Речь моя! Что ж никогда не была ты
крепче, острее, лютее булата?
Что ж не искрилась в страде боевой,
не разлучала врага с головой?

Хоть ты и стала чиста и чеканна,
хоть и оттачивалась беспрестанно,
чьё тебе сердце пронзить удалось?
Только моё, но зато уж насквозь!

Буду я править тебя о точило,
сколько достанет уменья и силы.
Ты среди сабель настенных сверкнешь,
всем - загляденье, а мне - острый нож.

Речь харалужная! Вместе со мною
ты не погибнешь. Тебя я не стою.
Ка́там на горе, достойным рукам
я по наследству тебя передам.

Меч прозвенит, разрубая оковы.
Вздрогнут темницы от вольного слова.
Будто бряцанье мечей, ему в лад
громы свободных речей зазвучат.

Слово, пускай для меня тяжело ты,
я до могилы не брошу работы.
Тот, кто силен и способен к борьбе,
верю: найдет примененье тебе.
Опубликовано в августе 2016 г.

Леся Українка
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб"єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
1896