняє потреби держави i населення в паперi в середньому лише на 50%. В Укра§нi не виробляють зовсiм або виробляють в недостатнiй кiлькостi окремi види паперу, попит на якi всюди у свiтi має тенденцiю до пiдвищення: газетний, офсетний, пергамент та iн. Виробляються також будiвельнi матерiали, деревостружковi плити, фанера з лiсово§ сировини та вiдходiв.
Ресурси деревини у кра§нi скорочуються; для збереження теперiшнього рiвня виробництва треба щороку закуповувати деревину та §§ продукти за рубежем. Залучення до господарського обiгу додаткових деревних ресурсiв можливе завдяки повнiшому використанню усiє§ бiомаси дерева, вторинних та iнших матерiалiв та вивiльненню цiльно§ деревини за рахунок застосування замiнникiв.
Iстотним резервом одержання деревини є iдея доцiльного розведення лiсiв. За дефiциту деревини проблематичною стала орiєнтацiя на вилучення з експлуатацi§ захисних лiсiв. У практицi не виключаються варiанти насадження й посiву лiсу на невикористовуваних (еродованих) або низькопродуктивних землях. З §хнього загального обсягу для цього можна використати близько 4 млн. га. Переорiєнтацiя на запровадження захисних смуг i насаджень за промислово-експлуатацiйним типом дозволила б щороку одержувати до 2,5 млн. кубометрiв деревини.
Важливим резервом є лiсосiчнi вiдходи, що майже не використовуються (пеньки, кора, гiлки). Цi втрати становлять 1/3 бiомаси вирубуваного деревостану, тодi як можна з не§ виготовляти паливнi брикети, добрива, хiмiчнi препарати.
Можна замiнити деревину у тарному, целюлозно-паперовому виробництвi, у будiвництвi, паливному балансi вторинними матерiалами (макулатура, термiття, лушпиння, лоза). Перспективним є також використання мiсцево§ недеревно§ сировини: соломи, збiжжя, комишу.

3. Будiвельний комплекс
Будiвельний комплекс складається з таких основних блокiв: виробництво будiвельних матерiалiв (галузь промисловостi); власне будiвництво; будiвельне машинобудування; проектно-конструктоськi та дослiднi роботи в галузi будiвництва. Частка будiвельного комплексу в народному господарствi досить значна. В Укра§нi питома вага в ВВП тiльки будiвництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усiх зайнятих в народному господарствi, з них 6% - в будiвництвi.
Будiвництво - дуже чутливий показник стану економiки кра§ни. Так, фаза пiдйому в економiцi найперше вiдчувається саме у будiвництвi, бо швидко збiльшуються капiталовкладення в основнi фонди. Зростання рiвня життя населення вiдбивається на розширеннi житлового й соцiально-культурного будiвництва. У фазах спаду й кризи темпи падiння обсягiв будiвництва чи не найбiльшi серед iнших галузей народного господарства. Водночас будiвництво може стати важливим регулятором розвитку економiки. Ось, наприклад, в часи "велико§ депресi§" 30-х рокiв президент США Ф. Рузвельт iнiцiював на державний кошт нечуване доти за. обсягом будiвництво шляхiв, мостiв, соцiально-побутових споруд. Це потребувало значно§ кiлькостi будiвельних матерiалiв, металевих конструкцiй, скла, деревини тощо. З'явився стимул для пожвавлення виробництва. Окрiм того, тисячi безробiтних отримали роботу; купiвельна спроможнiсть населення почала зростати, а це, в свою чергу, стимулювало виробництво товарiв легко§ й харчово§ промисловостi, розвиток сiльського господарства й сфери послуг. Згодом для цих галузей настала нагальна потреба в новому обладнаннi - запрацювало машинобудування. Економiка змiцнiла, кризу було подолано.
Будiвництво - одна з найстарiших галузей народного господарства. Протягом довгого часу воно мало переважно житловий напрямок, хоч iще в стародавнi епохи створювались, наприклад, iригацiйнi споруди, культовi заклади та iн. Будiвельнi матерiали були досить простими: у першу чергу це було те, що давала сама природа - камiнь (переважно вапняк або пiщаник), глина, вапно, деревина; по-друге, це були штучнi вироби невелико§ складностi - цегла, черепиця.
Ситуацiя почала докорiнно змiнюватись пiсля промислово§ революцi§, а особливо з друго§ половини XIX ст., коли iндустрiалiзацiя поширилась на значнi територi§ свiту й просочилась майже у всi галузi народного господарства. Промислове будiвництво, створення основних виробничих фондiв стає провiдним напрямком. Урбанiзацiя змiнює форми розселення населення. Великi, багатомiльйоннi мiста вимагають нового типу забудови. З'являються багатоповерховi споруди, якi спочатку сприймаються як якесь диво, чи навiть монстр. Символом нового стану в будiвництвi став славетний Емпайр Стейтс бiлдiнг в Нью-Йорку - будинок на 86 поверхiв висотою 375 м. Згодом так званi "хмарочоси" перетворились на, типове явище багатьох американських, а далi - європейських та японських мiст. Прикметою часу стали велетенськi мостовi споруди, наприклад "Золотi ворота" в Сан-Франциско, мiст через р. Гудзон. Ще одним символом ново§ епохи в архiтектурi й будiвництвi можна вважати Ейфелеву вежу в Парижi (висота 300 м), споруджену наприкiнцi XIX ст.
Новий тип забудiвлi вимагав принципово нових методiв будiвництва й нових будiвельних матерiалiв. Сучасна споруда - навiть житловий будинок, а тим бiльше споруда виробничого призначення - це складна iнженерна система, насичена механiзмами й комунiкацiями. Традицiйнi стiновi матерiали (вапняк, цегла, деревина) вже не витримують багатоповерхового навантаження. Натомiсть з'являються залiзобетон, сталевi й алюмiнiєвi конструкцi§, армоване скло. Винахiд залiзобетону спричинив справжню революцiю в будiвництвi. Можна сказати, що XX сторiччя - це не тiльки епоха електрики, автомобiлiв, атому чи космiчних кораблiв, але й епоха залiзобетону.
Будiвельний комплекс тiсно пов'язаний з iншими галузями народного господарства. Насамперед, за його участю створюється значна частина основних (виробничих й невиробничих) фондiв. З iншого боку, комплекс є споживачем продукцi§ багатьох галузей. Так, будiвництво використовує 10% продукцi§ машинобудування, 20% прокату чорних металiв, 40% лiсоматерiалiв. Воно споживає також вироби хiмiчно§ промисловостi (лаки, фарби, пластмаси). Для продукування будiвельних матерiалiв потрiбна велика кiлькiсть палива, а iнодi й води. Будiвельнi матерiали, конструкцi§ є важливою складовою частиною вантажообiгу транспорту. Транспортнi витрати в собiвартостi будiвництва складають близько 25%.
Розгляньмо тепер особливостi розмiщення галузей будiвельного комплексу, фактори, що на нього впливають.
Промисловiсть будiвельних матерiалiв. Ця галузь складається: 1) з видобутку природно§ сировини (камiнь, пiсок, глина, гравiй, крейда, гiпс, мергель, азбест тощо); 2) з виготовлення матерiалiв i конструкцiй (цегла, шифер, цемент, залiзобетон, рiзноманiтнi будiвельнi конструкцi§, скло, облицювальнi матерiали).
В iсторi§ будiвництва найчастiше вживались такi стiновi матерiали як вапняк та пiщаник, вони легше пiддаються обробцi. Для спорудження палацiв, а також як облицювальний матерiал використовується мармур. В XX сторiччi для облицювання вживається гранiт, особливо в будiвництвi метрополiтенiв, урядових споруд.
Укра§на має значнi поклади будiвельного каменю. Рiзноманiтнi родовища гранiту, дiориту й iнших гiрничих порiд цiє§ групи зосередженi в Укра§нському кристалiчному масивi; мармур видобувається в Криму, вапняки поширенi на великому просторi, зокрема, в Причорномор'§. Iншi кра§ни також мають родовища будiвельного каменю, iнодi всесвiтньо вiдомi: бiлий каррарський мармур в Iталi§, чорний лабрадорит в Канадi (великi поклади є також в Укра§нi), рожевий туф у Вiрменi§.
Для виготовлення цегли, черепицi, порцеляни, фаянсу використовуються глини певно§ якостi. Вони поширенi в багатьох кра§нах, також є i у нас. Для виробництва скла потрiбнi кварцевi пiски; така сировина є, зокрема, в Донбасi, на Харкiвщинi, в Полiссi.
Найважливiшим будiвельним матерiалом є цемент. Вiн використовується у виготовленнi майже всiх будiвельних виробiв i конструкцiй; найбiльше його йде на виробництво бетону. Ось чому обсяг виробництва цементу такий саме iндикатор розвитку будiвельно§ iндустрi§, як для хiмiчного комплексу - виробництво сiрчано§ кислоти.
Зауважимо, що значна кiлькiсть виробництва цементу в Кита§ та Iндi§ - наслiдок не тiльки економiчного пiдйому, але й велико§ чисельностi населення, що стимулює великообсяжне житлове будiвництво.
На виготовлення цементу використовуються карбонатнi породи (вапняк, мергель, крейда) й глини певно§ якостi. Спiввiдношення мiж карбонатами й глинами приблизно 75%:25%. Крiм того, додаються ще деякi домiшки: гiпс, шлаки та iншi. Первиннi матерiали дробляться, змiшуються, а потiм випалюються в печах з високою температурою (до 1500®); продуктом випалення є клiнкер - своєрiднi розжаренi шматки сумiшi. На виготовлення клiнкеру витрачається багато тепла - 178 кг у.п. на тону. Потiм клiнкер розмелюється на цементозмелюваних установках i ще пiсля деяких обробок отримують готовий портланд-цемент. Якась частина клiнкеру може транспортуватись iз заводу в мiста з великим споживанням цементу, де вiн розмелюється. Справа в тому, що клiнкер менше псується при транспортуваннi, нiж готовий цемент.
Виготовлення цементу - дуже матерiаломiстке й теплоємне виробництво. Але головним фактором розмiщення цементно§ промисловостi все ж таки є сировина. До того ж, як паливо застосовують переважно газ, а вiн надходить трубопроводами туди, куди треба. В структурi собiвартостi цементу на сировину, паливо, електроенергiю й допомiжнi матерiали припадає понад двi третини витрат.
Укра§на має значнi запаси цементно§ сировини, серед яко§ переважають вапняки. Найпотужнiшi родовища крейди та мергелю розташованi в Донецько-Приднiпровськiй западинi та в Донбасi (Амвросi§вське, Новгород-Сiверське). Вапняки переважають в Прикарпаттi, Причорномор'§.
В Укра§нi налiчується 15 цементних заводiв; §х загальна потужнiсть -24 млн т на рiк, але в 1998 р. було вироблено лише 5,6 млн т цементу. Найбiльшi заводи: Балаклiйський (Харкiвська область), сировина - крейда; Амвросi§вський (Донецька область) - працює на мергелю й крейдi; Микола§вський (Львiвська область) - вапняк i гiпс; Здолбуновський (Рiвненська область) - мергель. Краматорський - крейда. Заводи середньо§ потужностi є в Одесi, Бахчисара§ та iнших мiстах.
Укра§на в пiслявоєннi роки була значним виробником (в 1990 - 23 млн т) i експортером цементу. Але технологiя його виробництва вже застарiла. В усьому свiтi цемент продукують так званим "сухим" способом, при якому витрачається лише 120 кг у. п. на тону; у нас же переважає "мокрий спосiб" - 85% всього виробництва. Застосування ново§ технологi§, а також використання дешевих сортiв вугiлля замiсть газу дозволять iстотно знизити собiвартiсть цiє§ важливо§ продукцi§.
До цементних заводiв тяжiє виробництво шиферу та азбоцементних труб; для §х вироблення потрiбно багато цементу й азбесту. Азбест надходить в Укра§ну з Росi§. Найбiльшi заводи азбоцементного виробництва - в Краматорську, Києвi, Балаклi§, Здолбуновi, Амвросiєвцi, Запорiжжi.
Одним з найстарiших будiвельних матерiалiв є цегла. Сировиною для §§ виготовлення ранiше була тiльки глина; в нашi часи, поряд з традицiйною цеглою виготовляють також силiкатну й шлакову, для чого використовують вапняки, крейду, пiсок, шлаки. Цегла, як i цемент, матерiало- й енергомiсткий матерiал. Вона потребує ще бiльше палива - 216 кг у.п. на тону виробiв. Але цегла погано транспортується. До того ж, вона дешева, й транспортування §§ на велику вiдстань веде до великих питомих витрат. Тому цегельнi заводи розташовуються поблизу споживача - великих мiст; щодо сировини, то вона досить поширена.
Скло як будiвельний матерiал має широкий вжиток. Його використання дедалi збiльшується, що пов'язано з новим архiтектурним стилем (великi вiкна), новою будiвельною технологiєю (скло застосовується як облицювальний матерiал). Для виготовлення скла потрiбнi кварцевi пiски, кальцинована сода, крейда, доломiт. Для виробництва так званих шлакоситалiв використовуються металургiйнi шлаки. Основним компонентом є кварцевi пiски, що мiстять не менше як 90% кремнезему. В Укра§нi родовища скляних пiскiв є в Донбасi (Авдi§вське родовище). Харкiвськiй областi (Новоселiвське), Рiвненськiй (Рокитнянське), Чернiгiвськiй (Глiбовське), в Львiвськiй, Одеськiй областях.
Виробництво скла - дуже теплоємний процес. На виробництво тони продукту витрачається 970 кг у.п., тобто набагато бiльше, нiж для цементу й цегли. Колись, ще до середини XIX ст., для виготовлення скла вживалась майже тiльки деревина. Багато лiсiв у розвинених європейських кра§нах щезало просто на очах, щоб задовольнити потреби ґутниць. Вiдомо, що Петро I заборонив будувати новi ґутницi в межах 200 верст навколо Москви й Петербургу, аби не знищити зелене оточення цих мiст.
Зважаючи на високу теплоємнiсть виробництва скла, природно, що воно розташовується поблизу паливних баз. Найбiльшим центром виготовлення скла в Укра§нi є Костянтинiвка в Донбасi. Тут виробляють вiконне скло, шлакосталевi плитки, армоване, вiтринне скло та iншi його види. Склоробнi заводи є також у Лисичанську, Львовi, Запорiжжi.
Для оздоблення будинкiв широко застосовується будiвельна керамiка - керамiчнi плитки для пiдлог, облицювальнi глазурованi плитки, а також каналiзацiйнi труби, санiтарно-технiчне устаткування. Цi вироби виготовляють з тугоплавко§ або вогнетривко§ глини з домiшками каолiну, кварцевого пiску та деяких iнших сполук. Виробництво будiвельно§ керамiки - матерiалоємний та теплоємний процес. Водночас воно орiєнтується на моду, на естетичне сприйняття споживача. Тому виготовлення плиток, сантехнiчних виробiв потребує наявностi художнього смаку. Моду сьогоднi "диктують" Iталiя, Iспанiя, Францiя, Нiмеччина, Чехiя, Словаччина.
В Укра§нi також виготовляється багато керамiчних виробiв. Найбiльшi пiдприємства - Харкiвський плитковий завод, Артемiвський завод будiвельно§ керамiки. Львiвський, Ки§вський та Слов'янський керамiчнi заводи.
Залiзобетоннi та бетоннi конструкцi§ й вироби - головний будiвельний матерiал сучасного iндустрiального будiвництва. Вони широко використовуються в промисловому й житловому будiвництвi, в гiдротехнiчних спорудах, в прокладеннi автомобiльних i залiзничних шляхiв. Застосування залiзобетонних конструкцiй сприяє зниженню собiвартостi будiвництва й значно прискорює його темпи. Наприклад, спорудження великопанельного будинку порiвняно з цегельним вимагає вдвiчi менше часу.
Завод залiзобетонних конструкцiй та виробiв виготовляє стiновi панелi, плити перекриттiв, колони, ферми, дорожнi плити, шпали та багато iншо§ продукцi§. Сировиною для залiзобетонних виробiв служать: арматурна сталь, портланд-цемент, шлакоцемент, щебiнь, гравiй, пiсок, металургiйний шлак, керамзит. Останнього часу все ширше вживається шлакобетон, який набагато легше звичайного, а за мiцнiстю йому не поступається. В США iз шлакобетону споруджують навiть стоповерховi будинки. Шлакобетон дешевший, до того ж вiн вигiдний в екологiчному вiдношеннi, бо його виробництво утилiзує вiдходи металургiйних заводiв.
Виготовлення залiзобетонних конструкцiй та виробiв - процес матерiаломiсткий; сировина й матерiали складають понад половину всiх витрат у собiвартостi продукцi§. Але ця продукцiя - нетранспортабельна. Тому §§ виробництво тяжiє до споживача, до великих мiст, iндустрiальних центрiв, гiдротехнiчних споруд, взагалi до великого промислового i житлового будiвництва. Першою залiзобетонною спорудою в Укра§нi був маяк, збудований в 1904 р. в Миколаєвi - перший в свiтi маяк такого типу. Сьогоднi в кра§нi налiчується декiлька сот заводiв, що виготовляють бетоннi й залiзобетоннi вироби. Найбiльшi з них - в Києвi, Харковi, Запорiжжi, Кривому Розi, Донецьку, Днiпропетровську, Каховцi, Iллiчiвську.
Будiвництво - головна ланка комплексу, воно створює основнi фонди народного господарства. Будiвництво має специфiчнi особливостi, що вiдрiзняють його вiд iнших галузей народного господарства: його продукцiя (будiвлi) нерухома, великогабаритна; виробничий процес має переривчастий характер, вiдбувається протягом довгого часу, на вiдкритому повiтрi. Природно, що будiвництво орiєнтується тiльки на споживача. Це обумовлює територiальну мобiльнiсть робочо§ сили в будiвництвi. Часто буває так, що будiвельнi бригади перемiщуються не тiльки в межах одного мiста, а вiд'§здять до iнших мiст i реґiонiв.
Велике будiвництво може стати важливим мiстоутворюючим фактором. Наприклад, коли в 50-х роках споруджувався Каховський гiдровузол, то практично на порожньому мiсцi було збудовано пiдприємства будiвельних матерiалiв, житло для будiвникiв, створена виробнича й соцiальна iнфраструктура (шляхи, електромережi, зв'язок, школи, магазини, лiкарнi тощо), з'явилися кадри фахiвцiв сумiжних галузей. Коли будiвництво ГЕС закiнчилося, вся ця забудова стала основою для розвитку iнших видiв виробництва - електротехнiчного машинобудування, харчово§ промисловостi. На картi кра§ни з'явилось нове мiсто - Нова Каховка.
Залежно вiд призначення будiвництво розподiляється на промислове (спорудження заводiв, фабрик), гiдротехнiчне (гiдроелектростанцi§, водосховища, канали), енергетичне (електростанцi§, електромережi), транспортне (автомобiльнi, залiзничнi шляхи, аеропорти, трубопроводи), сiльське (спорудження тваринних ферм, елеваторiв), житлове. Капiтальнi вкладення в економiцi Укра§ни в 1998 р. дорiвнювали 12,1 млрд грн., вартiсть будiвельних та монтажних робiт - 6,9 млрд грн. Найбiльше капiталовкладень пiшло в промисловiсть - 37%, житлове будiвництво - 19%, будiвництво комунальних пiдприємств, закладiв освiти, культури, охорони здоров'я - 15%.
Будiвельне машинобудування - галузь важкого машинобудування, проте воно є також часткою будiвельного комплексу. Основна продукцiя галузi: екскаватори, бульдозери, грейдери, бетономiшалки, скрепери, крани. Укра§на практично повнiстю забезпечує себе будiвельною технiкою. найбiльшими центрами §§ виробництва є: Ки§в (виробництво екскаваторiв), Харкiв (бетономiшалки, шляховi машини), Одеса (важкi крани), Микола§в (шляховi машини), Краматорськ, Кременчук, Бердянськ.
Проектно-конструкторськi роботи в будiвництвi - важлива складова частина комплексу. Власне, вони започинають всi будiвельнi роботи. В проектних роботах зайнятi сотнi тисяч фахiвцiв з рiзних галузей будiвництва, а також економiсти, екологи, географи. Проектування зосереджено у великих iндустрiальних центрах, якi мають розвинену мережу науково-дослiдних i вищих учбових закладiв, значний контингент фахiвцiв-будiвельникiв. В Укра§нi такими центрами є Ки§в, Харкiв, Днiпропетровськ, Одеса.

Лекцiя 9.

Соцiальний комплекс

План
1. Галузева структура легко§ промисловостi
2. Рекреацiйний комплекс

1. Галузева структура легко§ промисловостi
Легка промисловiсть включає текстильну, взуттєву i швейну галузь. Вона тiсно пов'язана з сiльським господарством, галузями машинобудування та хiмiчною промисловiстю. Однiєю з особливостей розмiщення пiдприємств легко§ промисловостi є територiальне §х сполучення з важкою iндустрiєю - наприклад, металургiєю, - що дозволяє рацiонально використовувати трудовi ресурси. Легка промисловiсть частiше за все є в тому або iншому територiальному комплексi як додаткова галузь. Ключовi фактори розмiщення пiдприємств легко§ промисловостi: споживчий, сировинний, забезпеченiсть трудовими ресурсами.
Територiальна органiзацiя легко§ промисловостi зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторiв. Кожен iз цих факторiв дiє по-рiзному - залежно вiд стадi§ виробництва та технiко-економiчних особливостей галузi. Окрiм галузевого та споживчих факторiв, велике значення має забезпеченiсть тiє§ або iншо§ територi§ робочою силою.
Пiдприємства первинно§ переробки сировини мають велику кiлькiсть вiдходiв (до 30-40% ваги вихiдно§ сировини) i тому тяжiють до сировинних баз. Волокнистi культури обробляють у мiсцях §хнього виробництва, а тваринницька сировина пiддається первиннiй переробцi далеко вiд сировинних баз. Так, миття вовни можна здiйснювати на шляху транспортування сировини за наявностi водо- та паливопостачання. Розмiщення виробництва шкiри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так i з центром споживання м'яса.
На розмiщення легко§ промисловостi (особливо §§ головно§ галузi - текстильно§) великий вплив справляє науково-технiчна революцiя. Це вiдбивається перш за все на концентрацi§ текстильного виробництва, на змiнi його сировинно§ бази. Натуральне волокно поступово витiсняється хiмiчними волокнами. Велика кiлькiсть тканин виробляється з сумiшей натуральних i хiмiчних волокон.
У шкiрянiй промисловостi значне мiсце займають штучнi шкiри.
Промисловiсть органiчного синтезу як сировинна база для легко§ промисловостi рiзко змiнила умови розмiщення §§ пiдприємств у окремих районах.
На вiдмiну вiд первинно§ обробки сировини, виробництво готово§ продукцi§ характеризується бiльш складним розмiщенням. При виборi варiанту розмiщення враховують сировинний, споживчий та трудовi фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсiв, бо легка промисловiсть - найбiльш працемiстка галузь i разом з тим населення є споживачем готово§ продукцi§. Таким чином, райони, забезпеченi трудовими ресурсами, масово споживають продукцiю легко§ промисловостi та тим самим створюють сприятливi умови для розмiщення §§ пiдприємств.
Найважливiшим видом натурального волокна є бавовна, на частку котро§ припадає близько половини перероблювано§ у свiтi текстильно§ сировини. До найбiльших виробникiв бавовняного волокна належать: Китай, США, Iндiя, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрiя, Єгипет, Аргентина, Бразилiя .
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Iндiя, Японiя, Росiя. Головнi iмпортери: кра§ни Європи. Канада, Австралiя.
Питома вага вовняних тканин у свiтовому виробництвi незначна, але у §хнiй загальнiй вартостi частка вовни набагато бiльша, бо вовна дорожча. Вовнянi тканини, у бiльшостi сво§й, мають синтетичнi домiшки. Найбiльшi виробники вовняних тканин: Китай, Iталiя, Японiя, США, Республiка Корея, Нiмеччина, Велика Британiя, Францiя, Росiя. Бiльшiсть з цих кра§н є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками i експортерами сировини - вовни - є такi кра§ни: Австралiя, Нова Зеландiя, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР. Основнi iмпортери вовняних тканин: кра§ни Європи та Пiвнiчно§ Америки.
У виробництвi шовкових тканин важливе значення мають штучнi та синтетичнi волокна. Целюлозний, вiскозний шовк, капрон, нейлон вельми успiшно замiнили натуральний шовк, проте останнiм часом значення натурального шовку пiдвищується. Пояснюється це тим, що окремi властивостi натурального шовку штучним шляхом вiдтворити неможливо. Основнi виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японiя, Китай, Корея, Iндiя.
Серед iнших видiв текстильного виробництва - джутова та лляна промисловiсть. Джутова промисловiсть розмiщена в Iндi§ та Бангладеш на власнiй сировинi, а також у Великiй Британi§ на iмпортнiй сировинi. Головнi iмпортери джутових виробiв: США, кра§ни Європи. Лляна промисловiсть розвинулась у Росi§, Бiлорусi, Укра§нi, Польщi, кра§нах Прибалтики. Iснує також виробництво канатних та плетених виробiв з абаки, сизалю, генекена. Головними виробниками виробiв з абаки є Фiлiппiни, з сизалю - Танзанiя, з генекена - Мексика.
У виробництвi тканин з хiмiчних волокон переважають економiчно розвинутi кра§ни, але при цьому значення кра§н, що розвиваються, в Азi§ помiтно зростає. Виробництво шовкових та вовняних тканин бiльш поширене у розвинутих кра§нах.
З iнших галузей промисловостi найбiльше значення має шкiряно-взуттєва. Ї§ розмiщення зорiєнтоване переважно на споживача. Великi райони шкiряно-взуттєво§ промисловостi зосередженi в економiчно розвинених кра§нах: США, Iталiя, Велика Британiя, Францiя, Нiмеччина. Значне виробництво взуття є також у Польщi, Укра§нi, Румунi§, Росi§, Болгарi§, Чехi§, Угорщинi, Фiнляндi§. Що стосується виробництва сировини, то воно зосереджене у районах тваринництва, де шкiряна сировина є нiби побiчним продуктом при виробництвi м'яса та м'ясних продуктiв. Постачальником синтетичних матерiалiв є хiмiчна промисловiсть.
Швейна промисловiсть дуже поширена. Ї§ пiдприємства представленi в усiх групах кра§н, на всiх континентах. Швейне виробництво - одне з найбiльш вигiдних i найбiльш високооплачуваних видiв дiяльностi. В середньому у розвинених кра§нах чоловiк щорiчно купує 10-12 костюмiв, жiнка - 17. Ця галузь легко§ промисловостi тяжiє до скупчень населення в урбанiзованих районах. Загальний рiвень розвитку швейно§ промисловостi, §§ технiчна озброєнiсть, якiсть швейних виробiв характеризуються бiльш високими показниками у кра§нах Європи, США, Канадi, Японi§. Проте в розвинених кра§нах майже не iснує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робiтникiв тут коштує досить дорого. "Швейним цехом" розвинених кра§н донедавна були вичерпно азiатськi кра§ни з §х дешевою працею найманих робiтникiв.
Конкуренцiю азiатам склали постсоцiалiстичнi кра§ни Європи, де праця робiтникiв така ж дешева, а якiсть набагато краще. У гонитвi за дешевою робочою силою захiднi пiдприємцi "захопили" спочатку Польщу, Угорщину, Чехiю, Словаччину, але пiсля того, як в цих кра§нах праця подорожчала, почалося освоєння нових територiй: Росi§, Укра§ни, Бiлорусi, Прибалтики. Захiдна швейна технологiя осiдає тепер в цих кра§нах. Ринок порiвняно дешевих швейних виробiв сконцентрований у Нових Iндустрiальних Кра§нах та окремих кра§нах, що розвиваються, якi мають зручне географiчне положення.
Легка промисловiсть Укра§ни представлена текстильною, швейною та шкiряно-взуттєвою галузями. За випуском продукцi§, за вартiстю основних виробничих фондiв перше мiсце займає текстильна промисловiсть. Головною галуззю текстильно§ промисловостi в Укра§нi, як i в усьому свiтi, є бавовняна галузь. Бавовняне виробництво кра§ни знаходиться у великiй залежностi вiд постачальникiв сировини. Тому в нашiй кра§нi передбачається вiдновлення бавовництва в пiвденних районах. Завдяки цьому Укра§на зможе забезпечити свою бавовняну промисловiсть на 70% власною сировиною i на стiльки ж вiдсоткiв знизити собiвартiсть виробництва тканин. В Херсонi вже введена в дiю експериментальна лiнiя бавовняно-очисного заводу, що споруджується тут у вiдповiдностi з Державною програмою розвитку легко§ промисловостi. Бавовнянi тканини та iншi вироби з бавовни виробляються у Херсонi, Тернополi, Донецьку, Полтавi, Києвi, Чернiвцях, Iвано-Франкiвську, Коломи§, Коростишевi, Радомишлi, Миколаєвi; бiльша частина виробляється на трьох комбiнатах - Херсонському, Донецькому, Тернопiльському. Iншi пiдприємства продукують переважно пряжу та нитки.
Другою за значенням є вовняна промисловiсть. Сировиною служить вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. У вовнянiй промисловостi здiйснюється первинна переробка вовни i виготовлення пряжi, тканин та виробiв з них. Пiдприємства вовняно§ промисловостi розмiщенi у Харковi, Луганську, Одесi, Дунаєвцях, Сумах, Богуславi, Кременчуцi, Лубнах, Чернiговi, Кривому Розi, Черкасах. Разом в Укра§нi дiє бiля 30 пiдприємств вовняно§ промисловостi. 
На базi натурально§ сировини (шовку-сирцю) дiє комбiнат у Києвi, який випускає високоякiсний натуральний шовк. Iншi пiдприємства (Дарниця у Києвi, Черкаси, Луцьк) виробляють шовковi тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києвi та Лисичанську роблять також шовковi тканини технiчного призначення.
Лляна промисловiсть забезпечує частину споживачiв тканинами побутового та технiчного призначення, що вирiзняються високою мiцнiстю. Це, перш за все, брезент, пожежнi рукави, сировина для взуттєво§ промисловостi. Ллянi тканини застосовуються як технiчнi у полiграфiчнiй промисловостi, деяких галузях машинобудування. Окрiм того, ллянi тканини потрiбнi для виготовлення одягу, бiлизни тощо. В Укра§нi дiє повний цикл виробництва та переробки льону, функцiонує понад 30 льонозаводiв. Ллянi тканини виробляють у Житомирi, Рiвному - на великих комбiнатах, а також на Коростенськiй та Марчихiно-Будськiй фабриках. Укра§на є експортером льоноволокна.
Трикотажна промисловiсть тяжiє до районiв з великою щiльнiстю населення, бо виробництво зорiєнтовано на споживача. Ця спецiалiзована галузь продукує в'язанi вироби з рiзних пряж: бавовняно§, вовняно§, хiмiчного волокна та змiшаних волокон. Найбiльшi центри трикотажно§ промисловостi: Ки§в, Харкiв, Житомир, Львiв, Одеса, Донецьк, Микола§в, Луганськ, Кременчук та iншi. В Укра§нi дiє понад 60 пiдприємств трикотажно§ промисловостi. У структурi трикотажних виробiв переважає виробництво панчiшно-шкарпеткових виробiв та бiлизняного трикотажу.
Швейна промисловiсть випускає понад 1/3 обсягу валово§ продукцi§ легко§ промисловостi. Вона устаткована вельми складним технологiчним обладнанням, i тому §й потрiбнi кадри високого рiвня. В галузi ведуться розробки та впровадження нових поколiнь машин, високопродуктивних методiв виготовлення одягу, здатних пiдвищити продуктивнiсть швейного конвейєра, постiйно впроваджуються новi зразки модного одягу.
На вiдмiну вiд трикотажно§ промисловостi, де багато дрiбних пiдприємств, у швейно§ галузi виробництво сконцентроване на великих пiдприємствах таких мiст, як Ки§в, Харкiв, Одеса, Днiпропетровськ, Львiв, Запорiжжя, Донецьк, Чернiвцi, Артемiвськ, Дрогобич. Останнiм часом з'явилося чимало приватних дрiбних пiдприємств, але §хня частка в загальному обсязi швейного виробництва поки що невелика. Укра§на є iмпортером швейних виробiв.
У шкiряно-взуттєвому виробництвi , зайнята п'ята частина працiвникiв легко§ промисловостi. На §§ пiдприємствах переробляють та гарблять шкiру. Сюди ж вiдноситься виробництво штучних шкiр та хутра. Найбiльшi центри : Ки§в, Харкiв, Одеса, Бердичiв, Запорiжжя, Вознесенськ.
На базi шкiряно§ сировини (натурально§ та штучно§) виникла взуттєва промисловiсть. Пiдприємства розмiщенi у Луганську, Львовi, Днiпропетровську, Кременчуцi, Iвано-Франкiвську, Сiмферополi та iнших мiстах.
Хутряне виробництво спецiалiзується на виготовленнi хутряних виробiв зi шкiр диких звiрiв, звiрiв клiткового утримання та домашнiх тварин. Найбiльшi хутрянi об'єднання розташованi у Харковi, Iвано-Франкiвську, Балтi, Львовi .
До складу легко§ промисловостi входить також галантерейне виробництво, яке в Укра§нi добре розвинене. Пiдприємства цiє§ галузi розмiщенi скрiзь: як у великих мiстах, так i у невеликих селищах. Їхня продукцiя - валiзи, господарчi сумки, кошики, гаманцi, зубнi щiтки, мильницi, гребiнцi, краватки, шпильки та чимало iнших виробiв. Сировину для них поставляють багато галузей: машинобудування, шкiрянi, металургiйнi, текстильнi та iншi пiдприємства.

2. Рекреацiйний комплекс
Вiдпочинок людини у спецiальнiй лiтературi називається рекреацiєю, а §§ поведiнка, направлена на задоволення сво§х потреб у вiдпочинку, лiкуваннi, компенсацi§ життєво§ енергi§, - рекреацiйною дiяльнiстю. В окремих кра§нах склались потужнi комплекси вiдпочинку, курортного лiкування, туризму. Такi комплекси одержали назву рекреацiйних.
Багатофункцiональний рекреацiйний комплекс можна умовно подiлити на три групи: 1) лiкувально-оздоровчий (санаторно-курортне лiкування та оздоровлення); 2) пiзнавальний (туризм); 3) економiчний (реґенерацiя робочо§ сили, сфера господарчо§ дiяльностi). Комплекс слiд розглядати як частину свiтового господарства, пов'язану з опануванням територiй для вiдпочинку, профiлактичного та реабiлiтацiйного лiкування, туризму. В окремих кра§нах вiн дає чималi прибутки у загальнiй економiчнiй дiяльностi, випереджаючи iнодi промисловiсть та сiльське господарство. Навiть у США землi, зайнятi пiд рекреацiйний комплекс (хоч i в 10 разiв меншi за площею, нiж сiльськогосподарськi), дають щорiчний прибуток утричi бiльший.
В останнi роки в кра§нах свiту вiдбувається розширення площ земель, що вiдводяться пiд рекреацiю. При цьому особливого значення набуває туризм. Спостерiгається значний рiст кiлькостi мiжнародних туристiв: за останнi 20 рокiв §х число зросло у 2,5 разу. Для багатьох кра§н туризм є важливою галуззю економiки, яка дає досить значний прибуток. Серед них: Болгарiя, США, Францiя, Мексика, Угорщина, Iспанiя, Iталiя, Грецiя, Мальта та iншi. У цих та iнших кра§нах створена iндустрiя туризму. До не§ вiдносяться: пiдприємства по наданню послуг з розмiщення туристiв (готелi, мотелi, кемпiнги, пансiонати тощо); туристичнi фiрми; транспортнi установи; навчальнi заклади; iнформацiйнi та рекламнi служби; пiдприємства по виробництву товарiв туристичного сервiсу; пiдприємства роздрiбно§ торгiвлi та громадського харчування.
Iснує п'ять основних напрямкiв туризму: 1) рекреацiйний, або оздоровчий; 2) екскурсiйний, або пiзнавальний; 3) науковий; 4) дiловий; 5) релiгiйний. За засобами пересування туризм подiляється на автомобiльний, залiзничний, авiацiйний, морський та рiчковий. У США та Канадi нацiональнi парки приваблюють рекреантiв своєю незайманою природою. У Канадi - 8 нацiональних паркiв. Схiдне та захiдне узбережжя США зацiкавлюють туристiв пляжами, м яким клiматом, потужною iндустрiєю вiдпочинку та туризму. У США є 520 рекреацiйних районiв, у тому числi 30 нацiональних паркiв.
В Пiвденнiй Америцi рекреацiя розвинена тiльки на узбережжях, а у глибинi материка, де природа особливо красива i є чимало iнших рекреацiйних ресурсiв, багато треба ще зробити у цьому напрямку.
Швидко розвивається рекреацiя в Африцi - перш за все у Кенi§, Танзанi§, Замбi§, де є багато нацiональних паркiв та заповiдникiв. Не на високому рiвнi знаходиться рекреацiйний комплекс у державах Азi§. Виняток становить лише Японiя, де органiзацiя та культура рекреацiйного комплексу - кращi у свiтi. Значнi рекреацiйнi ресурси мають Австралiя та Океанiя.
Рекреацiйний комплекс Укра§ни. Укра§на має всi необхiднi умови для розвитку рекреацiйного комплексу. У кра§нi є лiкувально-оздоровчi, спортивнi (туристичнi), пiзнавальнi системи комплексу. У нас багато рекреацiйних ресурсiв: бальнеологiчних (мiнеральних вод, грязей), клiматичних, ландшафтних, пляжних, пiзнавальних.
В Укра§нi є великi запаси лiкувальних грязей. Особливе мiсце займають унiкальнi ресурси озокериту Бориславського родовища у Львiвськiй областi. Торфовi грязi є у Львiвськiй та Iвано-Франкiвськiй областях. Серед мулисто-сульфiдних значними є Куяльницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чокракське (Крим) родовища.
У рекреацiйних потребах населення провiдне мiсце належить вiдпочинку на природi. Тому важливим ресурсом є лiсова рослиннiсть. Лiсолiкувальнi ресурси в Укра§нi подiленi досить нерiвномiрно. Бiльше за все лiсових масивiв у Пiвденно-Захiдному районi, де формування рекреацiйних територiй спирається саме на цей фактор. У Закарпатськiй, Ки§вськiй, Житомирськiй, Черкаськiй областях лiси виконують функцi§ водореґулювання, водоохорони, ґрунто-захисту. Клiматичнi ресурси сприяють розвитку рекреацiйно§ дiяльностi. Береги, моря, рiчки, водосховища, озера, Укра§нськi Карпати та Кримськi гори, лiсовi масиви, - для цих ландшафтiв характерне сполучення чистого повiтря, наповненого киснем, та високо§ вологостi. Гiрськi долини, захищенi хребтами, характеризуються сприятливим мiкроклiматом для розвитку клiматичних курортiв (Яремча, Ворохта, Космач та iн.).
Укра§нi притаманний помiрно континентальний клiмат i тiльки на пiвднi Кримського пiвострова - середземноморський. Iснує класифiкацiя клiматiв з погляду рекреацiйно§ дiяльностi: найкращий - сприятливi клiматичнi умови протягом 9,5-10,5 мiсяця, тепле лiто та не холодна зима зi стiйким снiговим покривом або жарке тривале лiто та коротка зима без стiйкого снiгового покриву; гарний - сприятливi клiматичнi умови протягом 7-9 мiсяцiв; задовiльний - сприятливi клiматичнi умови протягом 3-6,5 мiсяця, прохолодне дощове лiто i м'яка зима з нестiйким снiговим покривом або жарке посушливе лiто i сувора зима; поганий - сприятливi умови протягом 1-1,5 мiсяця. Клiматичнi ресурси районiв кра§ни рiзноманiтнi, але загалом клiмат сприятливий для розвитку рекреацiйно§ дiяльностi.
Рекреацiйнi ресурси пляжiв грають важливу роль у роботi курортiв на березi морiв, рiчок, озер. У Кримськiй, Одеськiй, Донецькiй, Микола§вськiй областях є штучнi та природнi лiкувальнi пляжi. Пiзнавальнi ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви вiдвiдування Укра§ни iноземними туристами. Вони вiдвiдують iсторико-архiтектурнi пам'ятки Києва, Чернiгова, Львова, Одеси та iнших мiст. Отже, у нас є всi види ресурсiв, що дозволяє всебiчно розвивати рекреацiйний комплекс.
Територiальна структура рекреацiйного комплексу Укра§ни складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторi§, пансiонати, будинки i бази вiдпочинку, туристичнi бази. Окремо розмiщенi санаторi§, пансiонати, бази створюють рекреацiйнi пункти. Населений пункт з кiлькома рекреацiйними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого мiста, в якiй зконцентрованi рекреацiйнi пункти: санаторi§, бази тощо (наприклад, в Одесi - курорти Аркадiя, Великий Фонтан, Чорноморка).
Сукупнiсть рекреацiйних пунктiв i курортiв, що використовують означену територiю i розмiщену на нiй iнфраструктуру, створюють рекреацiйнi райони. Група рекреацiйних районiв створює рекреацiйний реґiон (наприклад, Кримський, приморськi територi§ Одесько§ або Микола§всько§ областей). Рекреацiйнi райони завдяки транспортним i функцiональним зв'язкам створюють рекреацiйнi зони. Наприклад, Центрально-Укра§нська, Узбережжя Чорного i Азовського морiв.
В Укра§нi дiє 45 курортiв загальнодержавного та мiжнародного значення i 13 курортiв мiсцевого значення; є понад 400 санаторi§в, що можуть прийняти на лiкування понад 600 тис. вiдпочиваючих. Iснує перелiк та межi 265 територiй, якi резервуються для органiзацi§ зон лiкування, вiдпочинку й туризму. Найбiльшою популярнiстю у населення користуються райони Пiвденного берега, включно з Гiрським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морiв та Карпати.
Ресурси Пiвденного берега дуже рiзноманiтнi. Клiмат приморських рiвнинних та передгiрних районiв степово§ частини Криму - помiрно континентальний, з дуже теплим лiтом i м'якою зимою. У приморських передгiрних районах - клiмат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологiстю влiтку та м'якою зимою (у порiвняннi з Пiвнiчним Кримом). Це один з основних курортних районiв: вiн розташований на приморськiй смузi вздовж узбережжя Чорного моря вiд мису Айя (на заходi) до Семидвiр'я (на сходi). До нього вiдносяться: Батилиман-Ласпi, Форос-Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симе§з, Алупка, Мiсхор, Лiвадiя, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвiр'я. Клiмат тут винятково сприятливий, - перiод з температурою, вищою за 10 ®С триває 7 мiсяцiв. Курорт Алушта - один з найгарнiших куточкiв Пiвденного берега Криму. Вiн оточений пасмом гiр, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали пiвнiчнi вiтри прориваються до Алуштинсько§ долини. Тому зима та весна тут трохи холоднiшi, нiж у Ялтi, лiто - менш жарке. Є природнi пляжi. Ялта розташована на березi морсько§ затоки. Частина головного пасма Кримських гiр утворює навкруги Ялти амфiтеатр, що спускається до моря. Гiрськi схили над Ялтою вкритi вiковим сосновим лiсом та виноградником. На територi§ курорту багато паркiв, скверiв, квiтникiв, протiкають рiчки. Завдяки географiчному положенню Ялти клiмат вiдноситься до теплого морського. За 3 км на пiвденний захiд вiд Ялти, на схiдному схилi гори Монабi, розташований курорт Лiвадiя. Його привабою та одним iз лiкувальних факторiв є Лiвадiйський парк. Основною архiтектурною пам'яткою Мiсхорського узбережжя є мис iз Ластiвчиним гнiздом. Окрасою курорту Мiсхор є також парк. Пляжнi й клiматичнi рекреацiйнi ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Пiвденного берега Криму та Гiрського Криму спецiалiзуються на лiкуваннi хворих iз неспецифiчними захворюваннями дихально§ та нервово§ системи.
Курорт Аркадiя розташований в одному з мальовничих куточкiв Одеси. До нього входить уся приморська територiя вiд Вiдради до Аркадi§. Основними лiкувальними факторами курорту є клiмат, таласо-терапiя та мiнеральнi води.
Мiкроклiмат курорту Великий Фонтан вирiзняється iнтенсивною сонячною радiацiєю, деякою сухiстю повiтря, яке пом'якшується бризами; вiн сприятливий для лiкування пацiєнтiв iз захворюваннями органiв дихання. 
Курорт Чорноморка розташований на рiвному плато. Там дається взнаки вплив моря: частiшi бризи, чимала кiлькiсть ясних днiв. Приморський клiматичний курорт Очакiв має мiсцеве значення. Клiмат курорту помiрно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лiкувальними мулистими грязями. Клiматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на положистому березi мiлко§ Джарилгацько§ затоки Чорного моря. Чисте степове повiтря, постiйнi морськi бризи створюють чудовi клiматичнi умови.
На березi Азовського моря є два клiматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилiвка. Грязьовий та клiматичний приморський рiвнинний курорт степово§ зони Бердянськ знаходиться на пiвнiчному березi Азовського моря. Клiмат помiрно-континентальний. Основнi лiкувальнi засоби курорту - мулистi грязi та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мiнеральнi хлориднi й натрiєвi води. Клiмат курорту Кирилiвка - помiрно-континентальний, наближений до клiмату Криму. До основних лiкувальних факторiв вiдносяться мулистi сульфiднi грязi у руслах рiчок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомiнералiзованi хлориднi натрiєвi мiнеральнi води.
Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд кориснi вуглекислi води верхiв'§в Чорного Черемошу та iншi мiнеральнi води. Є родовища торфових лiкувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче мiсцевого значення на базi сульфiдних вод, торфових вод i грязей розташований у долинi, оточенiй пагорбами Карпатського передгiр'я. Зi сходу та заходу до нього впритул пiдступають гори заввишки до 2000 м. З пiвночi та пiвдня гори переходять у мальовничi пагорби. Гори й пагорби вкритi густими смерековими та листяними лiсами. Гарнi краєвиди курорту приваблюють туристiв.
Бальнеологiчний курорт Поляна розташований у долинi р. Пiнiя. Вiн оточений лiсистими горами. Курорт Синець - один з найстарiших у Карпатах. Клiмат тут гiрський, з пiдвищеною вологiстю повiтря та великою кiлькiстю опадiв. Для лiкування використовуються мiнеральнi води. Мальовнича горовина вкрита хвойними лiсами. На курортi Сойми для внутрiшнього та зовнiшнього вжитку використовується вуглекисла мiнеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгiр'§ Великого, Середнього та Малого Шаяну. Схили вкритi буком, смерекою та грабом. Курорт захищений вiд вiтрiв вулканiчним гiрським пасмом. Тут панує клiмат гiрських улоговин. Для лiкування використовуються вуглекислi мiнеральнi води.
Курорт Кваси розташований у однойменному селi у межигiр'§ Чорно§ Тиси; вiн оточений з пiвночi Полонинсько-Чорногорським пасмом гiр, з пiвдня - Мармо-роським кристалiчним масивом. Тут розташованi Чорногори (з найвищою вершиною Укра§нських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м). Тривкий снiговий покрив утворюється вже у листопадi. На курортi для зовнiшнього застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мiнеральна вода. Курорти Карпат спецiалiзуються на лiкуваннi захворювань органiв травлення (особливо ефективне лiкування виразки шлунку й дванадцятипало§ кишки), печiнки та пiдшлунково§ залози, цукрового дiабету.
Отже, Укра§на має потужний рекреацiйний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, як-от пiдвищення пропускно§ здатностi рекреацiйного господарства, нерiвномiрнiсть використання рекреацiйного господарства, тобто сезоннiсть тощо.

Лекцiя 10.

Агропромисловий комплекс

План
1. Сутнiсть поняття АПК
2. Характеристика рослинництва
3. Характеристика тваринництва
4. Харчова промисловiсть

1. Сутнiсть поняття АПК
АПК за сво§м складом та структурою значно вiдрiзняється вiд iнших мiжгалузевих комплексiв, - передусiм тому, що вiн як головний засiб виробництва використовує землю, на якiй вирощується сiльськогосподарська продукцiя i сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сiльськогосподарське виробництво, що базується на використаннi сiльськогосподарських угiдь, є основою розвитку переробних галузей промисловостi. Сьогоднi АПК має такi сфери:
1) промисловiсть, що виробляє засоби виробництва для сiльського господарства;
2) власне сiльське господарство;
3) галузi, зайнятi транспортуванням, переробкою та збутом кiнцево§ продукцi§ - сiльськогосподарсько§ сировини й продовольства.
Сфери АПК рiдко органiзацiйно оформляються. Частiше за все спостерiгаються сполучення сiльського господарства з харчовою промисловiстю та тими галузями легко§ промисловостi, якi споживають сiльськогосподарську продукцiю у виглядi сировини. Перша сфера - виробництво засобiв виробництва для сiльського господарства - включається до складу АПК скорiше за все з методичних мiркувань. Органiзацiйно пiдприємства цiє§ сфери до АПК не вiдносяться, але об'єктивний взаємозв'язок та взаємозалежнiсть з комплексом, безумовно, iснує.
Найбiльшого розвитку агропромисловий комплекс досяг, окрiм США, в розвинутих кра§нах Європи, особливо в кра§нах Європейського Союзу (ЄС). Єдина сiльськогосподарська полiтика ЄС стала засобом реалiзацi§ таких засад, як спiльне фiнансування дiй для реґулювання сiльського господарства, органiзацi§ гарантованого збуту на внутрiшньому ринку, застосування єдиних торгiвельно-полiтичних iнструментiв i субсидування експорту харчових продуктiв на свiтовий ринок.
Пiд впливом аграрних iнтеграцiйних процесiв вiдбулись структурнi змiни в експортi та iмпортi товарiв ЄС на користь кра§н-учасниць, що посилило реґiоналiзацiю торгiвлi харчовими продуктами. Переорiєнтацiя зi свiтового на внутрiшнiй реґiональний ринок характерна для iмпорту найважливiших сiльськогосподарських товарiв. Скоротилось постачання iз третiх кра§н товарiв, якi є об'єктом єдино§ сiльськогосподарсько§ полiтики (пшениця, цукор, вино, масло, сир, свинина). Разом з тим вирiс iмпорт з "третiх" кра§н таких товарiв, як кава, чай, какао, кукурудза, соя, цитрусовi. Взагалi, невелике зростання населення у захiдноєвропейських кра§нах i порiвняно високий рiвень споживання спонукає скорочення сумарних потреб у продуктах харчування.
Внаслiдок iндустрiалiзацi§ агробiзнесу в розвинутих кра§нах пiдвищується питома вага харчово§ промисловостi за рахунок скорочення частки сiльського господарства шляхом пiдвищення рiвня пiдготовки продуктiв до безпосереднього вживання, поглиблення спецiалiзацi§ виробництва, подовження шляху просування продуктiв вiд сировини до споживання. Науково-технiчний прогрес та агропромислова iнтеграцiя ведуть до проникнення промислових засобiв до всiх стадiй приготування §жi. Ця тенденцiя характерна для усiх розвинутих кра§н i є важливим фактором пiдвищення ефективностi суспiльного виробництва.
Агропромислова iнтеграцiя в кра§нах, що розвиваються, впливає на модернiзацiю традицiйного сiльського господарства. Iнтенсивнi фактори у виробництвi основних видiв продукцi§ АПК складали в серединi 90-х рокiв у кра§нах Латинсько§ Америки 70%, а в кра§нах Пiвденно§ та Пiвденно-Схiдно§ Азi§ - 85%. АПК досi є головним джерелом валютних надходжень для бiльшостi кра§н, що розвиваються.
АПК постсоцiалiстичних кра§н розвивається у напрямку реформування вiдносин власностi, винайдення нових форм господарювання.

Сiльське господарство
Основу сiльськогосподарського виробництва творять земельнi ресурси. Землi, придатнi для ведення сiльського господарства, одержали назву сiльськогосподарських угiдь. Сiльськогосподарськi угiддя займають на земнiй кулi приблизно 1/3 суходолу або 4,5 млрд. га. Угiддя складаються з рiллi (засiв та пар, включаючи городи), перелогiв, сiнокосiв, пасовищ, насаджень. У складi оброблюваних земель на рiллю у свiтi припадає близько 1,4 млрд. га, на багаторiчнi насадження -до 0,4 млрд. га.
В Європi оброблюванi землi мають найбiльшу питому вагу, що пояснюється iсторично тривалим землеробським освоєнням дано§ територi§, щiльнiстю населення та сприятливими природними умовами.
В Азi§ середнiй показник освоєностi земель також досить високий: розоранi максимально можливо рiвнини сходу, пiвдня та пiвденного сходу, у той час як пустельнi райони пiвденного заходу та центру освоєнi тiльки у окремих оазах. У Пiвнiчнiй Америцi, Росi§, Бiлорусi§, Укра§нi, Казахстанi показники розораностi змiнюються вiд 6% у зонi лiсiв до 35-40% у зонах лiсостепу та степу.
У Латинськiй Америцi та Африцi показники розораностi земель майже однаковi. У Пiвденнiй Америцi найнижчий показник припадає на найбiльш зволожену частину материка - басейн рiчки Амазонки, а в Африцi - на найпосушливiшу частину -пустелю Сахару.
Територiя Австралi§ слабко розорана, що пояснюється посушливiстю клiмату та незначною мережею внутрiшнiх вод. Але, з iншого боку, з тих же причин в Австралi§ найбiльша питома вага кормових угiдь: понад 50% §§ територi§ (середньосвiтовий показник -22%).
В Азi§ кормовi угiддя займають тiльки 10% земель, а в Африцi - 26%. Iншi реґiони займають промiжне положення. 
Традицiйне сiльське господарство дiлять на двi галузi: рослинництво та тваринництво. 
Рослинництво включає вирощування зернових, круп'яних, технiчних культур, кормових трав та корнеплодiв, овочiвництво, садiвництво, виноградарство тощо.
В рослинництвi головними є зерновi культури, якi займають бiльшу частину посiвних площ земно§ кулi. Найбiльше поширенi з зернових продовольчих культур пшениця та рис, а з кормових - кукурудза, жито та овес.
Пшениця - найбiльш розповсюджена та найважливiша продовольча культура, районована вiд пiвденних областей Австралi§ та Пiвденно§ Америки до Пiвнiчного Полярного кола, вiд рiвнин та низин - до високогiрних районiв (3500-4000 м). Таке поширення пшеницi дозволяє збирати врожай практично цiлий рiк: у сiчнi - в Австралi§, у липнi-серпнi - у кра§нах Європи тощо.
На свiтовий ринок щороку надходить бiля 200 млн. т зерна, у тому числi 90-100 млн. т пшеницi. Експорт пшеницi виявився сконцентрованим в руках порiвняно невелико§ групи кра§н - США, Канади, Францi§, Австралi§, Аргентини. При цьому частка США складає бiля 50% свiтового експорту пшеницi.
Великими iмпортерами зерна (бiльше 50% свiтового iмпорту) є кра§ни, що розвиваються. Вони ввозять головним чином продовольче зерно. Наприклад, Єгипет завозить щороку бiля 10 млн. т зерна, Бразилiя - 5 млн. т. Але найбiльшими iмпортерами зерна є Японiя (бiля 30 млн. т щороку) та Росiя (27-35 млн. т). До iмпортерiв належать також Велика Британiя, Нiмеччина, Нiдерланди, Швейцарiя, Китай.
Рис культивують перш за все у кра§нах Пiвденно§, Схiдно§ та Пiвденно-Схiдно§ Азi§. На цi реґiони припадає близько 90% свiтового збору рису. Посiви рису є також у Центральнiй Азi§, пiвденних районах Європи, на пiвднi Пiвнiчно§ Америки та у окремих реґiонах Пiвденно§ Америки. Найбiльшими виробниками рису є Китай, В'єтнам, Корея, Iндiя, Iндонезiя, Бангладеш, Та§ланд, Бiрма, Фiлiппiни, Бразилiя, Мексика, Мадагаскар, Японiя, США, Iталiя, Iспанiя.
Основними експортерами рису є Та§ланд, США, М'янма, Iталiя, а iмпортерами - Iндонезiя, Iран, кра§ни Європи.
Кукурудза у бiльшостi кра§н є кормовою культурою. Але в окремих кра§нах вона вживається як продовольче зерно. Майже половина кукурудзи, що виробляється у свiтi, припадає на США. Великими виробниками кукурудзи також є Китай, Францiя, ПАР, Бразилiя, Мексика, Аргентина. Основнi експортери кукурудзи: США, Аргентина, Францiя, Та§ланд, ПАР. Головними iмпортерами цього зерна є кра§ни Європи та Японiя.
Жито- морозостiйка й вологолюбива культура, тому вирощується у Помiрному поясi Пiвденно§ пiвкулi, - переважно у лiсовiй та лiсостеповiй зонах. Ї§ посiви займають лише 2% вiд усiх зернових, врожайнiсть вдвiчi нижча, нiж у пшеницi. Головними виробниками є: Росiя, Китай, США, Iндiя, Канада та Укра§на.
До технiчних культур вiдносяться цукроноснi, олiйнi, волокнистi та каучуконоси. До цукроносних культур належать цукрова тростина та цукровий буряк. Цукрову тростину вирощують у США, Iндi§, Бразилi§, Мексицi, Австралi§, на Кубi, Фiлiппiнах, у Пакистанi, Аргентинi, ПАР, Перу, В'єтнамi, Кита§. Головнi експортери тростинного цукру-сирцю: Куба, Бразилiя, Мексика, Ямайка, Пуерто-Рiко, Фiлiппiни, Маврикiй, Австралiя. Основними iмпортерами є кра§ни Європи, Японiя, Канада.
Ц у к р о в и й б у р я к вирощують переважно у кра§нах Європи та Пiвнiчно§ Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Францiя, Нiмеччина, Укра§на, Iталiя, Росiя, Велика Британiя. Бiльшiсть кра§н Європи та США iмпортують цукор, навiть якщо у них є власне виробництво.
Олiйнi культури є сировиною для одержання жирiв рослинного походження, що вiдiграють у рацiонi харчування все питомiшу роль. Головною олiйною культурою є соєвi боби, з яких у свiтi отримують до 1/3 олi§. Близько 60% збору соєвих бобiв та 80% виробництва соєво§ олi§ припадає на США. Ця олiя виробляється також у Кита§, Коре§, Японi§, Канадi, Бразилi§, Iндонезi§. 
Арахiс вирощують у багатьох кра§нах субтропiкiв та тропiкiв. Вiн поширений в Iндi§, Нiгерi§, кра§нах Захiдно§ Африки, Iндонезi§, Бразилi§, Аргентинi, США, Кита§. Основнi експортери - кра§ни Захiдно§ Африки, iмпортери - кра§ни Європи.
Рiпак - однорiчна трав'яниста рослина; розповсюджений як олiйна культура у Польщi, Угорщинi, кра§нах Пiвнiчно§ Європи, США, Канадi, Кита§. Найбiльшим експортером рiпакового насiння та олi§ є Канада.
Соняшник вирощується головним чином у Росi§, Укра§нi, кра§нах Пiвденно§ Європи, США, Аргентинi, Кита§.
Найбiльшу кiлькiсть бавовняного насiння збирають в Iндi§, Пакистанi, Кита§, США, Узбекистанi.
Окрiм згаданих польових олiйних культур, є важливi деревнi олiйнi культури. Так, сушена м'якоть кокосових горiхiв (копра) переробляється на кокосову олiю. Половина свiтового виробництва копри припадає на Фiлiппiни. У кра§нах Пiвденно-Схiдно§ Азi§ та екваторiально§ Африки поширенi оливнi пальми, з плодiв яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олiю, що використовується як у харчовiй, так i у парфумернiй промисловостi.
Олiю також одержують з плодiв оливкового дерева. Основний реґiон вирощування довговiчних оливкових дерев - середземноморськi кра§ни. Перше мiсце належить Iталi§, друге - Iспанi§, потiм iдуть Португалiя, Грецiя, Туреччина, Кiпр, кра§ни Пiвнiчно§ Африки, Албанiя, Болгарiя.
Волокнистi культури є сировиною для текстильно§ промисловостi. Бiльша частина §х вирощується в кра§нах i районах тропiчного i субтропiчного клiмату. Найважливiшою волокнистою культурою є бавовник. Найцiннiшi сорти бавовнику вирощуються в пустелях при штучному зрошеннi (кра§ни Пiвнiчно§ Африки).
Посiви бавовнику у свiтi займають близько 35 млн. га. Вони зосереджуються у пiвнiчнiй пiвкулi мiж 20 ®п.ш. i 40 ®п.ш. Свiтове виробництво бавовнику постiйно зростає i сягає 18 млн. т.
Найбiльшi виробники бавовнику: Китай (4,5 млн. т), США (3,4 млн. т), Iндiя й Пакистан (по 1,5 млн. т), Та§ланд (1 млн. т), Узбекистан (1,5 млн. т), Туреччина (0,7 млн. т), Бразилiя (0,7 млн. т). Багато бавовнику виробляють також Iран, Iрак, Сирiя, Афганiстан, Єгипет, Судан, Ефiопiя, Уганда, Танзанiя, Нiгерiя, Камерун, За§р, Мозамбiк, Мадагаскар, Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу, Австралiя.
Експортери бавовнику: США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Iндiя, кра§ни Африки. Iмпортери: кра§ни Схiдно§ i Пiвденно-Схiдно§ Азi§ та Європи.
Льон-довгунець виробляється тiльки у кра§нах Європи: у Бiлорусi, Росi§, Укра§нi, Польщi, Нiмеччинi, Чехi§, Словаччинi, Румунi§, Францi§, Бельгi§, Нiдерландах.
На свiтовому ринку волокнисто§ сировини важливе мiсце належить таким твердоволокнистим культурам, як джут, сизаль, абака, кенаф. Ця сировина використовується для виробництва грубих тканин: мiшковини, парусини, брезенту. Джут вирощується у Кита§, Iндi§, Бангладеш, Та§ландi, Бразилi§, Iранi. Головний експортер необробленого джуту - Бангладеш, а джутових виробiв - Iндiя, Китай, Бразилiя; iмпортери - кра§ни Європи, Пiвнiчно§ Америки, Японiя.
Основнi виробники та експортери абаки - Фiлiппiни, сизалю -Бразилiя, Мексика, Та§ланд, кенафу -Та§ланд.
Основними районами вирощування каучуконосiв є Малайзiя, Iндонезiя, Та§ланд, Шрi-Ланка, Лiберiя, В'єтнам. 
Особливу групу в рослинництвi становлять культури тропiчного землеробства: чай , кава, шоколадне дерево. Найбiльшi виробники чаю: Iндiя, Шрi-Ланка, Китай, Японiя, Iндонезiя. Головними експортерами чаю на свiтовий ринок є Iндiя та Шрi-Ланка.
Кавове дерево росте в Африцi, Латинськiй Америцi, Пiвденнiй та Пiвденно-Схiднiй Азi§. Виробники кави: Бразилiя, Колумбiя, Мексика, Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот- д'Iвуар, Ефiопiя, Камерун, Ангола, За§р, Iндiя, Iндонезiя. Найбiльшi експортери кави: кра§ни Латинсько§ Америки, iмпортери - США, кра§ни Європи, Японiя, Канада.
Шоколадне дерево росте у Африцi та Пiвденнiй Америцi. Головними виробниками какао-бобiв, плодiв шоколадного дерева, є Гана, Нiгерiя, Кот -д'Iвуар, Камерун, Бразилiя, Еквадор. Iмпортерами какао-бобiв, що йдуть на виготовлення шоколаду та напою какао, є кра§ни Пiвнiчно§ Америки та Європи.
Тваринництво пiдроздiляється на галузi за основними видами тварин: розведення велико§ рогато§ худоби, свиней, овець, птахiв.
Розведення велико§ рогато§ худоби має м'ясний, молочний та м'ясо-молочний напрями. Основними експортерами м'яса велико§ рогато§ худоби - яловичини - є Монголiя, Туреччина, Аргентина, Уругвай, Францiя, Iрландiя, Нова Зеландiя, Австралiя, Канада. 
Молочне тваринництво є, перш за все, у кра§нах з високим рiвнем розвитку, де воно зосереджене бiля великих мiст для забезпечення §хнього населення молоком та молокопродуктами. Експорт молока не має великого поширення. Молоко переробляється на масло, сир, згущене та сухе молоко. Цi молокопродукти експортуються з кра§н Європи та Ново§ Зеландi§.
Свинарство розвинене у густонаселених районах свiту, а також у районах виробництва зерна, цукрового буряка, картоплi, - поруч з великими переробними пiдприємствами харчово§ промисловостi.
В економiчно розвинених кра§нах переважає iнтенсивне свинарство. У бiльшостi цих кра§н розповсюдженi беконнi та м'ясо-сальнi породи. Бiльше половини поголiв'я свиней припадає на Азiю, де видiляється Китай - бiльш як 1/3 свiтового поголiв'я. Ще третина поголiв'я вирощується у кра§нах Європи, одна десята - у США. Експортери свинини: Бельгiя, Данiя, Нiдерланди, Нiмеччина, Китай. Iмпортери: Велика Британiя, Росiя, iншi кра§ни Європи.
Вiвчарство розмiщене нерiвномiрно: переважає воно у тих реґiонах, де iншi види тваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низькотравною рослиннiстю. Видiляють чотири провiдних напрямки: м'ясо-вовняне, вовняне, каракульське та овчинно-шубне. Найбiльше поголiв'я овець розмiщене в Австралi§ - приблизно 1/7 свiтового стада, у Кита§, Новiй Зеландi§, ПАР, Iндi§, Аргентинi, трохи менше - у Англi§, Iспанi§, Iранi, Туреччинi, Перу, Уругва§, Болгарi§, Румунi§, Алжирi, Монголi§, Казахстанi, Узбекистанi, Туркменi§.
Вiвчарство є постачальником не тiльки м'яса, але й високоякiсно§ вовни. Основнi кра§ни-експортери вовни: Австралiя, Нова Зеландiя, ПАР, Аргентина, Уругвай. Iмпортери вовни: Японiя, Велика Британiя, Францiя, Нiмеччина, Iталiя, Бельгiя, Нiдерланди, США. Важливе значення має також особлива вовна - каракуль, найбiльшими виробниками якого є Афганiстан, Намiбiя, кра§ни Центрально§ Азi§, ПАР, Судан. Паралельно з експортом вовни здiйснюється експорт баранини.
Птахiвництво - одна з швидкозростаючих галузей тваринництва. У кра§нах Європи, США, Канадi птахiвництво розвивається у складi птахопромислових комплексiв, на яких виробляють бройлерне м'ясо. Найбiльшими виробниками птахiв та продуктiв птахiвництва - м'яса та яєць - є США, Китай, Iталiя, Францiя, Велика Британiя, Росiя, Укра§на, Iспанiя, Нiдерланди, Японiя, Канада, Бразилiя. Основнi експортери бройлерiв: США, Нiдерланди, Бельгiя, Данiя, Францiя, а яєць - США, Бельгiя, Нiдерланди.
Агропромисловий комплекс Укра§ни дає 95% продовольчих ресурсiв, i за рахунок його продукцi§ формується бiльше двох третин фонду народного споживання.
Перехiд АПК до ринково§ економiки вимагає створення форм господарювання, здатних викликати у робiтникiв сiльського господарства iнтерес до високопродуктивно§ працi. Вiд вибору ефективних форм господарювання залежить успiх органiзацi§ сiльськогосподарського виробництва.
Тепер в АПК Укра§нi iснують такi форми господарювання: селянськi (фермерськi) господарства, акцiонернi товариства, асоцiацi§ фермерських господарств, кооперативи.
Укра§на має всi умови для розвитку сiльського господарства, але вони диференцiйованi за природними зонами. Кожна зона має власнi особливостi у структурi земельних ресурсiв, сiльськогосподарських та лiсових угiдь.
Так, Полiсся займає близько 20% площi Укра§ни i вирiзняється порiвняно низьким ступенем розвитку сiльського господарства, освоєнiстю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угiдь. Тому для зони характернi дрiбноконтурнiсть, подрiбненiсть землекористування. Тут переважають дерново-пiдзолистi ґрунти (до 70% територi§). На Полiссi обробляється близько 35% земельно§ площi.
Лiсостеп - найбiльша зона кра§ни: близько 30% площi. Враховуючи високу освоєнiсть (76%) та розоранiсть (65,9%), значну частину земель складають сiнокоси, лiси та кущi, болота, яри та зсуви, що роздiляють орнi масиви. Ґрунтовi та клiматичнi умови найбiльш сприятливi для iнтенсивного ведення сiльського господарства. В лiсостепу переважають типовi чорноземи та сiрi опiдзоленi ґрунти.
Степова зона роздiляється на двi пiдзони: Пiвнiчну та Пiвденну. Пiвнiчна частина степу займає бiльше 25% територi§. Пiвденний степ - 14%, але освоєнiсть та розоранiсть земель тут дещо нижчi, нiж у Пiвнiчному степу.
Гiрський Крим займає невелику територiю, що вирiзняється пiдвищеною лiсистiстю, а орнi землi становлять тут лише 21,8%.
Укра§нськi Карпати характеризуються найбiльшою лiсистiстю, низькою сiльськогосподарською освоєнiстю земель.
На Прикарпаттi переважають кислi дерново-пiдзолистi, глейовi та суглинковi ґрунти. Цi фактори несприятливо впливають на розвиток сiльського господарства.

Лекцiя 11.

Транспортна система

План
1. Залiзничний транспорт
2. Автомобiльний
3. Морський
4. Транспортний комплекс Укра§ни

Лекцiя 12

МIЖНАРОДНИЙ ТЕРИТОРIАЛЬНИЙ ПОДIЛ ПРАЦI ТА СВIТОВI ЗОВНIШНЬОЕКОНОМIЧНI ЗВ'ЯЗКИ

План
1. Сутнiсть мiжнародного подiлу працi
2. Соцiально-економiчна типологiя кра§н
3. Економiчна iнтеграцiя. Економiчнi спiлки.
4. Форми зовнiшньоекономiчно§ дiяльностi
5. Зони спiльного пiдприємництва
6. Зовнiшньоекономiчнi зв'язки Укра§ни

1. Сутнiсть мiжнародного подiлу працi
Сутнiсть мiжнародного подiлу працi, основнi потоки капiталу та робочо§ сили. Пiд мiжнародним територiальним подiлом працi (ТПП) розумiється процес концентрацi§ в окремих кра§нах виробництва товарiв та надання послуг понад необхiднi внутрiшнi потреби у розрахунку на §хнiй обмiн або продаж iншим кра§нам. Мiжнародний ТПП також передбачає розвиток економiки кра§н з розрахунком на завезення ряду товарiв та послуг з-за кордону, наявнiсть мiж кра§нами або реґiонами не лише торгiвельних стосункiв, але й кредитних, науково-технiчних, виробничих, транспортних зв'язкiв.
Слiд розрiзняти три основних типи мiжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Пiд загальним розумiється розподiл працi у сферi виробництва: добувна, обробна промисловiсть, сiльське господарство. При цьому мiжнародна спецiалiзацiя окремих кра§н iстотною мiрою визначається наявнiстю сприятливих природно-клiматичних умов, а мiжнародне ТПП виявляється у подiлi кра§н-експортерiв на iндустрiальнi, сировиннi та аграрнi.
Частковий ТПП - це спецiалiзацiя на рiвнi певних галузей виробництва, видiв готово§ продукцi§, що означає зростання ролi мiжгалузевого обмiну готовими виробами. Цьому типу ТПП властивий вищий рiвень диверсифiкацi§ виробництва та експорту.
Одиничний мiжнародний ТПП - спецiалiзацiя окремих кра§н на виготовленнi окремих вузлiв, деталей, агрегатiв та компонентiв продукцi§, на технологiчних стадiях промислового виробництва. Цей вищий тип властивий високорозвиненим кра§нам.
Сучасному мiжнародному подiлу працi притаманна "традицiйна" спецiалiзацiя розвинених кра§н на експортi промислових товарiв, а кра§н, що розвиваються - на експортi сировини. Останнiм часом у мiжнародному ТПП блискуче проявилися такi тенденцi§, як рiзке поглиблення спецiалiзацi§, зрощування нацiональних господарств розвинених кра§н у мiжнароднiй кооперацi§, поглиблення iнтеграцiйних процесiв, вплив мiжнародних корпорацiй, поява кра§н-"надекспортерiв", перенесення деяких галузей з розвинених кра§н до кра§н, що розвиваються.
Науково-технiчна революцiя здебiльшого змiнила форми та сутнiсть мiжнародного ТПП. Подiл працi мiж кра§нами сягнув небачено§ ранiше глибини, поширилася внутрiшньогалузева та подетальна спецiалiзацiя окремих кра§н. В товарообмiнi з'явились зустрiчнi потоки, що складаються з продукцi§ одних i тих самих галузей, яка вiдрiзняється одна вiд одно§ якiстю. Наприклад, США експортують сво§ автомобiлi до Європи та Японi§, одержуючи звiдти європейськi та японськi машини. Об'єднання "ЛогоВАЗ" у Росi§ продає автомобiлi фiрм "Пежо", "Рено", "Вольво" та iншi поруч з "Ладами".
Мiжнародний подiл працi включає обмiн мiж кра§нами як готовими виробами, так i сировиною, продуктами харчування, робочою силою. На мiнеральну сировину припадає 3% свiтового зовнiшньоторговельного обороту. Видiляються 10 районiв, що налагодили зв'язки за сировиною: США, Захiдна Європа, Японiя, Канада, ПАР, Австралiя, Латинська Америка, Африка, Захiдна, Пiвденна та Пiвденно-Схiдна Азiя.
На США, Захiдну Європу та Японiю припадає 60% свiтового товарообмiну мiнеральною сировиною. Висока залежнiсть цих кра§н вiд не§ зумовлена орiєнтацiєю на iмпорт бiльш дешево§ сировини "третiх" кра§н та економiєю власних резервiв, а також значними масштабами споживання сировини промисловiстю.
1. До США мiнеральна сировина завозиться з усього свiту. Основна маса сировини надходить з Канади (44%), Латинсько§ Америки (38%), а також кра§н Персько§ затоки.
2. Захiдна Європа забезпечується сировиною з Африки (15%), Канади (12%), Латинсько§ Америки (10%), Персько§ затоки, а також кра§н Схiдно§ Європа (газ, нафта, фосфати, залiзна руда, кольоровi метали).
3. Японiя - найменш забезпечена сировиною кра§на. Iмпорт покриває 100% потреб у бокситах, нiкелi, уранi, фосфоритах, 94% потреб у нафтi, природному газi, залiзнiй рудi, кам'яному вугiллi. Найважливiшi постачальники сировини: Австралiя (25%), Пiвденна та Пiвденно-Схiдна Азiя (18%). В останнi десятирiччя збiльшився iмпорт сировини з кра§н Персько§ затоки та Росi§ (нафта, лiс, руда, кам'яне вугiлля).
4. На Канаду припадає 15% свiтового експорту мiнерально§ сировини: руд срiбла, платини, кольорових металiв (цинку, свинцю, нiкелю), залiза, а також деревини.
5. Австралiя дає близько 10% свiтового експорту сировини, - бокситiв, цинку, свинцю, нiкелю, кобальту, ванадiю, залiзно§ руди, кам'яного вугiлля.
6. ПАР має потужний ресурсний потенцiал (30% свiтових запасiв хромiтiв, ванадiю, марганцевi та цинковi руди, сурма, алмази, золото, срiбло, платина, кам'яне вугiлля). Сировина експортується перш за все до Захiдно§ Європи та Японi§.
7. Латинська Америка дає 40% експорту кра§н, що розвиваються. За запасами мiнерально§ сировини вона поступається Африцi. Основнi види експортно§ сировини: срiбло, сурма, боксити, залiзна руда, вольфрам, свинець, цинк, олово. Найбiльшi кра§ни-експортери: Бразилiя, Чилi, Венесуела, Перу, Болiвiя. Сировина вивозиться у США, Захiдну Європу, Японiю.
8. Кра§ни Африки дають близько 10% експорту сировини, яка постачається до Захiдно§ Європи та США. Це алмази, чорнi та кольоровi метали, сировина для виробництва мiнеральних добрив.
9. Кра§ни Пiвденно§ та Пiвденно-Схiдно§ Азi§ експортують руду i концентрати кольорових металiв, чорнi метали до Японi§ та США.
10. Кра§ни Захiдно§ Азi§ експортують енергоносi§. Тут найбiльше виокремлюється реґiон Пермсько§ затоки.
Кра§ни, що розвиваються, - однi з основних постачальникiв сировини на свiтовий ринок. Пояснюється це не стiльки багатством надр, скiльки пiдлеглим характером розвитку §хнiх економiк у мiжнародному ТПП. На §хню частку припадає 70% видобування олова, графiту, слюди, 50% марганцевих руд, хромiтiв, вольфраму, сурми та iн. Кра§ни, що розвиваються, дають третину свiтового експорту сировини i лише десяту частину його iмпорту. Останнiм часом помiтно зросла питома вага цих кра§н у iмпортi деяких видiв сировини. Наприклад, кра§ни Персько§ затоки бiльше завозять кольорових металiв (алюмiнiю, нiкелю тощо). Це пов'язано з високою енергомiсткiстю виробництва кольорових металiв, а наявнiсть у цих кра§нах енергоносi§в (у тому числi супутнього газу) дають можливiсть транснацiональним корпорацiям переробляти сировину на шляху §§ транспортування до Пiвнiчно§ Америки, Захiдно§ Європи та Японi§.
Велика частка кра§н, що розвиваються, у виробництвi хiмiчних продуктiв, зокрема мiнеральних добрив. Це пов'язано з прагненням розвинених держав винести "бруднi" виробництва у кра§ни третього свiту. Прикладом можуть служити нафтопереробнi заводи у Сiнгапурi, Тринiдадi й Тобаго, на Вiргiнських островах.
Мiжнародний подiл працi у машинобудуваннi. Машинобудування є провiдною галуззю свiтового промислового виробництва. Саме тут виразно помiтний науково-технiчний прогрес, динамiчно мiняються ринки виробництва та збуту продукцi§.
За останнi десятирiччя значення транспортного машинобудування знизилось, а електротехнiчного - рiзко зросло. Тим часом на свiтовому ринку посилилась спецiалiзацiя виробництва та зросли §§ масштаби. Вона зумовлена не лише скороченням номенклатури виробiв, що випускаються у кожнiй кра§нi, але й бiльшою залежнiстю розвинених кра§н вiд iмпорту машинобудiвно§ продукцi§. Iстотнi змiни у галузi пов'язанi з впливом науково-технiчно§ революцi§. Практично не залишилось жодного великого пiдприємства у кра§нах Захiдно§ Європи, яке не одержувало б комплектуючi зi сторони. Частiше за все до 50% комплектуючих пiдприємства одержують ззовнi i таким чином наповнюють "складальний цех". У машинобудуваннi триває концентрацiя капiталу. Багато пiдприємств автомобiльно§ промисловостi та ракетобудування належать транснацiональним та багатонацiональним компанiям.
Свiтовий ринок споживчих товарiв - провiдна царина мiжнародного подiлу працi. Цим товарам притаманна висока експортнiсть. Наприклад, понад половину вироблених у свiтi автомобiлiв призначено на експорт. Окрiм того, споживчi товари - одна з основних статей iмпорту бiльшостi кра§н. Величезний ринок виробництва споживчих товарiв - Захiдна Європа, де зосереджена половина свiтового експорту та iмпорту споживчих товарiв. На другому мiсцi - США, на третьому - Японiя. Тут чiтко виявляється вплив соцiально-економiчного фактора i рiвня життя у тiй або iншiй кра§нi. Чим багатша кра§на, тим бiльше вона ввозить та вивозить споживчих товарiв.
Ринок споживчих товарiв найбiльш динамiчний: лiдери у ньому змiнюються через 10-20 рокiв, з'являються новi конкуренти. На ринку одягу та взуття активiзувались кра§ни, що розвиваються. Експорт текстилю з цих кра§н вирiс за останнi 20 рокiв у 5 разiв. 
Серед основних постачальникiв бавовняних тканин видiляються Iндiя, Пакистан, Гонконг, США, Японiя. Питома вага розвинених кра§н у експортi тканин скорочується. США ввозять з кра§н, що розвиваються, переважно тi товари, у виробництвi яких бере участь американський капiтал.
Мiжнародний подiл працi у сiльському господарствi склався ранiше, нiж в iнших сферах виробництва, що пов'язано з основним призначенням сiльськогосподарсько§ продукцi§: §жа для людей та технологiчна сировина для промисловостi.
Торгiвля сiльськогосподарською продукцiєю виникла ще в епоху Великих географiчних вiдкриттiв, коли товари постачали з Iндi§, Бразилi§, а потiм Латинсько§ Америки та Африки.
Серед найбiльших кра§н свiту завжди велись вiйни за володiння джерелами сiльськогосподарсько§ сировини. Мiжнародний подiл працi в сiльському господарствi зв'язаний з рiзними природними умовами, соцiально-економiчними та полiтичними чинниками. При цьому постiйно змiнювались експортери та iмпортери сировини. Малоросiя спочатку спецiалiзувалась на вивозi пшеницi, а потiм - м'яса та сала. Iндiя спочатку була вiдома Європi чаєм та спецiями, а пiзнiше - бавовною. Велика Британiя спочатку експортувала вовну, а тепер iмпортує §§ з Австралi§ i Ново§ Зеландi§. Канада давно була знана в свiтi як експортер зерна, а в останнi двадцять рокiв вона зменшує його експорт, замiнюючи на експорт яловичини.
Пiсля II Свiтово§ вiйни посилилися експортнi функцi§ США, Австралi§ та Канади в Захiдну Європу, де сiльське господарство було занедбано вiйною. У 50-тi роки кра§ни Захiдно§ Європи значно збiльшили виробництво сiльськогосподарсько§ продукцi§, утворили Європейське Економiчне Спiвтовариство i перекрили потiк сiльськогосподарських товарiв до цих кра§н. Бiльш того, з часом вони стали зазiхати на ринок США, Африки, Латинсько§ Америки та Схiдно§ Європи, шукаючи новi кра§ни для збуту своє§ продукцi§.
В останнi роки в Захiднiй Європi вiдбуваються цiкавi змiни у використаннi найцiннiших - обробних земель. Через перевиробництво сiльськогосподарсько§ продукцi§, що веде до розорювання багатьох фермерiв, деякi кра§ни почали зменшувати площi пiд зерновими культурами. Цi землi виводяться з землекористування, на них висаджуються лiси, а фермери за це отримують дотацi§ з бюджету своє§ держави. В Iспанi§ та Португалi§ з часом всi землi, що зараз зайнятi пiд зерновi, планують засадити пробковими дубами.
Кра§ни, що розвиваються, все ще вiдрiзняються монокультурнiстю свого сiльського господарства i спецiалiзуються на вирощуваннi для експорту 1-2 культур. Наприклад, питома вага кави: в Колумбi§ - 60%, в Угандi - 97%, в Ефiопi§ - 64%; какао: в Ганi - 74%, в Кот д'Iвуарi - 60%.
Мiжнародний подiл працi постiйно зазнає змiн як за структурою товарообiгу, так i за набором кра§н спецiалiзацi§. За виробничою спецiалiзацiєю у мiжнародному розподiлi працi серед кра§н, що розвиваються, виокремлюються такi групи:
- кра§ни-виробники та експортери нафти: 12 кра§н ОПЕК, а також деякi експортери нафти, якi не входять до цiє§ органiзацi§, наприклад Мексика, Бруней, Румунiя;
- кра§ни-експортери iнших мiнеральних ресурсiв: Ямайка, Гвiнея, Суринам та Гайана - 60% свiтового експорту бокситiв; Марокко, Того, Сенегал - 65% експорту фосфатiв; Чилi, Замбiя, За§р - 40% експорту мiдi; Ефiопiя та Бразилiя - 33% експорту марганцево§ руди; Малайзiя, Болiвiя, Iндонезiя та Та§ланд - 72% експорту олова;
- новi iндустрiальнi кра§ни (НIК): Сiнгапур, Республiка Корея, Тайвань, та iн.;
- кра§ни монокультурного сiльськогосподарського виробництва: "банановi республiки" Центрально§ Америки - основнi постачальники кави, какао, арахiсу, тростинного цукру тощо.
Останнiм часом стали помiтнi зрушення у мiжнародному подiлi працi. По-перше, зменшилась роль сировинного фактора у розмiщеннi продуктивних сил у зв'язку з досягненням науково-технiчного прогресу, а також зниженням матерiало- та енергомiсткостi виробництва.
По-друге, поглибилась спецiалiзацiя виробництва у межах окремих держав, яка направлена на полiпшення якостi продукцi§, зниження §§ собiвартостi за умов жорстокiшо§ конкурентно§ боротьби на свiтовому ринку. Багато галузей промисловостi розвинених кра§н, не знаходячи збуту всьому обсягу продукцi§, що випускається усерединi кра§ни, орiєнтують виробництво на зовнiшнiй ринок. У бiльшостi розвинених кра§н Європи понад 50% виробництва орiєнтовано на експорт. Експортнiсть стає основним критерiєм та стимулом промислового прогресу.
По-третє, окрiм мiжгалузевого подiлу працi, розвинувся внутрiшньогалузевий. Один з напрямкiв внутрiшньогалузево§ спецiалiзацi§ - обмiн деталями, вузлами та комплектуючими виробами. У сучасному машинобудуваннi не бiльше за 20% деталей є оригiнальними, а решту 80% становлять взаємозамiннi мiкропроцесори, деталi (наприклад, автошини для автомашин, блоки живлення та iн.).
По-четверте, зросло значення мiжнародно§ передачi технологi§, а також рiзко зменшився перiод вiд моменту наукового вiдкриття до його впровадження у виробництво. Використання iноземних технологiй викликало технiчну революцiю не тiльки в Японi§, але й у багатьох Нових Iндустрiальних Кра§нах. Завдяки науково-технiчному прогресу на ринку постiйно мiняється лiдерство кра§н у виробництвi 
У формуваннi економiки вирiшальну роль вiдiграють мiжнароднi монополi§: транснацiональнi та багатонацiональнi корпорацi§, а також мiжнароднi монополiстичнi спiлки.
Транснацiональнi корпорацi§ (ТНК) - концерни або трести, нацiональнi за капiталом та контролем, мiжнароднi за масштабами та характером дiяльностi. Вони функцiонують у десятках кра§н, створюючи там дочiрнi, внучатi товариства, фiлi§, опорнi пункти. Прикладом можуть служити "Дженерал моторз", "Ексон", "Дюпон де Немур", "Сiменс", "Фiлiпс", Крайслер (США) з Даймер-Бенц (ФРН). Транснацiональнi компанi§ не пiдзвiтнi жодному уряду, контролюючи при цьому економiчний, полiтичний та соцiальний стан в низцi кра§н та реґiонiв.
Багатонацiональнi корпорацi§ (БНК) - концерни та трести, якi є мiжнародними не тiльки за масштабами, але й за особливостями об'єднання мiжнародних коштiв. Вони є власнiстю фiнансових магнатiв двох i бiльше кра§н. Прикладом можуть служити англо-нiдерландськi концерни: нафтовий "Ройял-Датч Шел" та хiмiко-харчовий "Юнiлевер", бельгiйсько-франко-люксембурзький металургiйний концерн "Арбед" тощо. Мiжнароднi монополiстичнi спiлки створюються на виробничiй, науково-виробничiй та комерцiйнiй основi (картелi, консорцiуми). Прикладом може служити ОПЕК.
За даними Вашингтонського унiверситету, до кiнця столiття 300-400 супервелетенських корпорацiй зосередять у сво§х руках 75% свiтового промислового виробництва. Мiжнародний капiтал, беручи участь у мiжнародному подiлi працi, сприяє спецiалiзацi§ та концентрацi§ виробництва, формує транснацiональнi корпорацi§, багатонацiональнi трести (БНТ) й концерни, а також транснацiональнi банки. Одна з причин об'єднання капiталу - концентрацiя виробництва у кра§нах Захiдно§ Європи, США та Японi§. Цi ж реґiони характеризуються найвищими темпами науково-технiчного прогресу. 
Широкий розвиток ТНК одержали у тих сферах, де необхiднi чималi витрати на проведення науково-дослiдних робiт. Цi тенденцi§ виявляються передусiм у аерокосмiчнiй, атомнiй промисловостi, машинобудуваннi.
У межах ТНК широко розвинулась внутрiшньофiрмова кооперацiя. ТНК прагнуть зосередити в одних руках постачання, виробництво та збут своє§ продукцi§ як усерединi кра§ни, так i за рубежем. За даними ООН, у свiтi є понад 500 ТНК з оборотом капiталу понад 1 млрд дол. Вивезення капiталу означає вилучення частини капiталу з нацiонального обороту та iнвестування його в економiку iншо§ держави. Перетiкання капiталу пов'язане з низкою причин: одержання бiльшого прибутку з капiталу в iншiй кра§нi, ощадливiше оподаткування, прискорена вiддача, iнтернацiоналiзацiя виробництва, екологiчний фактор, що у свою чергу зумовлює перемiщення до кра§н, що розвиваються, екологiчно брудних виробництв, якi у власнiй кра§нi обов'язково поєднуються з величезними витратами на екологiчну безпеку.
Форми вивезення капiталу бувають рiзнi: 1. Прямi капiталовкладення у виробництво для випуску матерiальних цiнностей, що дає контроль над виробництвом. Лiдер у залученнi iнвестицiй - Схiдна та Пiвденно-Схiдна Азiя - 49,8 млрд дол. у 1994 роцi, Латинська Америка - 36,1, Африка - 17,8 млрд дол. Серед кра§н головними iнвесторами виступають США - 46 млрд дол., вони ж є найбiльшими споживачами iнвестицiй - 49 млрд дол. 2. Портфельнi iнвестицi§ - капiталовкладення, придбання акцiй, облiгацiй, що не дають права контролю закордонних пiдприємств. На кiнець 1995 року на ринку цiнних паперiв Укра§ни функцiонували близько 70 iнвестицiйних компанiй, 20 iнвестицiйних фондiв, 250 довiрчих товариств i Укра§нська фондова бiржа. Структура капiталу, що бере участь на ринку цiнних паперiв: банки - 23,5%, дрiбнi iнвестори - 23,3%, iнвестицiйнi компанi§, фонди - 22,5%, пiдприємства - 21,5%, iноземнi iнвестори - 9,2%. Поки що Укра§на для iноземних iнвесторiв належить до кра§н з найбiльш нестабiльним iнвестицiйним клiматом. 3. Мiжнароднi позики - надаються одними кра§нами iншим або мiжнародними (транснацiональними) банками.
По вiйнi капiтал вкладався у добувнi галузi промисловостi, бо розвиненi кра§ни вiдчували гострий дефiцит сировини i шляхом iнвестицiй могли знизити §§ вартiсть. Нинi капiтал вкладається у галузi НТП у розрахунку на довготермiнове одержання прибутку. Японськi монополi§ рiзко збiльшили капiталовкладення у цi галузi за рубежем. Окрiм того, змiнився напрямок капiталовкладень. Якщо ранiше кошти йшли на розробку сировини, щоб зменшити §§ вартiсть, то тепер капiтали спрямовують на створення потужностей з виробництва автомобiлiв, кольорових телевiзорiв, вiдеомагнiтофонiв тощо. Серед кра§н, що освоюють цi iнвестицi§, виокремлюються Республiка Корея, Тайвань, Китай i навiть США. В останнi роки активiзувались iнвестицiйнi компанi§ ФРН. Пiсля Велико§ Британi§ вони займають друге мiсце у Захiднiй Європi за обсягом закордонних iнвестицiй. Сферою iнтересiв захiднонiмецьких iнвесторiв є, зокрема, кра§ни Схiдно§ Європи. В Укра§нi спiльно з нiмецьким концерном "Сiменс" створено спiльне пiдприємство для виробництва електротехнiчних виробiв, концерн "Фольксваґен" продає у Києвi автомобiлi.
Мiжнародна мiграцiя робочо§ сили. Причини перемiщення робочо§ сили пов'язанi з рiзною оплатою працi у кра§нах, а також з рухом капiталу, що створює новi робочi мiсця. Iснує перемiщення трудових ресурсiв як з кра§н, що розвиваються, до розвинених, так i мiж розвиненими кра§нами й тими, що розвиваються. Наприклад, жителi Туреччини, Iраку та iнших кра§н використовуються на неквалiфiкованих роботах у Захiднiй Європi, мексиканцi - у США. Тим часом iснує "перетiкання мiзкiв" з кра§н Захiдно§ Європи до США. У кра§нах, що розвиваються, сформувалось декiлька центрiв тяжiння для робочо§ сили. Так, ПАР за рiвнем економiчного розвитку видiляється на континентi i, починаючи з 50-х рокiв, приваблює робiтникiв з iнших африканських кра§н. У 60-тi роки до складу Нових Iндустрiальних Кра§н увiйшли Мексика, Бразилiя, Арґентина й Венесуела. Цi кра§ни стали об'єктом припливу робочо§ сили. Зрiст видобування нафти та природного газу на Близькому Сходi в 70-тi роки зумовив створення у цьому реґiонi додаткових робочих мiсць, а, отже, сприяв припливу робочо§ сили з iнших кра§н Азi§, особливо Iндi§ та Пакистану. Зараз формується новий центр тяжiння для робочо§ сили - Пiвденно-Схiдна Азiя.

2. Соцiально-економiчна типологiя кра§н
Кра§ни свiту, залежно вiд мети вивчення, можна групувати за рiзними ознаками: за площею, за чисельнiстю населення, за економiко-географiчним положенням, за полiтичним та державним ладом, за рiвнем соцiально-економiчного розвитку. Нас цiкавитиме, передусiм, остання ознака.
Для розробки соцiально-економiчно§ типологi§ кра§н треба врахувати не лише вищезгаданi ознаки, але й загальний валовий нацiональний продукт, валовий нацiональний продукт на душу населення, показники якостi життя, купiвельну спроможнiсть у перерахунку на одного мешканця тощо. Виокремивши 200 показникiв, що характеризують рiвень соцiально-економiчного розвитку, та проаналiзувавши з §хньою допомогою низку кра§н, В. Вольський запропонував власну типологiю, яка змiнена в пiдручнику з урахуванням змiн у свiтi. За цiєю типологiєю кра§ни свiту подiляються на 3 групи: економiчно розвинутi кра§ни, кра§ни з перехiдною економiкою та кра§ни, що розвиваються. Наразi розгляньмо найбiльш характернi групи кра§н у свiтовiй економiцi й мiжнародному подiлi працi:
I. Економiчно розвиненi кра§ни.
1. Велика Сiмка - США, Японiя, Велика Британiя, Iталiя, Францiя, Канада та ФРН.
Ця група кра§н видiляється високим валовим нацiональним продуктом (ВНП), питома вага якого у свiтовому господарствi зростає. Так, ВНП тiльки США, Канади та Японi§ у 1999 р. склав 40% свiтового ВНП, а на 2010 р. прогнозується у розмiрi 41%. У розвинених кра§нах прибуток на душу населення склав 30,5 тис. дол. i прогнозується на рiвнi 73 тис. дол. до 2010 р. Кра§ни "Велико§ сiмки" зосередили у сво§х руках 60% промислового виробництва, 40% торговельного обороту, вони є основними iнвесторами та кредиторами, "законодавцями мод" у галузi науково-технiчного прогресу, економiки та полiтики. Вони вирiзняються найвищим валовим нацiональним продуктом та його душовим показником.
2. Малi високорозвинутi кра§ни Захiдно§ Європи (ВНП на душу населення перевищує 15 тис. дол.): Швейцарiя, Норвегiя, Люксембург, Данiя, Швецiя, Бельгiя, Нiдерланди, Фiнляндiя, Австрiя. Цi кра§ни увiйшли до числа розвинутих завдяки високому ступеню експортностi своє§ промислово§ продукцi§ (понад 50%), якостi цiє§ продукцi§, iнтенсифiкацi§ сiльського господарства, що зробила §х продукцiю конкурентоспроможною на європейському та свiтових ринках.
3. Кра§ни середнього рiвня розвитку (ВНП на душу населення вiд 10 до 15 тис. дол.): Iспанiя, Iсландiя, Iрландiя, Португалiя, Грецiя, ПАР, Австралiя. Туреччина, Iзра§ль, Нова Зеландiя. Деякi з них, наприклад, Австралiя, ПАР, Iзра§ль, Нова Зеландiя називаються "кра§нами переселеного капiталiзму", бо пiд час §х освоєння мешканцями Старого Свiту тут панували первiснi взаємини, а новi переселенцi привезли i впровадили капiталiстичнi вiдносини у виглядi гiрничо-добувно§ промисловостi у ПАР i Австралi§, або iнтенсивного тваринництва на "шипстейшингах" (вiвчарних фермах у Австралi§ та Новiй Зеландi§).
II. Кра§ни, що розвиваються.
Порiвняння розвинених кра§н i кра§н, що розвиваються, за основними показниками якостi життя (ВНП на душу населення та середня тривалiсть життя) показує величезний розрив мiж державами:
- ВНП на душу населення: розвиненi кра§ни - 20 тис. дол., кра§ни, що розвиваються - 900 дол., слаборозвинутi кра§ни - 300 дол.
- середня тривалiсть життя: розвиненi кра§ни - 75 рокiв, кра§ни, що розвиваються -61 рiк, слаборозвинутi кра§ни - 50 рокiв.
За низкою показникiв кра§ни, що розвиваються, усе-таки лiдирують: за територiєю, чисельнiстю населення, наявнiстю природних ресурсiв, виробництвом сiльськогосподарсько§ продукцi§.
1. Кра§ни, що розвиваються, зi значним потенцiалом (входять до першо§ десятки кра§н свiту за чисельнiстю населення, територiєю, забезпеченiстю багатьма видами природних ресурсiв): Iндiя, Бразилiя, Саудiвська Аравiя, Мексика. У цих кра§н є сприятливi передумови для переходу до вищо§ групи за умови структурно§ перебудови економiки та iнтенсивнiшого ведення господарства.
2. Новi Iндустрiальнi Кра§ни (НIК): Тайвань, Гонконг (тепер частина Китаю на правах вiльного пiдприємництва), Сiнгапур та Республiка Корея вiдомi пiд назвою "чотирьох маленьких тигрiв" (або драконiв) Пiвденно-Схiдно§ Азi§. До них часто зараховують також Малайзiю, кра§ни "великого потенцiалу" - Мексику, Бразилiю та Арґентину. Новi Iндустрiальнi Кра§ни вiдрiзняються вищими темпами розвитку порiвняно з бiльшiстю кра§н, що розвиваються, та багатьма розвиненими кра§нами. За виробництвом низки видiв промислово§ продукцi§, у тому числi наукомiстко§, НIК займають провiднi позицi§ у свiтовiй економiцi. Високими темпами розвивається експорт взуття, одягу, текстилю, побутово§ технiки, легкових автомобiлiв. При цьому НIК не тiльки знайшли свою нiшу у мiжнародному подiлi працi, але й посунули деякi розвиненi кра§ни.
Широкого розвитку в НIК набуло верстатобудування, а також авiацiйна та авiакосмiчна промисловiсть. Гонконг займає провiдне мiсце у свiтi за виробництвом одягу, радiоприймачiв, телефонiв; Тайвань - монiторiв, швейних машин; Республiка Корея - телевiзорiв з чорно-бiлим зображенням, аудiо- та вiдеокасет; Сiнгапур - магнiтних дисководiв для комп'ютерiв. НIК є найбiльшими виробниками суден (Пiвденна Корея, Бразилiя, Тайвань), морських нафтосвердлових установок (Сiнгапур), легкових автомобiлiв (Республiка Корея, Бразилiя, Мексика), вiдеомагнiтофонiв (Республiка Корея, Сiнгапур).
Транснацiональнi корпорацi§ провiдних капiталiстичних кра§н на першому етапi розвитку нових iндустрiальних кра§н грали вирiшальну роль. Першими до економiки НIК прийшли ТНК, що контролюються американським капiталом. Вони створювали у цих кра§нах фiлi§, вкладали кошти у добувну i обробну промисловiсть. Це дало НIК додаткову можливiсть придбати сучасну технiку, деякi технологi§, осво§ти iноземнi iнвестицi§. Для цього на територi§ НIК були створенi експортно-виробничi зони - один з типiв особливих економiчних зон. Експортно-виробничi зони - це центри виробництва взуття, одягу, електронних виробiв, деталей та комплектуючих. Експорт продукцi§ з економiчних зон є основним джерелом валютних надходжень для нових iндустрiальних кра§н.

Лекцiя 13.

Економiчне районування Укра§ни

План
1. Центральноукра§нський район
2. Захiдноукра§нський район
3. Донецько-Приднiпровський район
4. Пiвнiчно-Схiдний район
5. Пiвденний (Причорноморський) район